ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" квітня 2016 р. м. Київ К/800/59596/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Ситникова О.Ф.,

Черпака Ю.К.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області про зобов'язання встановити підвищення до пенсії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області (далі Управління ПФУ) на постанову Сокальського районного суду Львівської області від 26 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила зобов'язати Управління ПФУ встановити до її пенсії з 15 вересня 2012 року підвищення, як реабілітованому громадянину у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), виходячи з мінімального розміру пенсії за віком встановленого частиною першою статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №.1058-IV).

Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 26 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2014 року, позов задоволено. Зобов'язано Управління ПФУ нарахувати та виплачувати ОСОБА_4 підвищення до пенсії, як реабілітованому громадянину у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком встановленого частиною першою статтею 28 Закону №.1058-IV, починаючи з 15 вересня 2012 року.

В обґрунтування касаційної скарги Управління ПФУ посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування зазначених рішень та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач має статус реабілітованого на підставі статті 3 Закону № 962-XII, а тому відповідно до положень пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII її пенсія підлягає підвищенню на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. При цьому, вказав на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону № 1788-XII, а не постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».

Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, вважав, що позивачу вже призначено підвищення до пенсії, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII, однак, отримує вона його у меншому розмірі ніж це передбачено законодавством.

Втім , колегія суддів не погоджується із таким висновком судів, оскільки вони дійшли їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення даної справи.

Згідно з пунктом 7 Постанови Верховної Ради України від 24 грудня 1993 року № 3812-XII "Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Постанова) направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - це застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо. Отже, особи, які були незаконно вислані чи заслані і згодом реабілітовані, поновлюються в усіх громадянських правах

Так , відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 має статус реабілітованого на підставі статті 3 Закону України 17 квітня 1991 року № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», що підтверджується довідкою Інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області від 16 січня 1992 року № 4/5-29025.

Однак , в своїх запереченнях на позов Управління ПФУ зазначило, що зі змісту вказаної довідки ОСОБА_5 8 квітня 1951 року виселена із села Стенятин, Сокальського району, Львівської області з конфіскацією майна і органами МДБ СРСР визначена разом з іншими членами сім'ї на спецпоселення в Іркутську область. У той же час, відповідно до копії паспорту громадянина України ОСОБА_4 народилася 30 вересня 1957 року у селі Заларі Заларинського району Іркутської області, тобто через шість років після виселення її родини, а тому не могла бути переселена, оскільки ще не народилась. Відтак, права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як реабілітованому громадянину, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII позивач немає.

Втім, суд першої інстанції зазначеним обставинам правової оцінки не дав та, відповідно, не навів будь-якого їх обґрунтування у своєму рішенні, незважаючи на те, що з'ясування цих обставин має визначальне значення для правильного вирішення спору.

Судом першої інстанції не встановлено в достатній мірі обставини справи та не з'ясовано, чи має ОСОБА_4 статус реабілітованого на підставі статті 3 Закону № 962-XII, та право на отримання підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.

Пунктом 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №.1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок) встановлено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем проживання (реєстрації), а при необхідності - його законним представником (батьки або опікун (піклувальник)) за місцем проживання (реєстрації) представника.

Відповідно до підпункту «г» пункту 13 вказаного Порядку при призначенні до пенсій надбавок та підвищень надається документ про визнання заявника реабілітованим або членом сім'ї реабілітованого (для підвищення пенсії згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення").

Однак , суд першої інстанції не перевірив чи зверталась позивач із заявою до Управління ПФУ про встановлення їй підвищення до пенсії та чи подавала вона до заяви документи, передбачені підпунктом "ґ" пункту 7 та пунктом 13 Порядку. Натомість підмінив орган, який нараховує пенсію та здійснює її підвищення, та зобов'язав його нарахувати та виплачувати підвищення до пенсії.

Апеляційний суд зазначені помилки не лише не усунув, а і сам, допустився помилок, оскільки переглядаючи рішення суду першої інстанції, вважав, що позивач вже отримує підвищення до пенсії, однак у меншому розмірі ніж це передбачено законодавством.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд не визначився зі змістом та обсягом позовних вимог, не з'ясував правовідносини, які склалися між сторонами. При цьому, взагалі залишив поза увагою доводи апеляційної скарги.

Частинами другою та третьою статті 159 КАС України встановлено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням викладеного, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді судам слід врахувати наведене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, надати належну правову оцінку доводам, викладеним в запереченнях відповідача, і залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 222, 227, 231 КАС України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області задовольнити частково.

Постанову Сокальського районного суду Львівської області від 26 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2014 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

О.Ф.Ситников

Ю.К.Черпак