ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2016 року м. Київ К/800/56816/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

секретар судового засідання: Корінець Ю.О.,

за участю:

представника позивача Марунько Л.О.,

представників відповідача Карпик Л.І.,

Кузнецова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року приватне акціонерне товариство (далі - ПрАТ) «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг), про скасування постанови.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Нацкомфінпослуг від 12 березня 2014 року № 25/17-4/20ФМ.

Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Нацкомфінпослуг звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила скасувати вказані рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» просило залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПрАТ «Страхова компанія «AXA Страхування» щодо дотримання вимог Закону України від 28 листопада 2002 року № 249-IV «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансування тероризму» (далі - Закон № 249-IV) та інших нормативно-правових актів з питань фінансового моніторингу за період з 1 червня 2012 року по 16 грудня 2013 року.

Під час проведення вибіркової перевірки реєстрації фінансових операцій, які підпадали під ознаки обов'язкового фінансового моніторингу та повідомлення про їх проведення, інспекційною групою виявлено, що відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті від 14 травня 2013 року № 30118 позивачем було здійснено перерахування коштів на рахунок AXA S.A. в розмірі - 25 000,00 Євро, що в гривневому еквіваленті складає 259 232,98 грн., за призначенням платежу: «Royalties for trade mark AXA 200802012, inv.DAF AXA 2013/04 № 3-1 оf 17.04.13, act of 30.04.13 agreem. of 23.11.07. acc. num. 0000745802U» (Роялті за торгову марку AXA 2008-2012 відповідно до рахунку-фактури від 17 квітня 2013 року DAF AXA 2013/04 № 3-1).

За результатами вказаної перевірки відповідач дійшов висновку, що зазначену фінансову операцію у Реєстрі 2 ФМ не було зареєстровано та відповідно не було повідомлено про її здійснення спеціально уповноважений орган, чим допущено порушення вимог:

- пункту 15 Порядку взяття на облік суб'єктів первинного фінансового моніторингу, реєстрації ними фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, і подання Державному комітетові фінансового моніторингу інформації про зазначені та інші фінансові операції, що можуть, бути пов'язані з легалізацією (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 747 щодо невиконання обов'язку товариства у разі виявлення інших фінансових операцій, ніж ті, що зазначені в абзацах другому і третьому цього пункту, суб'єкт не пізніше наступного робочого дня після виявлення вносить інформацію про них до реєстру;

- пункту 5 частини другої статті 6 Закону № 249-IV щодо незабезпечення реєстрації фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу, не пізніше наступного робочого дня з дати їх виявлення;

- підпункту «а» пункту 6 частини другої статті 6 Закону № 249-IV щодо неповідомлення Спеціально уповноважений орган про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу - протягом трьох робочих днів з дня її реєстрації або спроби її проведення;

- пункту 7.5 розділу 7 Положення про здійснення фінансового моніторингу фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 5 серпня 2003 року № 25, в частині неподання інформації про фінансову операцію до Держфінмоніторингу України за формою і в порядку, встановленими законодавством, а саме: Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму» та Порядком взяття на облік суб'єктів первинного фінансового моніторингу, реєстрації ними фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, і подання Державній службі фінансового моніторингу інформації про зазначені та інші фінансові операції, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 747.

На підставі вказаних висновків Нацкомфінпослуг прийнято постанову від 12 березня 2014 року № 25/1 7-4/20ФМ, якою до позивача застосовано штраф у розмірі 51 000,00 грн.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що спірна фінансова операція полягала у сплаті позивачем роялті на рахунок нерезидента згідно з договором про використання торговельної марки від 23 листопада 2007 року. Операцію зі сплати роялті відповідачем було кваліфіковано в якості операції, яка не передбачає фактичного постачання послуг на територію України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності постанови Нацкомфінпослуг від 12 березня 2014 року № 25/17-4/20ФМ, оскільки у цьому випадку позивач не є суб'єктом первинного фінансового моніторингу, а спірна операція полягає у сплаті коштів за отримані на митній території України послуги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій у зв'язку з наступним.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 15 Закону № 249-IV фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу у разі, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 150000 гривень (для суб'єктів господарювання, які проводять азартні ігри, - 13000 гривень) або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентній 150000 гривень (для суб'єктів господарювання, які проводять азартні ігри, - 13000 гривень), та має одну або більше таких ознак, зокрема, якщо здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом, що не передбачає фактичного постачання на митну територію України товарів, робіт і послуг.

Пунктом 14.1.225 Податкового кодексу України передбачено, що роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інших аудіовізуальних творів, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Відповідно до приписів пункту 14.1.185 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Згідно з підпунктом 186.3 Податкового кодексу України місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать, зокрема, надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що у цьому випадку мала місце оплата позивачем можливості використання об'єкта права інтелектуальної власності (торгової марки), тобто отриманої від нерезидента послуги на митній території України. Зазначене вказує на помилковість кваліфікації відповідачем спірної операції відповідно до пункту 15 частини першої статті 15 Закону № 249-IV.

Положеннями пункту 5 та підпункту «а» пункту 6 частини другої статті 6 Закону № 249-IV передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний забезпечувати реєстрацію фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, не пізніше наступного робочого дня з дати їх виявлення; повідомляти Спеціально уповноважений орган про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, - протягом трьох робочих днів з дня їх реєстрації або спроби їх проведення.

Як установлено судами попередніх інстанцій, за порушення вказаних положень до позивача застосовано штрафні санкції.

Водночас, пунктами 4, 8, 9 частини першої статті 1 Закону № 249-IV установлено, що фінансова операція - будь-які дії щодо активів, здійснені за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу; первинний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами первинного фінансового моніторингу, спрямованих на виконання вимог цього Закону, що включають проведення обов'язкового та внутрішнього фінансового моніторингу; обов'язковий фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами первинного фінансового моніторингу, з виявлення фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу відповідно до статті 15 цього Закону, ідентифікації учасників таких операцій та вивчення їх діяльності, ведення обліку цих операцій та відомостей про їх учасників, обов'язкового звітування про них Спеціально уповноваженому органу, а також подання додаткової інформації про фінансові операції та їх учасників, що стали об'єктом фінансового моніторингу з боку Спеціально уповноваженого органу.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 249-IV суб'єктами первинного фінансового моніторингу є: банки, страховики (перестраховики), кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи; 2) платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; 3) товарні, фондові та інші біржі; 4) професійні учасники ринку цінних паперів; 5) компанії з управління активами; 6) оператори поштового зв'язку, інші установи, які проводять фінансові операції з переказу коштів; 7) філії або представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які надають фінансові послуги на території України; 8) спеціально визначені суб'єкти первинного фінансового моніторингу: а) суб'єкти підприємницької діяльності, які надають посередницькі послуги під час здійснення операцій з купівлі-продажу нерухомого майна; б) суб'єкти господарювання, які здійснюють торгівлю за готівку дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням та виробами з них, якщо сума фінансової операції дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону; в) суб'єкти господарювання, які проводять лотереї та азартні ігри, у тому числі казино, електронне (віртуальне) казино; г) нотаріуси, адвокати, аудитори, аудиторські фірми, фізичні особи - підприємці, які надають послуги з бухгалтерського обліку, суб'єкти господарювання, що надають юридичні послуги (за винятком осіб, які надають послуги у рамках трудових правовідносин) у випадках, передбачених статтями 6 і 8 цього Закону; ґ) фізичні особи - підприємці та юридичні особи, які проводять фінансові операції з товарами (виконують роботи, надають послуги) за готівку, за умови, що сума такої фінансової операції дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону, у випадках, передбачених статтями 6 і 8 цього Закону; 9) інші юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але надають окремі фінансові послуги.

Аналіз викладених норм права дає підстави для висновку про те, що, здійснивши платіж через банківську установу, позивач як отримувач відповідної послуги від нерезидента не набуває статусу суб'єкта первинного фінансового моніторингу, а тому звільнений від обов'язку дотримання у цьому випадку вимог пункту 5 та підпункту «а» пункту 6 частини другої статті 6 Закону № 249-IV.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення цього позову.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Кравцов О.В.

Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.