ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2016 р. Справа № 9/345-08

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Слободін М.М.

при секретарі - Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився

відповідача - не з"явився.

скаржника - ОСОБА_1 (особисто).

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 (вх. № 1010 Х/3-12) на рішення господарського суду Сумської області від 10 липня 2008 року по справі №9/345-08

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Ромни

до Селянського (фермерського) господарства "Котової Наталії Михайлівни", м.Ромни

про визнання договору дійсним та визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 10.07.2008 року по справі №9/345-08 (суддя М.С. Лущик), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 04.08.2008 року, позов задоволено повністю. Визнано дійсним договір купівлі-продажу майна, укладений 17.01.2008 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та Селянським (фермерським) господарством "Котової Наталії Михайлівни". Визнано за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 право власності на молочний блок, бригадний будинок, критий тік (корівник), приміщення бойні з холодильником, силососховище і телятник, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до частини 1 статті 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Фізична особа ОСОБА_1, звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Свої вимоги обґрунтовує, зокрема, тим, що оскаржуваним рішенням господарського суду Сумської області від 10.07.2008 року по справі №9/345-08 безпосередньо вирішується питання щодо її прав та обов'язків.

В засідання суду призначене на 10.05.2016 року представник позивача та відповідача не з'явились, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

До Харківського апеляційного господарського суду 18.04.2016 року повернулась ухвала суду від 07.04.2016 року, яка була направлена на адресу відповідача, з поштовою довідкою - відміткою "за зазначеною адресою не проживає".

Крім того, до Харківського апеляційного господарського суду 25.04.2016 року повернулась ухвала суду від 07.04.2016 року, яка була направлена на адресу позивача, з поштовою довідкою - відміткою "від одержання відмовилась".

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (абз. 3 п.3.9.1).

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання.

Крім того судова колегія звертає увагу на п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до п. 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому, за статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст. 38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, колегія суддів вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, сторони своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористались, а тому, беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду сторін або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, позивач звернувся до суду першої інстанції з метою визнання дійсним договору купівлі-продажу майна від 17.01.2008 року та визнання за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 права власності на наступне майно: молочний блок, бригадний будинок, критий тік (корівник), приміщення бойні з холодильником, сило сховище та телятник, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 17.01.2008 року між позивачем та відповідачем досягнута домовленість на укладення договору купівлі-продажу визначеного майна, проте відповідач відмовився від нотаріального посвідчення договору.

З метою захисту своїх прав та інтересів, позивач звернувся до господарського суд.

Місцевий господарський суд, вивчивши матеріали справи, встановив вимоги позивача правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції.

Згідно з ст. 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», майно підприємства належить на праві спільної часткової власності його членам. Після припинення членства в підприємстві власник паю має право розпорядитися своїм паєм на власний розсуд. Також власники майнового паю мають право на виділення майнового паю натурою.

За положенням ст. 9 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, цінні папери, акції, гроші тощо. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Методикою уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України №177 від 28.02.2001 року, майновий пай - частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду.

В силу ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є не споживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 528 Цивільного кодексу України, право власності на майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Згідно з п. п. 15, 16 Порядку виділення майнових паїв в натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством - правонаступником (користувачем) майна із переліку майна, виділеного на ці цілі.

При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітку про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (далі - Свідоцтво), що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою. Свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна можуть бути підставою для оформлення прав власності на вище значене майно в установленому порядку.

Визначення конкретного майна для виділення окремому власнику чи групі власників майнових паїв може були здійснене одним із нижченаведених способів за рішенням зборів співвласників; за структурою пайового фонду; конкретним майном за взаємною згодою співвласників; на конкурентних засадах шляхом проведення аукціону.

Право кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства на майновий пай посвідчується Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), яке видається сільською радою (п. 13 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 року №177).

Аналізуючи наявні в справі докази, колегія суддів дійшла до висновку, що колективне сільськогосподарське підприємство «Роменське» було реформовано відповідно до Указу Президента України від 29.01.2001 року № 62 "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки". У зв'язку з чим на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 року №177 Плавинищенською сільською радою громадянам-співвласникам майнових паїв колишнього КСП ім. Кірова були видані свідоцтва про право власності на майнові паї.

Як вбачається із матеріалів справи, право власності скаржника майнових паїв колишнього КСП «Роменське» підтверджується виданого Плавинищенською сільською радою Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) (а. с. 42, том 1).

Отже, скаржник є правонаступником реорганізованого КСП «Роменське» та одночасно є власником значної частини майнових паїв у пайовому фонді реорганізованого КСП «Роменське».

Згідно з Указом Президента України від 29.01.2001 року N62/2001 "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки", забезпечується вільне здійснення права власності на паї, зокрема передача паїв в оренду, купівлі-продажу, дарування, міни, передачі у спадщину.

Відповідно до п. 9 вказаного Порядку виділення із складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

При викупі майнових паїв укладаються відповідні договори купівлі-продажу згідно з Рекомендаціями щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності, затверджених наказом Міністерства аграрної політики від 09.04.2001року № 97. Договір купівлі-продажу майнового паю укладається з кожним власником цих паїв і підписується особисто або довіреною особою, та обов'язкового нотаріального посвідчення не потребує.

Рішенням загальних зборів №1 від 11.02.2005 року призначено довірених осіб від імені власників майнових свідоцтв КСП «Роменське» (а.с.38, том 1).

11.02.2005 року між відповідачем (покупцем) та довіреними особами майнових свідоцтв (продавцями) було укладено договір купівлі-продажу розпайованого майна КСП «Роменське».

Майновий пай згідно п. 2 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 року № 177 - це частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду. Співвласники -члени підприємства, в тому числі реорганізованого, за яким зберігається право на майнові паї у пайовому фонді підприємства, але які не отримали його в натурі чи не передали як внесок до статутного фонду правонаступника.

Порядок виділення майна в натурі визначений п. 15 Порядку, яким передбачено наступне.

При виділенні майна у натурі групі співвласників, які уклали договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, співвласники передають підприємству-правонаступнику (користувачу) один примірник цього договору і копію рішення зборів співвласників про виділення майна в натурі.

Підприємство - правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання - передавання майна робить відмітки про виділення майна в натурі у спільну часткову власність у Свідоцтвах цієї групи співвласників, що засвідчені підписом керівника підприємства та печаткою.

Свідоцтва з відмітками про виділення майна в натурі у спільну часткову власність, акт приймання-передавання майна та договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, можуть бути підставою для оформлення співвласниками прав власності на зазначене майно в установленому порядку.

Тобто стверджувати, що особа реалізувала своє право власності на майновий пай шляхом отримання в натурі майна можна лише у випадку виконання нею вищезазначених вимог, а також вимог чинного цивільного законодавства щодо державної реєстрації прав власності на окреме, індивідуально визначене майно. В разі виділення майна в натурі навіть групі співвласників, в свідоцтвах кожного з них робиться відповідна відмітка, засвідчена підписом та печаткою підприємства, після чого співвласники мають оформити своє право власності на набуте майно, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, права власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Таким чином, законодавець чітко визначив повноваження та порядок придбання права власності на майно.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази наявності у продавця за договором від 11.02.2005 року документів які підтверджують право власності на майно, як-то свідоцтва на майнові паї, що є грубим порушенням процедури укладання правочину на відчуження майнових прав.

Без встановлення факту переходу майнових паїв до покупця - Селянського (фермерського) господарства "Котової Наталії Михайлівни, не можливо встановити правомірність продажу відповідачем позивачу майна пайового фонду КСП «Роменське» за договором купівлі-продажу від 17.01.2008 року.

Крім того, члени колишнього КСП «Роменське» набули права власності на розпайоване майно без визначення частки кожного з них, тобто це майно перебуває у них на праві спільної сумісної власності, а відповідно до вимог ст. 369 Цивільного кодексу України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Однак, згоди всіх співвласників на продаж майнового паю КСП «Роменське» при укладенні договору купівлі-продажу не було, оскільки за змістом протоколу №1 від 11.02.2005 року зборів власників майнових свідоцтв на розпайоване мано вбачається, що на зборах були присутні 45 чоловік, що складає 82% власників майнових свідоцтв.

Таким чином, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, застосував лише загальні норми інституту права власності, не застосувавши норм, які регулюють порядок отримання права власності на майно колективного сільськогосподарського підприємства в процесі його реорганізації, які носять спеціальний характер, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом гарантійного листа (а.с.11, том 1) між сторонами договору було досягнуто домовленість про укладення договору купівлі-продажу на визначене нерухоме майно, а саме: молочний блок, бригадний будинок, критий тік (корівник), приміщення бойні з холодильником, сило сховище та телятник.

Статтею 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку, відповідно зі ст. 125 ЗК України, виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельної ділянки та його державної реєстрації.

Таким документом, згідно зі ст. 126 ЗК України є державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України, а порядок його складення врегульовано Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.06.1999 року № 354/3647.

Відповідно до п. 1.13 Інструкції та ст. 2 Закону України "Про землеустрій" складання державного акта на право власності на земельну ділянку проводиться після встановлення і закріплення на місцевості меж земельних ділянок власників і землекористувачів та затвердженого відповідною документацією.

Погодження і затвердження документації із землеустрою, на підставі ст. 30 цього Закону, проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом, та іншими законами України.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не звернув увагу, що технічна документація по даній справі не відповідає вимогам ст.ст. 1, 2, 18 Закону України "Про землеустрій" та ст. 186 ЗК України та є неповною, зокрема, відсутній державний акт на земельну ділянку на якій розташоване майно.

Крім того, колегія суддів зазначає, що об'єкти нерухомості, на які позивач просить визнати за ним право власності використовуються без належного оформлення та введення в експлуатацію, за відсутності правовстановлюючих документів на земельні ділянки.

Чинним законодавством передбачено право введення в експлуатацію об'єктів нерухомості, які побудовані у минулі роки без дозволу на виконання будівельних робіт.

Так, п. 9 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю до 31.12.2013 року безоплатно протягом 10 робочих днів, за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж приймають в експлуатацію збудовані до 12.03.2011 року будівлі і споруди сільськогосподарського призначення І і II категорій складності, які збудовано без дозволу на виконання будівельних робіт.

Об'єкти нерухомості, на які позивач просить визнати права власності, побудовані до 12.03.2011 року. Проте, доказів того, що позивач звертався до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю з заявою про прийняття даних об'єктів в експлуатацію до суду не надано, а також відсутній акт технічного обстеження. Також відсутній висновок експертного будівельно-технічного дослідження щодо відповідності об'єктів нерухомості нормативним документам у сфері будівництва та відсутності загрози життю і здоров'ю при їх використанні.

Згідно ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, в свою чергу згідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Захист права власності здійснюється судом, а власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Захист права власності здійснюється, зокрема, визнання судом такого права за заявою власника (ст. 392 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вище вказаний правочин від 17.01.2008 року був спрямований на незаконне заволодіння майном, що належало третім особам на праві власності та позбавляє законних власників майнових паїв розпоряджатись своїми права на власний розсуд.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України прийняте без всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 10.07.2008 року по справі №9/345-08 прийняте при не належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування, та відповідно - задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 2, 4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 10.07.2008 року по справі №9/345-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Слободін М.М.