Справа

№ 127/27860/15-ц Провадження № 22-ц/772/1142/2016

Головуючий в суді першої інстанції Овсюк Є. М.

Категорія 30

Доповідач Сало Т. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2016 року

м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого: Сала Т.Б., суддів: Жданкіна В.В., Медяного В.М., секретар - Агєєва Г.В., за участі: представника МОЗ України - Карпенко Я.В., представників Вінницької ОДА - Кобзаря О.Д. та Вишневського С.І та представника третьої особи - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Вінницької обласної державної адміністрації та Міністерства охорони здоров'я України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Міністерства охорони здоров'я України, Вінницької обласної державної адміністрації, третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог Вінницького обласного клінічного онкологічного диспансеру про відшкодування витрат на лікування, -

встановила:

В грудні 2015 року ОСОБА_7 звернувся в суд із вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачів витрачені ним на придбання медичних препаратів кошти в загальній сумі 61566,04 грн., яка складається із вартості препарату «Гемзар» - 46756 грн., вартості таблеток «Кселода» - 11250 грн. та вартості препаратів супроводу-3560,04 грн..

Позов мотивовано тим, що позивач працює суддею Могилів-Подільського міськрайонного суду з 26.03.1993 року по даний час. В лютому 2015 року в Інституті раку йому встановлено діагноз: онкологічне захворювання підшлункової залози, після чого він пройшов курс лікування хіміотерапією. В квітні 2015 року він був прооперований, а з 08.06. 2015 року йому-позивачу встановлена 2 група інвалідності безстроково. 27.07.2015 року, після проведеного оперативного хірургічного втручання, була зроблена контрольна комп'ютерна томографія і визнано за необхідне пройти хіміотерапевтичний курс лікування. Таке лікування ним-позивачем розпочато в серпні 2015 року у Вінницькому обласному клінічному онкологічному диспансері, що підтверджується виписками із медичної карти стаціонарного хворого.

Згідно ч.1 ст.140 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суддя та члени його сім'ї мають право на безоплатне медичне обслуговування у державних закладах охорони здоров'я.

Тому позивач вважає, що мав отримати медичне обслуговування безкоштовно, тобто ліки мав надати Вінницький обласний клінічний онкологічний диспансер, який в свою чергу ці ліки мав отримати від МОЗ України та кошти на їх часткове придбання від Вінницької ОДА, що передбачено п.21 Плану заходів щодо виконання завдань та заходів Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року, яка затверджена наказом МОЗ та Національної академії медичних наук від 14.05.2010 року, №409/39.

Однак, всупереч вищезазначеному, необхідні лікарські препарати та препарати супроводу в повному обсязі ОСОБА_8 не отримав. А від так, він звернувся до суд для відшкодування коштів, які витратив на лікування.

В подальшому заявами від 19.01.2016 року та 10.02.2016 року позивач збільшив розмір позовних вимог відповідно на суми 8585,48 грн. та 13244,98 грн., посилаючись на те, що в період розгляду справи в суді для проходження хіміотерапії придбав за власні кошти медичні препарати на суми: 8585,48 грн., 4704,98 грн. та 8540 грн., і просив в загальному стягнути з відповідачів на його користь 83396,50 грн..

Рішенням Вінницького міського суду від 16 лютого 2016 рокупозов ОСОБА_7задоволено.

Стягнуто солідарно з Міністерства охорони здоров'я України, Вінницької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_7 83391,50 грн. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням Вінницька ОДА та МОЗ України подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_8.

Скаргу Вінницької ОДА мотивовано тим, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, судом поверхнево досліджено Загальнодержавну програму боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року; не враховано, що кошти виділяються загалом на закупівлю препаратів, яку проводить Вінницький обласний клінічний онкологічний диспансер, а не на конкретного пацієнта; судом не визнано, які саме дії відповідачів є незаконними; не враховано положення законодавства про порядок відшкодування шкоди державними органами; не залучено у якості відповідача Державну казначейську службу.

Скаргу МОЗ України мотивовано тим, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, суд не врахував, що вимоги позивача заявлені виключно до МОЗ України та Вінницької ОДА є передчасними, оскільки питання про відповідальність суб'єкта владних повноважень може бути вирішено за умови залучення до участі у справі усіх юридичних осіб, які забезпечують виконання Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року; вина МОЗ України у завданні шкоди щодо безоплатного забезпечення лікарськими засобами відсутня; судом не оцінено докази відповідача.

Колегія суддів дослідивши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах апеляційних скарг, дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 є суддею Могилів - Подільського міжрайонного суду Вінницької області з 26.03.1993 року та працює по даний час. Внаслідок онкологічного захворювання пройшов курс лікування хіміотерапією, був прооперований, з 08.06.2015 року йому встановлено 2-га група інвалідності безстроково.

