КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2016 р. Справа№ 910/21609/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Шкаровський Д.О. - за дов.

від відповідача-1: Лавриненко К.Л. - за дов.

від відповідача-2: не з'явився

від третьої особи-1: Музичук Л.В. - за дов.

від третьої особи-2: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург»

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2015

у справі №910/21609/15 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург»

до 1) Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»;

2) Дочірнього підприємства «Торжок»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;

2) Національний банк України

про визнання недійсним договору поруки та договорів про внесення змін до нього

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург» (далі, позивач або ТОВ «КИТ Єкатеринбург») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі, відповідач-1 або Банк) та Дочірнього підприємства «Торжок» (далі, відповідач-2 або ДП «Торжок») про визнання недійсним Договору поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014 та договорів про внесення змін №1 від 28.03.2014, №2 від 07.07.2014, №3 від 27.10.2014 до Договору поруки № 19/К-КЛ-П від 11.03.2014.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Договір поруки та договори № 1 та № 2 про внесення змін до нього підписані зі сторони позивача за відсутності відповідних повноважень, що є підставою визнання даних договорів недійсними, а договір № 3 про внесення змін до договору поруки взагалі позивачем не підписувався, а тому, посилаючись на Федеральний Закон Російської Федерації «Про товариства з обмеженою відповідальністю», статтю 11 Статуту позивача, статті 203, 215 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 207 Господарського кодексу України позивач просив визнати недійсним договір поруки та договори № 1, № 2, № 3 про внесення змін до нього.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 залучено до участі у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів (далі, третя особа-1 або Фонд).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 залучено до участі у справі Національний банк України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів (далі, третя особа-2 або НБУ).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2015 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не було доведено наявності законодавчих підстав для визнання недійсними Договору поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014 та договорів про внесення змін №1 від 28.03.2014, №2 від 07.07.2014, №3 від 27.10.2014 до нього.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2015 у справі №910/21609/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки встановлено факт укладення Договору №3 про внесення змін до Договору поруки від 27.10.2014 без дослідження обставин існування даного договору та за відсутності його оригіналу.

Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом зроблено висновок про укладення Договору №3 від 27.10.2014 шляхом здійснення платежу, що не відповідає обставинам справи, оскільки в матеріалах справи відсутні докази здійснення позивачем платежів з призначенням «за дочірнє підприємство «Торжок» по договору поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014»; в матеріалах справи відсутні докази здійснення позивачем платежів на суму, яка перевищує встановлену Договором №2 від 07.07.2014 про внесення змін до договору поруки; відсутня воля позивача на погашення заборгованості за відсотками, які нараховані відповідачем-1 після закінчення строку поруки.

Також, апелянт наголосив на тому, що судом не було досліджено обставин відсутності обов'язкової попередньої згоди загальних зборів учасників позивача на укладення Договору поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014 та договорів про внесення змін до нього №1 від 28.03.2014, №2 від 07.07.2014 та №3 від 27.10.2014.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург» було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 17.03.2016.

24.02.2016 представник відповідача-1 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, у яких просив суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у справі №910/21609/15 без змін.

Представник третьої особи-1 17.03.2016 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2015 у справі №910/21609/15 залишити без змін.

Від представника позивача 17.03.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про витребування доказів, у якому останній просив суд витребувати у Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» оригінал Договору про внесення змін №3 від 27.10.2014 до Договору поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014 для огляду в судовому засіданні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2016 клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено, розгляд справи відкладено на 07.04.2016, зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» надати суду оригінал та належним чином засвідчену копію Договору про внесення змін №3 від 27.10.2014 до Договору поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014.

06.04.2016 від представника третьої особи-2 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли пояснення у справі, у яких він зазначив, що рішення у цій справі не може вплинути на права та обов'язки Національного Банку України та просив розглянути справу у його відсутності.

07.04.2016 представник відповідача-1 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення про причини неможливості виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2016. У вказаних поясненнях Банк зазначив, що підписавши Договір про внесення змін №3 від 27.10.2014 до Договору поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014, направив його на підписання у Російську Федерацію до позивача. Після підписання цього договору ТОВ «КИТ Єкатеринбург» відправив оригінал договору в місто Миколаїв, безпосередньо до боржника ДП «Торжок», який в свою чергу відправив вищевказаний договір сканованою копією з усіма підписами і мокрою печаткою по електронній пошті Банку. У зв'язку з введенням тимчасової адміністрації головний офіс Банку часто змінював місцезнаходження, а тому фактично встановити, чи надсилався Договір про внесення змін №3 від 27.10.2014 до Договору поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014 на адресу Банку не виявляється за можливе.

