Головуючий у першій інстанції Івченко В. Б.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Процик М.В., Сєвєрова Є.С.,

при секретарі судового засідання Сідлецька Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.05.2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх дітей до ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю заінтересованої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

17.04.2015 року до Приморського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_2 з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання правочину недійсним (а.с. 3-6). Уточнивши позовні вимоги, позивачка просила:

визнати недійсним договір іпотеки від 27.04.2006 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», що здійснив відступлення права вимоги за вказаним договором іпотеки на користь ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., зареєстрований в реєстрі за №1657, відповідно до якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 27.04.2006 року; зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції в Одеській області скасувати (припинити) заборону відчуження нерухомого майна, квартири АДРЕСА_2, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. 27.04.2006 року, зареєстровану в реєстрі за №1658 та вилучити відповідний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції в Одеській області припинити іпотеку, зареєстровану в реєстрі за №1657 та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про іпотеку квартири №69 в буд.№6-б по вул. Бєлінського у м. Одесі, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. 27.04.2006 року; зобов'язати ОСОБА_2 погасити перед ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» наявну заборгованість згідно їх вимог в сумі 52000 доларів США, що дорівнює еквіваленту курсу гривні НБУ України (а.с. 33).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.05.2015 року позов ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, до ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю заінтересованої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання правочину недійсним було задоволено (а.с. 48-51).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23.11.2015 року у задоволенні заяви ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.05.2015 року було відмовлено (а.с. 108-109).

17.12.2015 року представник ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» - Харинська Дар’я Сергіївна подала апеляційну скаргу на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.05.2015 року. Апелянт посилається на те, що оскаржуване заочне рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи, а тому підлягає скасуванню. Апелянт вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсними договору іпотеки необґрунтовані, протирічать нормам чинного законодавства України та, у зв'язку з цим, не підлягають задоволенню судом. Просить скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.05.2015 року та ухвалити нове рішення, яким в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним Іпотечного договору від 27.04.2006 року, зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області скасувати (припинити) заборону відчуження предмету іпотеки та вилучити запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області припинити іпотеку зареєстровану в реєстрі за № 1657 та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про іпотеку накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. 27.04.2006 року, відмовити та вирішити питання про розподіл судових витрат (а.с. 114-123).

Слухання справи неодноразово відкладалось, оскільки за клопотанням представника відповідача апеляційним судом Одеської області була витребувана копія кредитної справи (а.с. 168, 164-165), яка приєднана до матеріалів справи (а.с.178-230), а також до участі в розгляду справи для отримання висновку було притягнуто орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, проте до суду будь-яких додаткових матеріалів, щодо порушення прав малолітніх, неповнолітніх не надійшло.

В судовому засіданні представник відповідача апелянта ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», підтримав апеляційну скаргу.

Представник відділу забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради просив відхилити апеляційну скаргу (а.с. 235).

Представник позивачки заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, пояснення учасників провадження, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.05.2015 року вказаним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що волевиявлення позивачки під час підписання вказаних договорів не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, а правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, у зв`язку з тим, що позивача було введено в оману її колишнім чоловіком - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, який, зловживаючи її довірою, скористався наявністю в неї особистих коштів на банківському рахунку та її безпорадним та пригніченим станом, пов`язаним із смертю батька, та змусив її підписати кредитний та іпотечний договори, запевняючи, що це є підписанням необхідних документів із купівлі квартири. Позивач була впевнена, що підписує договір купівлі-продажу квартири та інші банківські документи, пов`язані із переведенням коштів з її рахунку на рахунок продавця квартири.ПАТ «УкрСиббанк» під час укладання договору іпотеки від 27.04.2006 року не дотримано вимоги пунктів 2.4.8., 2.4.9. вказаного договору, відповідно до яких обов`язковою умовою цього правочину є отримання згоди відповідного піклувального органу на виселення неповнолітніх осіб, які мешкають у цьому приміщенні (а.с.48-51).

З таким застосуванням норм матеріального права та висновком суду першої інстанції по суті виниклого спору колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2006 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с. 176). Одночасно 27.04.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 (у 2006 році у зв`язку з укладанням шлюбу змінила прізвище на «ОСОБА_2», а у 2014 році - на «ОСОБА_2», що підтверджується відповідними письмовими доказами) (а.с. 41-43) ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №1589-08, взгідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 100000 доларів США на умовах забезпеченості, зворотності, строковості, платності в строк до 27.04.2027 року (а.с. 81-95), а також іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за №1657 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., за яким предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_3 (а.с. 96-99). Відповідно до листа ПАТ «УкрСиббанк» від 04.03.2013 року, у 2012 році ПАТ «УкрСиббанк» здійснив відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором та договором іпотеки на користь ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ».

Позивач виховує двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, в інтересах яких і виступає (а.с. 8-9).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вбачається із матеріалів справи договір кредиту, іпотеки та купівлі - продажу були укладені одночасно 27.04.2006 року, тому доводи про те, що майно на час передачі в іпотеку було місцем проживання малолітньої дитини не відповідають дійсності, більш того, на час укладання договору купівлі-продажу від 27.04.2006 року, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2, матері малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 було АДРЕСА_4. Доводи позивача та посилання на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.12.2014 року, яким встановлено факт постійного проживання малолітньої ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 з 27.06.2014 року і до часу винесення рішення за адресою АДРЕСА_5 не приймаються до уваги, оскільки не стосуються часу укладання договору іпотеки.

Інші докази на підтвердження того, що на час укладання договору іпотеки спірна квартира була постійним місцем проживання ОСОБА_2, не надано, рішення суду в силу ст.60 ЦПК не може ґрунтуватися на припущеннях, правове значення має не факт виникнення права на житло в подальшому, а існування таких прав на час укладання договору.

Та обставина, що на теперішній час спірна квартира є місцем проживання сторони не впливає на кваліфікацію спірних правовідносин та не порушує прав малолітних та неповнолітніх осіб.

Відповідно до вимог ч.3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Таким чином, місцем проживання малолітньої дитини є місце проживання її батьків, і за відсутності доказів того, що місцем проживання ОСОБА_2, або іншого з батьків ОСОБА_5 була саме спірна квартира, підстави для визнання договору іпотеки недійсним відсутні.

Окремо колегія суддів зауважує, що передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. На вказану обставину було звернено увагу Верховним Судом України у своїй постанові № 6-3005цс15 від 16.02.2016 року. Відповідно судом першої інстанції були не вірно оцінені обставини справи, невірно застосовані норми матеріального права, а висновки суду першої інстанції не грунтуються на встановлених обставинах справи.

Окремо колегія суддів вказує на порушення норм процесуального права під час судового розгляду, які виразились в наступному.

Згідно з ч. 6 ст. 130 ЦПК України суд під час проведення попереднього судового засідання, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову. Як звертав увагу Верховний Суд України в постанові Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» N 5 від 12.06.2009 року, готуючи справу до розгляду, суд повинен визначити: обставини, які мають значення для справи, та факти, що підлягають встановленню і покладені в основу вимог і заперечень; характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги; матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини; вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів; визначити коло доказів відповідно до характеру спірних правовідносин і роз'яснити, якій із сторін слід довести певні обставини; вжити заходів для забезпечення явки в судове засідання, а також сприяти врегулюванню спору до судового розгляду. При цьому уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Зокрема, у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З'ясовується правильність об'єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов'язаними між собою, для вирішення питання про їх об'єднання або роз'єднання (стаття 126 ЦПК). У відповідача суд з'ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий). З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування; стаття 179 ЦПК).

Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, колегія суддів, з врахуванням роз'яснень п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» N 5 від 12.06.2009 р. приходить до висновку, що суду слід надавати оцінку всім фактичним підставам позову (волевиявлення не відповідало внутрішній волі, введення в оману, правочин не було спрямовано на настання реальних наслідків - а.с. 5-6), що були заявлений в суді першої інстанції. При цьому апеляційний суд в зв'язку з допущеними порушеннями судом першої інстанції приймає власне рішення, але в межах підстав та предмету позову заявленого позивачем в суді першої інстанції (ст. 303 ЦПК України).

Як роз'яснив Пленум ВСУ в п.п. 19, 20 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Позивачем не доведено наявності омани з боку колишнього чоловіка, а його негативна соціальна характеристика сама по собі не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Щодо посилань позивача про те, що правочин не було спрямовано на настання реальних наслідків, то як роз'яснив ВСУ в п. 24 постанови Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» N 9 від 06.11.2009 р. для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Як вбачається з матеріалів справи оспорювані договори не тільки були укладені, але й виконувались певний час. Таким чином і за вказаною підставою відсутні передбачені законом умови для визнання судом правочинів недійсними.

Крім того, приймаючи уточнення до позову суд першої інстанції не врахував, що згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, проте відсутні правові норми, за якими можна через суд зобов'язати самого себе, бо це протирічить як природі цивільно-правових спорів, так і логіці процесу. Фактично позивач намагається вирішити спір в позасудовою процедурою, проте в межах цивільного провадження це можливо лише шляхом укладання мирової угоди, і для цього потрібна воля іншої сторони (ст.ст. 31, 130, 173, 175 ЦПК України).

Таким чином судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; при розгляді справи допущено недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; має місце невідповідність висновків суду обставинам справи; було допущено порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, що згідно з п.п.1-4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та прийняття по справі нового рішення про відмову в позові як необґрунтованого та безпідставного.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідно на користь відповідача з позивача підлягає стягненню витрати пов'язані зі сплатою судового збору при подачі апеляційної скарги у розмірі 270 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 88, 303, 304, 307, п.п. 1, 3 ч. 1. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» - задовольнити.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.05.2015 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання правочину недійсним, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» судові витрати у розмірі 270 (двісті сімдесят) грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.І. Дрішлюк

М .В. Процик

Є.С. Сєвєрова