В серпні 2015 року почав лікуватись в Вінницькому обласному клінічному онкологічному диспансері.

Згідно протоколу про надання медичної допомоги хворим на рак підшлункової залози ОСОБА_7 було призначено для лікування препарати «Гемзар» та «Кселода».

В період з 06.08.2015 року ОСОБА_7 було видано 2 упаковки препарату «Кселода» і препарат «Гемзар» безкоштовно. Всі інші обсяги цих препаратів які є значними ОСОБА_7 придбав за власний рахунок.

Доповідною запискою з історії хвороби хіміотерапевта ОСОБА_10 на ім'я головного лікаря ВОКОД зазначено, що хворий ОСОБА_7 продовжує лікування і за період січня - лютого 2016 року хворому проведено 3 введення цитостатиків і всі ліки придбані за кошти хворого.

Для лікування позивач придбав за власні кошти необхідні препарати супроводу (бинти, шприци, препарат «Димедрол», «Осетрон» тощо).

Необхідність придбання зазначених вище препаратів для лікування хворого відповідно до протоколу, їх кількість, а також вартість підтверджуються матеріалами справи (виписками з історії хвороби, листками призначень, накладними й чеками аптечних установ), тобто є належним чином обґрунтованими і не заперечуються відповідачем.

Згідно з ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Конституційний Суд України в рішенні від 29 травня 2002 року №10-рп/2002 роз'яснив, що положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

Поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров'я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.

Відповідно до ст. 3 Основ законодавства про охорону здоров'я №2801-XII від 19.11.1992 року (з наступними змінами і доповненнями) медичною допомогою є діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами.

Водночас медичне обслуговування - це діяльність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров'я, що не обов'язково обмежується медичною допомогою.

Статтею 6 Основ законодавства про охорону здоров'я передбачено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що, зокрема, включає кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я; оскарження неправомірних рішень і дії працівників, закладів та органів охорони здоров'я.

Відповідно до ст. 8 Основ законодавства про охорону здоров'я держава визнає право кожного громадянина на охорону здоров'я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; третинна (високоспеціалізована) медична допомога; паліативна допомога.

Частиною четвертою цієї статті встановлено, що у разі порушення законних пав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Держава зобов'язана також створити умови для реалізації прав інвалідів та забезпечити їх соціальний захист.

Відповідно до статті 36 Закону України від 21.03.1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат, забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами.

Крім того, Конституцією і законами України гарантуються незалежність і недоторканість суддів як носіїв судової влади України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів (статті 126, 130 Конституції України).

Позивач як професійний суддя відповідно до статті 140 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів має право на безоплатне медичне обслуговування у державних закладах охорони здоров'я.

Отже Конституцією і законами України закріплено право позивача ОСОБА_7 як громадянина України і професійного судді, якому в результаті захворювання встановлено також стійку втрату працездатності - інвалідність другої групи безстроково, на безоплатну медичну допомогу й обслуговування, тобто надання такої допомоги незалежно від її обсягу без попереднього, поточного або наступного його розрахунку за надання такої допомоги.

Натомість в результаті незабезпечення державою в особі уповноважених органів цього права, ОСОБА_7 понесено витрати на своє лікування в сумі 83891,50 грн., які підлягають відшкодуванню йому.

Визначаючи особу, з вини якої позивачу заподіяно шкоду у вигляді понесених останнім витрат на лікування, колегія суддів виходить з наступного.

Необхідна медична допомога позивачеві безпосереднього надавалася третьою особою по справі - Вінницьким обласним клінічним онкологічним диспансером, який відповідно до свого Статуту, затвердженого рішенням 33 сесії обласної ради 6 скликання від 27 лютого 2015 року №829 є комунальною установою (закладом) й об'єктом спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області, управління якою здійснює Вінницька обласна Рада.

Відповідно до п. 1.2 Статуту Вінницький обласний клінічний онкологічний диспансер є бюджетною установою, фінансування якої проводиться з обласного бюджету, здійснює економічну діяльність відповідно до затвердженого кошторису, а одним із завдань діяльності є прийом та надання кваліфікованої медичної допомоги (амбулаторної та стаціонарної) хворим із злоякісними новоутвореннями, з передпухлинною патологією та з підозрою на злоякісне новоутворення відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 17 вересня 2007 року №554 «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Онкологія».

Відповідно до п. 3.3.1 Статуту громадянам, які постійно проживають на території Вінницької області, всі медичні послуги, за винятком тих, що входять до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 року №1138 Вінницький обласний клінічний диспансер надає за рахунок власних фінансових ресурсів.

Проте Законом України від 23.12.2009 року №1794-VI затверджено Загальнодержавну програму боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року, забезпечення виконання якої здійснюється в межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України головним розпорядникам коштів - виконавцям програми, а також за рахунок коштів бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних, міст Києва та Севастополя та інших джерел.

Відповідно до підпункту 8 пункту 2 Завдань і заходів з виконання Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року забезпечення обласних онкологічних диспансерів хіміотерапевтичними, радіофармпрепаратами та препаратами супроводу для лікування хворих покладено на державний і місцеві бюджети, а відповідальними за виконання програми в цій частині є МОЗ України та обласні державні адміністрації.

В 2015 році на фінансування зазначених заходів планувалося виділити 485042,2 тис. грн. з державного бюджету і 88691,5 тис. грн. з місцевих бюджетів (тобто 84,55% і 15,45% відповідно).

Аналогічне положення міститься в п. 21 Плану заходів щодо виконання завдань та заходів Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України та Національної академії медичних наук України від 14.05.2010 року №409/36.

Крім того, на виконання Програми Вінницькою обласною радою рішенням від14.02.2012 року №279 затверджено «Обласну програму боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року», додатком 4 до якої не придбання препаратів для лікування онкохворих з обласного бюджету в 2015 році передбачалося виділення 4000,0 тис. грн. та з державного бюджету 29300,0 тис. грн. (12,01% і 87,99% відповідно).

Відповідно до звіту про виконання паспорту вищезазначеної бюджетної програми на 2015 рік касові видатки в сумі 4297,0 тис. грн. проведені в повному обсязі. Зазначене свідчить про відсутність бездіяльності одного з відповідачів - Вінницької обласної державної адміністрації та виконання останнім заходів із забезпечення обласного онкологічного диспансеру хіміотерапевтичними, радіофармпрепаратами та препаратами супроводу для лікування хворих.

Разом з тим, з Державного бюджету України на вказані цілі кошти взагалі не виділялися, а інший виконавець Програми - відповідач Міністерство охорони здоров'я України, своїх обов'язків, покладених законами і підзаконними нормативно-правовими актами, не виконав.

Так, відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров'я України, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №267 (далі - Положення) МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до підпункту 8 пункту 4 Положення МОЗ України забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, додержання закладами охорони здоров'я, підприємствами, установами та організаціями права громадян на охорону здоров'я та прав пацієнта; готує пропозиції стосовно визначення пріоритетних напрямів розвитку охорони здоров'я, розробляє та організовує виконання державних комплексних та цільових програм охорони здоров'я.

З метою виконання законів Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями, наказом МОЗ України від 10.07.2015 року №424 «Про затвердження номенклатури лікарських засобів, виробів медичних, обладнання та інших товарів, робіт, послуг, що закуповуватимуться на виконання державних цільових програм та комплексних заходів програмного характеру МОЗ України за державні кошти» затверджено номенклатуру лікарських засобів, куди внесені, в тому числі, препарати: ГЕМЦАТИБІН «ЕБЕВЕ» (Гемцитабін) у дозуванні 200 і 1000 міліграм та препарат КАПЕЦИТАБІН (торгова назва - Кселода) у дозуванні 150 і 500 міліграм.

Водночас наказом МОЗ України від 25.08.20015 року №540 «Про визначення напрямів використання бюджетних коштів у 2015 році» визначено окремі напрями використання бюджетних коштів за бюджетною програмою КПКВК 2301400 «Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру», за якими можливо здійснити закупівлю товарів і послуг відповідно до письмових домовленостей щодо закупівлі між МОЗ України із міжнародними спеціалізованими організаціями, в тому числі на виконання заходів Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2015 року №787 затверджено Перелік лікарських засобів та медичних виробів, які закуповуються на підставі письмових домовленостей щодо закупівлі зі спеціалізованими організаціями, які здійснюють закупівлі.

06.11.2015 року між МОЗ України та CrownAgents підписано договір, яким передбачено закупівлю онкологічних та онкогематологічних препаратів, а також хіміопрепаратів, радіологічних препаратів та препаратів супроводу онкологічних хворих, через закупівельне агентство CrownAgents.

За твердженням відповідача МОЗ України після проведення зазначеної процедури закупівлі онкологічні лікарські засоби та вироби медичного призначення будуть розподілені наказом МОЗ України відповідно до поданих заявок та пункту 5 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров'я, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2011 року №298, та доставлені до регіонів згідно з графіком поставки.

Отже зі змісту вищевикладених актів законодавства, а також пояснень МОЗ України випливає, що саме на ньому лежить обов'язок організувати й здійснити закупівлю препаратів для лікування онкохворих, а також препаратів супроводу, безпосередньо, чи через міжнародних посередників. Більше того, МОЗ України вжито певних заходів в цьому напрямку, проте процедури закупівлі ліків на 2015 рік розпочато в липні 2015 року й станом на момент розгляду справи судом відповідні препарати фактично не отримані. Жодних дій до відновлення порушених прав пацієнта відповідачем не вжито.

Також слід зазначити, що метою Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року, затвердженої Законом України від 23 грудня 2009 року, є підвищення ефективності здійснення загальнодержавних заходів з профілактики злоякісних новоутворень, підвищення якості профілактики онкологічних захворювань, доступності медичної допомоги для онкологічно хворих, підвищення показника одужання, зниження рівня смертності онкологічно хворих, які помирають протягом року після встановлення діагнозу, і смертності від злоякісних новоутворень деяких локалізацій (рак молочної залози, шийки матки, передміхурової залози).

Вказаною програмою не передбачено порядок забезпечення вимог ч. 1 ст. 140 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що фактично в даному випадку є бездіяльністю держави в особі Міністерства охорони здоров'я України.

Колегія суддів дійшла висновку, що витрати на відшкодування повинні бути стягнуті лише з МОЗ України з підстав вказаних вище.

Крім іншого, колегія суддів відкидає посилання апелянта МОЗ України на те, що вимоги позивача, заявлені до нього передчасно, оскільки питання про його відповідальність може бути вирішено за умови залучення до участі в справі всіх юридичних осіб, які забезпечують виконання Програми.

Так, апеляційним судом встановлено, що саме МОЗ України допустило невиконання Програми в частині закупівлі препаратів для лікування онкохворих та препаратів супроводу за рахунок коштів державного бюджету.

Посилання відповідача на дефіцит коштів державного бюджету як на причину неможливості своєчасної закупівлі необхідних препаратів для лікування онкохворих, а відтак - відсутність вини відповідача у порушенні прав позивача не можуть бути прийняті до уваги, так як суперечать Конституції і законам України, а також порушують право на вільне володіння майном, зафіксоване в статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10 березня 2011 року (набуло статусу остаточного 10 червня 2011 року) ЄСПЛ повторив (п. 22-25), що поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу.

ЄСПЛ вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України», пункт 23).

ЄСПЛ у справі «Сук проти України» зауважив, що вимога заявника до національного суду ґрунтувалась на чіткому положенні національного законодавства, що було чинним на той час (див. пункт 13 вище). Виплата забезпечення, що розглядається, здійснювалась з огляду лише на єдину об'єктивну умову - належність до рядового або в начальницького складу органів внутрішніх справ. Оскільки заявник виконав цю умову, він може вважатися таким, що мав обґрунтовані сподівання, якщо не право, отримати виплату, яка розглядається. Більше того, Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджету, оскільки держа вні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (див., з-поміж інших судових рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії», пункт 35). Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі. Відтак ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу.

Положення Конституції і законів України щодо безоплатності надання медичної допомоги громадянам, а також лікування судді, в тому числі надання державою препаратів для лікування онкохворих, а також препаратів супроводу, є чіткими й однозначними і таке право позивача законом не обмежене.

Натомість через бездіяльність відповідача МОЗ України позивачеві заподіяно шкоду, що полягає у витратах, які був змушений понести позивач на своє лікування.

Зазначена шкода підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі, так як в законодавстві України відсутні інші способи захисту прав осіб на охорону здоров'я.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що мало місце порушення прав позивача на безоплатну медичну допомогу й обслуговування, відповідач МОЗ України не виконав покладених на нього законами і прийнятими на їх виконання підзаконними нормативно-правовими актами обов'язків, внаслідок чого позивач поніс витрати у зв'язку із придбанням необхідних препаратів за власний рахунок, а відтак відповідач повинен їх відшкодувати.

Згідно ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, зокрема є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційні скарги Вінницької обласної державної адміністрації та Міністерства охорони здоров'я України задоволити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року скасувати, ухвалити нове, яким позов ОСОБА_7 задоволити частково.

Стягнути з Міністерства охорони здоров'я Українина користь ОСОБА_783396 (вісімдесят три тисячі триста девяносто шість) грн. 50 коп. у відшкодування витрат на лікування.

В задоволенні позовних вимог до Вінницької обласної державної адміністрації відмовити.

Стягнути з Міністерства охорони здоров'я України на користь держави судовий збір в розмірі 833 грн. 91 коп.

Повернути Вінницькій обласній державній адміністрації зайво сплачений судовий збір в розмірі 598 грн. 50 коп. по платіжному документу №75 від 16.03.2016 року.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/

Судді: /підпис/ /підпис/

Згідно з оригіналом: