ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2016 р. м. Київ К/800/10614/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Борисенко І.В.

Островича С.Е.

за участю:

секретаря судового засідання Орєшко Ю.О.

представника позивача Ходаковської М.С.

представника відповідача Михайлюка А.З.

представників третіх осіб Наталич А.А., Мельниченко К.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного агентства резерву України

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015

у справі № 2а-7242/11/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

до Державного агентства резерву України

треті особи: Міністерство фінансів України, Головне управління державного казначейства України в м.Києві

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - позивач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) звернулась до суду з позовом до Державного агентства резерву України (далі по тексту - відповідач), треті особи: Міністерство фінансів України (далі по тексту - третя особа-1, МФ України), Головне управління державного казначейства України в м.Києві (далі по тексту - третя особа-2, ГУ ДК в м.Києві) про стягнення заборгованості у розмірі 139810933,11 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.11.2003 між Українською аграрною біржею (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладено угоду №130-04/108 про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1999 - 2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми «Кейс Корпорейшн» за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору (надалі іменуються «Кредити»), належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується - «Боржник» (відповідач) за обов'язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 №2057. За цією угодою новий кредитор одержує замість первісного кредитора право вимоги від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї Угоди.

Відповідно до п. 2.1 Угоди уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 24746678,37 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з п. 3 постанови Кабінету міністрів України від 23.12.1998 №2057 загальним обсягом 70812,915 тон або 79784,437 тон в перерахунку на пшеницю м'яку 3-го класу.

Згідно з п. 4.1 Угоди первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.

В матеріалах справи наявний реєстр від 28.11.2003 зведених актів передачі приймання сільськогосподарської продукції в рахунок погашення заборгованості за кредитами за цінами та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2003 №735, який підписаний Українською аграрною біржею, Державним комітетом з державного матеріального резерву, погоджений Міністерством фінансів України та Міністерством аграрної політики України, відповідно до якого вартість поставленої продукції становить 24746678,37 грн.

Також 28.11.2003 між Українським державним концерном по матеріально - технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу «Украгротехсервіс» (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладено угоду №130-04/109 про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1999-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми «Джон Дір» за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору (далі іменуються «Кредити»), належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується «Боржник» (відповідач) за обов'язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1999 №76. За цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від Державного комітету з державного матеріального резерву сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї Угоди.

Відповідно до п. 2.1 Угоди уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 7694567,25 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1999 №76 загальним обсягом 16972,06 тон або 2528,72 тон в перерахунку на пшеницю м'яку 3-го класу.

Згідно з п. 4.1 Угоди первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу - приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.

В матеріалах справи наявний реєстр №1 від 22.05.2003 зведених актів передачі - приймання сільськогосподарської продукції в рахунок погашення заборгованості за кредитами за цінами та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2003 №735, який підписаний Українським державним концерном «Украгротехсервіс», Державним комітетом з державного матеріального резерву. Міністерством фінансів України та Міністерством аграрної політики України поставлено продукцію на 7694567,25 грн.

03.12.2003 між Корпорацією «Українська універсальна агропромислова біржа «Украгропромбіржа» (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладена угода №130-04/111 про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1998-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми «Джон Дір» за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору (надалі іменуються «Кредити»), належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується «Боржник» (відповідач) за обов'язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу - приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 №2057. За цією угодою новий кредитор одержує замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї Угоди.

Відповідно до п. 2.1 Угоди уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 45166045,29 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з п. 3 постанови Кабінету міністрів України від 23.12.1998 №2057 загальним обсягом 145790,584 тон або 150565,934 тон в перерахунку на пшеницю м'яку 3-го класу.

Згідно п. 4.1 Угоди первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не вчинив жодних дій, які вказували б на спонукання його погасити прострочену заборгованість перед Державним бюджетом України, зокрема звернення до Кабінету Міністрів України за отриманням дозволу на погашення вказаної заборгованості. Крім того, судами попередніх інстанцій в спростування тверджень відповідача про те, що він не виступав позичальником іноземного кредиту у правовідносинах, що склались на підставі зовнішньоекономічного контракту зазначено, що відповідно до п. 5 постанови № 735 державне казначейство на підставі інформації Мінфіну здійснює перерахунок сум пені, нарахованої за несвоєчасне відшкодування витрат державного бюджету, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань за кредитами, з урахуванням проведених поставок сільгосппродукції на дату складення зведених актів передачі-приймання сільгосппродукції до державного резерву (державних ресурсів), тобто відшкодування витрат здійснюється на підставі реєстрів зведених актів передачі-приймання сільгосппродукції.

Оцінивши висновки судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій в своїх рішеннях про задоволення позовних вимог викладені висновки є передчасними та такими, що не ґрунтуються на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України «Про державний матеріальний резерв», який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву, та іншими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом.

Водночас статтею 2 названого Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - це використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву.

Відповідно ст. 3 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв призначається для забезпечення потреб України в особливий період; надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки в разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку та участі у виконанні міждержавних договорів.

Стаття 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв» встановлює, що центральний орган виконавчої влади, який здійснює управління резервом, здійснює за рішенням Кабінету Міністрів України заходи із стабілізації ринку стратегічно важливих видів продукції в разі виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку.

Згідно з приписами статті 11 цього ж Закону перелік підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними завданнями та іншими спеціальними планами. Такі підприємства, установи і організації зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Згідно ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Матеріальні цінності з державного резерву реалізуються на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відпуск матеріальних цінностей із незнижуваного запасу провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим з Верховною Радою України.

Проте, судами попередніх інстанцій не було досліджено чи приймалось Кабінетом Міністрів України таке рішення з приводу відпуску даного зерна з Державного резерву України.

З огляду на викладене, суди мали вжити заходів для належного з'ясування обставин справи, зокрема витребувати відповідні докази та вирішити питання щодо залучення Кабінету Міністрів України до участі у справі як третьої особи.

Крім того, слід зазначити, що справа вже направлялась Вищим адміністративним судом України на новий розгляд до суду першої інстанції.

Однак, при новому розгляді справи, судами попередніх інстанцій не було встановлено, укладення саме відповідачем договору, яким би було передбачено його обов'язок з відшкодування заборгованості з повернення бюджетної позички, а також не досліджено доказів існування будь-якої іншої підстави, яка відповідно до закону свідчила б про наявність такого обов'язку у відповідача. Без встановлення зазначених обставин не можна вважати, рішення судів попередніх інстанцій такими, що прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Отже, в даному випадку судам попередніх інстанцій необхідно дослідити, правову природу відповідного договору, виходячи з дійсного змісту правовідносин сторін, у тому числі обставини, пов'язані з передачею Держрезервом України відповідних повноважень зазначеним підприємствам, установам і організаціям щодо формування державного матеріального резерву; питання, пов'язані з необхідністю укладення договору відповідального зберігання підприємствами, установами і організаціями, зазначеними в ч. 5 ст. 4 Закону, безпосередньо з Держрезервом України.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою приписи частини першої підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, в силу яких погашення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу.

Наведена норма кореспондується з положеннями ч. 9 ст. 17 Бюджетного кодексу України (що набрав чинності 01.01.2011), за змістом якої прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.

Отже, наведені положення чинного податкового та бюджетного свідчать про те, що законодавець поширив процедуру погашення податкового боргу на порядок стягнення заборгованості за бюджетними позичками, тим самим наділивши правовідносини позики, що виникли між державою як позикодавцем та господарюючим суб'єктом як позичальником, ознаками публічно-правових.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного агентства резерву України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий

(підпис)

О.І. Степашко

Судді

(підпис)

І.В. Борисенко

(підпис)

С.Е. Острович