ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року

Справа № 911/3407/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Кондратової І.Д.(доповідач),

судді

Гончарука П.А.,

судді

Стратієнко Л.В.

за участю представників сторін

від прокуратури

Краснотоп О.М.

від відповідача 1

Коваля А.В., Карпенко О.В.

від третьої особи

Ліщук І.О.

розглянувши касаційну скаргу

Заступника прокурора Київської області

на

рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року

у справі

№ 911/3407/15 Господарського суду Київської області

за позовом

Прокурора Києво-Святошинського району Київської області

до

1. Малого приватного підприємства "Анков" 2. Відділу освіти Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

Новосілківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області

про

визнання договору недійсним та зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Прокурор Києво-Святошинського району Київської області (надалі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави до Малого приватного підприємства «Анков» (далі - МПП «Анков», відповідач 1) та Відділу освіти Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - Відділ освіти, відповідач 2), у якому просив визнати недійсним договір оренди № 20 від 16.07.2006 року, укладений між відповідачами, посилаючись на те, що цей договір оренди суперечить інтересам держави та порушує гарантоване право дітей на освіту, оскільки відповідно до його умов приміщення закладу освіти передано для «розміщення складу продуктів харчування», а відповідно до ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", п.3.19 Державних санітарних правил, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря № 63 від 14.08.2011 року, п. «б» ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» здача в оренду приміщень загальноосвітніх навчальних закладів з метою використання, яка не пов'язана з навчально-виховним процесом, заборонена.

Крім того, з посиланням на норму ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) прокурор просив зобов'язати відповідача 1 звільнити та повернути Новосілківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - Новосілківська загальноосвітня школа, третя особа) передане в оренду нерухоме майно.

Заперечуючи проти позову, відповідачі та третя особа посилались на те, що зазначений договір відповідає вимогам чинного законодавства, інтересам учнів і та школи, не суперечить інтересам держави чи суспільства, оскільки

- організація харчування є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу закладів освіти;

- об'єкт оренди не є приміщенням Новосілківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, а перебуває на її балансі, не використовувалось школою та не планується для використання у майбутньому;

- на момент здачі в оренду приміщення було частково зруйновано та потребувало капітального ремонту, було відремонтовано відповідачем 1, у результаті чого стало безпечним для школярів;

- передача приміщення в оренду відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності».

МПП «Анков» заявив також про застосування строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.09.2015 р. у справі № 911/3407/15 (суддя Заєць Д.Г.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 р. у справі № 911/3407/15 (головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2015 р. залишене без змін.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на порушення судом першої інстанції положень ч 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 1 ст. 14 Закону України "Про загальну середню освіту", п. 3.19 Державних санітарних правил, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря № 63 від 14.08.2011 року, ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду держаного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та неправильне застосування ст. 25 Закону України "Про освіту", а також на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 261 ЦК України, ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року у справі № 911/3407/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити зазначені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач 1 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року у справі № 911/3407/15 залишити без змін.

Відповідач 2 та третя особа відзивів на касаційну скаргу не надали.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, третьої особи та прокуратури, перевіривши згідно ст.ст. 111^{5, 1117 ГПК України в межах вимог касаційної скарги фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.}

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 16.07.2006 року між Відділом освіти (орендодавець) та МПП «Анков» (орендар) укладено договір оренди № 20 (далі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне володіння і користування нерухоме майно - нежиле приміщення площею 142,87 квм., розміщене за адресою: с. Новосілки, вул. Нова, 1, що знаходиться на балансі Новосілківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, вартість якого визначено згідно з актом оцінки від 31.08.2005 року і становить 75860,00 грн (далі - майно) з метою розміщення складу продуктів харчування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, керуючись ст. 25 Закону України «Про освіту» та п. 3 Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.06.2005 року за № 242/329, виходив з того, що підстави для визнання недійсним оспорюваного договору оренди відсутні, оскільки МПП «Анков» здійснює постачання продуктів харчування до начальних закладів, а організація харчування є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу закладів освіти. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що згідно з Переліком платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року за №796, навчальними закладами можуть надаватись послуги з надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Суд встановив, що на підставі договору відділ освіти має можливість отримувати додаткові грошові кошти від надання приміщення в оренду; заборгованість МПП «Анков» за договором оренди відсутня; об'єкт оренди не є приміщенням школи, а лише перебуває на її балансі, не використовувалось та не планується для використання у навчально-виховній, навчально-виробничій та науковій діяльності школи; відремонтований відповідачем 1; в результаті поліпшення об'єкта оренди, його вартість порівняно з моментом передачі в оренду значно зросла.

Апеляційний господарський суд, перевіряючи рішення місцевого господарського суду, не погодився з такими висновками суду та зазначив про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди приміщення, оскільки зазначений договір було укладено не для освітніх цілей (навчальний, науковий та виховний процес), а з метою «для розміщення складу харчування», тобто для здійснення господарської діяльності відповідача-1, що протирічить пункту 3.19. Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчального процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 року. Посилання суду першої інстанції на ст. 25 Закону України «Про освіту» та п. 3 Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.06.2005 року за № 242/329, суд визнав помилковими, оскільки ці норми регулюють правовідносини щодо обов'язку місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з забезпечення харчування дітей у навчальних закладах, а не правовідносини, пов'язані з передачею в оренду приміщень освітніх закладів.

Водночас, апеляційний суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити з тієї підстави, що строк позовної давності за вказаними вимогами на момент звернення прокурора з позовом до суду сплив, оскільки на момент подання прокурором позовної заяви був наявний орган, уповноважений здійснювати інтереси держави у спірних правовідносинах (Міністерство освіти і науки України), однак він не був залучений прокурором до участі у справі, і не набув статусу позивача, а прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), тому положення закону про початок перебігу позовної давності (ст. 261 ЦК України) поширюється і на звернення прокурора до суду з заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, на підставі чого суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском прокурором строку позовної давності в три роки на звернення з даними вимогами до суду, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем 1 в суді першої інстанції.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про невідповідність оспорюваного договору положенням пункту 3.19. Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчального процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 року, та ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», оскільки використання відповідачем 1 орендного приміщення з метою розміщення складу продуктів харчування не можна вважати таким, що пов'язано з навчально-виховним процесом (що є відповідно положення «Про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 1 серпня 2001 року за № 563, системою організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо). Висновки суду першої інстанції про відповідність оспорюваного договору вимогам чинного законодавства ґрунтуються на неправильному застосуванні положень ст. 25 Закону України «Про освіту» та п. 3 Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.06.2005 року за № 242/329.

Разом з цим, висновок суду апеляційної інстанції про сплив строку позовної давності суд касаційної інстанції вважає передчасним з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

До вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у ч. 1 ст. 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. При цьому, у разі наявності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний орган. Позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися прокурор лише у разі, коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК України) і орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах відсутній.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про пропуск прокурором строку звернення до суду, чітко не встановив час початку перебігу позовної давності, хоча встановлення цих обставин є суттєвим для правильного вирішення спору, що свідчить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та є порушенням вимог ст. 43 ГПК України.

Крім того, суд касаційної інстанції зауважує, що рішення судів обох інстанцій не містить обґрунтування щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, хоча згідно з абз. 2 ч. 4 та абз. 1 ч. 3 вимог ст. 23 Закону України від "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Зокрема, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, для правильного вирішення спору суду слід було встановити: 1) до компетенції якого державного органу віднесені відповідні повноваження здійснювати нагляд (контроль) за діяльністю закладу освіти щодо виконання ним законів України та інших нормативно-правових актів з питань освіти; 2) у разі наявності такого органу, оцінити правильність визначення прокурором органу та перевірити, чи є підстави для представництва прокурором інтересів у суді у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; 3) у разі встановлення таких підстав, з'ясувати, коли відповідний державний орган здійснював (чи повинен був здійснювати) перевірку (атестування, інспектування) закладу з питань, пов'язаних з навчально-виховною діяльністю (в тому числі з питань відповідності документації вимогам законодавства). І в залежності від встановленого зробити відповідні висновки про правильність визначення прокурором органу, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді і права на позов, та дотримання чи недотримання прокурором строків позовної давності. Суд апеляційної інстанції зазначивши, що органом, уповноважений здійснювати інтереси держави у спірних правовідносинах, є Міністерство освіти і науки України, не вказав з посиланням на норми чинного законодавства, які саме функції здійснює Міністерство у спірних відносинах, а також не визначив, коли саме Міністерство довідалося або могла довідатися про вчинення цього договору, тому висновки в цій частині не можна визнати достатньо обґрунтованими.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що «оскільки в даній справі прокурор просить суд зобов'язати відповідача-1 звільнити і повернути орендоване майно школі, яка є третьою особою без самостійних вимог на предмет спору, є стороною спірного договору, але не залучена прокурором як сторона у справі, і позовні вимоги до якої не заявлялись, з огляду на що заявлені позовні вимоги є процесуально неспроможними». Разом з тим, такий висновок суду не відповідає встановленим судами обставинам, тому що орендний договір був укладений між Відділом освіти (орендодавцем) та МПП «Анков» (орендарем), а Новосілківська ЗОШ І-ІІІ ступенів є лише балансотримувачем приміщення та не є стороною договору. Водночас, з'ясувавши, що прокурором заявлені позовні вимоги про повернення майна Новосілківській ЗОШ І-ІІІ ступенів, тобто фактично позов подано в інтересах самостійної юридичної особи, яка не може бути позивачем у цій справі, наслідком чого є повернення позовної заяви в порядку, встановленому ст. 63 цього Кодексу, або залишення позову без розгляду у відповідній частині, якщо позов було прийнято до провадження, суд апеляційної інстанції безпідставно розглянув цю вимогу по суті та відмовив у позові.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому, вони з підстав, передбачених ч. 1 ст. 111^{10 ГПК України, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.}

^{При новому розгляді справи суду першої інстанції слід повно та всебічно встановити всі обставини справи з урахуванням вищевикладених вказівок Вищого господарського суду України, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин справи постановити законне і обґрунтоване рішення.}

^{Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11110-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України}

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року у справі № 911/3407/15 - скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя І.Д. Кондратова

Суддя П.А. Гончарук

Суддя Л.В. Стратієнко