ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" квітня 2016 р. м. Київ К/800/34226/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Приватного підприємства «НВВ»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013

у справі № 802/594/13-а

за позовом Приватного підприємства «НВВ»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «НВВ» звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.11.2012 № 0001782310.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.03.2013 позов задоволено повністю.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013 скасовано постанову суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено.

ПП «НВВ» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ст.ст. 772, 936 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996 ХІV, ст.ст. 61, 67 Конституції України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 13.11.2012 № 0001782310 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 358188 грн., в т.ч.: 238792 грн. за основним платежем та 119396 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки документальної позапланової невиїзної перевірки за період з 01.02.2012 по 31.03.2012, викладені в акті від 31.10.2012 № 2716/22/31041906, про порушення вимог ст.ст. 185, 187, 188, 198 п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України. Порушення цих норм закону полягало в неправомірному включенні до складу податкового кредиту за березень 2012 року податку на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «Інтер Лауд» виробничого обладнання.

В обґрунтування відсутності у позивача права на формування податкового кредиту за операціями з ТОВ «Інтер Лауд» податковий орган посилається на те, що згідно з актом планової виїзної перевірки цього контрагента позивача від 13.09.2012 № 2123/22/36243372 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.06.2012, господарські операції контрагента з ТОВ «Укрпластікс» з придбання основних засобів не мали реального характеру.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до вимог ст. 198 Податкового кодексу України.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі якщо господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Водночас висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обґрунтовуватись лише встановленими податковим органом при здійсненні перевірки обставинами щодо допущення постачальником порушеннями вимог законодавств.

Аналіз положень п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів (послуг) з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з поставки товарів (послуг) повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів (робіт, послуг) мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, а податковий кредит обов'язково має бути підтверджено податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, суди повинні надавати належну оцінку усім таким доказам кожному окремо та у їх сукупності, встановлювати їх реквізити, зміст.

Також доведенню у таких справах підлягають обставини щодо придбання платником податків товарів з метою використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим необхідно встановлювати мету здійснення господарських операцій (призначення товару) тощо.

З метою дослідження фактичного придбання товарів у межах господарської діяльності необхідно було встановити зміст господарських операцій, за якими позивачем нараховано (сплачено) податок на додану вартість, договірні умови поставки, фактичний порядок поставки, обсяги товарів, мету придбання, належним чином досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, з'ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій поставки, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Суд першої інстанції вказав про надання позивачем у підтвердження факту вчинення господарських операцій з ТОВ «Інтер Лауд» первинних документів, зокрема: договору поставки від 27.02.2012 № 02-02/1, специфікації № 1 до договору, податкової накладної від 06.03.2012 № 17, видаткових накладих від 28.02.2012 № ЛНА-000005, від 06.03.2012 № ЛНА 000015, договору відповідального зберігання від 06.03.2012 № 1, акта приймання-передачі від 06.03.2012 № 1, акта звірки розрахунків за період з 01.02.2012 по 12.03.2013.

Судом апеляційної інстанції такі докази залишено поза увагою, не досліджено чи відображають такі документи зміст господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції в обґрунтування висновку про нереальний характер операцій вказав на відсутність розрахункових документів, які б підтверджували здійснення оплати за придбані товари. При цьому суд апеляційної інстанції залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини про те, що податковий кредит позивачем сформовано на дату фактичного отримання товару, а не на дату здійснення оплати за такий товар, тобто на дату настання другої події в порядку, встановленому абз. 2 п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України. На момент розгляду справи розрахунки між сторонами проведені не були, що підтверджується актом звірки розрахунків за період з 01.02.2012 по 12.03.2013.

Суд касаційної інстанції зазначає, що ст. 198 Податкового кодексу України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит залежно від фактичної оплати за товар. Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, обставина щодо фактичного проведення розрахунків за товар не впливає на право платника податку на податковий кредит за умови формування його на дату відвантаження товару. Невиконання чи неналежне виконання покупцем зобов'язань з оплати товару не може бути самостійною підставою для висновку про нереальну поставку товару. Тому, дослідженню підлягають обставини щодо фактичної поставки товару.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином їх оцінити, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «НВВ» задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Вінницького апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун