Справа № 815/1010/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд колегією в складі:

головуючого судді - Бойко О.Я.;

судді - Єфіменка К.С.

судді - Катаєвої Е.В.,

розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування висновку та наказу від 08.02.2016 року, зобов'язання вчинити певні дії, -

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернулася з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в якому просила суд:

- визнати дії ГУ ДМС України в Одеській області та ДМС України протиправними;

-скасувати висновок ГУ ДМС України в Одеській області, яким визнано, що ОСОБА_2 не має дозволу на імміграцію;

- скасувати наказ ДМС України № 21 від 08.02.2016 року в частині, згідно з якою визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 25.05.2007 р., яка була видана ОСОБА_2;

- зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області здійснити ОСОБА_2 обмін посвідки на постійне проживання НОМЕР_1 від 25.05.2007 р. у зв'язку із досягненням 45-ти річного віку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила.

ІНФОРМАЦІЯ _2 року ОСОБА_2 яка досягла 45-ти річного віку, звернулася до Малиновського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області з клопотанням щодо обміну наявної у неї посвідки на постійне проживання в Україні.

15.10.2015 року позивач отримала лист від ГУ ДМС України в Одеській області в якому зазначено, що питання обміну посвідки на постійне проживання в Україні буде вирішено після проведення необхідних перевірок оскільки, позивач незаконно отримала посвідку на постійне проживання в Україні, так як потрібно було звернутися до 07.02.2002 року, а звернулася 25.06.2003 року.

Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернулася з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду з проханням зобов'язати відповідача провести зміну наявної у неї посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 25.05.2007 року.

21.12.2015 року постановою Одеського окружного адміністративного суду позо задоволено частково ГУ ДМС України в Одеській області зобов'язали прийняти рішення за заявою позивача.

24.02.2016 року відповідачі повідомили позивача про те, що наказом ДМС України № 21 від 08.02.2016 року визнано довідку позивача на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 25.05.2007 р. недійсною та підлягає вилученню (що безумовно тягне за собою скасування дозволу на імміграцію). Таким чином, на підставі того, що зазначена посвідка на постійне проживання в Україні.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, 12.05.2016 року через канцелярію суду надала клопотання про слухання справи без її участі у порядку письмового провадження.

Представник відповідачів до суду не з'явився, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно. 12.05.2016 року до суду надав заперечення на адміністративний позов (а.с.43-45).

Представник відповідачів в своїх письмових запереченнях зазначив, що дозвіл на імміграцію отриманий позивачем в порушення законодавчих актів, які діяли на час розгляду матеріалів, а саме Закону України «Про імміграцію», тому позивач визнана особою, що не має дозволу на імміграцію в Україні, та посвідка на постійне місце проживання в Україні визнана не дійсною.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Водночас , відповідно до ч.4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, зважаючи на надану з боку представника позивача заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, а також відсутність перешкод для розгляду справи за відсутності учасників процесу, суд відповідно до положень ст.122, ст.128 КАС розглядав справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач громадянка В’єтнаму ОСОБА_2 з 1988 року постійно проживає в Україні де в неї народилися дві доньки 1995 та 2000 року народження, які є громадянами України

20.09.2004 року позивач отримала посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3.25.07.2007 року ОСОБА_2 документована новим бланком серії НОМЕР_1 (а.с.14).

ІНФОРМАЦІЯ _2 року позивач звернулась до Малиновського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області з клопотанням щодо обміну наявної у неї посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 25.05.2007 року (а.с.69)

15.10.2015 року позивач отримала лист від ГУ ДМС України в Одеській області з повідомленням про незаконне отримання посвідки на постійне проживання в Україні, оскільки звернулась з відповідною заявою після визначеного законом строку. Також в листі зазначено, що питання обміну посвідки на постійне проживання в Україні вирішиться після проведення необхідних перевірок (а.с.15).

24.02.2016 року позивач отримала лист від ГУ ДМС України в Одеській області про те, що ДМС України прийняла наказ № 21 від 08.02.2016 року відповідно до якого наявна у позивача посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 25.05.2007 року визнана недійсною та підлягає вилученню у зв'язку з чим, ГУ ДМС України в Одеській області, відмовляє позивачу в обміні посвідки на постійне проживання в Україні (а.с.16).

Суд встановив, що наказ № 21 ДМС України в Одеській області від 08.02.2016 року прийнятий на підставі висновку ГУ ДМС України в Одеській області (а.с.88-92).

Із змісту даного висновку вбачається, що в висновку ГУ ДМС України в Одеській області від 26.01.2016 року зазначено, що позивачу необхідно було звернутися з заявою до 07.02.2002 року, оскільки з 08.02.2002 року після шестимісячного терміну, абзац 4 п. 4V -го розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» № 2491-ІІІ від 07.06.2001 року втратив чинність. Таким чином, на момент звернення з заявою про залишення на постійне проживання, а саме 25.06.2003 року, ОСОБА_2 вже не мала жодних підстав для отримання посвідки на постійне проживання, у зв'язку з чим наданий їй документ вважається недійсним та підлягає вилученню (а.с.83-84).

До даних правовідносин суд застосовує наступні правові норми.

Правовідносини між позивачами та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" № 3929-ХІІ від 04.12.1994 року (із змінами, внесеними Законами України від 08.06.2000р. № 1807-ІІІ та від 18.01.2001р. № 2247-ІІІ), а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001 року.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про імміграцію " імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 251 (далі Порядок) від 28.03.2012 р., визначено механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання.

Строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується. Посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25 - і 45 - річного віку згідно п. 9 зазначеного Порядку.

Для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1 - 4 і 6 пункту 15 цього Порядку (п. 16 Порядку).

Пунктом 12 Порядку №251 визначено, що посвідка видається іноземцеві та особі без громадянства під розписку після пред'явлення паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, в якому на останній вільній сторінці проставляється відмітка про отримання посвідки за встановленим МВС зразком, що скріплюється печаткою (за бажанням іноземця та особи без громадянства така відмітка може проставлятися у вкладному талоні).

Пунктом 15 Порядку №251 встановлено перелік документів для оформлення та обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцями та особою без громадянства 25- і 45-річного віку, а саме: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Тобто зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не містить підстав та випадків визнання неправомірними рішень про документування посвідок на постійне проживання в Україні.

Суд встановив, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено в порушення абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки документ, який підтверджує право позивача на постійне проживання в Україні, був наданий після закінчення встановленого терміну.

Згідно з п. 3 ст. 5 та п. 2 Розділу 5 "Прикінцеві положення"Закону України "Про імміграцію" Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом зобов'язаний був прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.

З метою забезпечення виконання Закону України "Про імміграцію" Президент України видав Указ №596 від 07.08.2001р., відповідно до якого на Міністерство внутрішніх справ України покладено виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов'язав Кабінет Міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V "Прикінцеві положення"Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Таким чином, підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є рішення компетентного, в розумінні Закону України "Про імміграцію", органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.

Окрім того, відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002р.(далі - Порядок №1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (п. 24 Порядку № 1983).

Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" і положення Порядку № 1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, суб'єктів владних повноважень обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

З матеріалів справи вбачається, що протягом всього часу проживання на території України позивач не порушував чинного законодавства України, в тому числі про правовий статус іноземців, злочин не скоював, що не спростовано відповідачем.

При цьому, суд зазначає, що в оскаржуваному висновку визнано, що оформлення посвідки здійснено безпідставно. Між тим, доказів притягнення до відповідальності посадової особи, яка складала, затверджувала та видала позивачу посвідку на постійне проживання за прийняття безпідставного рішення суду не надано.

Суд не встановив, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

Слід також зазначити, що ст.ст. 9, 29 Загальної декларації з прав людини 1948 року передбачено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійснені своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Пунктом 17 Порядку № 251 передбачено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 251, за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.

Також суд врахував, що у ОСОБА_2 за час проживання в Україні народила двох дітей, які є громадянами України з народження.

При цьому суд враховує, що з моменту надання позивачам дозволу на постійне проживання минуло понад 10 років, у позивача сформувався певний уклад життя в цій країні, виникли зв'язки з оточенням.

Будь -яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що оскаржувані висновок та наказ, прийнято відповідачами з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: з порушенням принципу пропорційності, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами під час розгляду справи не було доведено правомірності прийнятого ними висновку та наказу, тому суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що належать до задоволення

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 69-71, 94, 159-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити .

2.Визнати дії ГУ ДМС України в Одеській області та ДМС України протиправними.

3.Скасувати висновок ГУ ДМС України в Одеській області, яким визнано, що ОСОБА_2 не має дозволу на імміграцію.

4.Скасувати наказ ДМС України № 21 від 08.02.2016 року в частині, згідно з якою визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 25.05.2007 р., яка була видана ОСОБА_2.

5.Зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області здійснити ОСОБА_2 обмін посвідки на постійне проживання НОМЕР_1 від 25.05.2007 р. у зв'язку із досягненням 45-ти річного віку.

6. Стягнути з Головного управління ДМС України в Одеській області та ДМС України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 2206 (дві тисячі двісті шість), 00 грн.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через адміністративний суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.

Суддя О.Я. Бойко

Суддя К.С. Єфіменко

Суддя Е.В. Катаєва