Справа № 473/1345/16-п

П О С Т А Н О В А

іменем України

"11" травня 2016 р. м. Вознесенськ

Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючої судді Зубар Н.Б.

за участю секретаря судових засідань Алдушиної І.Я.,

прокурора Ватуліної А.І.,

особи, відносно якої розглядається справа, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Вознесенську матеріали про вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ч.1 та ч.2 ст.172-7 КУпАП, що надійшли до суду від відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю управління Служби безпеки України в Миколаївській області відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Андріївка Акімовського району Запорізької області, громадянина України, освіта вища, одружений, має одну неповнолітню дитину, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, працює начальником Вознесенського міжрайонного управління водного господарства (далі МУВГ) до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, до категорії ліквідатора на ЧАЕС не відноситься, статусу учасника війни не має, -

В С Т А Н О В И В :

До Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області надійшов протокол №7 від 07.04.2016 року про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, згідно з яким, ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 та ч.2 ст.172-7 КУпАП за наступних обставин.

ОСОБА_2 працює на посаді начальника Вознесенського МУВГ з 02.04.2001 року. Відповідно до наказу Державного агентства водних ресурсів України від 08.05.2014 року №122-ос строк дії контракту із ОСОБА_2 продовжено на два роки з 09.05.2014 по 06.05.2016 року.

Відповідно до положення про Вознесенське МУВГ, що затверджено наказом Державного агентства водних ресурсів України від 01.02.2012 року №50, Вознесенське МУВГ є бюджетною неприбутковою організацією і належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення водних ресурсів - Державного агентства водних ресурсів України. Оскільки ОСОБА_2 є посадовою особою юридичної особи публічного права - він відноситься до суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення з огляду на положення п.п. «а» п.2 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції».

В протоколі №7 від 07.04.2016 року зазначено, що в ході перевірки (не зазначено коли саме (дата) була проведена перевірка та її підстави) були отримані відомості, що начальник Вознесенського МУВГ ОСОБА_2 видав Наказ №117 від 27.12.2015 року, згідно із яким було премійовано серед інших працівників його близьку особу - дружину ОСОБА_3. В протоколі про корупційне правопорушення зазначено, що ОСОБА_2 прийняв рішення про преміювання дружини ОСОБА_3 у розмірі 50% від заробітної плати з розрахунку на місяць за фактично відпрацьований час та вказано, що у додатку №2 наказу про преміювання №117 від 27.12.2015 року ОСОБА_2 прийняв рішення про преміювання основної кількості працівників Вознесенського МУВГ в розмірі 30% від заробітної плати, тим самим надав перевагу дружині, визначивши їй премію у розмірі 50%, проявивши тим самим особисту зацікавленість.

Дії ОСОБА_2 були кваліфіковані посадовою особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, за ч.1 ст. 172-7 КУпАП як неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів та за ч.2 ст.172-7 КУпАП як вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

ОСОБА_2 в судовому засіданні вину не визнав, пояснив, що за запитом СБУ ним у березні 2016 року було надано документи (копії трудових книжок, накази, штатний розпис) на працівників, які мають однакові прізвища - це був список десь із 30 осіб. Він та дружина надали письмові пояснення та 07 квітня 2016 року за місцем роботи він отримав протокол про корупційне правопорушення, з яким не згоден, оскільки це питання вже вирішувалося апеляційним судом. Пояснив, що його безпосередній керівник - начальник Південно-Бузького БУВР Письменний С.М., до якого він звертався з приводу ситуації, що склалася, знає про ситуацію з преміюванням його дружини і вважає, що конфлікт інтересів відсутній. Також зазначив, що його дружина ОСОБА_3 - не перебуває у нього у безпосередньому підпорядкуванні, розмір премії працівникам визначається за результатами роботи згідно із обсягами фінансування на підставі обґрунтування їх безпосередніх керівників, а він видає наказ про преміювання. Крім того, просив врахувати постанову апеляційного суду Миколаївської області від 30.05.2014 року, якою провадження відносно нього, порушене за аналогічних обставин, - було закрито через відсутність в його діях складу правопорушення.

Прокурор зазначила, що матеріали справи свідчать як про наявність реального конфлікту інтересів, так і про прийняття ОСОБА_2 рішення в умовах такого конфлікту. Просила притягнути його до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 100 та 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, оскільки ОСОБА_2 не зміг пояснити, чому преміював дружину саме у розмірі 50%.

На підставі дослідженого в судовому засіданні протоколу №7 від 07.04.2016 року та доданих до нього сторонами матеріалів справи було встановлено наступні обставини.

Згідно із рапортом від 05.04.2016 року оперуповноваженого ОВС 1-го сектору відділу БКОЗ управління СБУ в Миколаївській області Паладій А.С. було повідомлено начальника відділу про виявлення факту корупційного правопорушення, вчиненого ОСОБА_2

На підставі запиту відділу БКОЗ управління СБУ в Миколаївській області від 29.03.2016 року №64/20-3533 - начальник Південно-Бузького БУВР листом від 31.03.2016 №11/557 повідомив, що з 01.01.2014 року у керівників підвідомчих господарських організацій конфлікту інтересів не виникало і фактів повідомлення про це - не було.

Як вбачається із Наказу №117 від 27.12.2015 року «Про преміювання працівників Вознесенського МУВГ за виконання показників преміювання за грудень 2015 року» було прийнято рішення преміювати керівних працівників Вознесенського МУВГ в розмірі 50% заробітної плати з розрахунку за місяць за фактично відпрацьований час (п.1 Наказу). Зазначений Наказ містить два додатки: додаток №1 - Список інженерно-технічних працівників для нарахування премії за грудень 2015 року (у відсотках до нарахованих окладу і надбавки за високі досягнення у праці), де всіх зазначених у цьому додатку, в тому числі й ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також інших осіб з цього додатку №1 премійовано в однаковому розмірі - 50%; та додаток №2 - Список працівників Вознесенської експлуатаційної дільниці для нарахування премії (у відсотках до нарахованого окладу), де премії працівників, серед яких немає ОСОБА_2, ОСОБА_3, - визначено у розмірі від 30% до 40%.

Як вбачається з Положення про Вознесенське міжрайонне управління водного господарства від 01.02.2012 року №50, воно є юридичною особою публічного права. Повноваження начальника Управління визначені п.5.4 Положення. Так, згідно зі ст. 81 ЦК України юридичною особою публічного права є юридична особа, що створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 працює на посаді начальника Вознесенського міжрайонного управління водного господарства з 02.04.2001 року, що підтверджується копією його трудової книжки, копією контракту №142 від 12.05.2009 року, копією додаткової угоди до контракту від 08.09.2014 року, а також копією наказу Державного агентства водних ресурсів України від 08.05.2014 року №122-ос.

ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 (копія запису акту про укладення шлюбу від 22.02.1991 року №43), яка є техніком-диспетчером 7-ї категорії Вознесенської експлуатаційної дільниці, що підтверджується копією запису в її трудовій книжці від 01.04.2015 року.

Загальні положення посадової інструкції техніка-диспетчера (якою є ОСОБА_3), зокрема п.1.2 містить вичерпний перелік осіб, яким технік-диспетчер підпорядковується, а саме: начальнику дільниці, головному енергетику, начальнику відділу водокористування, начальнику насосних станцій, та до якого не входить начальник управління.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, яка є техніком-диспетчером 7-ї категорії Вознесенської експлуатаційної дільниці, не знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні ОСОБА_2, який є її чоловіком та керівником Вознесенського МУВГ, - в тому числі через вирішення питання про застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю а їх виконанням.

З копії Наказу від 24.12.2015 року №87 Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів «Про преміювання працівників Вознесенського МУВГ за виконання показників преміювання за грудень 2015 року» вбачається, що згідно із п.2 начальнику Вознесенського МУВГ надано право своїм наказом за погодженням із профспілковим комітетом преміювати працівників управління за виконання показників преміювання згідно із затвердженого положення.

На підставі запиту прокурора від 26.04.2016 року №(15-33)3144-вих-16 було надано та досліджено в судовому засіданні Положення про преміювання працівників Вознесенського МУВГ від 07.02.2013 року пунктами 1.3 та 1.4 якого визначено, що преміювання здійснюється за рішенням начальника управління у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі шестимісячного фонду оплати праці та економії фонду оплати праці. Дозвіл на виплату премії начальнику управління надається начальником облводресурсів за перші два місяці кварталу на підставі оперативних даних (електронною поштою, факсом) - за показниками згідно додатку 1, а за останній місяць кварталу - на підставі письмового підтвердження показників наростаючим підсумком з початку року.

З копії листа №311 від 24.12.2015 року вбачається, що Вознесенське МУВГ просить погодити начальника Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів виплату премій за грудень 2015 року начальнику Вознесенського МУВГ ОСОБА_2

З додатку №1 до Наказу №117 від 27.12.2015 року, яким є Список інженерно-технічних працівників для нарахування премії за грудень 2015 року (у відсотках до нарахованих окладу і надбавки за високі досягнення у праці) вбачається, що всіх, зазначених у цьому додатку, в тому числі й ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також інших осіб з цього додатку премійовано в однаковому розмірі - 50%, вказано посаду ОСОБА_3 - технік-диспетчер.

Із штатного розпису Вознесенського МУВГ на 2015 рік вбачається, що на підприємстві за штатом одна посада техніка-диспетчера.

Згідно із п.6.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку дня працівників Вознесенського МУВГ, затверджених 09.01.2014 року передбачено два види заохочень оголошення подяки і преміювання.

На підставі п.5.17 Колективного договору Вознесенського МУВГ від 14.03.2014 року передбачено нарахування премій працівникам.

Листом від 03.11.2014 року №200 ОСОБА_2 повідомив начальника Миколаївського обласного управління водних ресурсів про те, що в 2014 році за результатами перевірки правоохоронними органами щодо неповідомлення про конфлікт інтересів, пов'язаний з роботою близьких осіб справу про адміністративне корупційне правопорушення відносно нього було закрито у зв'язку із відсутністю події і складу адмінправопорушення та судом не було встановлення факту конфлікту інтересів.

Згідно із актом про результати перевірки декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік від 25.11.2015 року №1 та актом про результати перевірки декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік від 30.04.2016 року №1 встановлено, що в управлінні працюють близькі особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, однак вони не перебувають у прямому безпосередньому підпорядкуванні та не виконують вказівки та доручення, які б могли спричинити суперечність між приватним, особистим та виробничими інтересами.

Не є належним доказом по справі копія штатного розпису на 2016 рік Вознесенського МУВГ (загальний фонд), оскільки Наказ №117 від 27.12.2015 року «Про преміювання працівників Вознесенського МУВГ за виконання показників преміювання за грудень 2015 року» було видано для преміювання працівників в грудні 2015 року, а також надана ОСОБА_2 копія постанови апеляційного суду Миколаївської області від 27.04.2016 року про закриття провадження відносно ОСОБА_6 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП через відсутність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-7 КУпАП.

Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, думку прокурора, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.280 КУпАП суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративні відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст.252 КУпАП оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи у їх сукупності.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Підставою адміністративної відповідальності є наявність у вчиненому особою діянні всіх ознак складу правопорушення, передбаченого Законом, тобто наявність усіх необхідних елементів об'єктивних та суб'єктивних ознак, які характеризують дане діяння як адміністративне правопорушення. Склад адміністративного правопорушення - це сукупність встановлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок). До складу адміністративного правопорушення входять ознаки, які характеризують об'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони та суб'єкта правопорушення.

Частиною 1 ст.172-7 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів, а ч.2 ст.172-7 КУпАП - за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів

Відповідно до ст.1 Закону України від 14.10.2014року №1700-VII «Про запобігання корупції» реальний конфлікт інтересів - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень. Аналогічне визначення поняття реального конфлікту інтересів міститься й в примітці 2 до ст.172-7 КУпАП.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» близькі особи - особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких із суб'єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб'єкта; пряме підпорядкування - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням.

Відповідно до ст.28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Стаття 172-7 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за неповідомлення особою безпосереднього керівника у випадках, передбачених законом, про наявність конфлікту інтересів.

За змістом визначення поняття «конфлікт інтересів» містить дві обов'язкові складові:

- наявність суперечності між особистими інтересами та службовими повноваженнями;

- можливість впливу такої суперечності на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих службових повноважень.

Тобто, навіть при наявності суперечності між особистими інтересами та службовими повноваженнями обов'язковим є встановлення можливості впливу такої суперечності на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих службових повноважень.

При цьому конфлікт інтересів повинен бути реальним (очевидним) і передбачуваним. Тобто, конфлікт інтересів має місце тоді, коли вказана суперечність фактично вплинула чи могла вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих особі службових повноважень.

Суб'єктивна сторона правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ст.172-7 КУпАП характеризується тим, що воно вчиняється умисно; особа, яка його вчиняє, усвідомлює, що вона не повідомляє про наявність у неї реального конфлікту інтересів або вчиняє дії чи приймає рішення в умовах реального конфлікту інтересів. Обов'язковою ознакою, за якою будь-яка неправомірна поведінка державних службовців або інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, може визнаватися корупційною, є корисливий або інший особистий інтерес таких осіб або інтерес третіх осіб. Об'єктивна сторона даного правопорушення полягає в бездіяльності особи, яка знала про наявність особистих інтересів чи обставин, які можуть вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, привести до невиконання або неналежного виконання своїх посадових обов'язків, тому зобов'язана була повідомити про це своєму керівникові, однак не зробила цього.

Згідно зі ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Вирішуючи питання про наявність в діях ОСОБА_2 складу корупційного правопорушення, передбаченого ч.1 та ч.2 ст.172-7 КУпАП суд враховує не лише національне законодавство, а й практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Так, у справі «Лучанінова проти України» (рішення від 9 червня 2011 року (Заява № 16347/02)), що стосувалося провадження у справі про адміністративне правопорушення, ЄСПЛ розцінив його як кримінальне для цілей застосування Конвенції - п.39 Рішення.

Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною 17.97.1997 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях. Так, згідно п.4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005). Принцип правової визначеності означає, що "обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки".

Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.

В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).

Одним із основоположних аспектів права особи на справедливий судовий розгляд, закріплений у статті 6 Конвенції, є принцип правової визначеності, основу якого утворює концепція передбачуваності.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серков проти України» від 07.11.2011 року, заява № 39766/05 зазначив: «34. Ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.o." проти Чеської Республіки» (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява № 26449/95, п. 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], заява № 33202/96, п. 109, ECHR 2000-I). 35. Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року). У цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (див, mutatis mutandis, рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29-30, від 24 березня 2009 року та «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36-37, від 2 листопада 2010 року). Неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98-99, ECHR 2005?XII (витяги)). 36. Суд визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатись у тому, що спосіб, у який тлумачиться та застосовується національне законодавство, приводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії (№ 1)» (Scordino v. Italy) (№ 1)) [ВП], заява № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006?V)».

При цьому, у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Рішення від 2 грудня 2010 року, Заява № 30856/03) ЄСПЛ наголосив, що: «43. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125). Функція роз'яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див., наприклад, рішення у справі «Озтюрк проти Туреччини» (Ozturk v. Turkey) [ВП], заява № 22479/93, п. 55, ECHR 1999-VI). Хоча Суд не може замінити своїм рішенням рішення національних судів та його повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства обмежені (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Слівенко проти Латвії» (Slivenko v. Latvia) [ВП], заява № 48321/99, п. 105, ECHR 2003-Х; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, п. 39), його функцією є перевірка обґрунтування національних судів з точки зору Конвенції (див. рішення у справі «Слівенко проти Латвії», зазначене вище). Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Лупса проти Румунії» (Lupsa v. Romania), заява № 10337/04, пункти 41-42, ECHR 2006-VII; та рішення від 24 квітня 2008 р. у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, пункти 42,46 та 49-50).

Пункт 25 Рішення ЄСПЛ «Михайлюк та Петров проти України" від 10 грудня 2009 року (Заява N 11932/02) зазначає, що «вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі "Полторацький проти України" (Poltoratskiy v. Ukraine) N 38812/97, п. 155, ЄСПЛ 2003-V).

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 30.05.2014 року було закрито провадження відносно ОСОБА_2 за ст.172-7 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП через відсутність складу правопорушення. Вказана постанова стосувалася аналогічної ситуації з приводу видання наказу ОСОБА_2 щодо преміювання своєї дружини. Тому, з огляду на наявність вказаного судового рішення, ОСОБА_2 обґрунтовано вважав, що його наступні дії в частині видання наказу про преміювання дружини ОСОБА_3 в грудні 2015 року - не порушують вимоги Закону України від 14.10.2014року №1700-VII «Про запобігання корупції», оскільки відносно нього вже мало місце судове рішення, яке встановило відсутність складу правопорушення.

Крім того, з дослідженого Наказу №117 від 27.12.2015 року «Про преміювання працівників Вознесенського МУВГ за виконання показників преміювання за грудень 2015 року» не вбачається, що дружині ОСОБА_2 - ОСОБА_3 було надано якісь переваги в частині преміювання, оскільки зазначений Наказ містить два додатки: додаток №1 - Список інженерно-технічних працівників для нарахування премії за грудень 2015 року (у відсотках до нарахованих окладу і надбавки за високі досягнення у праці), де всіх, зазначених у цьому додатку, в тому числі й ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також інших осіб з цього додатку премійовано в однаковому розмірі - 50%; та додаток №2 - Список працівників Вознесенської експлуатаційної дільниці для нарахування премії (у відсотках до нарахованого окладу), де премії працівників, серед яких немає ОСОБА_2, ОСОБА_3, - визначено від 30% до 40%.

Також Наказ №117 від 27.12.2015 року «Про преміювання працівників Вознесенського МУВГ за виконання показників преміювання за грудень 2015 року» відповідає вимогам ст.13 Закону України «Про оплату праці», підпункту (в) п.4 умов оплати праці посадових осіб бюджетних неприбуткових державних організацій, які регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2012 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі єдиної тарифної сітки, розрядів, коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», п.1.3, 1.4 Положення про преміювання працівників Вознесенського МУВГ від 07.02.2013 року та стосується не лише дружини ОСОБА_2, а й інших працівників Вознесенського МУВГ.

Крім того, з посадової інструкції техніка-диспетчера (якою є ОСОБА_3), зокрема п.1.2 вбачається, що вона не перебуває у безпосередньому підпорядкуванні свого чоловіка ОСОБА_2

Таким чином, встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про те, що в діях ОСОБА_2, відсутні як об'єктивні, так і суб'єктивні ознаки реального конфлікту інтересів та вчинення ним дій та прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів, а відтак відсутні й ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1, 2 ст.172-7 КУпАП.

За таких обставин провадження по справі відносно ОСОБА_2 слід закрити з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.ч.1, 2 ст.172-7 КУпАП.

При прийнятті судом рішення не може бути прийнята до уваги позиція ОСОБА_2, висловлена ним в письмових запереченнях, про закриття провадження на підставі положень ст.22 КУпАП та п.8 ч.1 ст.247 КУпАП, оскільки постанова апеляційного суду Миколаївської області від 30.05.2014 року, якою було закрито провадження відносно ОСОБА_2 за ст.172-7 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, стосується аналогічної ситуації, що мала місце в 2014 році, а положення ст.22 КУпАП застосовуються лише у разі вчинення адміністративного правопорушення (тобто діяння, що має всі ознаки складу правопорушення).

Керуючись ст.ст.172-7, 247, 283, 284 КУпАП, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Провадження у справі відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ч.ч.1, 2 ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів до апеляційного суду Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області.

Суддя

Вознесенського міськрайонного (підпис) Н.Б.Зубар

Згідно оригіналу: Суддя: