ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2016 року Справа № 876/1400/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту Міністерства інфраструктури України на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту Міністерства інфраструктури України, управління Служби безпеки України в Закарпатській області про скасування наказу та поновлення на військовій службі, стягнення матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до 18 окремого мостового загону 1 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач 1), Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту Міністерства інфраструктури України (далі відповідач 2), управління Служби безпеки України в Закарпатській (далі відповідач 3) про визнання незаконними та скасування розпорядження начальника УСБУ в Закарпатській області від 22.07.2015 року №98-д також пункту 2 наказу (по особовому складу) голови Адміністрації ДССТ від 31.08.2015 року №54 про звільнення з військової служби в запас Збройних Сил України майора ОСОБА_1 з посади заступника командира загону - начальника транспортно-технічної частини ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язання командира 18 окремого мостового загону в/ч НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на попередній посаді з виплатою матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що як майор запасу проходив військову службу за контрактом на офіцерських посадах у Державній спеціальній службі транспорту (ДССТ) Міністерства інфраструктури України в період з 1999 року по 2015 рік. З 28.09.2011 року позивач проходив військову службу у 18 окремому мостовому загоні військової частини НОМЕР_1 на посаді заступника командира загону-начальника транспортно-технічної частини. Контракт укладений з 17.09.2010 року строком на п`ять років. У травні 2015 року за протоколами УСБУ в Закарпатській області постановами Ужгородського міськрайонного суду від 22.05.2015 року та від 27.05.2015 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за п.6 ч.1 ст.212-2 КУпАП шляхом накладення штрафу за виїзд за межі України у січні березні 2015 року без належного повідомлення режимно-секретного органу військової частини, маючи допуск до державної таємниці. 11.09.2015 року до позивача було доведено Акт прийому-передачі посади, яку він обіймав, проходивши військову службу у в/ч НОМЕР_1 , а 12.09.2015 року наказом командира військової частини по стройовій частині №218 позивача виключено із списків особового складу частини на підставі наказу голови Адміністрації ДССТМІУ (по особовому складу) від 31.08.2015 року №54 про звільнення його з військової служби у запас Збройних Сил України за пунктом е ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через службову невідповідність. Вважає, що таке звільнення з військової служби відбулося незаконно, безпідставно та з грубим порушенням процедури звільнення.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 року адміністративний позов задоволено частково, оскільки суд прийшов до висновку про незаконність дій відповідачів - 1, 2 щодо звільнення позивача з військової служби, а тому поновив його на службі. Водночас відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним розпорядження начальника УСБУ в Закарпатській області від 22.07.2015 року №98-д про скасування ОСОБА_1 допуску до державної таємниці.

З таким рішенням суду в незадоволеній частині позовних вимог не погодився позивач ОСОБА_1 , вважаючи, що суд першої інстанції невірно встановив підстави матеріально-правової вимоги частини позову, в основу судового акту поклав помилкові висновки про відсутність повноваження суду в силу ст.11 КАС України, чим допустив неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, а тому у цій частині позовних вимог просить постанову суду першої інстанції скасувати та в цій частині також позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідач-3 для надання суду щодо встановлення у справі №308/3204/15-п вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення використав доказ, який не може вважатися належним і допустимим, тим більше об`єктивним та достовірним з огляду на незаконність його здобуття та органу, який офіційно надав цей документ, як розпорядник цієї інформації та в межах, наданих йому діючим законодавством. Крім того вважає, що строк дії допуску його до державної таємниці за формою №3 сплинув 03.04.2015 року, а тому скасуванню 22.07.2015 року не підлягав як такий, що був відсутній.

На ухвалену постанову окружного адміністративного суду від 22.12.2015 року подав апеляційну скаргу 18 окремий мостовий загін в/ч НОМЕР_1 . Вважає, що прийняте рішення підлягає скасуванню, оскільки обставини справи з`ясовано судом не повно, при тому порушено норми матеріального та процесуального права. Судом не забезпечено повного та всебічного дослідження обставин справи, не виконано обов`язку. Просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

При тому доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суддя не мав права розглядати справу одноособово, так як стороною у справі є Державна спеціальна служба транспорту, яка згідно з положенням входить в систему центральних органів виконавчої влади, а тому розгляд справи мав проводитися колегією суддів у складі 3 суддів. Крім того вважає, що судом помилково застосовано до спірних правовідносин п. 204, 222, 230 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній спеціальній службі транспорту, натомість мало бути застосовано п.99 цього Положення та ч.3 ст.23 Закону України «Про державну таємницю», з якою кореспондується цей пункт. Також вважає помилковим застосування судом першої інстанції правил, визначених Положенням про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) ЗСУ, дія яких не поширюється на збройні формування ДССТ, а також Положення про організацію в Державній спеціальній службі транспорту роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, яке регулює питання обчислення вислуги років для призначення пенсії і соціальних виплат військовослужбовцям. Скаржник вважає, що суд першої інстанції грубо порушив Закон України «Про державну таємницю», поновивши позивача, який не має допуску до державної таємниці, на військовій посаді. Апелянт також посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Також не погодився із зазначеним судовим рішенням відповідач-2 - Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту Міністерства інфраструктури України та подав апеляційну скаргу. Вважає, що в ході судового розгляду не було належним чином з`ясовано всіх фактичних обставин справи, які мають істотне значення для вирішення спору. Рішення суду є незаконним, оскільки прийнято з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Допущені порушення призвели до неправильного вирішення спору. Просить скасувати оскаржувану постанову таухвалити нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги наводить те, що Держспецтрансслужба відповідно до Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» не є військовим формуванням, а є спеціалізованим державним органом транспорту у системі центрального органу виконавчої влади. Функції та повноваження Державної спеціальної служби транспорту визначаються Положенням, яке затверджується Президентом України, а тому суд помилково застосував до спірних відносин сторін Положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001року №1053. Звільнення позивача з військової служби відбулося з підстав та в порядку, передбачених спеціальними нормами чинного законодавства поза процедурою накладення дисциплінарного стягнення. Також суд при винесені рішення допустився додаткової помилки, не дотримавшись порядку поновлення на військовій службі. Судом при розгляді справи порушено норми процесуального права, зокрема і щодо витребування доказів згідно ст. 69, 71 КАС України. Також вважає, що судом першої інстанції грубо порушено норми процесуального законодавства в частині невірного застосування норм трудового законодавства до категорії військовослужбовців Держспецтрансслужби, а саме: Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та листа Міністерствапраці та соціальної політики України від 09.09.2014р. № 10196/0/14- 14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», що є неприпустимим.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, юридичної оцінки обставин справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, а апеляційні скарги відповідачів-1 та -2 слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , майор запасу, проходив військову службу за контрактом у Державній спеціальній службі транспорту (далі - ДССТ) Міністерства інфраструктури України в період з 1999 року по 2015 рік.

З 28.09.2011 року проходив військову службу у 18 окремому мостовому загоні військової частини НОМЕР_1 на посаді заступника командира загону-начальником транспортно-технічної частини за контрактом, укладеним 17.09.2010 року строком на п`ять років.

Постановами Ужгородського міськрайонного суду від 22.05.2015 року та від 27.05.2015 року, які набрали законної сили ОСОБА_1 притягнутий до адміністративній відповідальності за п.6 ч.1 ст.212-2 КУпАП у виді штрафу з тих підстав, що в січні-березні 2015 року виїжджав за межі України без належного повідомлення режимно-секретного органу військової частини маючи допуск до державної таємниці.

20.08.2015 року позивачем було подано рапорт на ім`я командира військової частини про надання невикористаної відпустки за 2014 рік, який був задоволений та відповідно був виданий наказ командира військової частини (по стройовій частині) від 01.09.2015 року №208 за яким в період з 01 по 10 вересня 2015 року позивач знаходився у відпустці.

11.09.2015 року до позивача було доведено акт прийому-передачі посади, яку він обіймав, проходивши військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

12.09.2015 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №218 позивача було виключено із списків особового складу частини і направлено для зарахування на військовий облік в Ужгородський ОМВК Закарпатської області на підставі витягу з наказу голови Адміністрації Держспецтрансслужби (по особовому складу) від 31.08.2015 року №54 про звільнення з військової служби у запас Збройних Сил України за пунктом е ч.6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через службову невідповідність).

Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося в порушення процедури, визначеної Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Кодексу України про адміністративні правопорушення, Положеннями про проходження громадянами України військової служби у Державній спеціальній службі транспорту, затвердженого указом Президента України від 03.02.2009 року №60/2009 (далі - Положення №60/2009) та Положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 року № 1053 (далі - Положення №1053), Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, за якими не допускається звільнення військовослужбовця через службову невідповідність: - подвійне застосування дисциплінарної відповідальності до позивача за одне і те саме правопорушення; притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю після спливу строку застосування дисциплінарного покарання з моменту, коли командиру стало відомо про таке порушення; не повідомлення позивача командиром військової частини за місяць перед вирішенням направлення подання та інших документів про звільнення з військової служби.

Проте, погодитися з такими висновками суду першої інстанції в тій частині не можна, оскільки такі не відповідають обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального права.

Частина 6 ст.43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (в редакції від 01.07.2015 року) (далі Закон № 2232-XII) порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.7 ст.5 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05.02.2004 року № 1449-IV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1449-IV) порядок проходження служби військовослужбовцями Державної спеціальної служби транспорту, присвоєння і позбавлення військових звань визначаються Положенням, яке подається центральним органом виконавчої влади у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури і затверджується Указом Президента України.

На виконання припису цієї норми Закону № 1449-IV прийнято Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній спеціальній службі транспорту, затвердженого указом Президента України від 03.02.2009 року №60/2009, згідно пункту 1 якого визначено, що цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Державній спеціальній службі транспорту та особливості проходження військової служби у воєнний час. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Державній спеціальній службі транспорту кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

З матеріалів справи вбачається, що згідно із постановами Ужгородського міськрайонного суду від 22.05.2015 року по справі №308/3204/15-п та від 27.05.2015 року по справі №308/4981/15-п за вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 його притягнуто до адміністративної відповідальності за п.6 ч.1 ст.212-2 КУпАП України у зв`язку із виїздом за межі України без повідомлення РСО в/ч НОМЕР_1 в період 03.01.2015 року, 10.01.2015 року, 11.01.2015 року, 13.01.2015 року, 17.01.2015 року, 18.01.2015 року ( 2 виїзди), 19.01.2015 року, 08.02.2015 року, 11.02.2015 року, 12.02.2015 року, 16.02.2015 року, 18.02.2015 року, 19.02.2015 року, 20.02.2015 року, 21.02.2015 року (2 виїзди), 22.02.2015 року, 23.02.2015 року, 24.02.2015 (протокол №5 від 23.03.2015) та 27.02.2015 року, 28.02.2015, 01.03.2015, 02.03.2015, 03.03.2015, 08.03.2015, 11.03.2015, 12.03.2015, 14.03.2015, 15.03.2015 (протокол №17 від 29.04.2015).

Зазначені вище постанови суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності були предметом перегляду в апеляційному порядку та постановами апеляційного суду Закарпатської області залишені без змін, а відтак і набрали законної сили.

Судом встановлено, що розпорядженням начальника Управління СБУ в Закарпатській обл. від 22.07.2015 р. № 98-д заступнику командира - начальнику транспортно-технічної частини 18 окремого мостового загону 1 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту майору Рижаку С.В. скасовано доступ до державної таємниці.

Однією з підстав, як передбачено п. 3 ч. 2 ст. 23 Закону України "Про державну таємницю" у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено у разі невиконання громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України "Про державну таємницю" громадянина, якому відмовлено у допуску до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов`язану з державною таємницею, чи звільнено. Вказана норма кореспондується з п.99 Положення № 60/2009.

Так, згідно п. 99 Положення № 60/2009 військовослужбовець, якому відмовлено (якого позбавлено) у відповідній формі допуску до відомостей, що становлять державну таємницю, призначається на посаду, якою передбачено форму допуску, яку він має або яка не передбачає допуску до відомостей, що містять державну таємницю. В разі неможливості призначення на таку посаду військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби через службову невідповідність.

Аналізуючи Положення № 60/2009, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ним передбачено три самостійні підстави для звільнення військовослужбовця із формулюванням підстави звільнення військовослужбовця через службову невідповідність, а саме: у разі неможливості призначення військовослужбовця, позбавленого допуску до державної таємниці, на посаду, яка не передбачає допуску до державної таємниці; у разі застосування до військовослужбовця відповідного дисциплінарного стягнення, передбаченого Дисциплінарним статутом Збройних Сил України; за результатами атестації військовослужбовця.

В той же час, на думку колегії суддів, Положення № 60/2009 не містить вимог щодо строку завчасного повідомлення військовослужбовця про майбутнє звільнення з підстав, передбачених п. 99 цього Положення. Вказане Положення також не зобов`язує командування ДССТ притягати військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності за фактом припинення йому допуску до державної таємниці або проводити у зв`язку з цим атестацію військовослужбовця. Позбавлення військовослужбовця допуску до державної таємниці, за умови відсутності інших посад, що не передбачають такого допуску, є достатньою та самостійною підставою для звільнення військовослужбовця зі служби через службову невідповідність.

Помилковим є висновок суду першої інстанції щодо застосування до військовослужбовців Державної спеціальної служби транспорту Положенням про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 року № 1053, оскільки зазначене Положення не поширює свою дію на збройні формування Державної спеціальної служби транспорту.

Отже, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин прийшов до хибного висновку про застосування процедури, яка мала б передувати звільненню позивача з підстав службової невідповідності, зокрема пп. 204, 222, 230 Положення №60/2009, п. 64 Положення №1053, положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Згідно відповіді Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 12.10.2015 року № 38/10-12/1069 на інформаційний запит сторони позивача повідомлено, що в Служби є посади штатно-посадової категорії "підполковник" та "капітан", за якими не передбачено наявності допуску до державної таємниці.

Водночас, згідно довідки Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 17.12.2015 року № 38-2/1-2/575 в період з 01.07. по 31.08.2015 року в структурних підрозділах ДССТ вакантні офіцерські посади, за якими не передбачено допуску до державної таємниці, відсутні.

Таким чином, пункт 2 наказу голови Адміністрації ДССТ (по особовому складу) №54 від 31.08.2015 року про звільнення з військової служби в запас Збройних Сил України заступника командира - начальника транспортно-технічної частини НОМЕР_2 окремого мостового загону майора ОСОБА_1 за пунктом е ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (через службову невідповідність) підставно прийнято у відповідності до пункту 99 Положення №60/2009, оскільки така посада передбачає роботу з інформацією, що має ступінь секретності «таємно»(форма допуску 3). Отже, звільнення позивача з військової служби відбулося з підстав та в порядку, передбачених спеціальними нормами чинного законодавства поза процедурою накладення дисциплінарного стягнення.

Разом з тим, вирішуючи позовну вимогу про визнання незаконним розпорядження начальника УСБУ в Закарпатській області від 22.07.2015 року №98-д про скасування заступнику командира - начальнику транспортно-технічної частини 18 окремого мостового загону майору ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оцінка встановлених обставин у справі про притягнення до адміністративної відповідальності виходить за межі компетенції суду, а також щодо недоведеності позивачем вимог в частині неправомірного прийняття оскаржуваного розпорядження, з урахуванням наступного.

Як вже було наведено вище, постанови Ужгородського міськрайонного суду від 22.05.2015 року по справі №308/3204/15- п, від 27.05.2015 року по справі №308/4981/15-п, які залишені в силі постановами апеляційного суду Закарпатської області від 25.06.2015 року, встановлено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП України у зв`язку із виїздом за межі України без повідомлення РСО в/ч НОМЕР_1 .

Позивач в апеляційній скарзі покликається на недопустимість доказів, використаних справах №308/3204/15-п, №308/4981/15-п про притягнення його до адміністративної відповідальності, а саме: інформації, яка була здобута без дотримання його прав і свобод, у передбачених законом випадках та у відповідному процесуальному порядку особами або підрозділами, які уповноважені здійснювати оперативно-розшукову діяльність при одержанні фактичних даних.

Колегія суддів вважає, що такі доводи не заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень.

Згідно вимог ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, суд апеляційної інстанції як адміністративний суд не вправі перевіряти законність ухвалення постанов суду про притягнення до адміністративної відповідальності.

Крім того, як видно з матеріалів справи, УСБУ в Закарпатській області на підставі отриманої інформації було задокументовано факти порушення ОСОБА_1 вимог ст.28 Закону України «Про державну таємницю», пп. 116, 690, 692, 696-699 «Порядку організації та затвердження режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939. По даним фактам було складено два протоколи № 5 від 23.03.2015 та №17 від 29.04.2015 про адміністративне правопорушення за ознаками п.6 ч.1 ст.212-2 КУпАП, тобто за фактами порушення вимог чинного законодавства України про державну таємницю, яке регламентує порядок виїздів за кордон для громадян України, яким надано допуск та доступ до державної таємниці. За результатами складених адміністративних протоколів, рішеннями Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, які апеляційний суд Закарпатської області залишив без змін.

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну таємницю» скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв`язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Оскільки виявлені в ході перевірки обставини знайшли своє підтвердження та підпадали під визначення п.3 ч.2 ст.23, ч.2 ст.26 Закону України «Про державну таємницю», а саме невиконання громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена, стало підставою для скасування допуску до державної таємниці, тобто прийняття УСБУ в Закарпатській області розпорядження від 22.07.2015 року №98-д .

07.08.2015 року до 18 окремого мостового загону військової частини НОМЕР_1 УСБУ в Закарпатській області було направлено повідомлення про скасування ОСОБА_1 допуску до державної таємниці.

Таким чином, УСБУ в Закарпатській області рішення про скасування допуску до державної таємниці ОСОБА_1 прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства України у сфері врегулювання відносин пов`язаних з державною таємницею.

Згідно чч. 1,2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідачі-1,-2 довели правомірність прийнятого головою Адміністрації ДССТ пункту 2 наказу (по особовому складу) від 31.08.2015 року №54 про звільнення з військової служби в запас Збройних Сил України позивача за пунктом е ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (через службову невідповідність), а відповідач-3 - правомірність винесеного начальником управління СБУ в Закарпатській області розпорядження №98-д від 22.07.2015 року про скасування допуску до державної таємниці ОСОБА_1 , діючи при цьому на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Суд першої інстанції вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника командира загону - начальника транспортно-технічної частини 18 окремого мостового загону в/ч НОМЕР_1 не звернув увагу на приписи ч.2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", яка вказує, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Також пунктом 34 Положеннями від 03.02.2009 року №60/2009 передбачено , що контракт припиняється (розривається): у день закінчення строку контракту; у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового розірвання контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Державної спеціальної служби транспорту).

В даному випадку наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №218 від 12.09.2015 року позивача було виключено із списків особового складу частини і направлено для зарахування на військовий облік в Ужгородський ОМВК Закарпатської області.

Даний наказ є чинним, оскільки ОСОБА_1 не звертався до суду з позовними вимогами стосовно визнання такого наказу протиправним.

Беручи до уваги наведені нормативно-правові акти та встановлені обставини справи, що підтверджені належними та допустимими письмовими доказами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно погодився з доводами позивача та поновив ОСОБА_1 на посаді заступника командира загону - начальника транспортно-технічної частини 18 окремого мостового загону в/ч НОМЕР_1 .

Щодо доводу сторони позивача в частині строку дії допуску позивача за формою №3, який на його думку сплинув 03.04.2005 року, а отже не підлягав скасуванню 22.07.2015 року як такий, що був відсутній, в підтвердження чого стверджує, що допуск форми № 3 позивачу був наданий згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 48 від 04.03.2005 р. строком на 15 років. При цьому, згідно абзацу восьмого ч.1 ст. 22 Закону України «Про державну таємницю» із змінами, внесеними згідно із Законом України від 06.07.2010 р. № 2432-VІ змінено термін дії для форми 3, який становить 10 років.

З матеріалів справи слідує, що допуск до державної таємниці форми № 3 ОСОБА_1 наданий згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 48 від 04.03.2005 року строком на 15 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про державну таємницю" (в редакції, яка діяла з 24.03.2004р.) залежно від ступеня секретності інформації встановлено форми допуску до державної таємниці, одна з яких форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно" з терміном дії 15 років.

В абзац восьмий ч.1 ст. 22 Закону України "Про державну таємницю" внесено змінами згідно із Законом України від 06.07.2010 р. № 2432-VI, згідно яких термін дії допуску форми 3 - 10 років.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99).

Із листа Міністерства юстиції України №2130-0-33-10 від 10.12.2010 року вбачається, що надані на підставі положень Закону України «Про державну таємницю» (до внесення змін Законом України від 06.07.2010 р. № 2432-VІ) керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій допуски до державної таємниці з термінами дії за формою 3 - 15 років є дійсними до завершення відповідних термінів дії або до виникнення передбачених Законом підстав для відмови у наданні допуску до державної таємниці.

Таким чином, наданий ОСОБА_1 допуск до державної таємниці форми № 3 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 48 від 04.03.2005 року строком на 15 років у випадку його не скасування повинен був сплинути 04.03.2020 року.

Вирішуючи питання 18 окремого мостового загону в/ч НОМЕР_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо не проведення розгляду справи колегією суддів з огляду на те, що стороною у справі виступає орган, який входить у систему центральних органів виконавчої влади, колегія суддів вважає його безпідставним.

Так, в силу вимог ст. 1 Закону України "Про Державну спеціальну службу транспорту" Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим державним органом транспорту у системі центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану (далі - в особливий період).

Таким чином, Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту є структурним підрозділом у системі Міністерства інфраструктури України і до складу системи центральних органів влади не входить.

Також колегія суддів вважає недостатніми підстави для заявлення відводу чи самовідводу судді суду першої інстанції з мотивів упередженості розгляду справи.

Поряд з наведеним, колегія суддів вважає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог стосовно скасування наказу про звільнення з займаної посади та поновлення на військовій службі ОСОБА_1 суд, вирішуючи питання стягнення матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу пов`язаний з результатом вирішення попередніх позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим критеріям оскаржуване судове рішення в частині задоволення позову не відповідає зважаючи на наведені вище встановлені обставини справи і норм матеріального права.

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

З огляду на встановлену невідповідність висновків суду обставинам справи в частині задоволенні позовних вимог та порушення при цьому судом першої інстанції норм матеріального права оскаржувана постанова підлягає частковому скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційні скарги 18-го окремого мостового загону 1-го об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ), Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту Міністерства інфраструктури України задовольнити повністю.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 року у справі № 807/2211/15 в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні в цій частині позовних вимог.

В решті постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 року у справі № 807/2211/15 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.П. Сапіга

Судді Н.Г. Левицька

І.М. Обрізко

Повний текст виготовлено 26.04.2016р.