Провадження №22-ц/784/1265/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у І інстанції Мамаєва О.В.

Категорія 30 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 травня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

приватного підприємства «ПиК»

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства «ПиК», ОСОБА_5 про визнання дій протиправними, стягнення матеріального збитку та моральної шкоди, -

у с т а н о в и л а :

15 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Позивач зазначав, що він є інвалідом війни і відповідно до вимог Закону користується правом безоплатного проїзду у пасажирському міському транспорті.

04 серпня 2015 року водій маршрутного таксі №91 ОСОБА_5 в грубій формі у присутності інших пасажирів, відмовив йому у пільговому безоплатному проїзді, посилаючись на те, що він вже везе одного пільговика.

На зупинці «Центральний ринок» водій виштовхав його з салону. Він не втримавшись на сходах, впав на асфальт, забивши ліве плече.

Посилаючись на те, що дії водія є незаконними, відмова у пільговому проїзді у маршрутному таксі безпідставною та такою, що суперечить чинному законодавству, позивач просив суд стягнути з керівника приватного підприємства «ПиК» ОСОБА_6 на свою користь завдану діями працівника моральну шкоду, яку він оцінив в сумі 10 000 грн.

У грудні 2015 року ОСОБА_2 уточнив свої позовні вимоги, а у березні 2016 року збільшив їх.

З врахуванням викладеного, вказавши в якості відповідачів приватне підприємство «ПиК» та ОСОБА_5, позивач остаточно просив визнати дії водія приватного підприємства «ПиК» щодо відмови у пільговому перевезенні по маршруту незаконними, стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь грошові кошти на відшкодування завданої моральної шкоди 20 000 грн. та матеріального збитку у розмірі 1207 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПП «ПиК» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1000 грн. У задоволенні вимог в іншій частині відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ПП «ПиК», посилаючись на те, що рішення було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки не відповідають фактичним обставинам, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника, представника відповідача, перевіривши правильність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України ).

За змістом ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Перелік пільг, що надаються інвалідам війни, визначений ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ).

Так, відповідно до п/п 7 п.7 ст. 13 названого закону інвалідам війни надається така пільга як безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості.

Відповідно до ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого), мають право на безоплатний проїзд у пасажирському міському транспорті. Пільгове перевезення інвалідів здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України «Про транспорт».

Стаття 12 Закону України «Про транспорт» зобов'язує транспортні підприємства забезпечувати права на пільги громадян щодо користування транспортом.

Статтею 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" установлено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Відповідно до п.10 п.145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18 лютого 1997 р. №176 перевізник зобов'язаний здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд.

Отже, відмова у пільговому перевезені є не законною, тому що закон не містить норми про обмеження кількості місць для перевезення пільгових категорій пасажирів.

Більш того, відповідно до статті 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що згідно з посвідченням від 17 серпня 2006 року серії НОМЕР_1, виданим Управлінням внутрішніх справ України в Миколаївській області, ОСОБА_2 є інвалідом 2-ї групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни ( а.с.4). Отже, з врахуванням вищевикладених нормативних актів має право на безкоштовний проїзд у міському транспорті.

25 травня 2011 року між виконкомом Миколаївської міської ради ( замовник) та ПП «ПиК» (перевізник) укладено договір №103/02 про перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування.

За цим договором перевізник виконує пасажирські перевезення на міському автобусному маршруті загального користування №91 «Балабанівка (кладовище) - Готель «Турист», відповідно до умов цього Договору, вимог чинних нормативно-правових документів державного та місцевого значення, якими регулюються пасажирські перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до п/п 2.2.18 п.2.2 розділу 2 цього договору перевізник забезпечує безкоштовний проїзд усіх пільгових категорій громадян, які за законом мають відповідне право та має право на відшкодування збитків від пільгових перевезень усіх категорій громадян, у встановленому законом порядку.

04 серпня 2015 року близько о 7 год. 50 хв. позивач на зупинці «Водопровідна» зайшов до маршрутного автобусу №91, який прямував по маршруту «Балабановка - Готель Турист» та пояснивши водієві ОСОБА_5, який перебуває у трудових відносинах з ПП «ПиК», що він є інвалідом війни, має право на безкоштовний проїзд. Однак останній відмовив йому у пільговому проїзді, пославшись на те, що перевозить вже одного пільговика.

А тому на наступній зупинці «Центральний ринок» водій висадив позивача з маршрутного автобусу. Виходячи з автобуса позивач впав.

Вважаючи дії водія незаконними, позивач із заявою про порушення своїх прав звернувся до Заводської районного ради ветеранів м. Миколаєва, яка в свою чергу звернулася до Інспекції з питань захисту прав споживачів Миколаївської області та Миколаївської міської ради ( а.с.7-9).

Звернення було розглянуто на засіданні управління транспортного комплексу, зв'язку і телекомунікації Миколаївської області, за участю позивача та відповідача ОСОБА_5, який визнав свою провину та вибачився за ситуацію, яка склалася.

За результатами розгляду даної скарги керівникові підприємства було рекомендовано звільнити порушника.

Наказом ПП «ПиК» №23/в від 18 серпня 2015 року за порушення Правил перевезення пасажирів та неввічливе спілкування з пасажирами ОСОБА_5 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану.

Відомостей про притягнення до адміністративно - господарської відповідальності перевізника за безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира у відповідності абз.1 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та водія до адміністративної відповідальності за ч.7 ст. 133-1 КУаП матеріали цивільної справи не містять.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини та наведені правові норми, колегія суддів вважає, що з моменту посадки в автобус позивача, між сторонами виникли правовідносини за договором перевезення пасажирів, які регулюються нормами ЦК України, Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про автомобільний транспорт", Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18 лютого 1997 р. №176.

Так, відповідно до ч.1 ст.42 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус.

Згідно з п.7 ч.1 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" договір - це усний або письмовий правочин між споживачем та продавцем (виконавцем) про якість, строк, ціну та інші умови, при яких реалізується продукція; підтвердження оформлення усної угоди оформлюється квитанцією, товарним чи касовим чеком, білетом, талоном чи іншими документами (розрахунковий документ).

За змістом ст.ст.11, 509, 526 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язання є договори, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.910 ЦК України за договором перевезення перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а у разі здавання багажу також доставити багаж до пункту призначення та видати його пасажиру. Пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу також за його перевезення. Укладення договору перевезення пасажиру та багажу підтверджується видачею відповідного квитка та багажної квитанції.

Статтею 911 ЦК України передбачено, що за договором перевезення пасажир має право одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком; відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами); отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.

Пасажир може мати також інші права, встановлені цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем було порушено як умови договору №103/02 про перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування від 25 травня 2011 року, що передбачають забезпечення безкоштовним проїздом пасажирів, які за законом мають відповідне право, так і визначеними ст. 910,911,920 ЦК України, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

Суд першої інстанції хоча і не визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та не застосував матеріальний закон, який їх регулює, проте дійшов вірного висновку про неправомірну відмову відповідача у наданні позивачеві послуги з пільгового перевезення.

З огляду на встановлені між сторонами правовідносинами, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо правових підстав стягнення з відповідача ПП «ПиК» на користь позивача моральної шкоди, виходячи з такого.

У позовній заяві позивач як на правову підставу для відшкодування моральної шкоди послався на ст.ст. 23,1167 ЦК України.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов в цій частині на підставі ст.23 ЦК України, залишив поза увагою те, що між сторонами виникли зобов'язання перевезення, які врегульовані відповідними нормами законодавства, зокрема, ст. ст. 910, 911 ЦК України; не врахував те, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди в договірних правовідносинах може здійснюватися виключно у випадках, прямо передбачених законом, а також, якщо умови про відшкодування прописані в укладеному договорі.

Наявності між сторонами договірних правовідносин суд не врахував, також застосував ст. 1167 ЦК України, умовою застосування якої є наявність позадоговірних (деліктних) зобов'язань.

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст.920 ЦК України).

Відповідно до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18 лютого 1997 року ( в редакції від 22 червня 2012 року) (надалі Правил) перевізник зобов'язаний, зокрема: забезпечити дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захист прав споживачів, організувати проїзд пасажирів до місця призначення за маршрутом без додаткових фінансових витрат; здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд; компенсувати шкоду, заподіяну здоров'ю та майну пасажирів, тощо ( п.10,12 ст. 145 Правил).

У суді першої інстанції, неправомірних дій з боку водія щодо заподіяння позивачеві шкоди здоров'ю чи майну не встановлено.

Оскільки встановлено, що між сторонами виникли правовідносини обумовлені договором перевезення, за яким відшкодування моральної шкоди не передбачено, то в задоволенні позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди слід відмовити за безпідставністю.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки воно не було предметом апеляційного розгляду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «ПиК» задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2016 року в частині стягнення моральної шкоди та судового збору скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного підприємства «ПиК», ОСОБА_5 про стягнення моральної шкоди відмовити.

В іншій частині це рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: