ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року

Справа № 911/2037/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Гольцової Л.А. (доповідач)

суддів

Плюшка І.А., Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України

на рішення та постанову

Господарського суду Київської області від 24.12.2015 Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016

у справі

№ 911/2037/15

Господарського суду

Київської області

за позовом

Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ековіте"

третя особа

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку

про

визнання попередніх договорів недійсними

за участю представників:

позивача : Кравченко О.Ю., дов. від 19.05.2015;

відповідача: Перевозник П.М., дов від 28.05.2015;

третьої особи: Самборський В.С., дов. від 16.10.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.12.2015 у справі №911/2037/15 (суддя Кошик А.Ю.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді - Рябуха В.І., Ропій Л.М.) рішення Господарського суду Київської області від 24.12.2015 у справі №911/2037/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 17.10.2014 позивач та відповідач підписали протокол про наміри № 1, в якому, з огляду на те, що відповідач є емітентом відсоткових іменних облігацій, а позивач є власником облігацій на суму 72 550 000,00 грн, та на те, що відповідач має намір здійснити реорганізацію шляхом перетворення в публічне акціонерне товариство та здійснити емісію простих іменних акцій, дійшли згоди щодо обміну облігацій на акції шляхом укладання на фондовій біржі "Переспектива" зустрічних договорів купівлі-продажу цінних паперів у порядку, передбаченому у вказаному протоколом про наміри № 1.

В протоколі про наміри №1 сторони погодили умови укладення попередніх договорів купівлі-продажу.

20.10.2014 на виконання протоколу про наміри № 1 позивач та відповідач уклали два попередні договори купівлі-продажу цінних паперів № 236-3/3 та № 237-3/3 (попередній договір № 236-3/3 та попередній договір № 237-3/3).

Відповідно до п. 1.1 попереднього договору № 236-3/3, сторони зобов'язались протягом 3 робочих днів від дати надання відповідачем позивачу письмового повідомлення про виконання відповідачем умов пункту 1.3 цього попереднього договору, укласти на фондовій біржі "Перспектива" на визначених в ньому умовах основний договір купівлі-продажу цінних паперів, а саме, простих іменних акцій ПАТ "Ековіте", що відповідають вимогам законодавства з недержавного пенсійного забезпечення.

В пункті 1.3 попереднього договору № 236-3/3 сторонами погоджено, що для підписання основного договору, визначеного в п. 1.1 цього попереднього договору, відповідач має вчинити дії щодо:

- перетворення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ековіте" в Публічне акціонерне товариство "Ековіте";

- реєстрації в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку випуску (емісії) акцій;

- присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

- укладання з депозитарієм договору про обслуговування випуску (емісії) акцій;

- отримання свідоцтва про реєстрацію випуску (емісії) акцій;

- оформлення та депонування глобального сертифіката;

- викупу необхідної кількості акцій та/або отримання тимчасового свідоцтва про реєстрацію наступного (другого) випуску (емісії) акцій;

- надання документів, що підтверджують повноваження представника.

Предметом цього попереднього договору є зобов'язання сторін щодо укладення основного договору купівлі-продажу акцій, а предметом основного договору буде купівля-продаж акцій, які набуті у власність (викуплені) відповідачем та/або розміщуються останнім відповідно до проспекту наступної (другої) емісії акцій (п.п. 1.5 та 1.6 попереднього договору № 236-3/3).

В п. 2.1 попереднього договору № 236-3/3 сторонами визначені погоджені в протоколі про наміри № 1 умови купівлі-продажу акцій, які будуть емітовані відповідачем після перетворення в публічне акціонерне товариство.

Відповідно до п. 1.1 попереднього договору №237-3/3, сторони зобов'язались в один день з укладенням між ними договору купівлі-продажу цінних паперів, предметом якого будуть прості іменні акції Публічного акціонерного товариства "Ековіте", вчиненого відповідно до положень попереднього договору № 236-3/3, укласти на фондовій біржі "Перспектива" договір купівлі-продажу цінних паперів, а саме: облігацій відсоткових іменних, емітованих ТОВ "Ековіте" та зареєстрованих Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку на дату укладення цього попереднього договору.

В п. 2.1 попереднього договору № 237-3/3 сторонами визначені погоджені в протоколі про наміри № 1 умови купівлі-продажу облігацій.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просить визнати недійсними попередній договір № 236-3/3 та попередній договір № 237-3/3, посилаючись на їх удаваність в розумінні ст. 235 ЦК України, оскільки вони були укладені з метою приховання іншого правочину, а саме договору міни (конвертації) емітованих відповідачем та належних позивачу облігацій загальною вартістю 72 550 000,00 грн на пакет акцій, які будуть емітовані ПАТ "Ековіте", загальною вартістю 72 550 000,00 грн, в той час, як цінні папери, які є предметом оспорюваних договорів, є неконвертованими облігаціями, оскільки проспект емісії належних позивачу облігацій не передбачає можливості їх конвертації в акції акціонерного товариства.

В обґрунтування вимог позивач послався на ч. 1 ст. 5², ч. 4 ст. 8, ч. 8, ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", п. 2 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України, Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності на предмет їх відповідності нормам права дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно положень ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч. 2 ст. 235 ЦК України).

Згідно з п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи (п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Проаналізувавши положення ст. 655, 656, 715, 716 ЦК України, суди попередніх інстанцій визначили, що договір міни містить в собі два товарні договори купівлі-продажу, в яких відсутня розрахунково-грошова складова. Відповідно, основна відмінність договору купівлі-продажу від договору міни полягає саме в оплатності товарів, робіт, послуг.

Однак зі змісту попередніх договорів, як вірно встановили суди не вбачається, що сторони не мали наміру проводити розрахунки в грошовому вираженні, оскільки умовами основних договорів, які сторони мали вчинити на виконання попередніх договорів, передбачалось викуп відповідачем емітованих ним облігацій, які перебувають у власності позивача. В свою чергу, за іншим договором, а саме купівлі-продажу, позивач мав намір придбати емітовані відповідачем акції, в разі перетворення останнього в публічне акціонерне товариство, акції на аналогічну суму.

Про непроведення грошових розрахунків та вчинення договору міни акцій на облігації можна було б стверджувати лише після вчинення основних договорів, виходячи з фактичних обставин їх виконання (непроведення грошових розрахунків), чого на даний час не відбулось.

Таким чином суди дійшли висновку, що твердження позивача про відсутність в договорах такої істотної умови договору купівлі-продажу як оплатність товару не підтверджується з огляду на умови попередніх договорів, якими визначено вартість цінних паперів, які є предметом купівлі-продажу.

При цьому, з огляду на норми ст. 635 ЦК України та ст. 182 ГК України, укладення попереднього договору породжує зобов'язання сторін лише щодо укладення в майбутньому основного договору на визначених попереднім договором умовах, а відтак, не породжує для сторін зобов'язань, які передбачаються умовами основного договору, який сторони мають намір укласти.

До умов попереднього договору не можуть застосовуватись правові наслідки як до основного договору і, наслідком виконання такого попереднього договору, є вчинення (укладення) відповідного основного договору, а не виконання останнього.

Враховуючи зазначене, як суд першої інстанції, так і апеляційний господарський суд обґрунтовано визначились, що позивачем не доведено наявності обставин для визнання попереднього договору № 236-3/3 та попереднього договору № 237-3/3 недійсними з підстав, зазначених у позовній заяві.

Судами відхилено посилання позивача на порушення спірними попередніми договорами ч. 8 ст. 17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", оскільки договори сторонами укладено без участі (посередництва) торговця цінними паперами, а відтак, в силу приписів ч. 9 ст. 17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", вони є нікчемними. Суди виходили з того, що спірні договори є попередніми і не мають наслідком операції безпосередньо з цінними паперами, а відтак, укладення їх за участю (посередництва) торговця цінними паперами не вимагається.

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову, зроблені з дотриманням вимог ст. 4³, 4⁷, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111⁷ ГПК України).

Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження господарських судів першої та апеляційної інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 111⁷ ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій у даній справі відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 24.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 у справі № 911/2037/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді І.А. ПЛЮШКО

С.С. САМУСЕНКО