Справа № 755/18945/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2016 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого - судді САВЛУК Т.В.

при секретарі Костів Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа голова правління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2 про зміну формулювання причин звільнення та проведення розрахунків при звільненні, визнання незаконним наказу про скасування персональних надбавок та проведення перерахунку раніше нарахованої та виплаченої заробітної плати, визнання незаконними рішень комісії соціального страхування про відмову у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності та зобов'язати виплатити допомогу по тимчасовій непрацездатності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

07 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з вимогами: «Зобов'язати Акціонерне товариство «Ощадбанк» звільнити ОСОБА_1 відповідно до ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України, з 20 липня 2015 року у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, видати трудову книжку та провести розрахунок з позивачем виплативши всі належні суми грошових коштів при звільненні відповідно до законодавства України про працю.

Визнати незаконними дії Акціонерного товариства «Ощадбанк» щодо зняття надбавок до заробітної плати та стягнути належну позивачу, але не виплачену, додаткову заробітну плату.

Визнати дії комісії із питань соціального страхування Акціонерного товариства «Ощадбанк» щодо відмови позивачу у виплаті допомоги з тимчасової втрати працездатності та неподання заявок-розрахунків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності по листкам тимчасової непрацездатності серії АГЧ №954646, серії ААС №740477, серії АВЗ №782409, серії АГЧ №788833, незаконними та зобов'язати АТ «Ощадбанк» виплатити позивачу допомогу по тимчасовій втраті непрацездатності (за перші п'ять днів хвороби) вказаним лікарняним листам і подати заявки-розрахунки до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності для оплати лікарняних листків на виконання Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне старування у зв'язку з тимчасової втратою працездатності та витратами зумовленими похованням».

Стягнути з Акціонерного товариства «Ощадбанк» на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 20 липня 2015 року у розмірі 65200,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ощадбанк» суму моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ощадбанк» судовий збір загальною сумою 2600,80 грн.». (а.с.53-62 т.1)

15 лютого 2016 року позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні подав заяву про зміну предмету позову, відповідно до поданої заяви позивач просив суд: « Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України на частину 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, та відповідно змінити дату звільнення з 25 грудня 2015 року на 20 липня 2015 року, та провести розрахунки з позивачем, виплативши всі належні позивачу суми грошових коштів при звільненні відповідно до законодавства України про працю.

Визнати незаконним наказ Голови правління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» №274-к від 10.06.2015 року «Про скасування персональних надбавок ОСОБА_1.» та стягнути на користь ОСОБА_1 належну невиплачену додаткову заробітну плату в сумі 7750,00 грн., та зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зробити перерахунок всіх матеріальних виплат здійсненних ОСОБА_1 після прийняття наказу №274-к від 10.06.2015.

Визнати незаконними рішення комісії із питань соціального страхування Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» щодо відмови у призначенні та виплаті допомоги з тимчасової втрати працездатності за періоди тимчасової непрацездатності підтверджені листками непрацездатності АГЧ №954646, серії ААС №740477, серії АВЗ №782409, та зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» виплатити ОСОБА_1 допомогу з тимчасової втрати працездатності (за перші п'ять днів хвороби) за вказаними лікарняними листами і подати заявки-розрахунки до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності для оплати лікарняних листків на виконання Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне старування у зв'язку з тимчасової втратою працездатності та витратами зумовленими похованням».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 20 липня 2015 року по день винесення рішення судом з урахуванням середньої заробітної плати ОСОБА_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 2600,80 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.» (а.с.144-154 т.2)

12 квітня 2016 року позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до поданої заяви позивач просив суд: «Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України на частину 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, та відповідно змінити дату звільнення з 25 грудня 2015 року на 20 липня 2015 року, та провести розрахунки з позивачем, виплативши всі належні позивачу суми грошових коштів при звільненні відповідно до законодавства України про працю, а саме стягнути 72832,65 грн.

Визнати незаконними рішення комісії із питань соціального страхування Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» щодо відмови у призначенні та виплаті допомоги з тимчасової втрати працездатності за періоди тимчасової непрацездатності підтверджені листками непрацездатності АГЧ №954646, серії ААС №740477, серії АВЗ №782409, та зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» виплатити ОСОБА_1 допомогу з тимчасової втрати працездатності (за перші п'ять днів хвороби) за вказаними лікарняними листами у розмірі 6653,53 грн. і подати заявки-розрахунки до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності для оплати лікарняних листків на виконання Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне старування у зв'язку з тимчасової втратою працездатності та витратами зумовленими похованням» на загальну суму 16202,95 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 20 липня 2015 року по день винесення рішення судом з урахуванням середньої заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 18626,75 грн. (за весь час 181 354,75 грн.). Розміри позовних вимог викладених інших пунктах залишити без змін.». (а.с.10-12 т.3)

На підставі протокольної ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 15 лютого 2016 року судом залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог голову правління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2. (а.с.174-179 т.2)

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у заяві про зміну предмету позову, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, пояснив, що з 2006 року був співробітником центрального апарату АТ «Ощадбанк», працював на різних посадах у департаменті ризиків, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г. У 2011 році позивача переведено на посаду заступника начальника управління кредитних ризиків - начальника відділу супроводження політик та процедур з менеджменту кредитних ризиків департаменту ризиків ВАТ «Ощадбанк».16 липня 2015 року позивач написав заяву на звільнення за власним бажанням з 20 липня 2015 року, у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, на підставі п.3 ст.38 Кодексу законів про працю України, яку направив керівництву АТ «Ощадбанк» поштою, оскільки канцелярія відмовилась приймати заяву. Однак, ще до отримання керівництвом заяви позивача, 17 липня 2015 року позивача викликав перший заступник голови правління Ощадбанку та разом з безпосереднім керівником позивача та керівником юридичного департаменту висунули позивачу звинувачення в шантажі та вимаганні, стверджуючи про наявність у нього прямого умислу вибити гроші з банку та погрожували притягнути до кримінальної відповідальності. В результаті створеної стресової ситуації він захворів, з 20 по 23 липня 2015 року перебував на лікарняному. З метою отримання відомостей щодо наявності наказу про його звільнення та проведення розрахунків при звільнення, 24 липня 2015 року позивач звернувся до бухгалтерії та відділу кадрів АТ «Ощадбанк» з вимогою видати трудову книжку та отримати належні при звільненні кошти, однак працівники відділу кадрів відмовились видати трудову книжку та разом з невідомим працівником служби безпеки банку, зачинивши двері та застосовуючи до нього фізичну силу, примусово ознайомили з відповіддю банку на раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням. В подальшому позивач на роботу не виходив, оскільки подав заяву на звільнення з власним бажанням, яка не розглянута керівником товариства, а про його звільнення за прогули дізнався лише після звернення з цим позовом до суду.

Позивач наголосив, що його заява про звільнення за власним бажанням на підставі п.3 ст.38 Кодексу законів про працю ґрунтувалась на беззаперечних фактах порушень з боку роботодавця його трудових прав, а саме: починаючи з 2014 року керівництво департаменту ризиків з особистих мотивів незаконно та безпідставно намагалось перевести його на посаду заступника начальника відділу з посади заступника начальнику управління - начальника відділу; 13 лютого 2015 року за наказом керівництва робоче місце позивача було відключено від мережі банку, у зв'язку з чим протягом двох тижнів він був позбавлений можливості виконувати свої посадові обов'язки; роботодавцем несвоєчасно надавалась позивачу щорічні відпустки, з графіком відпусток він не був ознайомлений, про наявність невикористаної відпустки за 2012 рік тривалістю 31 день, він дізнався лише 2014 році; 25 червня 2015 року керівництво усно повідомило позивача про наявність наказу про зняття персональних надбавок, з наказом позивача не було ознайомлено; роботодавець не забезпечив безпечні та нешкідливі умови праці, оскільки в літній період температура повітря в робочому кабінеті, де працював позивач, перевищувала допустиму норму, оздоблюючи матеріали використанні для інтер'єру та покриття підлоги, виготовлені із синтетичних матеріалів, що виділяють у повітря шкідливі хімічні речовини, тому у сукупності наведених обставин, що доводять порушення трудових прав працівника, позивач просити змінити формулювання причин звільнення з пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України на частину 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, змінити дату звільнення з 25 грудня 2015 року на 20 липня 2015 року, та зобов'язати відповідача провести розрахунки з позивачем, виплативши всі обов'язкові суми грошових коштів при звільненні відповідно до законодавства України про працю, включаючи оплату по листкам непрацездатності, а враховуючи незаконність виданого наказу про скасування позивачу персональних надбавок, здійснити перерахунок всіх належних при звільненні платежів з урахуванням раніше встановлених позивачу персональних надбавок. Також позивач вважає, що за наявності допущених відповідачем порушень трудових прав позивача, які підлягають відновленню у спосіб, визначений у позовній заяві, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу моральну шкоди в розмірі 50 000,00 грн., що є предметом позову.

Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. просив позов задовольнити з підстав викладених у заяві про зміну предмету позову, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, та пояснень, які надавались позивачем в судовому засіданні.

Представник відповідача - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила в позові відмовити в повному обсязі з підстав, викладених у запереченнях на позов, які приєднано до матеріалів справи. (а.с.81-95 т.1)

Третя особа - голова правління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2, в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, від третьої особи надійшла заява про розгляду справи у його відсутність, проти позову заперечує та просить відмовити у позові в повному обсязі. (а.с.249 т.2)

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом встановлено, що з 26 червня 2006 року ОСОБА_1 прийнято на посаду головного ризик-аналітика моніторингу та аналізу кредитних ризиків управління кредитних ризиків департаменту ризиків ВАТ «Ощадбанк».

З 04 травня 2011 року ОСОБА_1, заступника начальника управління кредитних ризиків - начальника відділу моніторингу та аналізу кредитних ризиків департаменту ризиків ВАТ «Ощадбанк», переведено на посаду заступника начальника управління кредитних ризиків - начальника відділу супроводження політик та процедур з менеджменту кредитних ризиків департаменту ризиків ВАТ «Ощадбанк», про що видано наказ від 04 травня 2011 року за №139-к. (а.с.199 т.1)

07 листопада 2014 року Правлінням Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» прийнята постанова за №880 «Про зміни в організації виробництва і праці в центральному апараті АТ «Ощадбанк». (а.с.126 т.1)

10 жовтня 2014 року головою правління ПАТ «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2 видано наказ за №346-к «Про попередження окремих працівників департаменту ризиків АТ «Ощадбанк» про наступне їх вивільнення та про зміну назви (перейменування) відділу супроводження політик та процедур з менеджменту ринкових ризиків управління ринкових ризиків департаменту ризиків АТ «Ощадбанк». (а.с.128 т.1)

У п.2 вищезазначеного наказу зазначено, що з 16 грудня 2014 року змінити назву (перейменувати) відділ супроводження політик та процедур з менеджменту ринкових ризиків управління ринкових ризиків департаменту ризиків АТ «Ощадбанк» на «відділ методології ринкових ризиків управління ринкових ризиків департаменту ризиків АТ «Ощадбанк».

10 жовтня 2014 року складено Акт відмови ОСОБА_1 від підпису документів, що заздалегідь відповідно до чинного законодавства України повідомляють про за планове вивільнення працівників з подальшим звільненням, а також про ознайомлення з наявними вакансіями в центральному апараті АТ «Ощадбанк», які надані йому на викання п.5 Постанови Правління АТ «Ощадбанк» №686 від 05.09.2014 та п.1 Наказу Голови правління АТ «Ощадбанк» №346-к від 10.10.2014». (а.с.130-132 т.1)

Вiдповiдно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працiвник має право у визначений ним строк розiрвати трудовий договiр за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Як з'ясовано судом, 16 липня 2015 року ОСОБА_1 подав на ім'я голови правління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_2 заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 20 липня 2015 року зі сплатою вихідної допомоги у зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю. (а.с.150-151 т.1)

21 липня 2015 року (вих.№21/1-11/1188/7792) перший заступник голови правління АТ «Ощадбанк», у відповідь на заяву про звільнення, повідомив, що питання, зазначені у раніше поданій ОСОБА_1 заяві є безпідставними та не відповідають дійсності, тому його звільнення 20.07.2015 року на зазначених підставах неможливо, та просив повідомити причини неявки на робоче місце 20.07.2015 року. (а.с.152 т.1)

24 липня 2015 року комісією у складі: начальника відділу кадрового адміністрування департаменту по роботі з персоналом АТ «Ощадбанк» ОСОБА_8, головного спеціаліста відділу кадрового адміністрування департаменту по роботі з персоналом АТ «Ощадбанк» ОСОБА_13, головного спеціаліста відділу кадрового адміністрування департаменту по роботі з персоналом АТ «Ощадбанк» ОСОБА_7, заступника начальника відділу фінансової безпеки департаменту банківської безпеки АТ «Ощадбанк» ОСОБА_9, складено Акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з листом від 21 липня 2015 року за №21/1-11/1188/7792 та поставити підпис про ознайомлення. (а.с.154 т.1)

Згідно ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 підтвердили достовірність тих фактів, які відображено в акті від 24 липня 2015 року, щодо відмови ОСОБА_1 отримати лист про відмову у його звільненні, та заперечували щодо вжиття з їх боку відносно позивача будь-яких заходів, пов'язаних з примушенням позивача силоміць отримати лист АТ «Ощадбанк» у відповідь на його заяву про звільнення за власним бажанням.

Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в судовому засіданні підтвердили достовірність фактів, які відображено в акті від 02 грудня 2015 року, щодо відмови ОСОБА_1 надати пояснення щодо його відсутності на роботі, та заперечували вжиття до позивача заходів, які спрямовані на незаконному утриманні у приміщення банку, де в той час позивач перебув у власних справах.

Разом з тим, суд вважає недопустимим доказом аудиозаписи розмов між позивачем та свідками у справі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які позивач вважає доказом у справі, що підтверджують обставини, викладені у позовній заяві, та залучені до справи як речовий доказ (а.с.158 т.2), відтворення звукозапису відбувалось в судовому засіданні за участю свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, оскільки їх отримано в спосіб, не передбачений законом.

Відповідно ст.11 Закону України «Про інформацію», інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать,зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Судом встановлено, що диктофон для запису розмови між позивачем та свідками ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, позивач використовував за власною ініціативою та без попередження та отримання згоди особи, запис розмови з якою зафіксовано на технічному пристрої, що свідчить про те, що останній діяв як приватна особа.

В свою чергу, свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 в судовому засіданні заперечували можливість ідентифікації їх голосів та факти, викладені у аудиозапису, підтвердили, що позивач не попереджав про використання технічних пристроїв для фіксації розмов, які могли відбуватись лише в робочому порядку, оскільки жоден свідок не перебував з позивачем у дружніх чи родинних стосунках.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Така правова позиці висловлена Верховним Судом України у постанові від 22 травня 2013 року (справа № 6-34 цс 13).

Відповідно до ч.1 ст. 142 КЗпП України, трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Згідно з п. 25 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку порушення трудової дисципліни може вважатися прогулом лише за наявності вини працівника.

Згідно статті 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу. (стаття 140 Кодексу законів про працю України)

Відповідно до положень ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана або звільнення.

Згідно ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Як передбачено у ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Звільнення за скоєння прогулу (у тому числі і за відсутності на роботі більше трьох годин упродовж робочого дня) являється дисциплінарним стягненням і має здійснюватись з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

З точки зору закону відсутність на роботі є прогулом, який дає адміністрації право на звільнення працівника за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, або обирати інший вид дисциплінарного стягнення.

При цьому відсутність працівника на роботі може вважатися прогулом лише в разі відсутності на роботі без поважних причин.

Правом оцінювати поважність причин неявки працівника на роботу законом наділений суд при виникненні спору.

Як роз'яснено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

25 грудня 2015 року головою правління ПАТ «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2 видано наказ за №692-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління кредитних ризиків - начальника відділу супроводження політик та процедур з менеджменту кредитних ризиків департаменту ризиків АТ «Ощадбанк» з 25 грудня 2015 року за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України. (а.с.214 т.1)

Підстава: акт про відмову працівника надати пояснення щодо його відсутності на роботі від 02.12.2015 року; лист-запит начальнику Дніпровського управління поліції Головного управління поліції в м. Києві про проведення заходів зі встановлення місцезнаходження ОСОБА_1; запит АТ «Ощадбанк» від 09.09.2015 р.№21/1-10/1488-9626; лист КНП «ЦПМСД №3» від 17.09.2015 №904; запит АТ «Ощадбанк» від 02.10.2015 р. №21/1-10/1648/10375; лист КНП «ЦПМСД №3» від 08.10.2015 р. №526; акт виїзної комісії АТ «Ощадбанк» від 15.09.2015 року; електронне повідомлення АТ «Ощадбанк» про відправлення телеграми ОСОБА_1 від 10.08.2015 р. №21/1-16/1295; повідомлення заступника начальника відділення зв'язку від 14.08.2015 року; службова записка директора департаменту банківської безпеки АТ «Ощадбанк» ОСОБА_14 від 03.12.2015 року №22/2-05/2-7060; акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі від 27.07.2015 року по 02.12.2015 року (90 шт.)

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. (ч.1 ст.64 Цивільного процесуального кодексу України)

Як роз'яснено у п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Звертаючись з цим позовом до суду та заперечуючи наявність підстав для його звільнення за прогул, позивач не скористався процесуальним правом надати докази, які мали підтвердити дотримання позивачем правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства та виконання своїх трудових обов'язків, та не спростував наведені відповідачем обставини, які підтверджуються письмовими доказами про відсутність позивача на роботі в період з 24 липня 2015 року по день звільнення - 25 грудня 2015 року, які безпосередньо зазначені в наказі про звільнення позивача, що зумовлювало застосування керівником товариства до позивача дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

В той же час, суд враховує позиці позивача ОСОБА_1 висловлену в судовому засіданні, який визнав факт його відсутності на робочому місці з 20 липня 2015 року, надавши в подальшому листок непрацездатності, що підтверджує поважні причини відсутності його на робочому місці в період з 20 по 23 липня 2015 року (листок непрацездатності серія АГЧ №788833( а.с.125 т.2)), в подальшому на роботу не з'явився, оскільки не був повідомлений про відмову керівництва звільнити його за власним бажанням, тому вважав, що звільнений із займаною посади з 20 липня 2015 року (дата зазначена у заяві про звільнення), тому в силу положень ч.1 ст.61 Цивільного процесуального кодексу України обставини визнані сторонам, які беруть участь у справі, не потребують доказуванню.

У відповідності з ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Як роз'яснено у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про зміну формулювання причин його звільнення із займаної посади з п. 4 ст. 40 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України , оскільки обставини наведені позивачем у заяві про звільнення за власним бажанням датованій 16 липня 2015 не найшли свого підтвердження під час розгляду справи, тому формальне посилання у заяві на звільнення на порушення трудових прав дає підстави оцінити його дії як такі, що спрямовані отримати негайне звільнення, без необхідності відпрацювання двохтижневого строку (ч. 1 ст. 38 КЗпП України), а підстави для звільнення надуманими та такими, з якими позивач в дійсності не пов'язував свого звільнення.

В той же час, наказ голови правління ПАТ «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2 від 25 грудня 2015 року за №692-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління кредитних ризиків - начальника відділу супроводження політик та процедур з менеджменту кредитних ризиків департаменту ризиків АТ «Ощадбанк» з 25 грудня 2015 року за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України, є законними, та такими, що прийнятий з дотриманням вимог трудового законодавства України, оскільки відповідачем доведено факт відсутності позивача на робочому місці з 24 липня 2015 року по дату звільнення, ці обставин підтверджують долученими до позову доказами та визнанні позивачем під час розгляду судової справи.

Крім того, суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення, про це зазначено у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Відповідно до ст. ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно частини першої ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Як з'ясовано судом, підтверджується зібраним у справі доказами, на момент звільнення позивача проведено повний розрахунок, що підтверджується довідкою ПАТ «Державний ощадний банк України» від 19.01.2015 за №13/5-83 щодо компенсації за невикористану відпуску при звільнені та меморіальним ордером №465470535 від 25.12.2015 року про виплату позивачу 7655,09 грн. (а.с.172, 173), отримання вказаної суми коштів не заперечується позивачем.

Як роз'яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", зазначається, що суд, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, - наступного для після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час період затримки розрахунку, а при не проведенні останнього до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини.

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності передбаченої ст.117 Кодексу законів про працю України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Така правова позиція висловлена у Висновках Верховного Суду України, викладена у рішеннях прийнятих за результати розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу України, безпосередньо у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 березня 2013 року у справі №6-15цс13.

Як зазначено у мотивувальній частині вищенаведеної постанови Верховного Суду України, «не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку незалежно від розміру належних до виплати сум у разі відсутності спору про їх розмір.

Визначальним є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку на засадах співмірності тільки в разі одночасного вирішення вимог про стягнення належних при звільненні сум за умови часткового задоволення цих вимог».

При вирішенні даного спору суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені починаючи з 20 липня 2015 року, з урахуванням середньої заробітної плати, яка за розрахунками позивача складає 18626,75 грн., оскільки ці вимоги є похідними та безпосередньо залежать від доведення вини роботодавця у неналежному виконанні вимог ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України.

В межах даного спору позивачем окремо заявлено вимогу визнати незаконним наказ Голови правління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» №274-к від 10.06.2015 року «Про скасування персональних надбавок ОСОБА_1.» та стягнути на користь позивача належну невиплачену додаткову заробітну плату в сумі 7750,00 грн., та зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зробити перерахунок всіх матеріальних виплат здійсненних ОСОБА_1 після прийняття наказу №274-к від 10.06.2015.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» надбавки є додатковою заробітною платою, тобто винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Відповідно до ст.5 цього ж Закону організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів, генеральної угоди на національному рівні, галузевих(міжгалузевих), територіальних угод, колективних договорів, трудових договорів.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 97 КЗпП України та ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Порядок та умови встановлення та скасування персональних надбавок до посадових окладів працівникам ПАТ «Державний ощадний банк України» регулюється Колективним договором між адміністрацією та трудовим колективом ВАТ «Ощадбанк», Положенням про оплату праці працівників АТ «Ощадбанк», Положенням про встановлення та скасування персональних надбавок до посадових окладів працівникам АТ "Ощадбанк", де передбачено, що персональні надбавки до посадових окладів встановлюються з метою оцінки індивідуальних результатів роботи для створення додаткових стимулів у праці та упередження плинності досвідчених, ініціативних працівників, внесок яких у результати роботи найбільш значний, працівників Банку з урахуванням їх особистих якостей та ставлення до виконання посадових обов'язків, додаткового стимулювання, підвищення ефективності праці, закріплення в системі Банку досвідченого висококваліфікованого персоналу.

Відповідно до п. 2.2, 3.3 Положення про встановлення та скасування персональних надбавок до посадових окладів працівникам АТ «Ощадбанк», надбавки працівникам Банку встановлюються на визначений термін або без зазначення терміну дії надбавок (у цьому випадку надбавки діють до перегляду їх розміру або до скасування встановлених надбавок). Виплата надбавок здійснюється щомісячно за фактично відпрацьований кожним працівником час. (а.с.206-207 т.1)

Виходячи з наявних у справі доказів вбачається, що в період з жовтня 2014 року по липень 2015 року позивач мав мінімальну кількість відпрацьованих робочих днів, що підтверджується литками непрацездатності, які в ксерокопії долучені до матеріалів справи (а.с.102-109 т.2), з 20.07.2015р. і по день звільнення - 25.12.2015р. не працював жодного робочого дня, у зв'язку з неявкою на робоче місце без поважних причин.

На підставі наказу Голови правління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за №274-к від 10.06.2015 року «Про скасування персональних надбавок ОСОБА_1.», скасовано ОСОБА_1, заступнику начальника управління кредитних ризиків - начальнику відділу супроводження політик і процедур з менеджменту кредитних ризиків департаменту ризиків АТ «Ощадбанк», з 16 червня 2015 року персональні надбавки до посадового окладу, встановлені раніше, в повному обсязі. Підстава: службова записка директора департаменту ризиків АТ «Ощадбанк» ОСОБА_15 від 08.06.2015 р. №36/2-04/891. (а.с.200 т.1)

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо визнання незаконним наказу голови правління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» №274-к від 10.06.2015 року «Про скасування персональних надбавок ОСОБА_1.» та стягнення на користь позивача невиплачену додаткову заробітну плату в сумі 7750,00 грн., не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до внутрішніх нормативних актів, які регулюють порядок та умови встановлення та скасування персональних надбавок до посадових окладів працівникам ПАТ «Державний ощадний банк України» , отримання преміальних працівником товариства можливе лише за певних умов, а саме: за результатами його особистої трудової діяльності та фактично відпрацьований робочий час, при цьому встановлення та скасування персональних надбавок відноситься до компетенції керівника товариства, який приймає рішення з урахуванням наявності чи відсутності підстав для встановлення таких надбавок.

В даному випадку рішення щодо скасування позивачу персональних надбавок прийнято уповноваженою особою, з дотриманням вимог Закону України «Про оплату праці» та Положення про встановлення та скасування персональних надбавок до посадових окладів працівникам АТ «Ощадбанк», враховуючи особисті якості позивача та ставлення до виконання посадових обов'язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-III (далі - Закон № 2240) рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).

Комісія із соціального страхування підприємства має право звертатися за необхідності до робочих органів відділень Фонду щодо перевірки правильності видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам підприємства відповідно до абз. 4 п. 2.1 Положення про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 23 червня 2008 року № 25 (далі - Положення про комісію).

Згідно зі ст. 28 Закону № 2240 Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, як страховик, має право здійснювати перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам.

Пунктом 8.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ України від 13 листопада 2001 року № 455 (далі - Інструкція № 455), передбачено, що контроль за виконанням цієї Інструкції закладами охорони здоров'я усіх відомств здійснюють у межах своєї компетенції Міністерство охорони здоров'я України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, профспілки та їх об'єднання.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону № 2240 підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Порядок, умови видачі та продовження листків непрацездатності визначено Інструкцією № 455.

Якщо за результатами перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності фахівцями Фонду або відповідальними за ЕТН органів охорони здоров'я будуть зроблені висновки про порушення встановленого порядку видачі листків непрацездатності, то комісія із соціального страхування підприємства має право прийняти рішення про відмову в призначенні матеріального забезпечення (допомоги по тимчасовій непрацездатності) відповідно до абз. 2 п. 2.2 та п. 3.1.1 Положення про комісію.

Підстави для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності також визначені статтею 36 Закону № 2240.

Згідно п.1 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої спільним наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 р. № 532/274/136-ос/1406 листок непрацездатності - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів.

Згідно п.2 та п.3 Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 р. № 439, протягом перших п'яти днів непрацездатності роботодавець зобов'язаний повністю компенсувати за власні кошти втрату заробітної плати за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності.

Таким чином, листок непрацездатності посвідчує юридичний факт непрацездатності особи, та є підставою для виникнення і зміни правовідносин - надає право для звільнення від роботи, яке не вважається прогулом, а також право на матеріальне забезпечення.

Порядок розрахунку середньої заробітної плати (доходу) для обчислення допомоги по тимчасовій непрацездатності регламентовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Постановою Кабміну України від 26 вересня 2001 р. № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням».

Виходячи з предмету спору, позивачем заявлено вимоги «визнати незаконними рішення комісії із питань соціального страхування Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» щодо відмови у призначенні та виплаті допомоги з тимчасової втрати працездатності за періоди тимчасової непрацездатності підтверджені листками непрацездатності АГЧ №954646, серії ААС №740477, серії АВЗ №782409, та зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» виплатити позивачу допомогу з тимчасової втрати працездатності (за перші п'ять днів хвороби) за вказаними лікарняними листами у розмірі 6653,53 грн. і подати заявки-розрахунки до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності для оплати лікарняних листків на виконання Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне старування у зв'язку з тимчасової втратою працездатності та витратами зумовленими похованням» на загальну суму 16202,95 грн.»

Як убачається з матеріалів справи, в період з 16 березня 2015 року по 30 березня 2015 року позивач перебував на лікарняному, про що видано листок непрацездатності серія АВЗ №782409. (а.с. 109 т.2)

За даними перевірки обґрунтованості видачі та правильності оформлення листка непрацездатності на ім'я ОСОБА_1 серія АВЗ №782409, яка проведена Виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності, зазначений листок непрацездатності, виданий поліклінікою Державної акціонерної холдингової компанії «Артем», з 16 березня 2015 року по 30 березня 2015 року (14 днів), необґрунтовано, виявлені порушення в оформлені бланку: в графі «Видачу л/н дозволяю» відсутній підпис керівника та печатка ЗОЗ, що є порушенням п.п. 3.8 Інструкції «Про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженого спільним наказом ИОЗ України, міністерства праці та соціальної політики, ФСС з ТВП та ФСС від нещасних випадків на виробництві від 03.11.2004 р. №532/274/136-ос/1406, яке буде усунене при звернені ОСОБА_1 до ДАХК «Артем» відповідно до вимог чинного законодавства. (а.с.112-113 т.2)

В період 21 травня 2015 року по 03 червня 2015 року позивач перебував на лікарняному, про що видано листок непрацездатності серія ААС №740477. (а.с.115 т.2)

Згідно довідки від 19 січня 2015 року за №13/5-84, видана ПАТ «Державний ощадний банк України», 20 липня 2015 року ОСОБА_1 виплачено 5203, 19 грн. по листку непрацездатності серія ААС №740477 (період непрацездатності з 21 травня 2015 року по 29 травня 2015 року). (а.с.169 т.2)

За даними перевірки обґрунтованості видачі та правильності оформлення листка непрацездатності на ім'я ОСОБА_1 серія ААС №740477, яка проведена Виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності, зазначений листок непрацездатності, виданий Київською міською клінічною лікарнею №1, з 21 травня 2015 року по 29 травня 2015 року (9днів) обґрунтовано, а продовжений з 30.05.2015 року по 03.06.2015 року (5 днів) необґрунтовано, з порушеннями п.п. 1.7, 1.9 Інструкції № 455, п.п. 5.1.4, 5.1.5 наказу МОЗ України №189 від 09.04.08 р. «Про затвердження Положення про експертизу тимчасової непрацездатності». (а.с.118 т.2)

В період з 30 червня 2015 року по 13 липня 2015 року позивач перебував на лікарняному, про що видано листок непрацездатності АГЧ №954646. (а.с.121 т.2)

За даними перевірки обґрунтованості видачі та правильності оформлення листка непрацездатності на ім'я ОСОБА_1 серія АГЧ №954646, яка проведена Виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності, зазначений листок непрацездатності, виданий філією №3 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр Деснянського району м. Києва, з 30 червня 2015 року по 13 липня 2015 року (14 днів), необґрунтовано, з порушеннями п.п. 1.7, 1.9 Інструкції № 455, п.п. 1.3, 5.1.4, 5.1.5 наказу МОЗ України №189 від 09.04.08 р. «Про затвердження Положення про експертизу тимчасової непрацездатності». (а.с.124 т.2)

За результатами проведеної Виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності перевірки, комісією з соціального страхування ПАТ «Державний ощадний банк України» було прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за період з 16 березня 2015 року по 30 березня 2015 року на підставі листка непрацездатності серія АВЗ №782409, за період з 21 травня 2015 року по 29 травня 2015 року, на підставі листка непрацездатності серія ААС №740477, та за період з 30 червня 2015 року по 13 липня 2015 року, на підставі листка непрацездатності серія АГЧ №954646.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду. Підставою для фінансування страхувальників робочими органами відділень Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Відповідно до Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою Правління ФССТВП від 22 грудня 2010 року № 26, після надходження суми коштів, зазначених у заяві-розрахунку, на рахунок страхувальника останній зобов'язаний здійснити виплату відповідного матеріального забезпечення у строки, визначені у статті 52 Закону.

Таким чином, обов'язок роботодавця щодо сплати належних особі сум, пов'язаних з тимчасовою втратою працездатності, виникає лише після перерахування даних сум на рахунок підприємства з відповідної ВД ФССТВП.

Крім того, відповідно до п.3.1.1 Положення про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства приймає рішення про призначення або відмову в призначенні матеріального забезпечення (допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітності та пологах, на поховання) і передає його роботодавцю для проведення виплат, здійснення розрахунків тощо.

Приймає рішення про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково). Перевіряє правильність видачі та заповнення документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг. Згідно з розділом V названого Положення рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства про призначення або відмову у призначенні матеріального забезпечення та надання соціальних послуг може бути оскарженим застрахованою особою до робочого органу відділення Фонду, де перебуває на обліку підприємство, протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення про таке призначення або відмову, що не позбавляє права застрахованої особи звернутися з цих питань до суду.

З системного аналізу вказаних норм права вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин, існує визначений порядок виплати страхового відшкодування з тимчасової втрати працездатності, який наведений вище.

Так, вирішуючи питання щодо підстав для виплати позивачу допомоги по тимчасовій непрацездатності, суд погоджується з правомірністю дій відповідача щодо ініціювання перевірки підстав видачі листків непрацездатності з урахуванням вимог п. 2.1 Положення про комісію (уповноваженого) із соціального страхування підприємства, установи, організації.

Достовірність зазначених у документах даних перевіряється Фондом. У разі подання недостовірних відомостей, використання роботодавцем коштів Фонду з порушенням встановленого порядку роботодавець добровільно чи на підставі рішення суду повинен відшкодувати страховику заподіяну шкоду. У разі порушення порядку використання страхових коштів роботодавці відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг і сплачують штраф у розмірі 50 відсотків такої суми.

Разом з тим, права та відповідальність застрахованих осіб, передбачені ст. 16 вказаного вище Закону. Так, застраховані особи мають право, зокрема, на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом. Разом з тим, застраховані особи зобов'язані надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону. Застрахована особа несе відповідальність згідно із законом за незаконне одержання з її вини (підроблення, виправлення в документах, подання недостовірних відомостей тощо) матеріального забезпечення та соціальних послуг за соціальним страхуванням.

Виходячи з визначеного законодавством обсягу прав, обов'язків та відповідальності роботодавця, як страхувальника, та працівника, як застрахованої особи, а також приймаючи до уваги вимоги ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", згідно яких підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, суд приходить до висновку, що за встановлених обставин вимоги позивача про проведення виплат по листкам непрацездатних є передчасними, оскільки будучи обізнаним про наявність обставин, які унеможливлюють проведення виплат застрахованій особі, позивач не скористався правом звернутись до відповідних медичних установ для дооформлення виданих йому листків непрацездатності, з метою подальшого їх надання роботодавцю для вирішення питання про виплату допомоги по непрацездатності.

Статтею 2371 Кодексу законів про працю України передбачено підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, яку він заподіяв працівнику.

Виходячи з наведеної правової норми під моральною шкодою слід розуміти моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків, потребу у додаткових зусиллях для організації свого життя.

Як роз'яснено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року за № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Це правило кореспондується зі змістом ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відшкодування моральної шкоди працівнику виключно у разі порушення його законних прав, якщо воно призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Виходячи з наведеної правової норми під моральною шкодою слід розуміти моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків, потребу у додаткових зусиллях для організації свого життя.

За висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку із положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України необхідно розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

При вирішенні даного спору, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині відшкодування за рахунок ПАТ «Державний ощадний банк» моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн., оскільки позивачем не доведено факт порушення його трудових прав з боку відповідача, як роботодавця, що є визначальним для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди з урахуванням положень ст. 2371 КЗпП України, інших підстав для відшкодування моральної шкоди позивачем не наведено.

Відповідно до частини першої ст.11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа голова правління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2 про зміну формулювання причин звільнення та проведення розрахунків при звільненні, визнання незаконним наказу про скасування персональних надбавок та проведення перерахунку раніше нарахованої та виплаченої заробітної плати, визнання незаконними рішень комісії соціального страхування про відмову у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності та зобов'язати виплатити допомогу по тимчасовій непрацездатності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника та відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Порядок та підстави відшкодування судових витрат регламентується ст. 88 ЦПК України.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Таким чином підстави, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі.

Виходячи з аналізу змісту ст.ст. 84, 88 ЦПК України судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи.

Відповідно до положень ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки судом відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 21, 38, 40, 47, 116, 117, 142, 147, 148, 149, 237-1 Кодексу законів про працю України,ст.ст.2, 97 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 16, 21, 28, 31,50, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», ст.11 Закону України «Про інформацію», Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ України від 13 листопада 2001 року № 455, Положенням про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 23 червня 2008 року № 25, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, ст.ст.1, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 64, 84, 88, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа голова правління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2 про зміну формулювання причин звільнення та проведення розрахунків при звільненні, визнання незаконним наказу про скасування персональних надбавок та проведення перерахунку раніше нарахованої та виплаченої заробітної плати, визнання незаконними рішень комісії соціального страхування про відмову у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності та зобов'язати виплатити допомогу по тимчасовій непрацездатності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника та відшкодування моральної шкоди.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду міста Києва, яка подається через Дніпровський районний суд міста Києва, протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я