Представник позивача подав у судовому засіданні 07.04.2016 письмові пояснення по суті спору, у яких наголосив на тому, що відсутність оригіналу договору свідчить про відсутність прав та обов'язків за таким договором.

Представники відповідача-2 та третьої особи-2 у судове засідання, призначене на 07.04.2016, не з'явились.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 розгляд справи відкладено на 21.04.2016.

Представники відповідача-2 та третьої особи-2 у судове засідання, призначене на 21.04.2016, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

21.04.2016 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення щодо відсутності у матеріалах справи Договору №3 від 27.10.2014, клопотання про відкладення розгляду справи та про продовження строку вирішення спору у зв'язку з неявкою у судове засідання ДП «Торжок» та необхідності отримання від нього відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 продовжено строк вирішення спору у справі, розгляд справи відкладено на 10.05.2016.

Представники відповідача-2 та третьої особи-2 у судове засідання, призначене на 10.05.2016, вкотре не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Враховуючи те, що суд неодноразового відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, та з огляду на сплив процесуальних строків розгляду спору, встановлених статтями 69, 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача-2 та третьої особи-2.

Представник позивача у судових засіданнях підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Представники відповідача-1 та третьої особи-1 проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечували, просили залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Як підтверджується матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 11.03.2014 між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк», як кредитором, Товариством з обмеженою відповідальністю «КИТ-Єкатеринбург», як поручителем та Дочірнім підприємством «Торжок», як боржником, укладено договір поруки №19/К-КЛ-П (далі, Договір поруки; том 1, а.с. 14-17).

Згідно з умовами пункту 1.1. Договору поруки поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання ДП «Торжок» наступних зобов'язань, що випливають з кредитного договору №19/К-К від 19.05.2006, який було укладено між кредитором та боржником, а саме на суму:

- зобов'язання щодо виплати кредитору процентів за користування кредитом, що нараховані/будуть нараховані за січень 2014 року, лютий 2014 року, березень 2014 року;

- зобов'язання повернення частини основної суми кредиту в сумі 300 000, 00 доларів США (з терміном сплати - 28.02.2014 - 150 000,00 доларів США; 31.03.2014 - 150 000, 00 доларів США).

Відповідно до пункту 1.3. Договору поруки поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом кредитного договору (в т.ч. щодо сплати пені/штрафів та/або підвищення розміру відсоткової ставки за користування кредитними коштами на 2% річних) і заперечень щодо нього немає.

Згідно пункту 2.1. Договору поруки поручитель зобов'язується у разі невиконання та/або порушення боржником своїх зобов'язань перед кредитором погасити протягом 10 днів з моменту отримання повідомлення кредитора про невиконання боржником своїх зобов'язань по кредитному договору, а саме: - погасити частину основної суми кредиту, визначену в пункту 1.1. цього договору; - погасити суму процентів, визначену в пункті 1.1. цього договору.

До матеріалів справи долучено також додаткові угоди до вказаного договору поруки, а саме угоди № 1 від 28.03.2014, № 2 від 07.07.2014 та № 3 від 27.10.2014 (том 1, а.с. 18-24).

Предметом спору у справі є вимоги позивача про визнання недійсними Договору поруки від 11.03.2014 №19/К-КЛ-П та додаткових угод до нього № 1 від 28.03.2014, № 2 від 07.07.2014, № 3 від 27.10.2014.

Підставою заявлених позивачем вимог є те, що Договір поруки та договори про внесення змін до них № 1, 2 були підписані зі сторони позивача з порушенням вимог статуту без попередньої згоди Загальних зборів учасників товариства на видачу поруки на суму, яка перевищує еквівалент 500 000 доларів США (підпункт 17 пункту 11.10. статті 11 Статуту).

Підставами недійсності договору про внесення змін № 3 від 27.10.2014 позивач визначає обставини не підписання ним вказаного договору, відсутність волевиявлення товариства на поруку, визначену умовами договору про внесення змін № 3 від 27.10.2014, а тому просить визнати оскаржувані договори недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначає наступне.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Як зазначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Частиною 1 статті 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про міжнародне приватне право» цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург» є юридичною особою, яка створена та діє за законодавством Російської Федерації.

