Провадження №22-ц/784/1015/16

Справа 488/6235/14-ц

Провадження № 22-ц/784/1015/16 Головуючий у 1-й інстанції Беспрозванний В.В.

Категорія 7 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

16 травня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю: прокурора - Цвікілевич Н.В.,

- представника позивача - Миколаївської облдержадміністрації - Михайленко Г.В.,

- представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2016 року

за позовом

прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - Миколаївська ОДА), державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (далі - ДП «Миколаївське лісове господарство») до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору - ОСОБА_5, про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із незаконного володіння,

встановила:

У листопаді 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва звернувся з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, ДП «Миколаївське лісове господарство» до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із незаконного володіння.

Прокурор зазначав, що 30 червня 2006 року пунктом 1.7 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 2/24 ОСОБА_3 надано дозвіл на відведення земельної ділянки площею 1 000 кв.м. за рахунок земель лісового господарства, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, з наданням адреси - АДРЕСА_1.

Пунктами 17, 17.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №17/46 від 09 листопада 2007 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 1 000 кв.м., за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», з віднесенням її до земель житлової забудови - для будівництва житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1, у м. Миколаєві.

На підставі цього рішення відповідач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1.

-2-

В ході проведення прокуратурою перевірки дотримання вимог земельного законодавства було виявлено, що під час передачі земельної ділянки порушено вимоги земельного законодавства України. Зокрема, спірна земельна ділянка була передана без попереднього її вилучення у належного користувача ДП «Миколаївське лісове господарство», як землі державного лісового фонду, та в порушення встановленої процедури зі зміною її цільового призначення, не погодженням проекту відведення з органом виконавчої влади з питань лісового господарства та за відсутності державної експертизи вказаного проекту землеустрою.

Посилаючись на викладене, уточнюючи позовні вимоги, прокурор просив поновити строк позовної давності, визнати незаконними та скасувати рішення у вказаних частинах; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_3, зобов'язати останнього повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та в постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 лютого 2015 року із занесенням до журналу судового засідання залучений до участі у справі, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2016 року позов задоволено. Ухвалено поновити прокурору позовну давність, визнано незаконним та скасовано пункт 1.7 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 2/24 від 30 червня 2006 року; пункти 17 та 17.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №17/46 від 09 листопада 2007 року; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий 15 вересня 2008 року ОСОБА_3 та зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010800101504 від 15 вересня 2008 року; витребувано у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул.Гагаріна,2/2 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та у користування ДП «Миколаївське лісове господарство», вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор та Миколаївська обласна державна адміністрація, посилаючись на безпідставність її доводів, просили апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 1.7 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 2/24 від 30 червня 2006 року ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв.м. за рахунок земель лісового господарства, для будівництва та обслуговування житлового будинку, із наданням цій земельній ділянці адреси - АДРЕСА_1 (а.с.22).

-3-

Пунктами 17 та 17.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 17/46 від 09 листопада 2007 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1 000 кв.м., за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 (а.с.23).

На підставі цього рішення ОСОБА_3 отримав Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 15 вересня 2008 року з кадастровим номером НОМЕР_1 (а.с.30).

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка надана відповідачу ОСОБА_3 за рахунок земель, що віднесені до земель ДП «Миколаївський лісгосп» (квартал 43), і це підтверджується наявними у матеріалах даної справи, та дослідженими у судовому засіданні: листом ВО «Укрдержліспроект» № 299 від 04 вересня 2014 року, ситуаційною схемою земельної ділянки, вихідною земельно-кадастровою інформацією та експлікацією земельних угідь (а.с.24 - 26).

Обґрунтовуючи позов, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка надана відповідачеві за рахунок земель державного лісового фонду, рішення Миколаївської міської ради прийнято з порушенням вимог про вилучення й припинення права постійного користування землею лісового фонду та зміною її цільового призначення.

Відповідно до ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

За приписами ч.3 ст.57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 21 ЗК України).

