Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 року Нетішинський міський суд Хмельницької області в складі: головуючої судді Фурсевич О.В.,

при секретарі Плазій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Нетішин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТОРСГРУП» про визнання недійсним договору майнового лізингу та застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 16 липня 2015 року він уклав з лізинговою компанією ТОВ «АВТОМОТОРСГРУП» договір майнового лізингу № 505039, відповідно до якого мав намір для особистих потреб придбати у відповідача в користування, а після його оплати - у власність автомобіль Samand Runa 1.6 МТ. За результатами переговорів між позивачем і представником відповідача були узгоджені такі істотні умови угоди: предмет лізингу - автомобіль Samand Runa 1.6 МТ, 2014 року випуску без пробігу; вартість предмета лізингу - 118 000 грн.; порядок розрахунків - перший платіж в сумі 23600 грн., який сплачується одразу після підписання договору, а решта платежів (з урахуванням відсотків та комісійної винагороди відповідача) рівними частинами протягом п'яти років; строк передачі автомобіля в користування - протягом 7-10 днів після сплати першого платежу; порядок передачі автомобіля у власність позивача - після повного розрахунку, за умови своєчасного внесення всіх обумовлених платежів.

Домовившись про придбання автомобіля на вказаних умовах та ознайомившись з проектом відповідного договору, позивач через відділення банку сплатив відповідачу обумовлені договором кошти у розмірі 23600 грн. Після пред'явлення квитанції про оплату відповідач надав позивачу для підписання вже прочитаний ним раніше текст договору і запропонував чекати кілька днів, доки автомобіль буде доставлено у м.Запоріжжя.

Однак, повернувшись додому і уважно прочитавши чотирнадцять сторінок тексту договору позивач з'ясував, що умови даного правочину кардинально відрізняються від того, що насправді було узгоджено сторонами під час переговорів, більш того, жодним чином не відповідають його намірам. Так, в тексті договору немає відомостей ні про рік випуску, ні про будь-які якісні характеристики автомобіля. З договору не вбачається про чи йдеться про новий транспортний засіб, чи про вживаний або взагалі пошкоджений чи зіпсований. Згідно з п.3.5. договору автомобіля може й не бути у відповідача, тому останній вправі замінити предмет лізингу на інший, причому наслідки непогодження позивача з такою заміною в договорі не передбачені. Сплачена позивачем сума, яку останній вважав початком оплати вартості автомобіля та умовою його отримання, насправді є «вартістю фінансування», тобто одноразовою платою за організацію та оформлення договору. Згідно з п.5.1., 5.2, додатку 3 до договору передача автомобіля відбувається через 120 робочих днів з моменту оплати позивачем 50 % його вартості, а також комісії за передачу у розмірі 3 % вартості автомобіля, тобто позивач має сплатити відповідачу, окрім вже сплачених 23600 грн., ще 62540 грн., після чого ще приблизно через півроку останній визначиться, чи є у нього в наявності обумовлений договором автомобіль чи позивачу слід надати якусь іншу автівку за невідомою ціною та невідомої якості.

Позивач стверджує, що ані придбавати транспортний засіб на подібних умовах, ані сплачувати гроші за послугу із складання договору він не погоджувався, зміст договору не відповідає його внутрішній волі, більш того, підписання даного правочину є наслідком введення його в оману з боку представників відповідача. Про недобросовісність дій відповідача свідчать і деякі інші обставини, виявлені вже після сплати грошових коштів. Так, код ЄДРПОУ відповідача, зазначений у договорі, є хибним, адже складається з семи знаків замість восьми, тим часом коли печатка взагалі не містить зазначення ідентифікаційного коду юридичної особи; ідентифікувати відповідача як юридичну особу позивач зміг лише на підставі виданих йому реквізитів для оплати; за юридичною адресою відповідач відсутній, про подібну компанію ніхто не чув. Більш того, будинок № 3 по вул.Івана Мазепи в м.Київ є багатоквартирним, а номер квартири чи офісу у складі юридичної адреси відповідача не зазначений.

В зв'язку з наведеними обставинами позивач звернувся до Ленінського РВ УМВС України в Запорізькій області із заявою про притягнення посадових осіб відповідача до кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, де з'ясувалося, що подібних заяв до вказаного органу внутрішніх справ подано вже цілу низку.

Незважаючи на результати розслідування у кримінальному провадженні, порушені відповідачем майнові права позивача потребують захисту і у порядку цивільного судочинства.

Вважає, що його було введено в оману щодо якісних характеристик автомобіля, його вартості, природи платежу в розмірі 23600 гривень, строків отримання автомобіля, які мають істотне значення в розумінні ч.1 ст.229 ЦК України, тому є всі підстави для визнання договору недійсним.

Вказаний договір також не відповідає вимогам ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», якою заборонена нечесна підприємницька практика, яка вводить споживача в оману. Крім того, договір не відповідає вимогам ст.18 вказаного Закону, оскільки містить несправедливі умови договору щодо встановлення жорстких фінансових зобовязань та штрафів для лізінгоодержувача, можливості відповідача не повертати кошти, сплачені споживачем у зв'язку з розірванням або невиконанням договору, права лізингодавця в односторонньому порядку розірвати договір на власний розсуд, змінити характеристики предмету лізингу, його ціну, не повертати кошти споживачу у разі розірвання договору, передавати свої права та обов'язки третій особі, а обов'язок відповідача обмежений лише переданням автомобілю, будь-яких негативних наслідків для нього договір не містить.

На підставі наведеного, позивач просить визнати недійсним договір майнового лізингу № 505039 від 16.07.2015 року, укладений між ним та лізинговою компанією ТОВ ТОВ «АВТОМОТОРСГРУП» та застосувати правові наслідки недійсності правочину - стягнути з відповідача на його користь 23600 гривень, одержаних за недійсним правочином як сплата вартості фінансування.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини викладені в позові. Представник також зазначила, що відповідач не має ліцензії на залучення фінансових активів від фізичних осіб, як того вимагає Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Жодних доказів про наявність такої ліцензії відповідач до суду не направив, тому її відсутність також є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, договір лізингу за своєю природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі - продажу транспортного засобу, тому потребує нотаріального посвідчення. Однак, укладений позивачем договір нотаріально посвідчено не було. Також позивач та його представник погодилися на проведення заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся, згідно вимог ст.ст.74, 76 ЦПК України. Судом прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі ч.4 ст.169, ч.1 ст.224 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідив матеріали справи суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АВТОМОТОРСГРУП» було укладено договір № 505039 майнового лізингу з додатками, відповідно до умов якого лізингодавець - ТОВ «АВТОМОТОРСГРУП» зобов’язалося придбати та передати на умовах майнового лізингу у користування предмет лізингу - автомобіль «Samand Runa 1.6 МТ» лізингоодержувачу - ОСОБА_1, який у свою чергу зобов’язався прийняти його та сплачувати періодичні лізингові платежі та інші платежі згідно графіку. Договір фінансового лізингу передбачав право ОСОБА_1 отримати автомобіль у власність за умови повної сплати його вартості та інших витрат.

Відповідно до Додатку № 1 до договору, вартість предмета лізингу складає 118000 грн. Строк користування лізингоодержувачем - позивачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) згідно з графіком сплати лізингових платежів, передбачених у додатку № 3 до договору та починався з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмету лізингу за формою, встановленою лізингодавцем. Замовлення предмету лізингу відбувається з моменту підписання лізингоодержувачем специфікації (додаток № 4) та сплати позивачем на рахунок лізингодавця авансового платежу - суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі, вказаному в Додатку № 2 до договору, сплачена лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця до дати передачі предмета лізингу. Пунктом 5.1 договору було встановлено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.

Відповідно до додатків № 2 до вказаного договору від 16.07.2015 року, графік першого лізингового платежу включає 50% вартості предмету лізингу - 59000 грн., що сплачується щомісячними платежами по 4916,67 грн., вартість фінансування 23600 грн. та комісію за передачу 3540 грн.

16 червня 2015 року на виконання умов договору майнового лізингу позивач сплатив на рахунок ТОВ «АВТОМОТОРСГРУП» вартість фінансування в розмірі 23600 гривень, що підтверджується квитанцією № 20 від 16.07.2015 року.

Доказів отримання автомобіля позивачем у справі не має. Позивач вказує, що автомобіль ним не отриманий.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон), фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначенні не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст.16 Закону, лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Зі змісту договору, укладеного сторонами вбачається, що вартість фінансування визначена як одноразова плата лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні договору.

Оскільки умовами договору, крім оплати вартості предмету лізингу, передбачена оплата комісії та відсоткової ставки, умова договору про додаткову оплату вартості фінансування в розмірі 23600 грн. порушує принцип добросовісності, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру вказаного платежу, який згідно ст.16 Закону, не є лізинговим платежем.

Крім цього, умови договору про неповернення позивачу цього платежу у випадку розірвання договору призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, оскільки такий платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Статтями 18 та 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачені підстави визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч.3 ст.18 цього Закону. Вказаний перелік відповідно до ч.4 зазначеної статті не є вичерпним.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» – умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Виходячи зі змісту умов спірного договору, вбачається несправедливий характер укладеного між сторонами договору, оскільки: несправедливим є встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, за наявністю у розділі 8 договору жорстких фінансових зобов'язань позивача та штрафних санкцій за їх невиконання, за умов коли обов'язок відповідача обмежується лише переданням автомобіля (п.4.1.1 договору), стосовно якого немає відомостей про його наявність (п.3.5. договору). Несправедливим є надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору за умов п.12.11 договору, яким встановлено, що вартість фінансування даного договору позивачеві не повертається в будь-якому випадку. При цьому у разі сплати, окрім вартості фінансування, ще й авансового платежу, позивач, бажаючи відмовитися від договору, вправі вимагати повернення йому не більше 20 % цього авансового платежу. Також несправедливим є встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, за умов, що договір передбачає залишення у відповідача 80 % авансового платежу та 100 % плати за фінансування при відмові позивача від договору. Несправедливим є надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається, тим часом коли п.4.3.5 договору надає відповідачеві право розірвати договір в односторонньому порядку без повідомлення про це позивача. Натомість, позивачу, згідно з п.4.4. договору, право розірвати договір не надано. Крім того, несправедливим є передбачене п.12.11. договору надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника). Несправедливим є передбачене п.3.5. договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору, а також визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору, тоді як п.п.3.4. і 5.4. договору передбачають зміну вартості предмету лізингу під час дії договору і не встановлюють можливості позивача впливати на таку зміну. Несправедливим є встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець не виконає своїх, тим часом коли обов'язки позивача за договором не зменшуються у випадку невиконання своїх зобов'язань відповідачем. Несправедливим є надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору майнового лізингу від 16.07.2015 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, передбачених договором та законом, звужені обов’язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 3.6 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов’язаннями відповідає продавець.

За змістом ст.808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 3.6 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг;4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Отже, поняття «нечесна підприємницька практика» включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Згідно ст.19 вищевказаного Закону нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика може бути такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно з вимогами ч.6 ст.19 Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» встановлено недійсність правочинів, з підстав їх несправедливого характеру відносно споживача та здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів.

Відповідач ввів в оману позивача щодо основних характеристик автомобіля, які в договорі не визначені, а також щодо ціни та порядку її розрахунку, оскільки сплата 23600 грн. за послугу з оформлення договору не може вважатися такою, на яку б погодився лізингоодержувач за умов надання чіткої інформації про умови договору.

Перелік фінансових послуг визначений ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і не є вичерпним. Пунктом 5 ч.1 ст.1 вказаного Закону визначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством - і за рахунок залучених від інших фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Отже, діяльність відповідача фактично є фінансовим лізингом.

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні та не надані відповідачем докази того, що ТОВ «АВТОМОТОРСГРУП» має ліцензію для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення вказаних фінансових послуг за відсутності відповідної ліцензії суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що договір майнового лізингу від 16.07.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «АВТОМОТОРСГРУП», нотаріально посвідчено не було.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.2 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання договору майнового лізингу недійсним підлягають задоволенню не лише у зв'язку із несправедливими умовами договору, а й враховуючи відсутність у відповідача ліцензії для здійснення фінансової діяльності та недотримання вимог про нотаріальне посвідчення спірного договору.

Дані висновки суду відповідають правовій позиції судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, висловленій 16.12.2015 року у справі № 6-2766цс15.

Згідно з п. 7 Постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Також, згідно п.10 цієї ж Постанови, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Отже, правомірною є вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь 23600 грн. сплачених ним як вартість фінансування, оскільки вказане відповідає вимогам ст.216 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи те, що судом задоволені в повному обсязі позовні вимоги позивача та заява про забезпечення позову, з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути сплачений ним судовий збір в розмірі 1218 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 16, 203, 215, 216, 220, 227, 806, 808 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України « Про захист прав споживача», ст.ст.1, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 1, 4, 34 Закону України Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст.10, 60, 88, 212-215, 224 - 228 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Визнати недійсним договір майнового лізингу № 505039 від 16 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТОРСГРУП».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТОРСГРУП» на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені на виконання договору майнового лізингу № 505039 від 16 липня 2015 року, в розмірі 23600 гривень та судовий збір розмірі 1218 гривень, а всього: 24818 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте Нетішинським міським судом Хмельницької області за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії. В разі залишення такої заяви без задоволення, відповідач вправі оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Хмельницької області через Нетішинський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуюча: