ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2016 року Справа № 904/2987/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Ситниковій М.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача-1: голова Тихоненко Р.А., наказ № 16 від 17.05.2014 року, виписка з ЄДР № 463395 від 19.09.2011 року

від позивача-2: керівник Перекрест В.О., довідка з ЄДРПОУ № 327675 від 15.11.2010 року

від позивача-3: не з'явився

від позивача-4: не з'явився

від позивача-5: не з'явився

від позивача-6: керівник Ковальська С.Є., довідка з ЄДРПОУ № 462574 від 23.06.2011 року

від позивача-7: керівник Суходольський Л.П., довідка з ЄДРПОУ № 694639 від 15.11.2012 року, виписка з ЄДР № 251363 від 27.12.2011 року

від позивача-8: керівник Носаченко В.В., довідка з ЄДРПОУ № 536072 від 25.04.2012 року

від позивача-9: не з'явився

від позивача-10: керівник Хорешко В.Є., довідка з ЄДРПОУ № 652289 від 26.09.2012 року

від позивача-11: не з'явився

від позивача-12: не з'явився

від позивача-13: не з'явився

від позивача-14: не з'явився

від позивача-15: керівник Станкевич Т.Б., довідка з ЄДРПОУ № 696282 від 04.12.2012 року

від позивача-16: не з'явився

від позивача-17: керівник Каленик С.Г., довідка з ЄДРПОУ № 696819 від 05.12.2012 року

від відповідача: представник Єременко І.Л., довіреність № б/н від 31.12.2015 року; голова Вілкова Л.І., протокол № 4 від 31.10.2009 року, спеціальний витяг з ЄДРПОУ від 15.06.2015 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Садівничого товариства "Маяк-3" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2016 року у справі № 904/2987/15

за позовом

позивача-1: Громадської організації "Територіальне об'єднання садівничих товариств "Сура", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-2: Садівничого товариства "Удача", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-3: Обслуговуючого кооперативу "Садівниче товариство "Металург", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-4: Садівничого товариства "Чобіток", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-5: Садівничого товариства "Ясен", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-6: Садівничого товариства "Снежинка", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-7: Обслуговуючого кооперативу "Садівниче товариство "Огородник", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-8: Садівничого товариства "Содружество", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-9: Садівничого товариства "Лаванда-2", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-10: Садівничого товариства "Сура-6", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-11: Садівничого товариства "Звездочка", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-12: Садівничого товариства "Ліра", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-13: Садівничого товариства "Електродчик", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-14: Садівничого товариства "Колосок", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-15: Садівничого товариства "Уют", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-16: Обслуговуючого кооперативу садівниче товариство "Ромашка" штабу цивільної оборони Дніпропетровської області, с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

позивача-17: Садівничого товариства "Малинка", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

до Садівничого товариства "Маяк-3", с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області

про визнання договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року недійсним

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Садівничого товариства "Маяк-3" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року, укладеного між КСП "Перемога" і Огородньо-садівничим товариством "Маяк-3", насосної станції, яка складається з: літ. А - насосна загальною площею 83, 8 кв. м, літ. Б - операторська площею 12, 0 кв. м, № 1-3 огорожа, мережі - 14 км, та розташована за адресою вул. Насосна, буд. 1-А, с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, посвідченого Товарною біржею "Дніпропетровська міська біржа нерухомості" і зареєстрованого за № 356-Н98, зареєстрованого Комунальним підприємством "Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради 20.01.1999 року за № 79-1.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2016 року у справі № 904/2987/15 (головуючий суддя Панна С.П., судді: Соловйова А.Є., Золотарьова Я. С.) позов задоволено в повному обсязі; визнано недійсним договір купівлі - продажу від 20 січня 1999 року, укладений між КСП "Перемога" і Огородньо - садівничим товариством "Маяк-3", посвідчений Дніпропетровською міською біржею нерухомості і зареєстрований за р.№ 356-Н98; стягнуто з Садівничого товариства "Маяк-3" на користь Громадської організації "Територіальне об'єднання садівничих товариств "Сура" 1 218, 00 грн. - витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що за спірним договором купівлі-продажу від 20.01.1999 року насосна станція не може бути об'єктом купівлі-продажу, оскільки даний об'єкт відповідно до ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР було передано по акту передачі насосної станції з балансу КСП "Перемога" на баланс Садівничого товариства "Сура" по договору купівлі-продажу від 12.11.1998 року; в матеріалах справи є накладна за № 66 від 12.11.1998 року, яка свідчить про передачу насосної станції від КСП "Перемога" об'єднанню садівничих товариств "Сура", податкова накладна та акт технічного стану насосної станції від 23.12.1998 року. Отже, право власності на насосну станцію виникло у позивача-1 на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.1998 року з моменту передачі речі, як це передбачено п. 4.1. вказаного договору; договір купівлі-продажу насосної станції від 12.11.1998 року укладений у простій формі та не визнаний недійсним, а нотаріального посвідчення цей договір не потребує. За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу насосної станції від 20.01.1999 року, укладений між Огородньо-садівничим товариством "Маяк-3", як покупцем, та КСП "Перемога", як продавцем, не відповідає вимогам закону, тому є недійсним. Незважаючи на розходження найменування позивача-1 з найменуванням покупця, зазначеним у договорі купівлі-продажу від 12.11.1998 року, та незважаючи на розходження найменування відповідача з найменуванням покупця, зазначеним у договорі купівлі-продажу від 20.01.1999 року, суд першої інстанції прийшов до висновку про тотожність відповідних вказаних товариств. Встановивши, що позивачі звернулися за захистом свого порушеного права після спливу строку позовної давності, суд вважав, що права позивачів підлягають захисту, а причина пропуску строку позовної давності визнана судом поважною.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2016 року у справі № 904/2987/15 виправлено допущену в мотивувальній частині рішення суду від 27.01.2016 року описку, яка полягає в тому, що судом було зазначено: "На підставі викладеного, керуючись ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України", замість вірного: "На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 48, 59, 71, 76 Цивільного кодексу Української РСР, ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України", вірним вважати останнє.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Садівниче товариство "Маяк-3" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, відповідач просить скасувати це рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що в мотивувальній частині прийнятого рішення суд послався на ті обставини, що продавець КСП "Перемога" 12.11.1998 року вже продав спірне майно Садовому товариству "Сура" на підставі договору купівлі-продажу, тому саме ця юридична особа є власником насосної станції. Проте, станом на 2000 рік Садове товариство "Сура" в с. Волоське не значиться в Державному реєстрі по Дніпропетровській області. Територіальне об'єднання садівничих товариств "Сура" було зареєстровано Дніпропетровським районним управлінням юстиції 06.12.1998 року. За наведеного, відповідач вважає, що позивач-1 не є правонаступником СТ "Сура", не має жодного відношення до договору купівлі-продажу від 12.11.1998 року, оскільки станом на цю дату вказаної юридичної особи не існувало. На думку відповідача, суд залишив поза увагою той факт, що право власності на насосну станцію у продавця КСП "Перемога" виникло лише 20.01.1999 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом на право власності, отже право на відчуження нерухомого майна у КСП "Перемога" виникло лише після того, як це підприємство отримало його у власність. За доводами відповідача, належність йому спірної насосної станції на підставі договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року підтверджує КП "Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі даних інвентарної справи на вказаний об'єкт станом на 04.12.2004 року, ця обставина підтверджується також довідкою, виданою відповідачу продавцем насосної станції - КСП "Перемога", факт наявності у продавця права власності на майно, яке відчужувалось за договором від 20.01.1999 року, підтвердив і брокер, який засвідчив цей договір. Відповідач зазначає, що визнаючи законним перехід права власності від КСП "Перемога" до СТ "Сура" на насосну станцію на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.1998 року, суд дійшов висновку, що оскаржуваний договір купівлі-продажу від 20.01.1999 року не відповідає вимогам закону, проте, якому саме закону не відповідає вказаний договір, суд не вказав. Відповідач посилається і на ті обставини, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції порушив вимоги ст. 153 ЦК УРСР, відповідно до якої договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Однак у даному випадку, враховуючи положення ст.ст. 224, 225 ЦК УРСР, відповідач не вбачає підстав вважати, що договір купівлі-продажу від 12.11.1998 року містить всі істотні умови, необхідні для такого договору: не встановлює обставини щодо наявності у продавця права власності на майно, яке продається, не містить у достатній мірі визначення цього майна. Не відповідає, на думку відповідача, обставинам справи висновок суду першої інстанції і про те, що КСП "Перемога" 12.11.1998 року передало СТ "Сура" насосну станцію, яка є предметом спору, оскільки накладна, акт приймання-передачі, про які зазначив суд як про відповідні докази, теж не містять чіткого визначення майна, що передається. Також, за доводами відповідача, місцевий господарський суд не надав оцінки тим обставинам, що позивачі під час розгляду справи не заперечували факт оформлення права власності на насосну станцію за відповідачем, оскільки станом на січень 1999 року не мали правоздатності для оформлення такого договору купівлі-продажу. Відповідач зазначає, що частина садівничих товариств - позивачів не були засновані на момент укладення договорів купівлі-продажу від 12.11.1998 року та від 20.01.1999 року, відповідно, не могли прийняти участь у придбанні об'єкту продажу, а тому не мають належної правоздатності для його оскарження, провадження у справі відносно таких осіб мало бути припинено. За доводами відповідача, позивачі не надали жодних доказів того, що оспорюваний договір якимось чином порушує їх права, що відповідач чинить перешкоди в користуванні насосною станцією членам позивача-1. Відповідач зазначає, що він також є членом позивача-1 та на рівні з іншими членами об'єднання користується насосною станцією. Причиною його звернення до суду з вимогою про визнання права власності на насосну станцію стали обставини відсутності оригіналу оспорюваного договору, що є перешкодою для одержання земельної ділянки, на якій знаходиться насосна станція, в оренду. За доводами відповідача, позивач-1 та позивачі, які входили до його складу станом на січень 1999 року, з січня 1999 року по 2002 рік (3 роки) мали можливість звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору від 20.01.1999 року, але не скористались своїм правом на оскарження вказаного договору в межах строку позовної давності, встановленого ЦК УРСР. Позивачі знали про начебто порушене право щодо оформлення правовстановлюючого документу на насосну станцію на ОСТ "Маяк-3" в січні 1999 року, однак в позові не зазначили чи є поважні причини пропуску позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору від 20.01.1999 року. В матеріалах справи наявна копія постанови Арбітражного суду Дніпропетровської області від 25.06.2001 року по справі № Д 12/89, з якої вбачається, що позивачі з 2000 року намагалися оскаржити договір від 20.01.1999 року в судовому порядку. Позивач-1 використовував договір від 20.01.1999 року як підставу для укладення договору з Дніпропетровським РЕМ ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" № 145 від 15.06.2009 року, отримання від Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської облдержадміністрації дозволу на спеціальне водопостачання за № 00033. Суд послався у рішенні, що лише позивачі утримують насосну станцію, приймають участь у її ремонті, оплатили її викуп, вважають себе власниками, а відповідач нею ніколи не користувався. Однак, такі твердження суду відповідач спростовує тим, що він також є членом позивача-1. Незважаючи на вищевикладені обставини, відповідач вважає, що суд, всупереч вимогам законодавства, вирішив питання про можливість застосування положень ЦК України відносно наявності у суду права визнання причин пропуску строку позовної давності поважними та прийняв рішення щодо необхідності захисту права.

Позивачі проти задоволення апеляційної скарги заперечують. Позивачі зазначають, що у спірному договорі купівлі-продажу сторонами є КСП "Перемога" та Огородньо-садівниче товариство "Маяк-3", дані підприємства на сьогоднішній день відсутні в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Судом було подано запит і не отримано з ЄДРПОУ інформації про існування даних підприємств або їх правонаступників. Таким чином, незважаючи на наявність реєстрації даного договору купівлі-продажу в КП "Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, даний договір, на думку позивачів, є нікчемним у зв'язку з відсутністю юридичного покупця і власника майна за договором. Позивачі вбачають наступні підстави для визнання недійсним договору від 20.01.1999 року: 1) невідповідність вимогам закону (не існує особи - власника насосної станції, що є покупцем за оспорюваним договором, відповідно, не існує прав і обов'язків даної особи у зв'язку з її відсутністю); 2) вчинення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (укладення даного договору не передбачало правових наслідків, за якими саме відповідач в майбутньому міг би претендувати на насосну станцію, оскільки позивачі є фактичними її користувачами, які з моменту укладення спірного договору і по сьогоднішній день утримують, обслуговують та ремонтують насосну станцію; позивачі, вважаючи спірний договір нікчемним, всі подальші роки усвідомлювали, що не існує юридичного підприємства - власника майна, але у зв'язку з тим, що цей факт не порушував їх інтересів щодо користування насосною станцією, не було підстав для визнання даного нікчемного правочину недійсним до моменту звернення відповідача, який вважає себе правонаступником Огородньо-садівничого товариства "Маяк-3", з позовом до суду про визнання права власності на насосну станцію); 3) укладення учасниками господарських відносин договору з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), враховуючи те, що на момент укладення оспорюваного договору підприємством ОСТ "Маяк-3" вже існувала юридична особа СТ "МАЯК-3", чим підтверджується, що відповідач не має відношення до покупця за вказаним оспорюваним правочином; в статуті відповідача станом на момент укладення спірного договору (на 20.01.1999 року) не існувало і не могло існувати жодних посилань на правонаступництво або будь-яке юридичне відношення до покупця за договором купівлі-продажу. Отже, у зв'язку з відсутністю у відповідача правових підстав для того, щоб називати себе правонаступником Огородньо-садівничого товариства "Маяк-3", з метою запобігання у подальшому незаконних спроб будь-яких осіб претендувати на насосну станцію, якою фактично володіють і користуються позивачі, позивачі вважають за необхідне визнати оспорюваний договір купівлі-продажу недійсним на підставі його нікчемності. Окрім того, за доводами позивачів, продавцем та покупцем за спірним договором не дотримано вимог цивільного законодавства та не видано покупцеві документ, що підтверджує виконання зобов'язань покупця за договором щодо сплати коштів за насосну станцію у сумі 7 000, 00 гривень, що свідчило б про виконання договору. Відповідач не надав суду платіжних документів, які підтверджують здійснену ним оплату за оспорюваним договором купівлі-продажу. Разом з тим, відповідно до додатку до оспорюваного договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року участь у викупі насосної станції брали 19 товариств, які є узгоджувальною ланкою по її експлуатації та ремонту, роботою та обслуговуючим персоналом керує голова об'єднання "СУРА", який обирається на правлінні зазначених 19 товариств, які на той час були членами правління СТ (ОСТ) "СУРА". Ще до початку оформлення спірного договору позивачі сплатили вартість насосної станції продавцю за іншим договором купівлі-продажу від 12.11.1998 року, однак на момент укладення цього договору не було технічної можливості провести реєстрацію права власності на насосну станцію за покупцем, оскільки продавець на відповідну дату не зареєстрував своє право власності належним чином, а покупець знаходився на стадії юридичного переоформлення і переходу всіх його членів на іншу форму власності, а саме з СТ "Сура" на ОСТ "Сура". Позивачі стверджують, що розрахунки по оспорюваному договору не відбулися, кошти в сумі 17 000, 00 грн. продавцем вже було отримано по договору від 12.11.1998 року. З урахуванням всіх витрат по викупу насосної станції позивач-1 за участю 766 садоводів витратив 30 649, 00 грн., що підтверджується актом ревізійної комісії від 21.01.2001 року про перевірку фінансово-господарської діяльності ТОСТ "Сура" по викупу насосної станції. Оскільки при укладанні 20.01.1999 року між КСП "Перемога" і Огородньо-садівничим товариством "Маяк-3" договору купівлі-продажу насосної станції покупцем порушено вимоги ч. 5 ст. 203 ЦК України (правочин не був спрямований на реальне настання тих правових наслідків, що обумовлені ним, - оплату продавцю за придбання насосної станції коштів у сумі 7 000, 00 грн.), позивачі вважають, що судом першої інстанції правомірно прийняте рішення про визнання спірного договору недійсним.

У судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги у даній справі 02.03.2016 року оголошено перерву до 23.03.2016 року.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 23.03.2016 року розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 13.04.2016 року.

У судовому засіданні 13.04.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.11.1998 року КСП "Перемога" Солонянського району Дніпропетровської області (продавець) та Садове товариство "Сура" (відповідно до печатки на договорі - Об'єднання садівничих товариств "Сура") (покупець) уклали договір купівлі-продажу (а.с. 17, т. 1), за умовами якого продавець продає, а покупець купує насосну станцію, яка розташована на річці Дніпро, с. Волоське Дніпропетровської області (п. 1.1.); ціна об'єкта, що продається, становить 17 000, 00 грн. по номінальній вартості (п. 2.1.); строк оплати - 3 дні з часу даного договору (п. 3.1.).

Пункт 4.1. договору встановлює обов'язок продавця передати основні засоби покупцю за актом передачі протягом 3-х днів з часу оплати.

Відповідно до п. 4.2. договору покупець зобов'язаний у визначений даним договором строк оплатити основні засоби, які продані продавцем, а також прийняти основні засоби протягом 3-х днів з моменту оплати.

Комісією у складі голови КСП "Перемога" Солонянського району Степанова С.Г. та голови Садового товариства "Сура" (Об'єднання садівничих товариств "Сура") Русанової Т.М. складено та підписано акт передачі насосної станції на р. Дніпро, с. Волоське Дніпропетровської області, про передачу насосної станції з балансу КСП "Перемога" на баланс Садового товариства "Сура" (Об'єднання садівничих товариств "Сура") (а.с. 18, т. 1). Дата складання та підписання цього акту не зазначена.

В матеріалах справи наявні також накладна № 66 від 12.11.1998 року (а.с. 19, т. 1) про передачу від КСП "Перемога" Об'єднанню садівничих товариств "Сура" на підставі договору купівлі-продажу насосної станції у с. Волоське у кількості 1 штука, вартістю з урахуванням ПДВ (20%) - 17 000, 00 грн., що відповідає ціні договору від 12.11.1998 року, а також податкова накладна щодо цього об'єкта на суму 17 000, 00 грн. від 12.11.1998 року, підписана директором та головним бухгалтером продавця (а.с. 20, т. 1).

23.12.1998 року комісією у складі представників КСП "Перемога" та Садового товариства "Сура" складено акт технічного стану насосної станції на р. Дніпро, с. Волоське Дніпропетровської області, у якому зазначено, що насосна станція для зрошування землі збудована та введена в дію у 1969 році, її балансова вартість - 7 000, 00 грн., наведені параметри насосної станції, опис її елементів, склад встановленого в ній обладнання та його технічний стан (а.с. 21-22, т. 1).

Проте, 20.01.1999 року КСП "Перемога" Солонянського району Дніпропетровської області, як продавець, та Огородньо - садівниче товариство "Маяк-3", як покупець, на Товарній біржі "Дніпропетровська міська біржа нерухомості" уклали договір купівлі-продажу (а.с. 15, т. 1) насосної станції, що знаходиться за адресою: вул. Насосна, 1-А, с. Волоське Солонянського району Дніпропетровської області, складається з: А - насосна, Б-операторська, 1-3 споруди метал, бетон, мережі - 14 км, яка належить продавцю на підставі свідоцтва на право власності на насосну станцію, виданого 20.01.1999 року за рішенням Волоської с/ради за № 4 від 20.01.1999 року та зареєстрованого Новомосковським БТІ 20.01.1999 року за реєстровим № 79 (свідоцтво - а.с. 189, т. 1); продаж здійснено за 7 000, 00 грн., які продавець повністю отримав від покупця (п. 1 договору).

Відповідно до пункту 3 цього договору продавець засвідчує, що об'єкт продажу до цього часу нікому іншому не продано, не подаровано, у спорі та під забороною не знаходиться.

Даний договір засвідчено представником Товарної біржі "Дніпропетровська міська біржа нерухомості" і зареєстровано в реєстрі за № 356-Н98.

На зворотній стороні договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року Комунальним підприємством "Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради" вчинено напис, що зазначений у цьому документі об'єкт - насосна станція по вул. Насосній, 1-а в с. Волоське зареєстровано на праві колективної власності за Огородньо-садівницьким товариством "Маяк-3" 20.01.1999 року, реєстраційний № 79.

В матеріалах справи наявний додаток від 04.06.1999 року (а.с. 16, т. 1) до договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року, підписаний від імені Огородньо - садівничого товариства "Маяк-3" та від імені Об'єднання садівничих товариств "Сура" головою цих товариств, однією і тією ж особою - Русановою Т.М.; з боку продавця за договором купівлі-продажу від 20.01.1999 року - КСП "Перемога" Солонянського району Дніпропетровської області цей додаток не підписаний.

За змістом вказаного додатку у викупі насосної станції приймають участь 697 членів садівничих ділянок, які об'єднані у 19 садівничих товариств, а саме: "Ясен", "Звездочка", "Лаванда", "Содружество", "ПНУ", "Енергія", "Огородник", "Лакомка", "Маяк-3", "Малинка", "Удача", "Металург", "Патріот", "Чобіток", "Уют", "Ліра", "Ромашка", "Снежинка", "Хлібзавод". Відповідно до примітки до додатку роботою насосної станції та її обслуговуючим персоналом керує голова об'єднання "Сура", який обирається правлінням; СОТ, які приймають участь у викупі насосної станції у відсотковому співвідношенні від 100 до 80, є погоджувальною ланкою по її експлуатації та ремонту.

Матеріали справи містять і інший додаток до договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року, складений 08.06.1999 року (а.с. 47, т. 2), підписаний головою СОТ "Маяк-3" Русановою Т.М., зі змісту якого також вбачається, що у викупі насосної станції приймають участь 697 членів садівничих ділянок, які об'єднані у 19 садівничих товариств (ті ж, що і перелічені в додатку до договору, складеному 04.06.1999 року).

В матеріалах справи наявні квитанції до прибутково-касового ордеру, видані ОСТ "Сура"/ТОСТ "Сура" 21.01.1999 року, 22.01.1999 року, 14.05.1999 року, 19.06.1999 року 09.05.2000 року, 25.06.2000 року, 24.10.2005 року, 30.10.2005 року, 12.11.2005 року, якими підтверджується прийняття останнім грошових коштів від ОСТ "Лаванда", ОСТ "Удача" (три квитанції), СОТ "Колосок" (три квитанції), СОТ "Снежинка", ОСТ "Ясень" за викуп насосної станції на р. Дніпро (а.с. 23-25, т. 1; а.с. 40, 46, 49, т. 2), а також акт перевірки фінансово-господарської діяльності ТОСТ "Сура" з викупу насосної станції від 21.01.2001 року (а.с. 30, т. 1), яким встановлено, що у викупі насосної станції брало участь 766 садоводів; в касу ТОСТ "Сура" внесено 30 649, 00 грн., при цьому для викупу насосної станції витрачено 20 000, 00 грн., окрім того витрачені кошти, у тому числі, на виконання робіт по захисту, на придбання труб, оформлення документів (біржові послуги і реєстрація, оформлення договорів в Облводгоспі і РЕМ, транспортні послуги, дизпаливо для крану, замки на насосну і на задвижки, інше).

Згідно листа Комунального підприємства "Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради" від 02.06.2014 року № 901/14 (а.с. 153, т. 1) за даними інвентаризаційної справи станом на 04.12.2004 року насосна станція, розташована в с. Волоське Дніпропетровського району по вул. Насосній, № 1а, належить Огородньо-садівничому товариству "Маяк-3" на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 20.01.1999 року на Товарній біржі "Дніпропетровська міська біржа нерухомості" за р. № 356-Н98, зареєстрованого в БТІ 20.01.1999 року за р. № 79-1.

Згідно інформації Новомосковського МБТІ (лист № 62 від 27.10.2000 року; а.с. 155, т. 1), наданої на запит СТ "Маяк-3", свідоцтво на право власності на насосну станцію в с. Волоське у зв'язку з реєстрацією договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року не видавалось, оскільки договір купівлі-продажу є правовстановлюючим документом.

Солонянською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 08.09.2004 року проведено державну реєстрацію припинення продавця за договорами купівлі-продажу від 12.11.1998 року та від 20.01.1999 року - Колективного сільськогосподарського товариства "Перемога" (а.с. 235, т. 1).

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Переглядаючи оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі, апеляційний господарський суд керується Цивільним кодексом УРСР (1963 року) в редакції на дату виникнення спірних відносин, а також іншими нормативно-правовими актами у відповідній редакції.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР цивільні права та обов'язки виникають, в тому числі, із угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків (ч. 1 ст. 41 ЦК УРСР).

Угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР, повинні укладатись у письмовій формі (п. 1 ч. 1 ст. 44 ЦК УРСР). Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають (ч. 2 ст. 44 ЦК УРСР).

Відповідно до частини першої статті 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Стаття 47 ЦК УРСР передбачає, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

За приписами ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно (ст. 225 ЦК УРСР).

Момент виникнення права власності у набувача майна за договором визначає ст. 128 ЦК УРСР.

Відповідно до наведеної правової норми право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Згідно зі статтею 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню; угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Отже, з системного аналізу наведених правових норм Цивільного кодексу Української РСР слідує, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу вимагалося лише для договорів купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, а недотримання цієї вимоги, в силу положень статті 47 ЦК УРСР, спричиняло їх недійсність. Щодо укладення договорів купівлі-продажу іншого нерухомого майна, їх нотаріальне посвідчення не вимагалось, відповідно, такі договори між кооперативними організаціями могли бути укладені у простій письмовій формі та підписані особами, які їх укладають.

Як встановлено вище, 12.11.1998 року між КСП "Перемога" Солонянського району Дніпропетровської області, як продавцем, та Садовим товариством "Сура" (відповідно до печатки - Об'єднанням садівничих товариств "Сура"), як покупцем, було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу насосної станції, розташованої на р. Дніпро, с. Волоське Дніпропетровської області. На підставі цього договору продавець передав покупцю, у тому числі на баланс, означену договором купівлі-продажу насосну станцію (а.с. 18-20, т. 1). В подальшому, сторони договору визначили технічний стан цієї насосної станції.

Отже, враховуючи положення ст. 128 ЦК УРСР, а також ті обставини, що положень, відмінних ніж ті, що передбачені зазначеною правовою нормою, щодо моменту переходу права власності від продавця до покупця договір купівлі-продажу від 12.11.1998 року не містить, до покупця за договором (позивача-1) на підставі означеного договору з моменту передачі йому продавцем об'єкта продажу перейшло право власності на спірний об'єкт - насосну станцію.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 55 Закону України "Про власність" (редакція на дату виникнення спірних відносин), власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

За таких обставин, при укладенні в подальшому договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року КСП "Перемога" Солонянського району Дніпропетровської області не міг виступати продавцем насосної станції та відчужувати її Огородньо-садівничому товариству "Маяк-3", оскільки до дати укладення цього договору у відповідності з наведеними вище правовими нормами відбулась зміна власника насосної станції, внаслідок якої право власності на вказаний об'єкт перейшло до позивача-1. Укладення договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року суперечить положенням ст. 225 ЦК УРСР, оскільки на дату укладення цього договору спірний об'єкт нерухомого майна, виходячи з фактичних обставин справи, не належав на праві власності особі, яка його продала.

Зважаючи на доводи відповідача про те, що на дату укладення договору купівлі-продажу від 12.11.1998 року право власності КСП "Перемога" на спірний об'єкт не було оформлене, а свідоцтво на право власності на цей об'єкт КСП "Перемога" видано лише 20.01.1999 року, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Порядок здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні на дату укладення договорів купівлі-продажу насосної станції від 12.11.1998 року та від 20.01.1999 року визначає Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (далі - Інструкція), затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839.

Відповідно до пунктів 1.4.-1.9. Інструкції державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об'єкти нерухомості, розташовані на всій території України. Державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів. Державній реєстрації підлягають тільки ті об'єкти нерухомості, будівництво яких закінчено, та прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності та при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об'єкти. До об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться, у тому числі, житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.

Додатком № 1 до Інструкції є Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна. Такими документами є, зокрема: договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами; договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею; договори відчуження між юридичними особами недержавної форми власності.

Згідно з положеннями п. 1.10. Інструкції у державній реєстрації об'єкта нерухомості може бути відмовлено якщо: а) правовстановлювальний документ, не передбачений цією Інструкцією; б) у правовстановлювальному документі відсутні потрібні реквізити (місто, в якому розташований об'єкт нерухомого майна, найменування юридичної особи чи прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, розмір власності і т. і.); в) форма правовстановлювального документа, не відповідає формі, передбаченій чинним законодавством.

Відповідно до п. 2.2. Інструкції реєстрація поділяється на первинну та поточну. Первинна реєстрація - це така реєстрація, коли об'єкт нерухомості вперше записується в реєстрову книгу і йому присвоюється черговий реєстровий номер у цій книзі. Разом з об'єктом нерухомості в реєстрову книгу під тим же реєстровим номером записується і суб'єкт права власності - фізична чи юридична особа (п. 2.3. Інструкції). Після проведення первинної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна бюро технічної інвентаризації повинно здійснювати державну реєстрацію всіх змін у правовому стані цього об'єкта, тобто проводити поточну реєстрацію (п. 2.4. Інструкції). Поточна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна - це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших. Правовстановлювальний документ, що свідчить про перехід права власності на об'єкт нерухомого майна, не може бути зареєстрований в бюро технічної інвентаризації, якщо не проведена первинна реєстрація права власності на цей об'єкт (п. 2.5.). Поточна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, як і первинна реєстрація, провадиться на підставі правовстановлювальних документів, передбачених додатком 1 до цієї Інструкції (п. 2.7.).

Оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку 11, зокрема, місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, у тому числі: фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна (п. 4.1. Інструкції).

Право власності продавця за договором купівлі-продажу від 12.11.1998 року на дату укладення цього договору не було оформлено у встановленому вище порядку, тобто з видачею свідоцтва на право власності, та не було зареєстроване у бюро технічної інвентаризації. Свідоцтво на право власності продавцю за вказаним договором на насосну станцію було видане 20.01.1999 року.

Проте, чинне на час укладення договору від 12.11.1998 року законодавство не пов'язувало виникнення у особи права власності на нерухоме майно з оформленням свідоцтва на право власності та реєстрацією цього права у порядку, передбаченому вищенаведеною Інструкцією, не обмежувало власника майна у праві укладати угоди щодо цього майна з дотриманням форми угоди, встановленої законом, не пов'язувало перехід права власності на майно за договором купівлі-продажу з проведенням державної реєстрації права власності за покупцем (поточної реєстрації), як і з державною реєстрацією самого договору, а сам факт отримання продавцем за договором від 12.11.1998 року (без урахування обставин щодо відчуження цього майна) свідоцтва на право власності на відповідне майно підтверджує, що майно на момент укладення договору від 12.11.1998 року дійсно належало продавцю за цим договором

Окрім того, у відповідності зі ст. 225 ЦК УРСР, якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно зі ст.145 цього Кодексу, власник не вправі витребувати від нього майно. Згідно ст.145 ЦК УРСР, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. При цьому, якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, на підставі яких можливо було б дійти висновку, що продавець за договором купівлі-продажу від 12.11.1998 року - КСП "Перемога" на дату укладення цього договору не був власником об'єкта продажу та не мав права відчужувати вказаний об'єкт, що на час укладення договору від 12.11.1998 року спірна насосна станція належала на праві власності іншій особі, що на час укладення цього договору існувала інша особа, яка б вважала себе власником спірного майна, чи така особа заявила про своє право власності на спірний об'єкт, яке існувало у неї станом на 12.11.1998 року, на час звернення позивачів з позовом до суду, що розглядається у даній справі, або в подальшому в період розгляду справи місцевим господарським судом та господарським судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення (ч. 1 ст. 59 ЦК УРСР).

Оскільки на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.1998 року право власності на спірну насосну станцію перейшло до позивача-1, а продавець за цим договором - КСП "Перемога" всупереч приписам ст. 225 ЦК УРСР, вже не будучи власником цього майна, повторно здійснив відчуження спірного об'єкту за договором від 20.01.1999 року на користь Огородньо-садівничого товариства "Маяк-3", оспорюваний договір купівлі-продажу від 20.01.1999 року є таким, що не відповідає вимогам закону, а саме ст. 225 ЦК УРСР, порушує права позивача-1, як власника неправомірно відчуженого спірного об'єкту, який був таким станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, наведені вище приписи законодавства, вимоги позивача-1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року є обґрунтованими та заявлені позивачем-1 правомірно.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав вважати, що решта позивачів (окрім позивача-1) є належними позивачами за заявленими позовними вимогами.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Волоської сільської Ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області № 9 від 18.03.1992 року (а.с. 28, т. 3; а.с. 224, т, 4) затверджено статут Об'єднання садівничих товариств "Сура", розроблений у відповідності до Закону "Про кооперацію" та статуту обласного об'єднання.

Статут Об'єднання садівничих товариств "Сура", прийнятий зборами уповноважених садівничих товариств 22.02.1992 року, зареєстровано Волоською сільською Радою народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області, рішення № 9 від 25.03.1992 року (а.с. 29-42, т. 3; а.с. 225-238, т. 4).

На дату реєстрації зазначеного статуту об'єднання садівничих товариств "Сура" діяв Закон СРСР "Про кооперацію в СРСР" від 26 травня 1988 року № 8998-XI, яким були унормовані відносини, пов'язані із створенням і діяльністю кооперативів.

Відповідно до частини другої статті 3 цього Закону у системі кооперації функціонують кооперативи двох основних типів: виробничі і споживчі.

Виробничі кооперативи здійснюють виробництво товарів, продукції, робіт, а також надання платних послуг підприємствам, організаціям, установам і громадянам.

Споживчі кооперативи задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у торговельному і побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативів у житлі, дачах і садових ділянках, гаражах і стоянках для автомобілів, у соціально-культурних та інших послугах. Поряд із зазначеними функціями споживчі кооперативи можуть також розвивати різноманітну виробничу діяльність, тобто бути кооперативами змішаного типу.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону "Про кооперацію в СРСР" садівницькі і садово-городні товариства є складовою частиною системи кооперації.

Частина перша статті 45 цього Закону передбачає, що споживчі кооперативи в сфері обігу та у сферах, пов'язаних з цією сферою виробництвом товарів і наданням послуг (споживчі товариства), можуть об'єднуватись на добровільних засадах у спілки (об'єднання), які утворюють систему споживчої кооперації, і створювати свої виборно-представницькі органи.

В силу положень ст.ст. 20, 21 Закону України "Про власність" (редакція на дату виникнення спірних відносин) кооперативи, як і створені на основі об'єднання їх майна, майна громадян об'єднання, є суб'єктами права колективної власності.

Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо). Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи (ст. 30 Закону України "Про власність").

Станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 12.11.1998 року та спірного договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року Об'єднання садівничих товариств "Сура" діяло на підставі статуту, зареєстрованого 25.03.1992 року.

Відповідно до цього статуту об'єднання може мати майно, необхідне для виконання своїх статутних завдань та здійснення інших видів діяльності. Витрати на забезпечення статутних завдань, а також на утримання його працівників здійснюються за рахунок вступних членських і цільових внесків, а також за рахунок відрахувань від доходів господарської діяльності. Відповідно до розділу ІІ статуту Об'єднання садівничих товариств "Сура" колективними і індивідуальними членами об'єднання можуть бути садівничі товариства при підприємствах і кооперативи громадян по колективному садівництву, а також окремі садоводи. Прийняття в члени об'єднання здійснюється його правлінням на підставі заяв садівничих товариств та окремих садоводів. Статут об'єднання садівничих товариств "Сура" визначає права членів об'єднання. Так, члени об'єднання мають право, зокрема, приймати участь з правом вирішального голосу в діяльності об'єднання та в управлінні його справами, обирати та бути обраними у виборні органи об'єднання, придбавати в колективну власність сільгоспмашини і транспортні засоби, інші засоби виробництва, на підставі заяви вийти із об'єднання. Власністю об'єднання садівничих товариств є, у тому числі, належні йому переробні пункти, сховища, торгівельні об'єкти, засоби виробництва, будівлі та споруди, збудовані або придбані за рахунок об'єднання. Вищим органом об'єднання є збори (конференція) уповноважених садівничих товариств; управління справами об'єднання в період між зборами (конференціями) уповноважених здійснюється правлінням. При ліквідації об'єднання його майно, що залишилось після завершення розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, використовується в порядку, передбаченому ст. 40 Цивільного кодексу.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя на засадах верховенства права, в силу положень ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом положень вказаних норм права, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації такого права, передбаченого вищевказаними нормами.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб.

У спірних відносинах майно, набуте Об'єднанням садівничих товариств "Сура" за договорами купівлі-продажу у власність, належить йому на праві колективної власності і це право здійснюється вищим органом об'єднання, яким є збори (конференція) уповноважених садівничих товариств, а в період між зборами (конференціями) уповноважених - правління у межах його повноважень, передбачених статутом. Кожне окремо взяте садівниче товариство, як член Об'єднання садівничих товариств "Сура", не було стороною договору купівлі-продажу від 12.11.1998 року, не придбавало у свою колективну власність спірний об'єкт - насосну станцію та не може бути заінтересованою особою у спорі про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року з підстав порушення свого права власності укладенням оспорюваного договору; визнання недійсним оспорюваного договору не призводить до виникнення у кожного окремо взятого садівничого товариства відновлення його власного колективного права власності на спірний об'єкт, а порушення права користування садівничих товариств, що входили до складу Об'єднання садівничих товариств "Сура", спірним об'єктом - насосною станцією, як об'єктом, що належить на праві колективної власності Об'єднанню садівничих товариств "Сура", не є тим порушенням, яке, в силу наведеного вище, надає право садівничим товариствам ініціювати спір про визнання недійсним оспорюваного договору поза межами представництва власника майна - Об'єднання садівничих товариств "Сура".

Окрім того, відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів в підтвердження тих обставин, що позивачі 2-17 були членами Об'єднання садівничих товариств "Сура" на дату укладення оспорюваного договору, тобто станом на 20.01.1999 року, зокрема, доказів прийняття цих позивачів в члени об'єднання садівничих товариств "Сура". У судовому засіданні апеляційного господарського суду встановлено, що відповідні документи у позивачів не збереглися. Окремі позивачі, а саме: обслуговуючий кооператив "Садівниче товариство "Металург", Садівниче товариство "Чобіток", Садівниче товариство "Снежинка", Обслуговуючий кооператив "Садівниче товариство "Огородник", Садівниче товариство "Сура-6", Садівниче товариство "Колосок", Садівниче товариство "Уют", Обслуговуючий кооператив садівниче товариство "Ромашка" штабу цивільної оборони Дніпропетровської області, Садівниче товариство "Малинка" зареєстровані юридичними особами після 20.01.1999 року, тобто після укладення оспорюваного договору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не вважає належним доказом по даній справі, який би підтверджував склад членів об'єднання садівничих товариств "Сура" станом на дату укладення оспорюваного договору, лист Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 25.12.2000 року № 5/13-1413 (а.с. 43, т. 3), відповідно до якого статут ТОСТ "Сура" був зареєстрований Дніпропетровським районним управлінням юстиції 06.12.1999 року, видано свідоцтво № 1 згідно Закону України "Про громадські об'єднання"; в це об'єднання увійшли 17 садових товариств: "Малинка", "Лаванда", "Сура-6", Металург", "Енергія", Огородник", "Удача", "Ліра", "Уют", "Ясень", "Снежинка", "Звездочка", "Партіот", "Ромашка", "Чобіток", "Лакомка", "Маяк-3" Волоської сільської ради, оскільки наведений у листі перелік садових товариств, за змістом листа, є переліком товариств, що увійшли до ТОСТ "Сура", станом на дату його реєстрації - 06.12.1999 року, а також не містить посилання на підстави (належні докази), якими б підтверджувалась інформація про входження наведених у листі садових товариств до складу об'єднання садівничих товариств "Сура" станом на 20.01.1999 року. Не є належним доказом по даній справі, який би підтверджував склад членів об'єднання садівничих товариств "Сура" станом на дату укладення оспорюваного договору, і лист Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 28.01.2016 року № 124/2-13 (а.с. 100, т. 3), оскільки наведена в листі інформація є поточною та зазначена без вказівки на первинні джерела (докази), що її підтверджують.

Відсутні підстави вважати належними доказами щодо наведеного і додатки до договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року (а.с. 16, т. 1; а.с. 47, т. 2). Ці додатки до договору, підписані головою СОТ "Маяк-3" та головою Об'єднання садівничих товариств "Сура", складені 04.06.1999 року та 08.06.1999 року, тобто після укладення спірного договору, і включена до них інформація щодо переліку "СОТ", відповідно, не може вважатись достовірною станом на 20.01.1999 року. До того ж цей перелік включає і садівничі товариства, які не мали статусу юридичних осіб на наведену дату. Також, участь у викупі насосної станції окремих садівничих товариств, яку позивачі підтверджують квитанціями до прибутково-касового ордеру, виданими ОСТ "Сура"/ТОСТ "Сура" 21.01.1999 року, 22.01.1999 року, 14.05.1999 року, 19.06.1999 року 09.05.2000 року, 25.06.2000 року, 24.10.2005 року, 30.10.2005 року, 12.11.2005 року, продовжувалась і після укладення спірного договору, що, за відсутності доказів в підтвердження членства садівничих товариств у Об'єднанні садівничих товариств "Сура" станом на 20.01.1999 року, не дозволяє дійти однозначного висновку про склад членів Об'єднання садівничих товариств "Сура" на дату укладення спірного договору та встановити їх права, як членів об'єднання, щодо спірного об'єкту - насосної станції, отже, і наявність підстав для їх захисту у судовому порядку.

За наведеного вище, позивачі 2-17 не є належними позивачами за заявленими вимогами, що розглядаються у даній справі, відповідно, їх вимоги задоволенню не підлягають.

Під час вирішення спору у даній справі судом першої інстанції не встановлено юридичних фактів, що є підставою набуття та належності позивачам 2-17 права власності на майно, яке відчужувалось КСП "Перемога" Солонянського району Дніпропетровської області за спірним договором, на момент його укладення. Однак наведеному належної правової оцінки у прийнятому оскаржуваному рішенні суд не надав.

Оспорюваний договір купівлі-продажу від 20.01.1999 року укладений в період дії Цивільного кодексу УРСР (1963 року).

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР в редакції на дату укладення оспорюваного договору загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Стаття 72 ЦК УРСР встановлює скорочені строки позовної давності, проте на спірні відносини ці строки не поширюються.

Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності (ст. 74 ЦК УРСР).

За приписами ст. 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (ст. 76 ЦК УРСР).

Статтею 79 ЦК УРСР унормовано переривання перебігу строків позовної давності. Відповідно до наведеної правової норми перебіг строку позовної давності переривається, зокрема, пред'явленням позову в установленому порядку. Після перериву перебіг строку позовної давності починається спочатку; час, що минув до перериву, до нового строку не зараховується. Разом з тим, пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу строку позовної давності.

Зі встановлених обставин справи вбачається, що позивач-1 про порушення свого права власності на спірне нерухоме майно укладенням договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року дізнався в дату його укладення, оскільки цей договір від імені Огородньо-садівничого товариства "Маяк-3" укладено Русановою Т.М., яка одночасно була головою Об'єднання садівничих товариств "Сура" та від імені цього об'єднання уклала договір купівлі-продажу від 12.11.1998 року.

Отже, у спірних відносинах перебіг строку позовної давності щодо позивача-1 починається з 20.01.1999 року.

Також, відповідно до матеріалів справи Територіальне об'єднання садівничих товариств "Сура" зверталось до арбітражного суду Дніпропетровської області з позовом до Огородньо-садівничого товариства "Маяк-3" та Колективного сільськогосподарського підприємства "Перемога" (до сторін оспорюваного договору) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року. Ухвалою арбітражного суду Дніпропетровської області від 21.12.2000 року у справі № Д 12/89 позов Територіального об'єднання садівничих товариств "Сура", підписаний Русановою Т.М., залишено без розгляду. Постановою арбітражного суду Дніпропетровської області про перевірку рішення в порядку нагляду від 25.06.2001 року у справі № Д 12/89 ухвалу суду від 21.12.2000 року у цій же справі залишено без змін (а.с. 27-29, т. 1).

За таких обставин, пред'явлення Територіальним об'єднанням садівничих товариств "Сура" позову про визнання недійсним оспорюваного договору, враховуючи положення ст. 79 ЦК УРСР, не призвело до переривання перебігу строку позовної давності, який розпочався 20.01.1999 року та тривалість якого відповідно до цього Кодексу становить три роки.

Відповідно до пунктів 6 та 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Відтак, положення Цивільного кодексу України (2003 року) про позовну давність до спірних відносин не застосовуються.

З позовом, що розглядається у даній справі, Громадська організація "Територіальне об'єднання садівничих товариств "Сура" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області 06.04.2015 року, отже після закінчення строку позовної давності для захисту порушеного права, спричиненого укладенням оспорюваного договору, встановленого ст. 71 ЦК УРСР.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Також, як вбачається зі змісту ст. 81 ЦК УРСР, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, строк позовної давності може бути поновлено.

При розгляді даної справи місцевим господарським судом відповідач послався на пропуск позивачами строку позовної давності та просив її застосувати до заявлених позивачами вимог.

Заперечуючи проти задоволення судом заяви відповідача про застосування позовної давності, позивачі, у тому числі і позивач-1, зазначили, що відповідач юридично не мав відношення до спірної насосної станції, яка є предметом оспорюваного договору, до настання певних юридичних подій. Так, за доводами позивача-1, 17.12.2014 року державним реєстратором було зареєстровано зміни до статуту Садівничого товариства "Маяк-3", відповідно до яких відповідач є повним правонаступником усіх прав та обов'язків Огородньо-садівничого товариства "Маяк-3". У зв'язку з тим, що покупцем по оспорюваному договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року було Огородньо-садівниче товариство "Маяк-3", а не Садівниче товариство "Маяк-3", у позивачів не існувало ризику втрати насосної станції, що є предметом договору купівлі-продажу, оскільки всім позивачам було відомо, що дана насосна станція викупалась за рахунок членських внесків їх садоводів, тоді як відомості про Огородньо-садівниче товариство "Маяк-3" були відсутні та відсутні на даний час в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Позивачі 2-17, будучи членами позивача-1, за власним волевиявленням доручили позивачу-1 бути балансоутримувачем спірної насосної станції, протягом багатьох років за рахунок садоводів здійснювалося утримання та обслуговування спірного об'єкту, а враховуючи те, що позивачі не мали даних про фактичне існування покупця за спірним договором - юридичної особи, вони вважали, що нічиї права у зв'язку з укладенням спірного договору не було порушено, адже третіх осіб, які б могли претендувати на насосну станцію, придбану за рахунок позивачів, не існувало. Проте, у 2014 році відповідач вніс до свого статуту зміни (редакція від 17.12.2014 року), відповідно до яких Садівниче товариство "Маяк-3" є повним правонаступником Огородньо-садівничого товариства "Маяк-3", ініціював позов про визнання за ним права власності на спірну насосну станцію, який задоволено рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2015 року у справі № 904/6153/14 (а.с. 156-157, т. 1) (зазначене рішення господарського суду Дніпропетровської області не набрало законної сили, переглядається в апеляційному порядку, апеляційне провадження зупинено до розгляду даної справи про визнання недійсним договору купівлі-продажу).

За наведеного, позивач-1 вважає, що перебіг строку позовної давності за позовними вимогами у даній справі починається з моменту, коли стало відомо про внесення відповідачем змін до свого статуту (включення до статуту положень про правонаступництво), а саме з наступного дня після 17.12.2014 року, оскільки до цього часу позивачі вважали спірний договір купівлі-продажу нікчемним через відсутність юридичної особи - покупця за договором, а також фіктивним, оскільки сторонами спірного договору не вчинялось жодних дій на його виконання.

Наведені позивачем-1 обставини в обґрунтування заперечень проти застосування строку позовної давності колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав вважати такими, що змінюють початок перебігу строку позовної давності у спірних відносинах, який, як встановлено вище, сплив на дату звернення позивача-1 з позовом до суду, проте, ці обставини підлягають дослідженню з метою встановлення причин пропуску строку позовної давності, оскільки законодавчо встановлено не лише Цивільним кодексом України (2003 року), але і Цивільним кодексом УРСР, якщо суд визнає поважними причини пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що позивач-1, придбавши за договором купівлі-продажу від 12.11.1998 року у власність спірну насосну станцію, отримавши її у фактичне володіння та користування у зв'язку з фактом передачі від продавця до покупця у той же день (накладна від 12.11.1998 року № 66; а.с. 19, т. 1), що знайшло підтвердження і у податковому обліку у продавця (податкова накладна від 12.11.1998 року (а.с. 20, т. 1), а також отримавши на свій баланс (а.с. 18, т. 1), визначивши в подальшому відповідним актом разом з продавцем її технічний стан (а.с. 21-22, 1), разом з садівничими товариствами - членами об'єднання позивача-1 тривалий час відкрито користувався насосною станцією, обслуговував та здійснював її ремонт, утримував обслуговуючий персонал тощо (а.с. 17-36, т. 2; а.с. 41, 42, 48, 55-58, т. 2). До складу Об'єднання садівничих товариств "Сура" входило і Садівниче товариство "Маяк-3". Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів проведення розрахунку позивачем-1, як покупцем насосної станції за договором купівлі-продажу від 12.11.1998 року, з продавцем за цим договором - КСП "Перемога", однак з наявних у справі квитанцій до прибутково-касового ордеру, виданих ОСТ "Сура"/ТОСТ "Сура" (а.с. 23-25, т. 1; а.с. 40, 46, 49, т. 2), акту перевірки фінансово-господарської діяльності ТОСТ "Сура" з викупу насосної станції від 21.01.2001 року (а.с. 30, т. 1) вбачається, що садоводи садівничих товариств, що входили до складу Об'єднання садівничих товариств "Сура" вносили на користь останнього кошти для викупу насосної станції, які у сумі 20 000, 00 грн. були витрачені саме для цього.

Місцевим господарським судом на його запит було отримано відповідь виконавчого комітету Волоської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області (лист від 18.06.2015 року № 172/2-11; а.с. 62, т. 2), відповідно до якої сільською радою не приймалися будь-які рішення щодо реєстрації юридичної особи Огородньо-садівничого товариства "Маяк-3", реєстрація як юридичної особи даного товариства сільською радою не проводилася, статут ОСТ "Маяк-3" в архівах ради відсутній.

Згідно з довідкою Дніпропетровського обласного управління статистики № 1364 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, виданою 14.02.2000 року, Садівниче товариство "Маяк-3", яке є юридичною особою, зареєстроване (перереєстроване) Дніпропетровською районною державною адміністрацією 06.05.1998 року, № рішення 132/1-р; ідентифікаційний код - 25022994 (а.с. 4, т. 4).

Проте, матеріали справи містять і розпорядження голови Дніпропетровської районної ради народних депутатів від 06.05.1998 року № 132/1-р про реєстрацію Садового товариства "Маяк-3" (а.с. 93, т. 3), а згідно наданої на запит суду першої інстанції відповіді архівного відділу Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (лист від 26.01.2016 року № П-17-2016; а.с. 94, т. 3) розпорядження голови районної ради народних депутатів від 06.05.1998 року № 132/1-р є розпорядженням про реєстрацію Садового товариства "Маяк-3", а не про перереєстрацію Огородньо-садівничого товариства "Маяк-3" в Садове товариство "Маяк-3".

Також, місцевим господарським судом на його запит було отримано відповідь Головного управління статистики у Дніпропетровській області (лист від 12.06.2015 року № 05.3-74/1469; а.с. 235, т. 1), згідно з якою стосовно суб'єкта під ідентифікаційним кодом 25022994 повідомлено, що у 1998 році до ЄДРПОУ, створеного у 1996 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року № 118, був включений суб'єкт з ідентифікаційним кодом 25022994 з наступними реквізитами: найменування - Садівниче товариство "Маяк", правовий статус - юридична особа, місцезнаходження - с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, керівник - Русанова Тамара Микитівна, державна реєстрація проведена районною державною адміністрацією, дата реєстрації - 02.06.1989 року, номер рішення - 93. За станом на 12.06.2015 року суб'єкт з ідентифікаційним кодом 25022994 значиться в ЄДРПОУ по Дніпропетровській області як: Садівниче товариство "Маяк-3".

Відповідно до наданої відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та легалізації громадських формувань Дніпропетровського районного управління юстиції копії реєстраційної справи Садівничого товариства "Маяк-3" (а.с. 1-107, т. 4) розпорядженням голови Дніпропетровської районної ради від 06.05.1998 року № 132/1-р перереєстровано статут Садового товариства "Маяк-3", який затверджено загальними зборами членів Садового товариства "Маяк-3" від 02.05.1998 року, напис про затвердження статуту скріплено печаткою Дніпропетровського міського підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного тресту з зазначенням по центру печатки - Огородньо-садівниче товариство "Маяк-3", ідентифікаційний код на печатці відсутній. Цей статут включає положення про те, що робітники, службовці "Міськрембудтресту" і інші громадяни України добровільно об'єднуються в садове товариство "Маяк-3" для організації колективного саду на земельній ділянці, наданій в безстрокове користування "Міськрембудтресту" рішенням Ради Дніпропетровського району від 10.02.1989 року № 305, загальною площею 13 га, за адресою: Волоське, з кількістю ділянок -189. Відповідно до п. 4 цього статуту садове товариство набуває права юридичної особи з моменту реєстрації його статуту.

25.08.2011 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи - Садового товариства "Маяк-3" (ідентифікаційний код 25022994), відповідно до яких зареєстровано статут вказаного товариства у новій редакції зі зміненим найменуванням - Садівниче товариство "Маяк-3".

Відповідно до статуту Садівничого товариства "Маяк-3" (нова редакція), затвердженого загальними зборами членів цього товариства, протокол № 8 від 14.12.2014 року, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 17.12.2014 року, Садівниче товариство "Маяк-3" було створено як Огородньо-садівниче товариство "Маяк-3" та зареєстроване на підставі рішення виконкому Дніпропетровської районної Ради народних депутатів від 15.06.1998 року за № 163 про відвід земельної ділянки для розміщення колективного саду, перереєстроване 06.05.1988 року в Садове товариство "Маяк-3" внаслідок змін до статуту, зареєстрованих 25.08.2011 року, з урахуванням змін до статуту, зареєстрованих 20.10.2012 року. Також, відповідно до статуту Садівничого товариства "Маяк-3" (редакція від 17.12.2014 року) товариство є повним правонаступником усіх прав та обов'язків Огородньо-садівничого товариства "Маяк-3" та Садового товариства "Маяк-3".

Пунктом 4 постанови Ради Міністрів Української РСР від 14.02.1985 року № 65 "Про впорядкування організації колективного садівництва і городництва" у відповідній редакції було встановлено, що в члени садівницького товариства, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, можуть бути прийняті тільки працівники підприємства, установи, організації, при яких організовано садівницьке товариство, а також пенсіонери з числа осіб, які раніше працювали на даному підприємстві, в установі, організації. Садівницьке товариство може бути організоване при підприємстві, установі, організації за наявності не менше 30 осіб, які бажають вступити в члени товариства. За наявності меншої кількості таких осіб виконавчий комітет районної, міської Ради народних депутатів за місцем знаходження підприємств, установ і організацій може дозволити кооперування підприємств, установ і організацій для створення садівницького товариства при одному з них, що має найбільше число бажаючих вступити в це товариство.

З наведеного слідує, що садівницькі товариства організовувались при підприємствах, установах, організаціях, до складу яких приймались їх працівники та пенсіонери з числа осіб, що раніше працювали на підприємстві.

Ця ж постанова Ради Міністрів Української РСР передбачала надання відповідними органами підприємствам, установам, організаціям земельних ділянок під колективне садівництво.

Відповідно до Державного акту на право користування землею, серія Б № 098147 (а.с. 140-143, т. 1), цей акт видано виконавчим комітетом Дніпропетровської районної ради Дніпропетровському міському ремонтно-будівельному тресту на території радгоспу ім. Котовського Дніпропетровського району про закріплення за землекористувачем в безстрокове і безоплатне користування 13 га землі в межах згідно з планом землекористування для розміщення колективного саду. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 305 від 10.02.1989 року.

У 1999 році Садовому товариству "Маяк-3" Волоською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області видано Державний акт на право постійного користування землею (серія ДП Дн № 003218), зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1279, про надання зазначеному землекористувачу у постійне користування 13,54 га землі для ведення садівництва (а.с. 144-147, т. 1).

Перереєстрований розпорядженням голови Дніпропетровської районної ради від 06.05.1998 року № 132/1-р статут Садового товариства "Маяк-3", який затверджено загальними зборами членів Садового товариства "Маяк-3" від 02.05.1998 року, напис про затвердження статуту скріплено печаткою Дніпропетровського міського підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного тресту з зазначенням по центру печатки - Огородньо-садівниче товариство "Маяк-3", включає положення про створення товариства при "Міськрембудтресті" для організації колективного саду на земельній ділянці, наданій в безстрокове користування "Міськрембудтресту", а наступні зміни до статуту товариства підтверджують правонаступництво Садівничим товариством "Маяк-3" попередньо створеного товариства при Дніпропетровському міському ремонтно-будівельному тресті.

За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи позивача-1 про те, що покупець за договором купівлі-продажу від 20.01.1999 року та Садівниче товариство "Маяк-3" є різними особами, що Садівниче товариство "Маяк-3" не є правонаступником Огородньо-садівничого товариства "Маяк-3".

Також, враховуючи, що з 06.05.1998 року відповідач відповідно до його статуту у відповідній редакції та до 2011 року, відповідно і на дату укладення спірного договору, мав найменування - Садове товариство "Маяк-3", колегія суддів вбачає підстави вважати, що це товариство поіменоване у спірному договорі як Огородньо-садівниче товариство "Маяк-3" помилково.

Разом з тим, виходячи з наведених вище заперечень позивача-1 проти застосування позовної давності, обставин, якими позивач-1 обгрунтував ці заперечення та які підтверджуються матеріалами справи, а також виходячи з встановлених обставин справи щодо установчих документів відповідача, внесених та зареєстрованих до них змін, органів, що проводили відповідні реєстраційні дії (у деяких випадках щодо цього суперечливі дані), виходячи з того, що стороною (покупцем) спірного договору було визначено Огородньо-садівниче товариство "Маяк-3", дані про яке як про юридичну особу не згадуються у наявних в матеріалах справи належних документах органів державної реєстрації, які надаються ними за заявою заінтересованих осіб, а не в наданих цими органами інформативних довідках чи листах, апеляційний господарський суд за матеріалами справи не вбачає підстав дійти висновку, що позивач-1 знав чи повинен був знати, що Садівниче товариство "Маяк-3" та Огородньо-садівниче товариство "Маяк-3" є однією і тією ж особою, тобто особою, яка придбала за спірним договором від 20.01.1999 року насосну станцію, вважає себе її власником та з цих підстав може оспорювати відповідне право власності позивача-1. Зміни до установчих документів відповідача, у яких зазначено, що Садівниче товариство "Маяк-3" є повним правонаступником усіх прав та обов'язків Огородньо-садівничого товариства "Маяк-3" та Садового товариства "Маяк-3", внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців лише 17.12.2014 року (а.с. 228-232, т. 1).

Реалізація права на судовий захист порушеного права шляхом вчинення позову до суду призводить до його реального захисту судом лише в тому випадку, коли позов пред'явлено до належного відповідача (особи, яка не визнає або оспорює порушене право).

З огляду на наведені вище обставини, а також ті обставини, що за матеріалами справи суд не вбачає підстав дійти висновку, що у спірних відносинах позивач-1 знав чи повинен був знати, що Садівниче товариство "Маяк-3" відповідно до проведених змін до його статуту фактично є покупцем за договором купівлі-продажу від 20.01.1999 року, а дізнався як про відповідні зміни до установчих документів відповідача, так і про оспорювання свого права власності на насосну станцію відповідачем лише у 2014 році, беручи до уваги і характер спірних відносин та суб'єктний склад учасників спору, апеляційний господарський суд вважає, що причини пропуску позивачем-1 строку позовної давності є поважними та погоджується з відповідним висновком місцевого господарського суду щодо позивача-1, строк позовної давності підлягає поновленню, а порушене право позивача-1 - захисту.

Відтак, з огляду на встановлені вище обставини справи, наведені положення законодавства, оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі в частині задоволення судом вимог позивачів 2-17 підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, як неправомірно заявленого. В решті (щодо задоволення вимог позивача-1) рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача про те, що позивач-1 не є правонаступником Садового товариства "Сура".

Відповідно до архівної копії рішення Волоської сільської Ради народних депутатів № 9 від 18.03.1992 року затверджено статут об'єднання садівничих товариств "Сура", розроблений у відповідності до Закону "Про кооперацію" та статуту обласного об'єднання (а.с. 28, т. 3; а.с. 224, т. 4). Цей статут, прийнятий зборами уповноважених садівничих товариств 22.02.1992 року та зареєстрований рішенням Волоської сільської Ради народних депутатів № 9 від 25.03.1992 року (а.с. 29-42, т. 3; а.с. 225-247, т. 4).

06.12.2000 року Волоською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області прийнято рішення про скасування реєстрації статуту об'єднання садових товариств "Сура" (рішення про реєстрацію № 09 від 18.03.1992 року підлягає скасуванню) (а.с. 90, т. 3).

Порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, а також порядок скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності за станом на 06.12.2000 року визначало Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року № 740.

Відповідно до п. 2 цього Положення в редакції станом на 06.12.2000 року державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Такі ж вимоги щодо органів, які проводять державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, встановлював Закон України "Про підприємництво" (редакція станом на 06.12.2000 року), окрім державної реєстрації об'єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції.

Відповідно до п. 33 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації за заявою власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органів, а також на підставі рішення арбітражного суду у разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; провадження діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству; несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

Згідно з п. 34 цього Положення скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності після проведення ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності і подання до органу державної реєстрації ряду документів, зокрема, заяви (рішення) власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу чи рішення арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством; акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого органом, що призначив ліквідаційну комісію, інших документів, пов'язаних з фактичною ліквідацією суб'єкта господарювання.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (п. 35 Положення).

Також, відповідно до п. 17 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 (редакція станом на 06.12.2000 року), виключення суб'єкта господарської діяльності з Державного реєстру здійснюється за умови виконання всіх заходів щодо його ліквідації (реорганізації), які випливають із законодавства України.

Підставою для виключення з Державного реєстру є: для суб'єктів господарської діяльності, що проходять державну реєстрацію (перереєстрацію), - рішення про ліквідацію суб'єкта після здійснення всіх заходів щодо його ліквідації згідно з законодавством шляхом виключення із журналу обліку; для суб'єктів підприємницької діяльності - рішення органів державної реєстрації про скасування державної реєстрації; для суб'єктів господарської діяльності, що не проходять державної реєстрації, - рішення (наказ, постанова, розпорядження) про ліквідацію суб'єкта після здійснення всіх заходів щодо його ліквідації згідно з законодавством. На підставі зазначених документів орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарської діяльності, заповнює і в десятиденний термін подає до відповідного органу державної статистики ліквідаційну картку встановленого зразка. У разі скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації надсилає відповідному органу державної статистики повідомлення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи згідно із законодавством (п. 18 Положення).

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів що щодо Об'єднання садівничих товариств "Сура" проводились заходи, пов'язані з його ліквідацією, лише за умови дотримання яких можливе виключення суб'єкта господарської діяльності з Державного реєстру.

Відповідно до статуту Громадської організації "Територіальне об'єднання садових товариств "Сура", затвердженого зборами уповноважених від садових товариств об'єднання "Сура" (протокол № 8, від 05.09.1999 року), зареєстрований 06.12.1999 року, який міститься в матеріалах реєстраційної справи (а.с. 109-115, т. 3), Територіальне об'єднання "Сура" створене по ініціативі уповноважених від садових товариств, розташованих на території Волоської сільської ради, постановою установчих зборів від 22.02.1992 року.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи відповідача про те, що договір купівлі-продажу від 12.11.1998 року є неукладеним, оскільки не містить всіх істотних умов, необхідних для такого договору: не встановлює обставини щодо наявності у продавця права власності на майно, яке продається, не містить у достатній мірі визначення цього майна, як не містять чіткого визначення майна і накладна, акт приймання-передачі, на які послався суд як на докази передачі продавцем покупцю майна за цим договором.

Договір купівлі-продажу від 12.11.1998 року визначає продавця за договором, який з урахуванням наведеного вище був власником майна на дату укладення договору, предмет продажу - насосна станція, розташована на р. Дніпро, с. Волоське Дніпропетровської області, ціну продажу - 17 000, 00 грн., порядок, строк передачі та прийняття майна, що є достатніми умовами, враховуючи положення ст. 224 ЦК УРСР, вважати договір від 12.11.1998 року укладеним. Зі спору, що розглядається у даній справі, вбачається, що як у договорі від 12.11.1998 року, так і у договорі від 20.01.1999 року, мова йде про одну і ту ж насосну станцію. Доказів існування іншої насосної станції на території розташування садівничих товариств (позивача-1 і відповідача) матеріали справи не містять. Окрім того, даний спір не є переддоговірним спором.

Щодо посилання відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги в підтвердження свого права власності на спірну насосну станцію на довідку, видану відповідачу продавцем насосної станції - КСП "Перемога" (довідка, підписана головою КСП "Перемога", про те, що насосна станція на підставі договору купівлі-продажу від 20.01.1999 року продана ОСО "Маяк-3"), колегія суддів зазначає, що дана довідка (а.с. 154, т. 1) не є належним доказом в підтвердження наведених в ній обставин, а відповідно до ст. 43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Також, враховуючи встановлене вище, апеляційний господарський суд відхиляє решту доводів відповідача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи позивача-1 про нікчемність даного договору у зв'язку з відсутністю юридичного покупця і власника майна за договором, про вчинення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки такі доводи в поєднанні з встановленими обставинами справи не ґрунтуються на нормах чинного на час укладення спірного договору законодавства.

Доводи позивача-1 про відсутність доказів виконання відповідачем за спірним договором зобов'язань щодо оплати придбаного об'єкту, також не є підставою для визнання недійсним спірного договору, оскільки ні відповідне законодавство, ні умови спірного договору не пов'язують момент виникнення права власності на придбане за договором купівлі-продажу майно з його оплатою покупцем.

Відповідно до ст. 49 ГПК України понесені відповідачем витрати на оплату судового збору відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Садівничого товариства "Маяк-3" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2016 року у справі № 904/2987/15 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2016 року у справі № 904/2987/15 в частині задоволення позовних вимог позивачів: Садівничого товариства "Удача", Обслуговуючого кооперативу "Садівниче товариство "Металург", Садівничого товариства "Чобіток", Садівничого товариства "Ясен", Садівничого товариства "Снежинка", Обслуговуючого кооперативу "Садівниче товариство "Огородник", Садівничого товариства "Содружество", Садівничого товариства "Лаванда-2", Садівничого товариства "Сура-6", Садівничого товариства "Звездочка", Садівничого товариства "Ліра", Садівничого товариства "Електродчик", Садівничого товариства "Колосок", Садівничого товариства "Уют", Обслуговуючого кооперативу садівничого товариства "Ромашка" штабу цивільної оборони Дніпропетровської області, Садівничого товариства "Малинка" скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2016 року у справі № 904/2987/15 залишити без змін.

Повна постанова складена 18.04.2016 року

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко