ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2016 Справа № 908/625/16

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (71100 АДРЕСА_1)

до відповідача 1: Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області (70600 Запорізька область, м. Пологи, вул. М. Горького, 32)

до відповідача 2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (70500 АДРЕСА_2)

про визнання недійсним договір оренди від 29.09.2015р.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3,, договір № 21/04 від 21.04.2016р.

від відповідача 1: Кулик Ю.К., дов. № 05-02/445 від 06.07.2015р.

від відповідача 2: ОСОБА_5, дов. б/н від 10.03.2016р.

Господарським судом Запорізької області розглядається позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідача 1 - Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, відповідача 2 - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договір оренди нерозподілених (не витребуваних) земельних часток (паїв) від 29.09.2015р. та скасувати його державну реєстрацію.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2016р., справу № 908/625/16 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 04.03.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/625/16, присвоєно справі номер провадження 27/30/16 та призначено судове засідання на 30.03.2016р.

У судовому засіданні 30.03.2016р. оголошувалася перерва до 25.04.2016р., на підставі ст. 77 ГПК України, для необхідності надання сторонами додаткових доказів та документів, які необхідні для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи по суті.

25.04.2016р. продовжено судовий розгляд справи № 908/625/16.

25.04.2016р. до початку розгляду справи представники позивача, відповідачів 1, 2 заявили письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 25.04.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві та надав письмові пояснення (приєднані до матеріалів справи).

Просить суд визнати недійсним договір оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) від 29.09.2015р. та скасувати його державну реєстрацію.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 25.04.2016р. проти позову заперечив, на підставах викладених у письмовому відзиві, який надісланий на адресу суду 31.03.2016р. (міститься в матеріалах справи).

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 25.04.2016 р. проти позову заперечив, на підставах викладених у письмовому відзиві, наданому у судовому засіданні 30.03.2016р. (міститься в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представників позивача, відповідачів 1, 2, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Позивач позов обґрунтовується наступним:

08 липня 2014 року між ФОП ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агрофірма імені Шевченка» укладено договір № 08/07 купівлі-продажу списаних багаторічних насаджень, відповідно до умов якого ПП«Агрофірма імені Шевченка» продало позивачу у справі багаторічні насадження (фруктовий сад), що розташований на площі 44,4 га на території Новоселівської сільської ради.

З метою здійснення господарської діяльності позивач звернувся до Пологівської районної державної адміністрації з заявою про виділення в користування земельної ділянки під цими насадженнями.

01 вересня 2014 року головою Пологівської районної державної адміністрації винесено розпорядженнія № 367, згідно якого позивачу надано в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні частки нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) із земель колективної власності колишнього колективного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка на території Новоселі вської сільської ради Пологівського району Запорізької області, загальною площею 44,4 умовних кадастрових гектара (багаторічні насадження), встановивши термін оренди до 01.11.2025 року з розміром орендної плати 4 відсотки від нормативної грошової оцінки землі.

На виконання розпорядження 01.10.2014 року позивачем з ФОП ОСОБА_6 було укладено договір на виконання робіт або надання послуг щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Вартість послуг за договором склала 2953,40 грн.

12 жовтня 2015 року позивач зазначає, що йому випадково стало відомо про винесення Пологівською районною державною адміністрацією 28 січня 2015 року розпорядження № 33, відповідно до якого «вважати такими, що втратили чинність, розпорядження голови райдержадміністрації, у зв'язку із закінченням терміну їх дії, в тому числі розпорядження від 01.09.2014 року № 367».

15 жовтня 2015 року позивач звернувсь із запитом до Пологівської РДА з метою отримання інформації про підстави винесення розпорядження № 33.

27 жовтня 2015 року отримано відповідь № 12/01-17 з наданням копій договору оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) між Пологівською РДА та ФО-П ОСОБА_2 від 29.09.2015 року, акту приймання-передачі об'єкта оренди від 29.09.2015 року та додаткової угоди № 1 до договору оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) від 01 жовтня 2015 року.

Як вбачається з п. 1 договору від 29.09.2015 року, підставою для його укладення стало розпорядження голови Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області від 01.09.2015 № 275.

19 січня 2016 року головою Запорізької обласної державної адміністрації винесено розпорядження № 9, яким скасовано розпорядження голови Пологівської райдержадміністрації від 28.01.2015 року № 33 «Про втрату чинності розпоряджень голови райдержадміністрації» в частині втрати чинності розпорядження голови райдержадміністрації від 01.09.2014 № 367 «Про передачу в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельних часток нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) на території Новоселівської сільської ради Пологівського району Запорізької області» та від 01.09.2015 № 275 «Про передачу в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 земельної ділянки нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) на території Новоселівської сільської ради Пологівського району Запорізької області».

Винесенням Пологівською райдержадміністрацією розпорядження № 275 від 01.09.2015 року та укладенням на підставі нього оскаржуваного договору позивач вважає, що порушено його особисті права та інтереси, що полягає в неотриманні ним земельної ділянки, на якій знаходиться належне мені майно.

Позивач вважає, що договір оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) між Пологівською РДА та ФО-П ОСОБА_2 від 29.09.2015 року є недійсним.

Господарським судом встановлено, що 29.09.2015р. між Пологівською районною державною адміністрацією Запорізької облоасті та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв).

Договір зареєстровано у Новоселівській сільській раді Пологівського району Запорізької області, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток вчинено запис від 29.09.2015р. за № 20.

29.09.2015р. складено акт приймання-передачі об'єкту оренди, який підписано обома сторонами.

01.10.2015р. сторонами підписано додаткову угоду № 1 до вищевказаного договору, відповідно до якої внесено зміни до пункту 4 договору оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) від 29.09.2015р., виклавши його у наступній редакції:

« 4. На земельній ділянці, яка передається в оренду, розміщені багаторічні насадження, які займають площу 19,25 умовних кадастрових гектарів.».

Відповідно до зазначеного у цій угоді сторони дійшли згоди укласти акт

передачі земельної ділянки у новій редакції (скоригований). Всі інші умови договору залишаються незмінними.

Згідно з пунктом 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004р. N 122, нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Отже, нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки - частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, а відтак надання таких ділянок у користування здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування відповідно до наданих їм повноважень та до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

За приписами частини 1 статті 93 ЗК України та статті 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 8 ст. 93 Земельного кодексу України).

Як вбачається із змісту позовної заяви позивач безпідставно ототожнює процедури розірвання (обов'язковий судовий порядок за відсутності згоди обох сторін ст. 651 ЦК, ст. 32 Закону України «Про оренду землі») та припинення дії договору.

Правові норми, вказані позивачем в позовній заяві ст. 2, ст. 16, Закону України «Про оренду землі», а також інші норми чинного матеріального права не передбачають судової процедури припинення договору оренди земельної ділянки, яке відбувається в силу настання певних юридичних фактів, визначених ст. 31 Закону України «Про оренду землі» та ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та обставин, передбачених сторонами в договорі оренди.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення відповідно до цих сертифікатів.

Проте є випадки, коли земельна частка (пай) залишається невитребуваною, тобто особа, якій належить зазначене право, його не реалізує. У цьому випадку відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди _ земельної ділянки. Відповідно до пункту Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державши влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, зазначеним видом земель, які мають статус невитребуваних (нерозподілених) земельних часток паїв, які не виділені в натурі (на місцевості) і не мають чітко визначених меж, розпоряджаються органи прямо визначені законодавством - районні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Інші органи не мають компетенції щодо розпорядження не витребуваними (нерозподіленими) земельними частками (паями), тобто спеціальної правосуб'єктності відповідно до статті 207 Господарського кодексу України.

Водночас, відповідна рада чи районна державна адміністрація при здійсненні такого розпорядження повинна враховувати і додаткові вимоги щодо правового режиму зазначених часток (паїв), зокрема паї не можуть передаватися у власність інших суб'єктів, окрім власників права на земельну частку (пай). У разі виявлення власника він може скористатися належним йому правом на земельну частку (пай), тобто вимагати виділення земельної частки в натурі (на місцевості) або переукласти договір оренди, укладений радою від свого імені, чи припинити його дію.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не має прав користувача зазначеної земельної частки (паю), не є пайовиком колишнього сільськогосподарського підприємства імені Шевченка.

Позивачем зазначено, що у нього виникає право на користування зазначеною земельною ділянкою у зв'язку зі здійсненням правочину - договору купівлі-продажу списаних багаторічних насаджень.

Як вбачається із договору № 08/07 від 08 липня 2014р., укладеного між Приватним підприємством «Агрофірма імені Шевченка» та Фізичною особою ОСОБА_1, здійснено купівлю-продаж списаних багаторічних насаджень, що у свою чергу підтверджується актом інвентаризації багаторічних насаджень (фруктового саду площею 44,4 га.) від 25 червня 2014 року.

Пунктом 1.3 договору визначено якість товару: «фізично зношені (вимерзли, висохли)».

Тобто, по своїй суті та за своїми специфічними показниками зазначені багаторічні насадження не є плодоносними, а отже мають споживчі характеристики звичайних дров і виміряються кубометрами. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України 26.06.2013р. № 611, яким затверджено план рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, багаторічні насадження обліковуються на субрахунку 108 «Багаторічні насадження», тому старі дерева списуються з балансу і оприбутковуються за ціною можливої реалізації згідно з рішенням комісії, яку створює керівник.

При цьому багаторічні насадження не можуть розглядатись як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони розташовані.

До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 25 лютого 2015 року № 6-14цс15.

На земельній ділянці 44,4 га, розташованій на території Новоселівської сільської ради розташовані також продуктивні дерева, до яких ніякого відношення фізична особа та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не має.

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Багаторічні насадження як окремий вид об'єктів нерухомого майна також визначено у Законі України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Але це розуміння багаторічних насаджень як об'єктів нерухомого майна не виходить за межі " названого Закону, бо право власності на земельну ділянку поширюється в її межах, зокрема на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться відповідно до частини 2 статті 79 Земельного кодексу України. А отже, право власності на списані багаторічні насадження (вимерзлі, висохлі) не дає позивачеві переважного права на укладання договору оренди невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) та не визначає за ним права користувача земельної ділянки.

Інші умови договору, укладеного між Пологівською районною державною адміністрацією Запорізької області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 сторонами договору не оспорюються.

ГОСТ 26640-85 «Землі. Терміни та визначення», затверджений постановою Державного комітету зі стандартів від 28.10.1985 за №3453. Згідно пункту 27 ГОСТ 26640-85 багаторічне сільськогосподарське насадження - сільськогосподарське угіддя, що використовується під штучно створені древесні, кущові або трав'янисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної, технічної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій. До багаторічних сільськогосподарських насаджень відносяться: сад, виноградник, -ягідник, плодовий розплідник, плантації та ін. У пункту 4 ГОСТ 26640-85 під сільськогосподарськими угіддями визначено земельні угіддя, які систематично використовуються для отримання сільськогосподарської продукції. Таким чином, багаторічні насадження - це не окрема група дерев, кущів чи рослин, а земельні угіддя, та/або окрема земельна ділянка, з розміщеними на ній деревами, кущами та іншими рослинами як один цілий об'єкт. Тобто, законодавець тлумачить, що багаторічні насадження - це насамперед земельна ділянка. Земельні ділянки і все те, що на них знаходиться, і що неможливо перемістити у просторі без втрати ними їх господарчого призначення належать до нерухомості. До нерухомих речей належать земельні ділянки та багаторічні насадження, переміщення яких у просторі неможливо без певних пошкоджень.

Особливостями правового режиму нерухомості є спеціальні правила укладення правочинів з нерухомістю (нотаріальна форма, державна реєстрація), виконання зобов'язання про передання нерухомого майна за місцем його знаходження (ст. 532 ЦК), більш тривалі строки набувальної давності на нерухомість (ст. 344 ЦК), державна реєстрація речових прав на рухомість (ст. 182 ЦК).

Питання необхідності правильного визначення моменту вчинення правочину зазначено у п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Аналізуючи положення ч. 1 ст. 215 ЦК, статей 205 - 210, 640 ЦК, Верховний Суд України зазначає про те, що є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не'є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Договір оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) від 29 вересня 2015 року укладено відповідно до вимог законодавства, зареєстровано у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000р. № 119 «Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)» та відповідно до вимог Цивільного та Земельного кодексів України. Окрім того, зазначені види земель не належать до земель державної чи комунальної форми власності, а належать до приватної.

Вимога про визнання правочину (договору) недійсним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. У випадку визнання договору недійсним можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги 5 Цивільного кодексу України, а також визнання недійсним договору оренди у зв'язку з відсутністю у ньому істотних умов встановлених статтею 15 Закону України «Про оренду землі». Зазначені позивачем вимоги про визнання договору недійсним не відповідають вимогам, встановленим законодавством України.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 ГПК України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту порушеного права (охоронюваного законом інтересу), який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч.1 статті 627 ЦК України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 ст. 628 ЦК України.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, суд дійшов висновку, що укладаючи договір оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) від 29.09.2015р. Пологівською районною державною адміністрацією Запорізької області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 дотримано вимог статті 203 Цивільного Кодексу України та мали на меті реальне настання правових наслідків, про що свідчить той факт, що сторони приступили до виконання договору, а відтак, відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Приписами ст. 208 Цивільного кодексу України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Частиною 1 ст. 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема, статтями 547, 981, 1055, 1059, 1107 ЦК України (договори страхування, кредитні угоди та ін.), оскільки зазначена форми або процедури не є елементом форми правочину. І тільки у зазначених випадках правочин є нікчемним.

У випадку, якщо позивач вважає, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором, він має право на захист своїх прав у інший спосіб, передбачений чинним законодавством.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Згідно з частинами 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналогічні приписи встановлені ст. 638 Цивільного кодексу України.

Статтею 627 ЦК визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст.ст. 22, 33 ГПК України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

Відповідно до п 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. " Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", передбачено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Суд оцінивши матеріали та обставини справи, дійшов висновку, що зміст договору оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) від 29.09.2015р., укладений між Пологівською районною державною адміністрацією Запорізької облоасті та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 не суперечить ні Цивільному кодексу України, ні іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені позивачем та відповідачем.

Таким чином, виходячи з підстав заявленого позову, суд дійшов висновку, що позивач не довів господарському суду, що в даному випадку має місце ознака, встановлена Цивільним кодексом України, необхідна для визнання недійсним договору оренди нерозподілених (не витребуваних) земельних часток (паїв) від 29.09.2015р. та скасувати його державну реєстрацію, на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 25.04.2016р.судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, в позові відмовлено.

Судовий збір, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покладається на позивача - при відмові в позові.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Бердянськ Запорізька область до відповідача 1- Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області м. Пологи Запорізька область, до відповідача 2 - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Оріхів Запорізька область відмовити.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення оформлено та підписано 28.04.2016р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.