На підтвердження статусу юридичної особи позивача до справи долучено копії Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург» (том 1, а.с. 184-194), який затверджений рішенням єдиного учасника ОСОБА_8 (рішення №3 від 30.09.2009), зміни №1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург», затверджені рішенням єдиного учасника ОСОБА_8 (рішення № 16 від 26.08.2011) (том 1, а.с. 195), зміни №2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург», затверджені рішенням спільних загальних зборів товариств, що реорганізуються (протокол від 17.04.2013) (том 1, а.с. 196), договір №867 про передачу повноважень одноособового виконавчого органу від 17.07.2013 (том 1, а.с. 197-212), зміни до договору №867 від 17.07.2013 про передачу повноважень одноособового виконавчого органу від 12.09.2013 (том 1, а.с. 213), відомості про юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург» станом на 04.08.2015 з сайту ФНС Росії (том 1, а.с. 104-125) та оригінал виписки станом на 28.08.2015 (том 1, а.с. 178-183).

Відповідно до частини 4 статті 32 Федерального Закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю» (далі, Федеральний закон) керівництво поточною діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється одноосібним керівним органом товариства (далі, виконавчий орган).

Пунктом 4 частини 3 статті 40 Федерального закону визначено, що виконавчий орган товариства з обмеженою відповідальністю здійснює повноваження, які не віднесено законодавством та статутом до компетенції загальних зборів учасників.

Частинами 1, 2 статті 42 Федерального закону передбачено, що товариство має право передати за договором виконання повноважень свого одноосібного виконавчого органу керуючому, який діє на підставі законодавства та статуту.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб станом на 28.08.2015 учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТ - Єкатеринбург» є дві особи: російська юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Молліно Менеджмент» з розміром частки в статутному капіталі 60% та іноземна юридична особа «МОЛЛІНО Девелопмент Груп Лімітед», розмір частки - 40%.

Згідно підпункту 17 пункту 11.10. статті 11 Статуту позивача до компетенції загальних зборів відноситься питання, зокрема, надання попередньої згоди на отримання товариством кредитів або займів, а також на створення обтяження відносно якого-небудь майна (включаючи передачу майна в заставу, видачу поруки, здійснення вексельної поруки (авалю), видачу власних векселів) на суму, яка перевищує еквівалент 500 000 доларів США.

Повноваження директора товариства передбачені статтею 12 Статуту позивача:

- виконавчий орган товариства одноосібний - директор, який вибирається загальними зборами учасників простою більшістю голосів не менше ніж на рік. Директор підзвітний загальним зборам учасників та організовує виконання їх рішень. Директор визначає напрям і координує діяльність товариства, і тримає її під постійним контролем (пункт 12.1. Статуту);

- директор в силу своєї компетенції без довіреності діє від імені товариства, в тому числі представляє його інтереси і укладає угоди (пункт 12.2. Статуту);

- товариство вправі передати по договору повноваження одноосібного органу керуючому. Договір з керуючим підписується від імені товариства особою, головуючою на загальних зборах учасників товариства, яке затверджує умови договору з керуючим або учасником товариства, уповноваженим рішенням загальних зборів учасників товариства (пункт 12.4. Статуту).

Згідно протоколу №14 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург» від 12 липня 2013 року (том 2, а.с. 52-55), загальними зборами учасників ТОВ «КИТ Єкатеринбург» вирішено з 17.07.2013 передати здійснення повноважень одноособового виконавчого органу ТОВ «КИТ Єкатеринбург» керуючому - Товариству з обмеженою відповідальністю «МОЛЛІНО Менеджмент» на невизначений строк до моменту прийняття загальними зборами рішення про припинення повноважень керуючої компанії.

Вказаними зборами розглянуто умови договору та уповноважено ОСОБА_10 визначити інші умови договору на власний розсуд та підписати з керуючою компанією договір про передачу повноважень.

17.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург» в особі директора єдиного учасника - МОЛЛІНО ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП ЛІМІТЕД - ОСОБА_10 і Товариством з обмеженою відповідальністю «МОЛЛІНО Менеджмент» в особі директора ОСОБА_8 було укладено договір №867 про передачу повноважень одноособового виконавчого органу, відповідно до умов даного договору, товариство передає керуючій компанії, а керуюча компанія приймає на себе повноваження постійно діючого одноособового виконавчого органу - Директора Товариства.

Пунктом 4.2. Договору №867 від 17.07.2013 передбачено, що одноособовий виконавчий орган керуючої компанії, на підставі даного договору, без довіреності діє від імені товариства, в тому числі представляє інтереси товариства у взаємовідносинах з будь-якими російськими та іноземними юридичними і фізичними особами, укладає від імені товариства договори та здійснює угоди, видає накази та інше.

Спірний Договір поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014 зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург» підписано виконуючим обов'язки Генерального директора керуючої організації - ТОВ «МОЛЛІНО Менеджмент» ОСОБА_11, а договори про внесення змін № 1, № 2, № 3 до договору поруки підписані - генеральним директором керуючої організації - ТОВ «МОЛЛІНО Менеджмент» ОСОБА_8, вказані особи діяли на підставі Статуту.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Договір поруки № 19/К-КЛ-П від 11.03.2014 було укладено на суму, що не перевищувала 500 000,00 доларів США (пункт 1.1. Договору поруки), відповідно посилання позивача на перевищення повноважень представника товариства щодо його укладання є безпідставними та не приймаються колегією суддів до уваги.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що сума поруки за вказаним Договором з урахуванням внесених до нього змін була збільшена.

Так, за умовами Договору про внесення змін №1 від 28.03.2014 сторонами погоджено викласти пункт 1.1 статті 1 «Предмет договору» Договору поруки в наступній редакції:

«Поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання ДП «Торжок» наступних зобов'язань, що випливають з кредитного договору №19/К-К від 19.05.2006, який було укладено між кредитором та боржником, а саме на суму:

- зобов'язання щодо виплати кредитору процентів за користування кредитом, що нараховані/будуть нараховані за січень 2014 року, лютий 2014 року, березень 2014 року, квітень 2014 року, травень 2014 року, червень 2014 року;

- зобов'язання повернення частини основної суми кредиту в сумі 600 000,00 доларів США (з терміном сплати - 28.02.2014 - 150 000, 00 доларів США; 31.03.2014 - 150 000, 00 доларів США; 30.04.2014 року - 150 000, 00 доларів США, 30.05.2014 року - 150 000, 00 доларів США)».

За умовами Договору про внесення змін № 2 від 07.07.2014 сторонами погоджено викласти пункт 1.1 статті 1 «Предмет договору» Договору поруки в наступній редакції:

«Поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання ДП «Торжок» наступних зобов'язань, що випливають з кредитного договору №19/К-К від 19.05.2006, який було укладено між кредитором та боржником, а саме на суму:

- зобов'язання щодо виплати кредитору процентів за користування кредитом, що нараховані/будуть нараховані за січень 2014 року, лютий 2014 року, березень 2014 року, квітень 2014 року, травень 2014 року, червень 2014 року, липень 2014 року, серпень 2014 року;

- зобов'язання повернення частини основної суми кредиту в сумі 1 100 000,00 доларів США (з терміном сплати - 28.02.2014 - 150 000,00 доларів США; 31.03.2014 року - 150 000, 00 доларів США; 30.04.2014 року - 150 000, 00 доларів США, 30.05.2014 року - 150 000,00 доларів США, 27.06.2014 року - 150 000, 00 доларів США; 31.07.2014 року - 150 000,00 доларів США; 29.08.2014 року - 200 000,00 доларів США)».

Згідно з положеннями статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Погашення заборгованості по кредитному договору №19/К-К є зобов'язанням поручителя, яке виникло з Договору поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014 (пункти 2.1, 2.7. Договору поруки), списання коштів в рахунок виконання вказаних зобов'язань позивачем підтверджується наявними у матеріалах справи в копіях меморіальними ордерами (том 2, а.с. 26-38), згідно з якими в період з 14.03.2014 по 06.11.2014 позивач здійснив 14 платежів на загальну суму 993 062, 61 дол. США, а саме: №668159 від 14.03.2014 на суму 149 895,98 дол. США; №660478 від 14.03.2014 на суму 22 099,07 дол. США; №785821 від 17.03.2014 на суму 20 958,33 дол. США; 17.03.2014 на суму 104,02 дол. США; №1615111 від 31.03.2014 на суму 150 000 дол. США; №1522516 від 30.04.2014 на суму 150 000 дол. США; №1078213 від 24.06.2014 на суму 18 244,79 дол. США; №1259137 від 27.06.2014 на суму 135 000 дол. США; №470866 від 10.07.2014 на суму 150 000 дол. США; №785662 від 17.07.2014 на суму 17 328, 13 дол. США; №1397358 від 31.07.2014 на суму 150 000 дол. США; №693013 від 15.08.2014 на суму 15 432,29 дол. США; №10499 від 01.10.2014 на суму 4 000 дол. США; №1318554 від 06.11.2014 на суму 10 000 дол. США.

Перерахування коштів позивачем здійснювалось у відповідності до умов Договору поруки, на рахунок, вказаний у пункті 2.7. Договору поруки, у призначенні платежу при перерахуванні коштів зазначалось: «оплата за дочернее предприятие», «оплата за дочернее предприятие торж».

Вчинення дій по погашенню заборгованості боржника на виконання зобов'язань поручителя у збільшеному розмірі свідчить про визнання та схвалення юридичною особою укладеного договору поруки з урахуванням внесених змін, зокрема, згідно з договорами про внесення змін №1 від 28.03.2014 та №2 від 07.07.2014, у зв'язку з чим посилання позивача на підписання договорів генеральним директором керуючої організації з перевищенням повноважень, не може бути підставою недійсності договору при наявних доказах визнання та схвалення укладеного від імені товариства правочину самим товариством.

В частині застосування зазначених положень закону, судом апеляційної інстанції враховуються висновки, зроблені Верховним Судом України у постановах від 10 квітня 2012 року у справі №3-16гс12, від 19 серпня 2014 року у справі №3-68гс14, де з посиланням на статтю 241 Цивільного кодексу України щодо наслідків укладання угоди особою, не уповноваженою на це, або з перевищенням повноважень, вказується, що настання таких наслідків закон ставить в залежність від того, чи було схвалено у подальшому угоду особою, від імені якої її укладено.

Наведена позиція вміщена, зокрема, у пункті 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», згідно якого наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи не підтверджується факт здійснення оплати позивачем з врахуванням зобов'язань, які викладені в Договорі про внесення змін №3 від 27.10.2014 до Договору поруки, що, відповідно, свідчить про невідповідність в цій частині висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з текстом копії Договору №3 від 27.10.2014 про внесення змін до договору поруки, наявної у матеріалах справи (том 1, а.с. 22-24), у порівнянні із умовами поруки з урахуванням змін, внесених договорами №1 від 28.03.2014 та №2 від 07.07.2014, забезпеченими порукою є, також, зобов'язання строком виникнення з вересня 2014 року, а саме:

- зобов'язання щодо виплати кредитору процентів за користування кредитом, що нараховані/будуть нараховані також за вересень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року, грудень 2014 року, січень 2015 року, лютий 2015 року;

- зобов'язання повернення частини основної суми кредиту в сумі 2 145 000,00 доларів США (з терміном сплати, зокрема, 30.09.2014 року - 200 000,00 доларів США, 31.10.2014 року - 200 000,00 доларів США, 28.11.2014 року - 200 000,00 доларів США, 25.12.2014 року - 200 000,00 доларів США, 30.01.2015 року - 200 000,00 доларів США, 27.02.2015 року - 45 000,00 доларів США).

Позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі наголошував на тому, що Договір №3 від 27.10.2014 про внесення змін до Договору поруки взагалі не укладався та його примірник у позивача відсутній.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

За змістом пункту 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

Колегія суддів зазначає, що за клопотанням позивача оригінал Договору №3 від 27.10.2014 про внесення змін до Договору поруки неодноразово витребовувався судом у відповідачів під час розгляду справи в суді першої інстанції (ухвали Господарського суду міста Києва від 20.10.2015, 03.11.2015, 01.12.2015 у справі №910/21609/15), а також у відповідача-1 під час перегляду судового рішення в апеляційному порядку (ухвала Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2016 у справі №910/21609/15).

Однак, оригінал вказаного Договору №3 від 27.10.2014 про внесення змін до Договору поруки відповідачами суду наданий не був.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що останній платіж згідно меморіального ордеру №1318554 від 06.11.2014 в розмірі 10 000,00 дол. США, був здійснений після підписання 27 жовтня 2014 року Договору про внесення змін №3 до договору поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014, при цьому кошти в розмірі 7 905,98 дол. США були направлені банком на погашення прострочених відсотків відповідно до умов кредитного договору, договору поруки та підписаних до них додаткових угод, що призвело до повного погашення нарахованих прострочених відсотків станом на 06.11.2014, решта коштів в розмірі 2 094,02 дол. США були направленні на повернення кредиту. Вказане, на думку суду першої інстанції, свідчить про те, що позивачем здійснено оплату з врахуванням зобов'язань, які викладені в Договорі про внесення змін №3 від 27.10.2014 до Договору поруки.

Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Здійснення Банком розподілу грошових сум на погашення прострочених відсотків відповідно до умов кредитного договору не може бути доказом визнання та схвалення підприємством поручителем виконання своїх зобов'язань за договором поруки з урахуванням суми поруки із змінами, про які зазначено у примірнику Договору №3 від 27.10.2014 про внесення змін до Договору поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014.

Дії Банку не свідчать про волевиявлення поручителя, а призначення платежу 06.11.2014 згідно меморіального ордеру №1318554 підтверджує виконання зобов'язань поручителя, та не є доказом виконання саме умов Договору про внесення змін №3 від 27.10.2014.

Вчинення платежу 06.11.2014, після укладення Договору про внесення змін №3 від 27.10.2014, також не є доказом схвалення змін, про які йдеться у тексті цього договору, оскільки умовами договору не передбачено, що здійснені після дати укладення договору про внесення змін платежі підлягають врахуванню як виконання договору із внесеними змінами 27.10.2014.

Проведення позивачем платежу 06.11.2014 свідчить про виконання ним зобов'язань поручителя, які обумовлені Договором поруки з урахуванням внесених змін договорами № 1 від 28.03.2014, № 2 від 07.07.2014, виходячи із суми сплачених коштів (993 062, 61 дол. США), розмір яких не перевищує суми поруки згідно із внесеними цими договорами змінами (повернення основної суми кредиту в сумі 1 100 000,00 доларів США та нараховані відсотки за період з січня 2014 року по серпень 2014 року).

Згідно з частиною 1 статті 638 та частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 3 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи Банком не надано ні оригіналу вказаного Додаткового договору №3 від 27.10.2014, ні доказів сплати коштів поручителем з урахуванням внесених ним змін, а також не доведено, що копія цього договору, яка була надана до суду, виготовлена з оригіналу.

Відсутність оригіналу договору про внесення змін № 3 від 27.10.2014 до договору поруки, підписаного сторонами, за умови заперечення позивача щодо його укладення, дає підстави вважати, що такий договір у письмовій формі не укладався та позивачем не підписувався, а також свідчить про відсутність дій, спрямованих на виникнення цивільних прав та обов'язків на підставі цього договору.

В цій частині доводи позивача не є спростованими, оскільки представником відповідача-1 не надано достатніх та достовірних доказів на підтвердження того факту, що представлена ним до справи копія була зроблена з оригіналу документу, який може бути належним та допустимим доказом в розумінні положень статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

При непідтвердженні підписання позивачем Договору про внесення змін № 3 від 27.10.2014, непредставлення суду оригіналу вказаного договору, за встановлених обставин відсутності доказів виконання зобов'язань поручителем відповідно до внесених змін, в суду відсутні підстави вважати укладеним між сторонами Додатковий договір № 3 від 27.10.2014.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України, відповідно недійсним може бути визнано лише укладений договір. Така правова позиція викладена, зокрема, в пункті 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», згідно якого не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Невиконання умов договору (зобов'язань поручителя з урахуванням змін, визначених у тексті Додаткової угоди № 3 від 27.10.2014) не може бути підставою для визнання його недійсним, таке може тягти за собою його розірвання або покладення обов'язку по виконанню зобов'язання.

Оскільки правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом, а з обставинами, на які посилається позивач, закон не пов'язує можливість визнання угод недійсними, тому вимоги про визнання недійсним Додаткового договору №3 від 27.10.2014 до договору поруки № 19/К-КЛ-П від 11.03.2014 задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є правильним.

Згідно приписів частини 6 пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

З урахуванням викладеного, внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні місцевого господарського суду про дійсність зобов'язань, що випливають з Додаткового договору № 3 від 27.10.2014 про внесення змін до Договору поруки №19/К-КЛ-П від 11.03.2014, не відповідають обставинам справи, Додатковий договір № 3 від 27.10.2014 є неукладеним і не потребує визнання недійсним.

Водночас, оскаржуване судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург», виходячи з підстав та предмету заявленого позову, при врахуванні встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, скасуванню не підлягає. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург» задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТ Єкатеринбург» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 у справі №910/21609/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 у справі №910/21609/15 залишити без змін.

Матеріали справи №910/21609/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко