КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 826/25106/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.
Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В, Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2015 року ОСОБА_3 (далі - Позивач, ОСОБА_3) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Відповідач-1, Фонд), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - Відповідач-2, Уповноважена особа) про:
- визнання неправомірними дій Уповноваженої особи щодо визнання договору №003-20700-160215 банківського вкладу (депозиту) Delta Premier від 18.02.2015 року, укладеного між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3, нікчемним;
- визнання нечинним (неправомірним) та скасування рішення Відповідача-2 щодо визнання договору №001-20703-180215 банківського вкладу (депозиту) Delta Premier від 18.02.2015 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 нікчемним;
- визнання протиправною бездіяльності Відповідача-2 щодо невнесення інформації про Позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
- зобов'язання Відповідача-2 внести інформацію про Позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк», із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та надати її до Фонду;
- зобов'язання виконавчої дирекції Фонду затвердити загальний реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою переліку вкладників, до якого буде внесено інформацію про ОСОБА_3 як вкладника за договором №003-20700-160215 банківського вкладу (депозиту) Delta Premier від 16.02.2015 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2016 року було відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду на 26.04.2016 року.
У зв'язку з отриманням судом інформації про перебування на розгляді Конституційного Суду України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України, судом було поставлено на обговорення питання про зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України подання Верховного Суду України, викладеного в постанові Пленуму Верховного Суду України від 03.07.2015 року №13 щодо конституційності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У судовому засіданні представники Відповідачів проти зупинення провадження не заперечували.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, заслухавши думку представників відповідачів, колегія суддів вважає за необхідне заявлене зупинити провадження у справі з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтування правової позиції Позивача щодо протиправності рішення Уповноваженої особи та зобов'язання останньої вчинити дії, засноване переважно на положеннях Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому, стверджуючи про правомірність своїх дій, Відповідач-1 та Відповідач-2 посилаються на приписи вказаного нормативно-правового акту.
З огляду на викладене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.04.2015 року у справі №826/9693/13-а зупинено провадження у вказаній справі та прийнято рішення про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Закону України від 23.02.2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Підставою для такого звернення суд касаційної інстанції визначив, зокрема, те, що попри встановлену Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» мету - захист прав і законних інтересів вкладників банку, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України (стаття 2 Закону), його практичне застосування до неплатоспроможних банків ставить вкладників банку в нерівні умови при відшкодуванні депозитних коштів, допускає застосування різних підходів в зобов'язальних відносинах з кредиторами та позичальниками банку.
Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України від 03.07.2015 року №13 оформлено рішення Верховного Суду України про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України.
Згідно п 3 ч. 1 ст. 156 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 156 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі наявності інших причин за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - до терміну, встановленого судом.
Тобто, право зупинити провадження у справі на підставі пункту 4 частини 2 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України виникає за умови подання стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, обґрунтованого клопотання про зупинення провадження.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 9 КАС України у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
Зі змісту положень ч. 5 ст. 9 КАС України вбачається, що право на звернення до Верховного Суду України в суду з'являється у випадку виникнення сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Тобто, факт звернення до Верховного Суду України, а останнім до Конституційного Суду України свідчить про наявність сумніву у суду щодо відповідності закону Конституції України.
Одним з основоположних принципів адміністративного судочинства є, зокрема, принцип законності, який полягає у тому, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відтак, суд зобов'язаний вирішувати справи відповідно до Конституції та законів України, водночас, виникнення сумнівів у відповідності закону Конституції України фактично унеможливлює розгляд справи із дотриманням основоположних і фундаментальних принципів адміністративного судочинства.
При цьому колегією суддів враховується, що Конституційний Суд України в пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення від 29.06.2010 року №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.
Частиною 2 ст. 152 Конституції України закріплено, що закони, інші правові акти, їх окремі положення, визнані рішенням Конституційного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення.
При цьому згідно ч. 3 ст. 61 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.
Приписи статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначають, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 70 вказаного Закону передбачено, що у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку.
Конституційний Суд України має право зажадати від органів, зазначених у цій статті, письмового підтвердження виконання рішення, додержання висновку Конституційного Суду України.
Частиною 6 пункту 4 рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 року у справі №1-31/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) передбачено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Системний аналіз наведених норм в контексті зазначених положень рішень Конституційного Суду України свідчить про те, що у випадку визнання неконституційним Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в цілому або окремих його норм, останні втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення. Проте, як було зазначено вище, Конституційний Суд вправі визначити у своєму рішенні, порядок і строки його виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
При цьому судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку визнання неконституційними певних норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо відповідності їх Основному Закону може призвести до порушення його логіки і структури, спричинити виникнення прогалин у ньому. У зв'язку із цим, може виникнути необхідність вжиття додаткових заходів щодо забезпечення виконання прийнятого рішення. Додаткові заходи, у свою чергу, можуть стосуватися внесення змін до чинного Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року у справі №1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Виходячи із зазначеного, за результатами розгляду конституційного подання щодо Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, в залежності від рішення Конституційного Суду може змінитися. Вказане свідчить про істотність результатів розгляду судом конституційної юрисдикції подання Верховного Суду України для прийняття законного та обґрунтованого рішення у даній адміністративній справі.
Поряд з цим, судовою колегією враховується, що оскільки процесуальний закон не містить норм, які визначали подальші процесуальні дії суду при зверненні до Верховного Суду України, вказану прогалину було усунуто приписами Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», в абзаці 2 пункту 2 якої закріплено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд в будь-якій стадії розгляду справи.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про наявність достатніх підстав для зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за поданням Верховного Суду України, викладеного в постанові Пленуму Верховного Суду України від 03.07.2015 року №13 «Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України», оскільки, на думку колегії суддів, таке звернення є перешкодою для вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 9, 156, 160, 165, 196, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Зупинити апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - до розгляду Конституційним Судом України подання Верховного Суду України, викладеного в постанові Пленуму Верховного Суду України від 03 липня 2015 року №13 щодо конституційності Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 02 квітня 2015 року у справі №826/9693/13-а.
Зобов'язати сторони після усунення обставин, що стали підставою для зупинення апеляційного провадження у справі, повідомити про це суд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