-4-

Згідно зі ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.ст. 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у п. 2 ст. 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

-5-

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч.1 ст. 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає визначення меж і внутрігосподарська організація території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів; виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів, складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (п.п. 1,2,13 ст.46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (ч. 2 ст. 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (ст. 51 ЛК України).

Згідно зі ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (ст. 27 ЛК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин)).

Згідно із ч.2 ст.149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч.9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

-6-

За ст. 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Таким чином, ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок.

Правовий статус земельних ділянок лісового фонду визначається нормами земельного та лісового законодавства відповідно до їх цільового призначення за даними земельного та лісового кадастру.

-7-

Отже, виходячи із системного аналізу зазначеного вище законодавства, на час виникнення спірних правовідносин документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Такий висновок відповідає також наступним змінам, внесеним Законом України № 3404-IV від 8 лютого 2006 року, яким введена нова редакція ЛК України. Зокрема, в пункті 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України зазначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 р. у справі №6-212цс14.

Згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 21 березня 1966 року № 234 «Про здійснення першочергових заходів по боротьбі з ерозією ґрунтів у Миколаївській області» державному лісовому фонду під заліснення і ведення лісового господарства було передано 17 789,8 гектарів земельних угідь у Миколаївській області за рахунок земель, вилучених у колгоспів та радгоспів, до складу якого увійшла і спірна земельна ділянка.

Отже, визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки вона розташована у кварталі 43 урочище «Жовтневе» Миколаївського лісництва, то дана ділянка належала до земель лісового фонду та перебувала у користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство».

Зазначене підтверджується інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" (а.с. 24,25), абрисом кварталу 43 Миколаївського лісництва станом на 01 січня 2004 року, листами Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства (а.с. 28- 29), постановою Ради Міністрів УРСР від 21 березня 1966 року № 234 «Про здійснення першочергових заходів по боротьбі з ерозією ґрунтів у Миколаївській області», за якою передано держлісфонду під заліснення і ведення лісового господарства 17789,8 гектарів земельних угідь (а.с. 207-209), копіями планшетів лісовпорядкування за 1973 та 2003 років (а.с. 210-211, 215), а також проектом організації та розвитку лісового господарства Державного лісового господарства «Миколаївліс» (а.с.212-213), фрагментом накладки картографічної бази даних кварталу 43 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп» на ортофотоплані публічної кадастрової карти України (а.с. 216).

Посилання ОСОБА_3 на відсутність у лісогосподарського підприємства державного акту на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право власності на земельну ділянку не свідчить про відсутність такого права підприємства, оскільки за положеннями ЛК України, такими документами можуть бути планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Крім того, твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що йому не було відомо про належність земельної ділянки, її власника/користувача, є необґрунтованими та спростовується матеріалами справи. Зокрема із відомостей вихідної земельно-кадастрової інформації, відповідно до якої зазначено, що форма власності земельної ділянки з якої виділяється спірна земельна ділянка - державна, цільове використання землі - ведення лісового господарства, акту про технічне обстеження лісових культур і площ земельної ділянки для відводу із складу

-8-

державного лісового фонду України від 30 січня 2006 року, проведення розрахунку збитків, які відшкодовуються у зв'язку з вилученням земельних площ та сплату суми збитку ( а.с.26,99, 100).

Доводи ОСОБА_3 про те, що надані позивачем матеріали лісовпорядкування є недостовірними, суперечать встановленим обставинам спору та ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень закону, що регулює спірні правовідносини.

За таких обставин, установивши, що спірна земельна ділянка, що вибула з користування ДП «Миколаївське лісове господарство» та виключена зі складу земель лісового фонду за рішенням міської ради, належить до земель лісового фонду та на час прийняття рішення про її відчуження перебувала в державній власності та вибула з володіння власника - держави - поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження нею не належало міській раді, жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельною ділянкою компетентним органом не вичинялось, а також що зміна цільового призначення відбулася з порушенням встановленого законом порядку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржені пункти рішень міської ради є незаконними та підлягають скасуванню, а державний акт на право власності на земельну ділянку, що виданий на підставі вказаних рішень, повинен бути визнаний недійсним.

Такі висновки відповідають обставинам справи та вимогам матеріального права, зокрема, положенням статей 20, 21, частини 5 статті 116 ЗК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що міська рада, приймаючи оскаржувані рішення, діяла в межах своєї компетенції, ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень закону, що регулюють спірні правовідносини.

У зв'язку із встановленням неправомірного вибуття спірної земельної ділянки із державної власності та складу земель лісового фонду, твердження відповідача про дотримання вимог закону щодо складання проекту землеустрою та отримання узгоджень відповідних установ не заслуговують на увагу.

За правилами ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов'язана його повернути. Особа зобов'язана повернути майно й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, право особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 отримав у власність спірну земельну ділянку на підставі незаконних рішень міської ради, які визнав незаконними та скасував, визнав недійсним виданий державний акт.

За такого, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на відповідача ОСОБА_3 обов'язку повернути отриману ним земельну ділянку у власність держави в особі Миколаївської облдержадміністрації та користування ДП «Миколаївське лісове господарство» є вірним. У зв'язку з тим, доводи апеляційної скарги про неможливість витребування земельної ділянки у ОСОБА_3 як добросовісного набувача є безпідставними.

-9-

Хоча суд, в мотивувальній частині рішення і посилався на ст. 16 та ст. 387 ЦК України, основний висновок про необхідність повернення спірної земельної ділянки у зв'язку з набуттям без достатньої правової підстави, що відповідає правилам ст. 1212 ЦК України, є правильним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу.

Принцип «пропорційності» передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності протиправно, через прийняття незаконних рішень органом місцевого самоврядування.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_3 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном.

Так, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у справі, яка переглядається, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора Корабельного району м. Миколаєва до суду з вимогою про повернення спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_3 є задоволення

-10-

суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Як вже було зазначено, законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1 000 кв.м. із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, але ОСОБА_3 набув такого права власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування низки незаконних рішень.

Відповідач ОСОБА_3 в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності), змісту оформленої ним землевпорядної документації, знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_3 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 1212 ЦК України в зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб'єктів звернення в правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин результат розгляду судом позову прокурора Корабельного району м. Миколаєва по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Згідно зі ст.ст. 1, 3, 15 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі - суб'єкт владних повноважень).

-11-

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

За приписами ч.1, 4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з п.10 ч.2 ст. 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ч.ч.2,3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За ст.122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі ст.ст. 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать

-12-

акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення ст.11 ЦК України, ст.ст. 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

За такого, доводи апеляційної скарги про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а провадження по даній справі з цих підстав підлягає закриттю в силу п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України є такими, що не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

До того ж, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності підстав для відмови у позові через пропуск прокурором позовної давності, про застосування наслідків якої ОСОБА_3 подав заяву.

Поновлюючи позовну давність, суд першої інстанції виходив з того, що, про обставини, які стали підставою для звернення до суду із вказаним позовом, прокурору сталі відомі лише після перевірки, що проводилась у серпні 2014 року. Вказане є поважною причиною пропуску встановленого ст. 257 ЦК України позовної давності, а порушене право, з огляду на положення ч. 2 ст. 276 ЦК України, підлягає захисту.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Законом встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

В силу п. 4 ч.1 ст. 268 ЦК України (в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваних рішень та видачі державного акту) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно положенням пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» встановлено трирічний строк з дня набрання чинності цим Законом для звернення особи до суду з

-13-

позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Оскільки цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року, а прокурор в інтересах Миколаївська ОДА та ДП «Миколаївське лісове господарство» звернувся до суду у листопаді 2014 року, то ним не пропущено позовну давність.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції хоча і поновив позовну давність через поважність, на його думку, причини її пропуску та не взяв до уваги вищезазначені положення закону, однак вірно вирішив справу по суті, тому рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного законодавства, апеляційна скарга не містить. Тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: О.І. Галущенко

Т.В. Серебрякова