Номер провадження: 11-кп/785/338/16

Номер справи місцевого суду: 507/1036/15-к

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2016 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

за участю: прокурора ОСОБА_7 ,

захисника-обвинуваченого ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на вирок Любашівського районного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року, яким

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Любашівка Одеської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не маючого судимості в силу ст. 89 КК України,

визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 307 КК України 6 (шість) років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке належить на праві власності обвинуваченому, на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке належить на праві власності обвинуваченому. Вироком вирішене питання щодо процесуальних витрат та речових доказів по справі, -

встановив:

Вироком суду першої інстанції встановлено, що протягом 2015 року, точної дати та часу в ході слідства встановити не виявилось можливим, ОСОБА_9 , маючи умисел на незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів з метою збуту, прибув у невстановлене слідством місце, де незаконно придбав рослини коноплі, які приніс до свого місця мешкання в будинок АДРЕСА_1 , та став незаконно зберігати з метою подальшого збуту. Після чого, з метою подальшої реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_9 по місцю свого мешкання виготовив шляхом висушування та подрібнення рослин коноплі - наркотичний засіб, який помістив в паперовий згорток, який незаконно з метою збуту продовжував зберігати за місцем свого проживання, у будинку АДРЕСА_1 .

Продовжуючи свої злочинні дії, 10 березня 2015 року у вечірній час, ОСОБА_9 , маючи умисел на незаконний збут особливо небезпечних наркотичних засобів, по місцю свого мешкання в буд. АДРЕСА_1 , в ході проведення оперативної закупки, умисно та незаконно безоплатно (у вигляді дарування) збув ОСОБА_10 паперовий згорток з подрібненою речовиною рослинного походження, зеленого кольору. В той же день біля 22 год.40 хвилин на одній із вулиць смт. Любашівка Одеської області, гр. ОСОБА_10 обровільно видав працівникам міліції паперовий згорток з подрібненою речовиною рослинного походження, зеленого кольору з запахом рослини коноплі, придбаний раніше у ОСОБА_9 , у якому - згідно висновку експерта № 430 від 20.04.2015, була виявлена речовина рослинного походження, яка являється особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонений - канабісом, вагою в висушеному стані 0,62 г., який ОСОБА_9 незаконно придбав, виготовив, зберігав з метою збуту, а також збув ОСОБА_10 .

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_9 , на шлях виправлення не став, потрібних висновків для себе не зробив та вчинив злочин при наступних обставинах: так, протягом 2015 року, точної дати та часу в ході слідства встановити не виявилось можливим, ОСОБА_9 , маючи протиправний умисел, направлений на незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, прибув у невстановлене слідством місце, де незаконно придбав наркотичні засоби, які приніс до свого місця мешкання в буд. АДРЕСА_1 , та став незаконно зберігати з метою подальшого виготовлення без мети збуту, для власного вживання.

В подальшому 16 червня 2015 року, в період часу з 14:50 год. по 17:35 год. в ході проведення санкціонованого обшуку території домоволодіння та прилеглих приміщень ОСОБА_9 , за участю останнього в АДРЕСА_1 , в приміщенні літньої кухні було виявлено та вилучено полімерний пакет, в якому знаходились паперові згортки з речовинами рослинного походження, в подрібненому стані, зеленого кольору, які згідно висновку експерта № 56 від 05.07.2015 року є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом, загальною массою в висушеному стані 34,66 г. Також в підсобному приміщенні було виявлено та вилучено полімерні мішки, на яких знаходилися листя зеленого кольору, рослинного походження, схожі на рослини маку, які згідно висновку експерта № 56 від 05.07.2015 року є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонений - маковою соломою, загальною масою в висушеному стані 281,25 г. Також в приміщенні літньої кухні було виявлено та вилучено металеві ємності, пластикові пляшки, медичний шприц з рідиною коричневого кольору, які згідно висновку експерта № 56 від 05.07.2015 року містять особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонений - концентрат макової соломки. Загальна маса концентрату макової соломи по сухому залишку становить 2,988 г. Також в приміщенні літньої кухні було виявлено та вилучено пакет із відрізком полімерної пляшки та фольгою у вигляді ковпачка, які згідно висновку експерта № 56 від 05.07.2015 року містять особливо небезпечний засіб, обіг якого забороненийекстракт канабісу. Маса екстракту канабісу по сухому залишку становить 0,302 г. Вказані наркотичні засоби ОСОБА_9 незаконно придбав, виготовив та зберігав без мети збуту.

Не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, адвокат просить змінити вирок в частині засудження ОСОБА_9 за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, виправдавши його за цим епізодом, змінити покарання за ст. 309 КК України, призначивши ОСОБА_9 покарання із випробувальним терміном на підставі ст. 75 КК України.

Вказує при цьому, що вирок Любашівського районного суду Одеської області є не законним, не обґрунтованим, та таким, що прямо порушує право на справедливий суд, визначене п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що ОСОБА_9 органом досудового розслідування спочатку обвинувачувався по чотирьом епізодам за ч. 2 ст. 307 КК України, але в ході судового провадження прокурором було змінено обвинувачення, так як не встановлено достатніх підстав для доведеності винуватості ОСОБА_9 . ві було змінено обвинувачення в суді, оскільки на його думку був очевидним факт фальсифікації події злочину та речових доказів, тому прокурор відмовився від обвинувачення в цій частині. Враховуючи те, що контрольні закупки проводили одні й ті самі особи, у сторони захисту виникають сумніви щодо законності проведення інших закупок.

Крім цього, апелянт зазначає, що стороною обвинувачення та судом при ухваленні вироку порушено вимоги ЄСПЛ так, як особа, на ім`я ОСОБА_10 , яка проводила контроль закупки у ОСОБА_9 , був обладнаний засобами відео та звукофікації. Під час ознайомлення з відеозаписом негласної слідчої дії в судовому засіданні, встановлено, що 10 березня 2015 року ОСОБА_10 провокував ОСОБА_9 на скоєння злочину, передбаченого ст. 307 КК України, тим, що просив його продати йому наркотичні засоби, а після того, як ОСОБА_9 відмовив йому, ОСОБА_10 почав прохати дати йому хоч трохи трави, посилаючись на погане почуття та наркозалежність. При цьому, в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомив, що не є наркозалежним, тобто визнав, що провокував ОСОБА_9 шляхом обману.

В доповненні адвокат зазначив, що в його апеляційній скарзі допущена помилка та зазначено, що був допитаний як свідок таємний агент ОСОБА_10 . Однак, в зв`язку з неявкою даного свідка, прокурор в судовому провадженні відмовився від клопотання про його допит та зазначений свідок взагалі не допитувався.

Заслухавши суддю-доповідача; виступ адвоката, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив вирок змінити, виправдати ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 307 та за ст. 309 КК України призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив вирок залишити без змін; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу захисника задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг. Частина 2 статті 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких одне з завдань - це забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.

У відповідності до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів.

Органи державної влади та їх посадові особи, у тому числі ті, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язані діяти лише в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Із матеріалів вбачається, що наведених вище вимог Закону суд першої інстанції не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у своїй апеляційній скарзі на вирок адвокат ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 наводив доводи щодо одержання доказів обвинувачення, на яких ґрунтується вирок, унаслідок провокації.

Обґрунтовуючи свою позицію, адвокат звернув увагу суду першої інстанції на незаконність джерел одержання та допустимість доказів, які суд визнав такими, що доводять вину ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 307 КК України, але це залишилося поза увагою суду.

Виходячи із змісту вимог ст.ст. 258, 260, 263, 269 КПК України, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», застосування технічних засобів отримання інформації, що пов1язане із втручанням у приватне спілкування людини та негласною фіксацією розмов, дій, обстановки, допускається виключно за вмотивованою ухвалою слідчого судді, в якій зазначаються: точна назва заходу, термін його застосування, особа щодо якої має здійснюватися такий захід, та орган, якому надано відповідний дозвіл.

Європейський Суд з прав людини у своєму Рішенні від 11 грудня 2008 троку у справі «Мирилашвілі проти Росії» зазначив, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази , які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх. Суд констатував, що рішення про відмову розкрити матеріали, пов`язані з оперативними заходами, результатами яких було обґрунтовано обвинувальний вирок національного суду, не супроводжувалося адекватними процесуальними гарантіями,і, крім цього, не було достатньо обґрунтованим.

Судове рішення, яке є предметом оскарження, ґрунтується на даних протоколів за результатами негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- та відео контролю, спостереження за особою, у ході яких було зафіксовано розмови між легендованою особою ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (а.с. 109-112)

В суді першої інстанції і в апеляційній скарзі порушувалося питання про недопустимість таких доказів з огляду на те, що стороні захисту в повному обсязі не відкривалися і судом не досліджувалися матеріали , які стосувалися санкціонування відповідних заходів судом під час проведення досудового розслідування.

Суд не дав обґрунтованих відповідей на відсутність в матеріалах кримінального провадження копій ухвал слідчого судді про надання дозволів на застосування зазначених заходів. Таким чином, у провадженні не встановлено, які конкретно негласні слідчі (розшукові) дії були санкціоновані слідчим суддею, відносно кого, на який строк та чи діяли правоохоронні органи у межах та у спосіб, передбачених відповідними судовими рішеннями. Тобто районним судом не було не було встановлено правових підстав та порядок застосування заходів, які тимчасово обмежували конституційні права і свободи обвинуваченого, що становило критерій допустимості їх результатів, як джерела доказів.

Апеляційний суд Одеської області у відповідь за запити місцевого суду та головуючого у справі апеляційного суду, повідомив про те, що на підставі пункту 4.4.4 «Зводу відомостей, що становлять державну таємницю», ухвали апеляційного суду Одеської області про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів мають гриф секретності «цілком таємно» та «Таємно» і, відповідно до ст. 9-2 Закону України «про оперативно-розшукову діяльність», повідомлення про закриття справи від органу, який звертався з клопотанням про отримання дозволу, на даний час на апеляційного адресу суду не надходило, а тому надання такої інформації є неможливим. З наведеного апеляційний суд робить висновок, що прокурор не звернувся до апеляційного суду щодо зняття грифу таємності з ухвал відносно ОСОБА_9 , якщо такі існують.

Таким чином, суд першої інстанції не дослідив належним чином всі обставини в ході судового розгляду, які мають істотне значення для вирішення питання про допустимість доказів, покладених в основу вироку, та входять до предмету доказування у кримінальному провадженні, прийняв докази, які фактично є недопустимими та ухвалив оскаржуваний вирок.

Із змісту вироку суду першої інстанції вбачається, що вина ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, підтверджується висновком експерта №430 від 20.04.2015, в зв`язку з чим суд першої інстанції відхилив доводи обвинуваченого про те, що він надав закупнику ОСОБА_11 не наркотичний засіб, а відходи від коноплі.

Однак, зазначені висновки суду першої інстанції є необґрунтованими.

Так, в матеріалах кримінального провадження є рапорт о/у ОБНОН ОСОБА_12 від 10.03.2015 року, згідно якого в ході проведення оперативно-розшукових заходів, ОСОБА_11 добровільно видав речовину рослинного походження в характерним запахом коноплі в подрібненому стані.(а.с. 106)

Разом з цим, відповідно з протоколом оперативної закупки від 10.03.2015 ОСОБА_9 передав ОСОБА_10 паперовий згорток з речовиною рослинного походження, яку останній добровільно видав працівникам міліції. (а.с. 107-108)

Згідно витягу з ЄРДР від 11.03.2015 року зареєстровано кримінальне провадження №12015160360000175 за ч. 2 ст. 307 КК України, із якого вбачається, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , збув «коробок» наркотичної речовини марихуани гр. ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканцю АДРЕСА_2 . (а. с. 153)

В зміненому обвинувальному акті прокурором також зазначено, що ОСОБА_9 збув наркотичний засіб ОСОБА_10 . При цьому, будь-яких даних про збут ОСОБА_9 наркотичних засобів ОСОБА_11 в матеріалах кримінального провадження не має.(а.с. 232)

Разом з тим, згідно висновку експерта №430 від 20.04.2015 на експертизу надано полімерний пакет з речовиною рослинного походження з характерним запахом «марихуани», яку видав 10.03.2015 року, в ході проведення оперативно-розшукових заходів, працівникам Любашівського РВ УМВС України ОСОБА_11 , мешканець смт. Любашівка, Одеської області.(а.с. 115-118)

Таким чином, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що речовина, яку передав ОСОБА_9 легендованій особі ОСОБА_10 взагалі не досліджувалася експертами.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані суттєві недоліки та суперечності, не перевірив доводи обвинуваченого та його адвоката про недопустимість доказів обвинувачення за ч. 2 ст. 307 КК України, оскільки вони могли бути одержані внаслідок провокації злочину і містять істотні протиріччя.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у своїй апеляційній скарзі на вирок суду першої інстанції захисник-адвокат ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , наводив докладні доводи щодо одержання доказів обвинувачення, на яких переважно ґрунтується вирок, унаслідок провокації злочину, обґрунтовуючи це ініціативним і цілеспрямованим характером дій таємного агента ОСОБА_10 щодо схиляння обвинуваченого до збуту наркотичних засобів.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини підбурювання до вчинення злочину (провокація) визнається порушенням гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) права особи на справедливий судовий розгляд.

Згідно з визначенням, закріпленим у Рішенні Суду від 9 червня 1998 року у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії», підбурювання з боку правоохоронних органів має місце тоді, коли працівники таких органів або особи, які діють за їх вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений.

У справі «Раманаускас проти Литви» заявника було засуджено за одержання хабара від особи, що співпрацювала з поліцією як таємний агент. Суд зауважив, що оскільки доводи заявника про провокацію злочину, які він висловлював протягом усього провадження у справі, не були повністю необґрунтованими, саме прокуратура мала довести, що факту підбурювання не було. У разі відсутності таких доказів національні суди зобов`язані були проаналізувати факти у справі та вжити відповідних заходів, щоб встановити істину, а також з`ясувати, чи мало місце підбурювання. Суд констатував, що національний суд не вжив відповідних заходів, зокрема, навіть не намагався з`ясувати роль кожного з головних дійових осіб, наприклад, причини особистої ініціативи особи, що дала хабар, звернутися до заявника, незважаючи на те, що обвинувальний вирок щодо останнього ґрунтувався на доказах, отриманих внаслідок оскаржуваного ним факту підбурювання.

З урахуванням наведених критеріїв, суд першої інстанції належним чином не перевірив обставини, що впливали на допустимість доказів, покладених в основу обвинувачення: яку дійсну мету переслідували працівники СБНОН Любашівського РВ ГУМВС України в Одеській області та таємний агент ОСОБА_10 , звертаючись до ОСОБА_9 з приводу збуту наркотичних засобів, чи мали дії вказаного закупщика, працівників міліції ознаки провокації злочину, тобто цілеспрямованого схиляння обвинуваченого до збуту наркотичних засобів з метою відкриття кримінального провадження та отримання доказів, і чи вчинив би ОСОБА_9 такий злочин в іншому випадку.

Замість перевірки зазначених обставин, які безпосередньо впливають на допустимість доказів, покладених в основу вироку, суд першої інстанції обмежився формальною вказівкою на те, що свідчення обвинуваченого ОСОБА_9 про провокацію з боку працівників міліції, є способом захисту обвинуваченого, спрямованим на уникнення від кримінальної відповідальності.

Також, суд першої інстанції не взяв до уваги, що працівники міліції після першої оперативної закупки ОСОБА_10 у ОСОБА_9 наркотичного засобу під їх контролем, що вже саме по собі є закінченим злочином, замість виконання завдання припинення злочину та затримання обвинуваченого, організували другу оперативну закупку ОСОБА_10 у ОСОБА_9 наркотичних засобів.

Відповідно до вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого і прокурора.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Зокрема частиною другою вказаної норми закону передбачено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, якщо здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 282 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Апеляційний суд вважає, що доводи адвоката обвинуваченого щодо недоведеності вини його підзахисного у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України є слушними і підлягають задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які достатні і належні докази його вини і апеляційному суду такі докази також не були представлені, а тому вирок суду першої інстанції підлягає зміні із закриттям провадження в частині обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 307 КК України,в зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості та вичерпання можливості отримання таких доказів.

При призначенні покарання обвинуваченому за ч. 2 ст. 309 КК України, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_9 не судимий в силу ст. 89 КК України, скоїв злочин середньої тяжкості, за місцем проживання характеризується посередньо, вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України визнав повністю, щиро каявся у скоєному, що є пом`якшуючими покарання обставинами. Обставин, обтяжуючих покарання останньому, не встановлено. З урахуванням наведеного, тому апеляційний суд вважає можливим звільнити обвинуваченого від відбування призначеного судом покарання в межах санкції статті за якою він обвинувачується з випробуванням, відповідно до вимог ст. 75 КК України та затосувати положення с. 76 КК України.

Крім того, апеляційний суд вважає необхідним виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку вказівку суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_9 процесуальних витрат за проведення експертних досліджень в сумі 3592 грн. 08 коп., оскільки судом стягнуто з обвинуваченого витрати за проведення експертних досліджень по всім епізодам обвинувачення, яке йому було пред`явлено до зміни прокурором обвинувачення у суді.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтвердженні витрати на залучення експерта.

Оскільки обвинуваченого визнано винним за ч. 2 ст. 309 КК України, тому з нього необхідно процесуальні витрати в сумі 1382 грн. на користь держави за проведення експертного дослідження речовини, вилученої у нього в ході проведення обшуку. (а. с. 164).

Процесуальні витрати за проведення експертного дослідження речовини рослинного походження, вилученої 10.03.2015 року у ОСОБА_11 (а. с. 114) в сумі 1105 грн., по якому кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 закрито, апеляційний суд вважає необхідним компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 119, 376, 404, 405, 407, 409, 411, 417, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , задовольнити.

Вирок Любашівського районного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року відносно ОСОБА_9 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України змінити.

Кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 307 КК України закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, в зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_9 в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Вважати ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засудженим за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки.

Виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку вказівку суду про стягнення з ОСОБА_9 процесуальних витрат за проведення експертних досліджень в сумі 3592 грн. 08 коп.

Стягнути з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , процесуальні витрати в сумі 1382 грн. на користь держави за проведення експертного дослідження (а. с. 164).

Процесуальні витрати за проведення експертного дослідження (а. с. 114) в сумі 1105 грн. компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали.

Судді апеляційного суду Одеської області:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4