ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

УХВАЛА

19.05.2016

Справа № 2-666/07-38/385

За скаргою Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" України

на рішення (постанову) державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про відмову у відкритті виконавчого провадження №50610861 від 30.03.2016

по справі №2-666/07-38/385

За первісним позовом Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" України

до 1. Колективного підприємства Готель "Знання"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Заріччя-буд"

3. ОСОБА_1

4. ОСОБА_2

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельні інновації"

про визнання недійсним протоколу загальних зборів, договору продовження діяльності,

статуту, договору купівлі-продажу, зобов'язання не вчинювати дії, визнання права власності,

визнання недобросовісним набувачем

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Заріччя-буд"

до Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання"

за участі третіх осіб:

1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. Колективного підприємства Готель "Знання"

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельні інновації"

про визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання приміщення придбаним,

визнання добросовісним набувачем

Головуючий суддя Селівон А.М.

Судді Балац С.В.

Зеленіна Н.І.

Представники сторін:

Від позивача: Наконечна Я. С. - представник, довіреність б/н від 19.02.2015;

Шпитко М.М. - представник, довіреність б/н від 09.03.2016.

Від відповідача 1: не з'явились;

Від відповідача 2: не з'явились;

Від відповідача 3: не з'явились;

Від відповідача 4: не з'явились;

Від відповідача 5: не з'явились.

Від Державної виконавчої служби: не з'явились.

Присутня: ОСОБА_6 - вільний слухач, паспорт НОМЕР_1, виданий Святошинським РВ ГУДМС України в м. Києві.

Відповідач 3 та Відповідач 4 звернулись до Сихівського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_7 та Відповідача 1 про витребування у ОСОБА_7 установчого договору, укладеного ним з Відповідачем 1, визнання його недійсним, та стягнення з Відповідача 1 на користь Відповідача 5 коштів в сумі 764705,00 грн..

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29.03.06 позов був задоволений частково. Стягнуто з Відповідача 1 на користь Відповідача 5 коштів в сумі 764705,00 грн., в решті позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області вказане рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача 1 на користь Відповідача 5 коштів в сумі 764705,00 грн. скасовано, та направлено в цій частині справу на новий розгляд до Голосіївського районного суду м. Києва. В іншій частині зазначене рішення залишено без змін.

Всеукраїнська громадська організація Товариство "Знання" звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Відповідачів 1, 3, 4, 5 про визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників Відповідача 5 від 09.03.06р., визнання недійсним договору про продовження діяльності Відповідача 5, затвердженого протоколом загальних зборів учасників від 09.03.06р., визнання недійсним статуту Відповідача 5, затвердженого протоколом загальних зборів учасників від 09.03.06р., зобов'язання вказаних Відповідачів припинити дії щодо укладання угод з участю Відповідача 1 без згоди Позивача на суму більше 10000,00 грн., щодо звернення стягнення на майно Відповідача 1, в тому числі вбудоване-прибудоване приміщення готелю "Знання" площею 1099,7 кв. м., розташоване на перших 3 поверхах в будинку по АДРЕСА_1 по угодам, укладеним без згоди Позивача на суму більше 10000,00 грн.

Ухвалою суду від 11.10.06 накладено арешт на вбудоване-прибудоване приміщення готелю "Знання" площею 1099,7 кв. м., розташоване на перших 3 поверхах в будинку по АДРЕСА_1.

19.01.07 Відповідачем 2 був поданий зустрічний позов до Позивача про визнання договору купівлі-продажу вбудовано-прибудованого приміщення готелю "Знання" площею 1099,7 кв. м., розташованого на перших 3 поверхах в будинку по АДРЕСА_1, укладеного 11.08.06 Відповідачем 5 з Відповідачем 2, укладеним у відповідності до вимог чинного законодавства України, визнання вказаного приміщення придбаним Відповідачем 2, та визнання Відповідача 2 добросовісним набувачем зазначеного приміщення.

Ухвалою суду Голосіївського районного суду м. Києва від 28.02.07 вказані цивільні справи за позовом Позивача до Відповідачів 1, 3, 4, 5, за зустрічним позовом Відповідача 2 до Позивача, та за позовом Відповідача 3 та Відповідача 4 до ОСОБА_7 та Відповідача 1 були об'єднані в одне провадження за реєстровим номером 2-666/10.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.02.07 позовні вимоги за позовом Відповідача 3 та Відповідача 4 до ОСОБА_7 та Відповідача 1 про стягнення коштів були залишені без розгляду. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва суду від 05.03.07 провадження у справі за зустрічним позовом Відповідача 2 до Позивача було закрито.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07 в задоволенні первісного позову Позивачу було відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.07 вказане рішення Голосіївського районного суду м. Києва було скасовано, визнано за Позивачем право власності на вбудоване-прибудоване приміщення готелю "Знання" площею 1099,7 кв. м., розташованого на перших 3 поверхах в будинку по АДРЕСА_1. Визнано недійсними протокол загальних зборів учасників Відповідача 5 від 09.03.06, договір про продовження діяльності Відповідача 5, затверджений протоколом загальних зборів учасників від 09.03.06р., статуту Відповідача 5, затверджений протоколом загальних зборів учасників від 09.03.06р. Зобов'язано Відповідачів припинити дії щодо укладання угод з участю Відповідача 1 без згоди Позивача на суму більше 10000,00 грн., щодо звернення стягнення на майно Відповідача 1, в тому числі, вбудоване-прибудоване приміщення готелю "Знання" площею 1099,7 кв. м., розташоване на перших 3 поверхах в будинку по АДРЕСА_1 по угодам, укладеним без згоди Позивача на суму більше 10000,00 грн.. Визнано недійсним договір купівлі-продажу вбудовано-прибудованого приміщення готелю "Знання" площею 1099,7 кв. м., розташованого на перших 3 поверхах в будинку по АДРЕСА_1, укладений 11.08.06 Відповідачем 5 з Відповідачем 2.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07 скасовано, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.10.07 постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.07р., рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду від 06.12.2007 р. справу №2-666/07 прийнято до розгляду та присвоєно їй номер №2-666/07-38/385.

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.03.2008 р. у задоволенні первісного позову Всеукраїнській громадській організації Товариству "Знання" судом відмовлено повністю. У задоволенні зустрічного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Заріччя-буд" відмовлено судом повністю.

Постановою Вищою господарського суду України від 18.09.2008 Касаційну скаргу задоволено частково. Рішення господарського суду м. Києва від 28.03.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2008 у частині відмови у задоволенні первісного позову скасувано і провадження у справі за первісним позовом припинено за непідсудністю спору господарським судам України. Ухвалу господарського суду м. Києва від 29.02.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2008 у цій частині скасувати. У решті рішення господарського суду м. Києва від 28.03.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2008 залишено без змін.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10.04.2009 скасовано вжиті заходи забезпечення позову.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.06.2009 скасовано ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10.04.2009 про скасування заходів забезпечення позову на підставі ч. 3 с. 154 ЦПК України, якою передбачено, що заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядав справу по суті, тобто судом господарської юрисдикції.

22.07.15 через канцелярію Господарського суду м. Києва від представника позивача - Всеукраїнської громадської організації Товариства "Знання" України надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову б/н від 17.07.2015.

За резолюцією Голови Господарського суду міста Києва від 22.07.15 заяву передано на розгляд судді Селівону А.М..

23.11.15 р. матеріали посправі №2-666/07-38/385 повернулись до господарського суду м. Києва.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 30.12.2015 заяву Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" про скасування заходів забезпечення позову по справі №2-666/07-38/385 передано для розгляду колегії суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), Зеленіна Н.І., Якименко М. М., у зв'язку з перебуванням суддів Балаца С.В. та Мудрого С.М. у відпустці.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.12.2015 заяву Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" про скасування заходів забезпечення позову по справі №2-666/07-38/385 прийнято до свого провадження визначеною колегією та призначено розгляд на 26.01.2016.

У судовому засіданні 26.01.2016 суддею Якименко М.М. заявлено самовідвід у справі № 2-666/07-38/385.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.01.2016 заяву судді Якименко М.М. про самовідвід задоволено.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 09.02.2016 заяву Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" про скасування заходів забезпечення позову по справі №2-666/07-38/385 передано для розгляду колегії суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), Балац С.В., Зеленіна Н.І., у зв'язку із задоволенням відводу (самовідводу) судді Якименко М. М. відповідно до ст. 20 ГПК України.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.02.2016 заяву Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" про скасування заходів забезпечення позову по справі №2-666/07-38/385 прийнято до свого провадження визначеною колегією та призначено до розгляду на 25.02.2016.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.02.2016 заяву Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" про скасування заходів забезпечення позову по справі №2-666/07-38/385, які було вжито ухвалою Голосіївського суду м. Києва від 11.10.2006 по справі № 2-266/07 (№2-666/10) задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Голосіївського суду м. Києва від 11.10.2006 по справі № 2-266/07 (№2-666/10).

08.04.2016 через відділ діловодства господарського суду м. Києва від Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" України надійшла заява про виправлення описки у резолютивній частині ухвали господарського суду м. Києва від 25.02.2016 по справі №2-666/07-38/385.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.04.2016 заяву Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" України про виправлення помилки (описки) в ухвалі господарського суду м. Києва від 25.02.2016 по справі №2-666/07-38/385 передано на розгляд колегії суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), судді Балац С.В., Зеленіна Н.І.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.04.2016 заяву Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" України про виправлення помилки (описки) в ухвалі господарського суду м. Києва від 25.02.2016по справі №2-666/07-38/385 прийнято до розгляду та призначено розгляд на 20.04.2016.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.04.2016 у задоволенні заяви Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" України про виправлення описки у резолютивній частині ухвали господарського суду м. Києва від 25.02.2016 по справі №2-666/07-38/385 судом відмовлено.

Окрім того, 21.04.2016 через відділ діловодства господарського суду м. Києва від Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" України надійшла скарга на рішення (постанову) державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про відмову у відкритті виконавчого провадження №50610861 від 30.03.2016, в якій стягувач просить:

1. Визнати дії державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Левіцького Т.К. по винесенню Постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №50610861 від 30.03.2016 незаконними;

2. Визнати Постанову державного виконавця Левіцького Т.К. про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №50610861 від 30.03.2016 недійсною;

3. Зобов'язати державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві відкрити виконавче провадження та забезпечити виконання ухвали господарського суду м. Києва від 25.02.2016 по справі №2-666/07-38/385.

Разом зі скаргою заявником подане клопотання про поновлення строку на подання скарги на рішення (постанову) державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про відмову у відкритті виконавчого провадження №50610861 від 30.03.2016 по справі №2-666/07-38/385.

В зазначеному вище клопотанні заявник зазначає, що в період з дня отримання постанови 30.03.2016 по 20.04.2016 Товариством у відповідності до положень Пленуму Вищого господарського суду України вживалися заходи щодо внесення до резолютивної частини ухвали даних про стягувача та боржника у спосіб виправлення описки, а дана скарга подається в перший день після винесення ухвали про відмову у виправленні описки, в зв'язку з чим просить суд визнати причини пропуску строку на подання даної скарги поважними та поновити строк на її подання.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.04.2016 скаргу Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" України по справі №2-666/07-38/385 передано на розгляд колегії суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), судді Балац С.В., Зеленіна Н.І.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.04.2016 р. причину пропуску строку на звернення зі скаргою на дії ДВС судом визнано поважною, відповідне клопотання судом задоволено, поновлено строк на подання скаргу та останню прийнято до розгляду, розгляд призначено на 19.05.2016 р.

У судове засідання 19.05.2016 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважені представники відповідачів 1-5 та органу Державної виконавчої служби у судове засідання 19.05.2016 р. не з'явились.

Клопотання від представників сторін про здійснення фіксації судового засідання технічними засобами до суду не надходило. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 19.05.2016р. представник стягувача (скаржника) підтримав подану скаргу, відповів на питання суду.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання по розгляду скарги сторонами суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру від представників боржників та ВДВС на час розгляду скарги 19.05.16р. до суду не надходило.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників відповідачів (боржників) та ВДВС в судові засідання по розгляду скарги обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги те, що присутній у судовому засіданні 19.05.16 р. представник стягувача (скаржника) проти розгляду скарги без участі уповноважених представників боржників не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників вказаних осіб, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, судом враховано, що за приписами ч. ст. 121-2 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників скаржника, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими стороною доказами, суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до п. 9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до статей 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

У силу ст. 124 Конституції України, ст. 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), який є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби, та регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У силу ст. 12 названого Закону сторони виконавчого провадження мають право, між іншим, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.03. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» (далі - Постанова № 14) визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

При цьому згідно положень Закону України «Про виконавче провадження» юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду, є постанова державного виконавця.

Отже, за Закону України «Про виконавче провадження» оскарженню підлягають дії (бездіяльність) державного виконавця, оформлені відповідною постановою.

Відповідно до п. 2 постанови № 14 стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції.

Частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Судом встановлено за матеріалами справи, що 17.03.16 р. стягувач звернувся до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві з ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.16 р. про скасування заходів забезпечення позову, вжитих Голосіївським районним судом м. Києва ухвалою від 11.10.06 р. Разом з тим, 30.03.2016 р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Левіцьким Т.К. винесено Постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 30.03.2016 р. ВП №50610861, оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам ст. 18 Закону Україн «Про виконавче провадження», зважаючи на відсутність в ньому резолютивної частини та не чітко прописаної інформації щодо прізвища, ім'я та по батькові (найменування) боржника та стягувача.

На думку стягувача, підстава, на яку посилається державний виконавець, приймаючи Постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження є необґрунтованою, оскільки в самій постанові зазначено, що боржником являється ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві. Більш того, арешт накладався цією ж виконавчою службою на підставі аналогічної за змістом ухвали Голосіївського районного суду м. Києва у справі №2-666/07 (№2-666/10) від 11.10.06 р. про що ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві винесено постанову державного виконавця від 17.04.2009 р. №559/5 про накладення арешту на майно Готелю «Знання». Крім того, ухвала у господарській справі як окремий вид виконавчого документа, на відміну від виконавчого документа у вигляді наказу господарського суду, повина відповідати вимогам судового рішення, що визначені ст.ст. 84, 86 ГПК України та які не містять вимог щодо визначення боржника і стягувача. Таким чином, відсутність в ухвалі Господарського суду м. Києва від 25.02.2016 р. визначення боржника та стягувача не звільняють виконавця від примусового виконання рішення, насамперед через обов'язковість виконання рішення суду відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України.

Як зазначено у статті 1 Закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у ньому, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до законів України, а також рішеннями, що підлягають примусовому виконанню. У Законі визначено загальний порядок примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), до якого, зокрема, віднесено пошук майна боржника, арешт коштів на рахунках в банківських установах, оцінка майна та його реалізація на прилюдних торгах (статті 40, 57, 58, 62).

При цьому примусове виконання рішень судів України відбувається на основі виконавчих документів, які є підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

В свою чергу Контитуційним Судом України в рішенні № 5-рп/32013 від 26.06.13 р. зазначено, що до ухвал, визначених у пункті 2 частини другої статті 17 Закону, належать, зокрема, ухвали про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову у господарських справах (статті 43-6, 67 Кодексу), які виконуються органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень згідно з вимогами статей 2, 3, 5, 17 Закону без видачі наказу суду, оскільки мають самостійний процесуальний характер і не є актами вирішення спору по суті. Такі ухвали приймаються судом у зв'язку з необхідністю забезпечення розгляду судових справ та виконання рішення суду в майбутньому. Оскарження ухвал про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову не зупиняє їх виконання (частина друга статті 43-7, частина третя статті 67 Кодексу).

Також згідно ч. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 згідно ст. ст. 66, 67 ГПК України господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом внесення відповідної ухвали. У п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавчим документом є зокрема, ухвали судів у господарських справах у випадках, передбачених законом. Отже ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення позову, включаючи накладання арешту на майно або кошти, підлягає виконанню органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень відповідно до вимог ст. ст. 2,3,5 та 14 Закону України «Про виконавче провадження», а наказ при цьому не видається.

Як зазначалось судом вище, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2006 вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на нерухоме майно у вигляді вбудовано - прибудованого приміщення готелю "Знання", загальною площею 1099,7 кв. м., яке розташовано на перших трьох поверхах в житловому будинку по АДРЕСА_1, м. Києва.

В подальшому ухвалою господарського суду м. Києва від 25.02.2016 заяву Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" про скасування заходів забезпечення позову по справі №2-666/07-38/385, які було вжито ухвалою Голосіївського суду м. Києва від 11.10.2006 по справі № 2-266/07 (№2-666/10) задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Голосіївського суду м. Києва від 11.10.2006 по справі № 2-266/07 (№2-666/10).

Згідно ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва про скасування заходів забезпечення позову від 25.02.16 р. у справі № 2-666/07-38/385 не є виконавчим документом, що, в свою чергу, унеможливлює застосування до неї вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» щодо визначення вимог до виконавчого документа, на яку посилався державний виконавець в оскаржуваній ухвалі про відмову в відкритті виконавчого провадження від 30.03.16 р. ВП № 50610861.

Окрім того, твердження державного виконавця у вказаній постанові про відсутність резолютивної частини виконавчого документа спростовуються матеріалами справи, зокрема, змістом самої ухвали про скасування заходів забезпечення позову від 25.02.16 р., оригінал якої знаходиться в матеріалах справи № 2-666/07-38/385 та відповідає всім вимогам господарського процесуального законодавства щодо обов'язкового змісту такого виду судових рішень і містить вся необхідні для її виконання Державною виконавчою службою відомості.

Згідно зі ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Пунктом 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому суд не вправі зобов'язувати державного виконавця чи іншу посадову особу державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, а також не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Наразі законодавством передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Крім того, якщо під час розгляду скарги господарським судом буде виявлено порушення законності або недоліки в діяльності органу Державної виконавчої служби, учасників виконавчого провадження, суд має вжити заходів, передбачених частинами першою і другою статті 90 ГПК. Разом з тим суд не може визначати порядок та умови здійснення виконавчого провадження.

Щодо вимог скаржника про зобов'язання державного виконавця державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві вчинити дії відкриття виконавчого провадження та забезпечення виконання ухвали господарського суду міста Києва від 25.02.16 р. у справі № 2-666/07-38/385, які зазначені в поданій скарзі, суд зазначає, що завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Так, ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає підстави для відновлення виконавчого провадження. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

За приписами ч. 3 вказаної статті про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копії якої не пізніше наступного дня надсилаються до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Окрім того, суд може зобов'язати орган Державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав. При цьому, скасування заходів забезпечення позову відповідною ухвалою суду і передбачає собою відновлення виконавчого провадження, та, в разі невиконання державним виконавцем вищевказаних приписів Закону України «Про виконавче провадження» може мати за собою наслідки вжиття судом заходів щодо зобов'язання орган Державної виконавчої служби здійснити відповідні дії за рішенням суду.

Враховуючи, що відновлення виконавчого провадження у даному випадку є передбаченим законом наслідком визнання постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження недійсною (незаконною), та з огляду на те, що перебування виконавчого документа на виконанні і передбачає собою вчинення заходів примусового виконання рішення (ухвали), вимоги скаржника щодо зобов'язання орган ДВС вчинити певні дії з забезпечення виконання ухвали господарського суду міста Києва від 25.02.16 р. у справі № 2-666/07-38/385 та відкриття виконавчого провадження є передчасними та задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищенаведеного, дії головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 30.03.16 р. ВП № 50610861 є неправомірними, винесена постанова відповідно - недійсною, а скарга стягувача (позивача) такою, що підлягає частковому задоволенню.

Виходячи з вищевикладеного та керуючись, ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Всеукраїнської громадської організації Товариство "Знання" України на рішення (постанову) державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про відмову у відкритті виконавчого провадження №50610861 від 30.03.2016 задовольнити частково.

2. Визнати незаконними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського управління юстиції у м. Києві Левіцького Т.К. щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 30.03.16 р. ВП № 50610861 незаконними.

3. Визнати недійсною постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського управління юстиції у м. Києві про відмову у відкритті виконавчого провадження від 30.03.16 р. ВП № 50610861.

4. В іншій частині в задоволенні скарги відмовити.

Головуючий суддя А.М.Селівон

Судді С.В. Балац

Н.І. Зеленіна