ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2016 року м. Київ К/800/25731/13

К/800/29645/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами Київської регіональної митниці Державної митної служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Київської регіональної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про скасування рішення про визначення митної вартості товару,-

в с т а н о в и л а :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2012 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської регіональної митниці про визначення митної вартості товарів від 08.11.2011 року №10000000/2011/314706/2 та картку відмови в прийняття митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №100190000/1/03039 від 08.11.2011. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачені кошти у сумі 106483, 30 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, митний орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою та просить вказані судові рішення скасувати та відмовити у позові.

Не погодилось з рішеннями судів попередніх інстанцій і Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, та посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 08 листопада 2011 року ТОВ «Аскоп-Україна» згідно з вантажною митною декларацією №100190000/2011/132656 від 08.11.2011 пред'явлено до Київської регіональної митниці для митного оформлення товар «Риба охолоджена лосось (сьомга) атлантичний (Salmo Salar) ціла, патрана, з головою» виробництва Норвегії в кількості 16504,00 кг. за кодом УКТЗЕД0302120000.

Шляхом подачі Декларації митної вартості (ДМВ-1) №100190000/2011/132656 від 08.11.2011р. митна вартість даного товару була задекларована позивачем за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (метод 1), в розмірі 73075,87 доларів США або 583 196,59 грн. (згідно з офіційним курсом НБУ, встановленим станом на 08.11.2011р. в розмірі 7,9807 грн. за 1,00 долар США), що складається з вартості товару в розмірі 69 316,80 доларів США або 553 196,59 грн. та 30 000,00 грн. вартості перевезення товару.

На підтвердження митної вартості, декларантом надано до митного органу наступні документи, а саме: зовнішньоекономічний контракт №10/06-2010 NOR від 10 червня 2010, укладений з компанією Marine Harvest Norway AS (Норвегія); Інвойс №21044133 від 04.11.2011; прайс-лист компанії продавця; довідку Державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза» від 19.10.2011р. за №2977 від 08.11.2011р. №3199 про рівень цін на охолодженого атлантичного лосося (сьомгу) на умовах поставки FCA-Норвегія; вантажну митну декларацію країни відправлення (Норвегія); договір перевезення, міжнародну товаротранспортну накладну (CMR) з відбитками штампів органів державного ветеринарного, санітарно-епідеміологічного та інших видів контролю, транспортну довідку перевізника про вартість перевезення; ветеринарне свідоцтво (Форма №2), сертифікат відповідності, сертифікат походження, попередня декларація та інші документи, що надаються митному органу в оригіналах та залишаються в нього після проведення митного оформлення товару.

Як вбачається з відміток на декларації митної вартості, наданої відповідачем, митним органом було запропоновано, в рамках виконання пункту 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.06 № 1766, надати позивачу висновки про вартісні та якісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно з законодавством.

Декларант був ознайомлений із даним записом та зазначив про неможливість надання висновку експертної організації, що представниками сторін не заперечується.

Оскільки позивачем не надано додаткових документів, які б підтверджували митну вартість товарів, 08 листопада 2011 року митний орган відмовив позивачу в митному оформленні задекларованого товару, оформивши відповідну картку відмови №100190000/1/03039.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявлена позивачем митна вартість товару, яка постачалася за вищевказаним контрактом, та була заявлена позивачем в поданій ним митній декларації та декларації митної вартості, підтверджується наданими позивачем митному органу документами, тобто, ціна договору була достатньо підтверджена декларантом. Крім цього, митним органом не надано доказів того, що документи, подані позивачем є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів в достовірності наданої інформації. Поряд з цим, суди прийшли до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про повернення надмірно сплачених коштів на користь позивача.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.267 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного. Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року №339, та Порядку декларування митної вартості товарів дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Зі змісту норм п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів та ч. 4 ст. 266 МК України вбачається, що позивач не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених п. 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, митний орган, витребувавши документи, передбачені п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити, а також не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, а відтак виключають визначення митної вартості товару за першим методом.

Тому, колегія суддів погоджує висновок судів попередніх інстанцій про протиправність рішень митниці щодо застосування резервного методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх методів, як це встановлено ч. 5 ст. 266 МК України та скасування картки відмови.

Відносно повернення надміру сплачених митних платежів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року №618, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/а надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою та відповідний перелік документів.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу.

Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справляння яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби, Державного казначейства України від 20.07.2007 року №611/147, який був чинний на момент звернення позивача до суду, відповідний орган Державного казначейства України на підставі отриманого Висновку митного органу про повернення готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Виходячи з наведеного, нормативними актами встановлений порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, який позивачем дотримано не було, а відтак позовні вимоги в цій частині є передчасними.

За правилами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 220, 222, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Касаційні скарги Київської регіональної митниці Державної митної служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року змінити в частині, скасувавши в частині задоволення позову щодо стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачені кошти у сумі 106483, 30 грн.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: