Справа

№ 127/10189/15-ц Провадження № 22-ц/772/1124/2016

Головуючий в суді першої інстанції Вохмінова О. С.

Категорія 39

Доповідач Іванюк М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року

м. Вінниця

Колегія

суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі : головуючого - судді ІванюкаМ.В, суддів КопаничукС.Г. та РибчинськогоВ.П, з участю секретаря ТопольськоїВ.О, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду від 18 лютого 2016р. у справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом, --

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2015р. ОСОБА_3. звернулася в суд з даним позовом.

Зазначила, що її батьки ОСОБА_7 і ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1967р. по 1987р.

В 1970р. розпочалось будівницьво багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 за рахунок коштів житлово-будівельного кооперативу №28, членом якого була матір позивачки ОСОБА_5. В квітні 1972р. в квартиру АДРЕСА_1 вселилися батьки заявниці з її старшою сестрою ОСОБА_4. А з 1975р (тобто з часу народження) там по теперішній час проживає і позивачка.

В 1984році пайовий внесок ОСОБА_5. до зазначеного житлово-будівельного кооперативу був повністю сплачений. В 1987 році ОСОБА_5. і ОСОБА_7. розлучились.

ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_7. - батько позивачки помер. Після його смерті ОСОБА_3. прийняла спадщину у вигляді грошового вкладу, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 14.06.2000р.

В кінці березня 2015р. позивачці при оформленні субсидії стало відомо, що на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 24.11.2005р. №2734 квартира АДРЕСА_1 стала належати по праву власності її матері ОСОБА_5. одноособово. У цей же час їй стало відомо, що ОСОБА_5. згідно з нотаріально посвідченим договором дарування від 01 лютого 2006р. подарувала вказану квартиру своїй дочці ОСОБА_4, яка в подальшому згідно з нотаріально посвідченим договором дарування від 15.05.2009р. подарувала дану квартиру вже своїй дочці ОСОБА_6 (після шлюбу ОСОБА_6).

Вважаючи, що її незаконно позбавили права власності на житло, оскільки після смерті батька вона мала б успадкувати частину квартири, з врахуванням уточнень, внесених до заявлених вимог, позивачка просила :

Встановити факт, що ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був її рідним батьком (дана вимога пов'язана з тим, що його прізвище зазначено ОСОБА_7, а її прізвище - ОСОБА_3);

Визнати недійсним п.1.12 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 24.11.2005р. №2734 у частині визначення права власності на квартиру АДРЕСА_1 лише за її матір'ю ОСОБА_5;

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 01.12.2015р, видане на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від24.11.2005р. №2734, згідно з яким власником квартири АДРЕСА_1 визначена лише ОСОБА_5;

Скасувати державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, проведену в КП «ВОБТІ» і записану в реєстрову книгу №666 реєстровий номер 80 за 07.12.2005р. на ім'я ОСОБА_5;

Визнати недійсним зазначений вище договір від 01 лютого 2006р, згідно з яким ОСОБА_5. подарувала дану квартиру відповідачці ОСОБА_4. і скасувати подальшу державну реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_4;

Визнати за нею - ОСОБА_3. право власності в порядку спадкування за законом на ? частину вказаної квартири.

В уточнених вимогах позивачка не ставить питання про недійсність договору дарування від 15.05.2009р, згідно з яким ОСОБА_4. подарувала квартиру своїй дочці ОСОБА_6, і посилається при цьому на п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Там зазначено, що норма частини першої ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Рішенням Вінницького міського суду від 18 лютого 2016р. була задоволена лише вимога ОСОБА_3. про встановлення факту, відповідно до якого ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був її батьком. У задоволенні інших позовних вимог їй було відмовлено.

ОСОБА_3. у своїй апеляційній скарзі просить дане рішення скасувати в частині, якою їй відмовлено у задоволенні інших вимог, і ухвалити нове, яким ці вимоги задовольнити. Вважає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не встановив усі обставини, які мають значення для справи, порушив норми процесуального права і невірно застосував норми матеріального права.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3. і адвокат ГуменюкН.В. підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.

Представник виконавчого комітету Вінницької міської ради ГордійчукА.М. просить відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.

Належним чином повідомлена ОСОБА_5. в суд апеляційної інстанції повторно не з'явилась з невідомих причин.

Повістки, які надсилалися на адресу відповідачів ОСОБА_4. і ОСОБА_6, були повторно повернуті апеляційному суду з поміткою про те, що вони їм не вручені у зв'язку з закінченням терміну зберігання. Оскільки вказані повістки надсилалися за останнім відомим місцем проживання даних осіб, які не повідомили суд про зміну місця свого перебування, то відповідно до ст.77 ЦПК України слід вважати, що про розгляд справи вони повідомлені належним чином.

Згідно ч.2 ст.305 ЦПК України неявка за таких обставин зазначених осіб не перешкоджає розгляду справи в апеляційному суді.

Вислухавши ОСОБА_3, адвоката ГуменюкН.В. і представника виконавчого комітету Вінницької міської ради ГордійчукА.М, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених вимог, заперечень і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню. Оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині, якою ОСОБА_3. відмовлено у задоволенні позовних вимог і в цій частині слід ухвалити нове рішення про їх часткове задоволення з таких підстав :

Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд першої інстанції в порушення вимог п.п.1, 4 ч.1 ст.214 ЦПК України у повній мірі не вирішив усі питання щодо наявності обставин, якими обгрунтовувалися заявлені вимоги і невірно визначив правову норму, яка підлягала застосуванню до спірних правовіносин. При цьому згідно ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Так, при ухваленні рішення суд виходив з того, що у даному випадку членом житлово-будівельного кооперативу була матір позивачки - ОСОБА_5. Частка у власності на пай її чоловіка ОСОБА_7. за його життя визначена не була і після його смерті в 1999р. до спадщини не увійшла, а тому на момент прийняття виконавчим комітетом Вінницької міської ради рішення від 24.11.2005р. №2734 не було ніяких підстав вважати, що власником квартири може бути ще хтось крім власника паю ОСОБА_5.

Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Адже встановленим є те, що ОСОБА_7. і ОСОБА_5. перебували в шлюбі з 1967р. по 1987р.

Будівництво кооперативного будинку, у якому розташована спірна квартира, розпочато у 1970 році, а перший пайовий внесок виплачено у 1969р. Повна сплата пайового внеску мала місце у 1984 році. Тобто, пайовий внесок від самого початку і до кінця виплачувався під час їх перебування в шлюбі.

Після розірвання шлюбу в 1987р. ОСОБА_7. до самої смерті в 1999р. проживав і був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 (див.а.с.89-91). Також встановлено, що ОСОБА_7. і ОСОБА_5. не укладали ніякої письмової угоди з приводу належності паю і ніяких спорів з цього приводу між ними не виникало.

Тобто, з набранням чинності Законом України «Про власність» від 07.02.1991р. відповідно до ст.ст.16, 17 цього Закону зазначена квартира має вважатися їх спільною сумісною власністю подружжя.

У зв'язку з наведеним колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що у даному випадку суд першої інстанції безпідставно не застосував положення ст.22 Кодексу про шлюб та сімю України від 20.06.1969р, який був чинним на той час. Даною нормою визначалося, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

При цьому у підпункті «а» п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 18.09.1987р. (із змінами, які вносилися постановами Пленуму Верховного Суду України №13 від 25.12.1992р. та №15 від 25.05.1998р) судам роз'яснювалось, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном. За загальними правилами, визначеними ч.1 ст.28 Кодексу про шлюб та сімю України від 20.06.1969р. за вказаних вище обставин частки кожного з подружжя у майні вважалися рівними. Також колегія суддів звертає увагу на те, що зазначеному вище не суперечать положення п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» та п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», на які послався суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на те, що частка у власності на пай ОСОБА_7. за його життя визначена не була, суперечить чинному на той час законодавству і є безпідставним. У зв'язку з наведеним слід вважати, що після смерті ОСОБА_7.ІНФОРМАЦІЯ_1. до спадкового майна мала увійти і ? частина вказаної квартири. Його спадкоємцями першої черги за законом були дві доньки : ОСОБА_3. і ОСОБА_4. При цьому ОСОБА_3. 14.06.2000р. подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини (див.а.с.89). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.06.2000р. вона успадкувала грошовий вклад з процентами (а.с.12). Однак за змістом п.11 чинної на той час Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.07.1994р, спадкоємець не міг прийняти лише якусь частину спадщини, як і відмовитись від якоїсь її частини. А ОСОБА_4. у поданій до нотаріальної контори заяві від 14.06.2000р. від прийняття спадщини відмовилась (а.с.90). У зв'язку з цим слід вважати, що за правилами ст.ст. 549ч.1, 553ч.1, 554ч.1 ЦК України від 18.07.1963р, який був чинним на той час, позивачка ОСОБА_3. успадкувала після смерті батька в порядку спадкування за законом ? частину зазначеної квартири.

Зазначене не було враховано при винесенні виконавчим комітетом Вінницької міської ради рішення від 24.11.2005р. №2734 у частині визначення права власності на квартиру АДРЕСА_1 виключно за ОСОБА_5, яка з огляду на наведене може вважатися власником не цілої квартири, а лише ? її частини. Адже вказаним рішенням порушено право позивачки на ? частину квартири. А відповідно до п.10 ст.59 Закону України «Про органи місцевого самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно частково незаконним є також свідоцтво про право власності на житло від 01.12.2005р, видане на підставі вказаного рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 24.11.2005р. №2734, згідно з яким власником квартири АДРЕСА_1 визначена лише ОСОБА_5.

Також з огляду на положення ч.1 ст.203, 215ч.1 ЦК України частково недійсним є і договір від 01 лютого 2006р, згідно з яким ОСОБА_5. подарувала всю квартиру відповідачці ОСОБА_4 (щодо дарування 1 / 2 частини квартири).

У зв'язку з цим вимоги позивачки про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_5 і ОСОБА_4. також підлягають задоволенню.

Згідно ст.309 ЦПК України зазначене є підставою для скасування оскаржуваного рішення у вказаній частині і ухвалення у цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст.209, 218, 303, 304, 305ч.2, 307ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, --

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду від 18 лютого 2016р. у даній справі скасувати у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо визнання частково недійсними рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради, свідоцтва про право власності на житло, договору дарування, скасування реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнати частково недійсним п.1.12 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №2734 від 24 листопада 2005р, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 визначено за ОСОБА_5 одноособово (щодо визначення права власності на ? частину квартири).

Визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на житло від 01.12.2005р, видане на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №2734 від 24 листопада 2005р, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 визначено за ОСОБА_5 одноособово (щодо визначення за нею права власності на ? частину цієї квартири) і скасувати державну реєстрацію права власності на вказану квартиру на ім'я ОСОБА_5 в КП «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» в реєстровій книзі №666 реєстр №80 від 07.12.2005р.

Визнати частково недійсним договір дарування від 01 лютого 2006р. №366, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу МайструкВ.І, відповідно до якого ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 ( щодо 1 / 2 частини вказаної квартири). Скасувати державну реєстрацію права власності на вказану квартиру на ім'я ОСОБА_4 в КП «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» у реєстровій книзі №666 реєстр №80 від 19.09.2006р.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :