КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2016 року о/об 17 год. 25 хв. 810/933/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Тятькова І.А.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - О.Ю. Савенок

розглянувши у місті Києві у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_3) до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач або Ірпінська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1631-17 від 01.03.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що виставляючи спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідач вийшов за межі наданих законом повноважень, оскільки Податковий кодекс України не визначає сплату єдиного внеску, що регулюється Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Враховуючи те, що відповідно поданих податкових декларацій про майновий стан та доходи за 2013, 2014, 2015 роки отримання прибутку не задекларовано, позивач просив суд визнати спірну вимогу про сплату боргу протиправною та скасувати.

Заперечуючи проти позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях, відповідач зазначив, що вважає оспорювану вимогу такою, що прийнята законно у відповідності до положень Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449. Як зазначив відповідач, оскільки по липень 2014 року позивач була зареєстрована платником єдиного податку за ставкою 10% (1 група) та не сплатила суму єдиного внеску у встановленому порядку, відповідач правомірно виніс вимогу про сплату відповідної суми боргу (недоїмки), що була вручена позивачу належним чином. При цьому відповідач зауважив про зобов'язання сплати єдиного внеску незалежно від фінансового стану платника.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2016 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував в судовому засіданні та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі частини третьої статті 160 КАС України в судовому засіданні 05 квітня 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _3 зареєстрована як фізична особа-підприємець 24.01.2005 виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області за адресою:АДРЕСА_1, та на підставі заяви від 23.01.2012 про застосування спрощеної системи оподаткування була зареєстрована платником єдиного податку 1 групи зі ставкою 10 відсотків з 01.01.2012 по 01.07.2014.

Станом на 31.12.2015 по картці особового рахунку за позивачем обліковувався борг по сплаті єдиного соціального внеску в сумі 11909,08 грн., у зв'язку з чим Ірпінською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області сформована та вручена позивачу вимога №Ф-1631-17 від 01.03.2016 року про сплату існуючої заборгованості.

З матеріалів справи встановлено, що заборгованість позивача за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 11 909,08 грн. виникла за період з січня 2012 року по липень 2014 року, в той час як з липня 2014 року анульовано реєстрацію платника єдиного внеску.

09.02.2015 позивач подала контролюючому органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік, згідно якої отримання позивачем прибутку за звітний рік не задекларовано.

Вважаючи оскаржувану вимогу протиправною, позивач у першу чергу мотивує свої позовні вимоги тим, що доходу не отримувала, а отже підстав для нарахування єдиного соціального внеску у відповідача немає.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 ст.12 Закону №2464-VI визначено, що завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Відповідно до ч.2 цієї ж статті Закону №2464-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: забезпечує збір та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску (п.2); здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 №67 ліквідовано Міністерство доходів і зборів, а постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №160 утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

У відповідності до Положення «Про Державну фіскальну службу України», затвердженого постановою КМУ від 21.05.2014 №236 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Пунктом 4 цього ж Положення визначено, що ДФС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом, забезпечує контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою їх нарахування та сплати до бюджету і відповідних позабюджетних фондів (підпункт 4); контролює своєчасність подання платниками податків та єдиного внеску передбаченої законом звітності, своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків і зборів, єдиного внеску, митних та інших платежів (підпункт 5).

Пунктом 7 Положення (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України» Ірпінську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів реорганізовано у Ірпінську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС, яка є її правонаступником.

Відповідно викладеному суд зазначає про безпідставність тверджень позивача про відсутність компетенції та повноважень у фіскального органу щодо адміністрування єдиного внеску та здійснення контролю за його справлянням.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною 2 ст.8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок не входить до системи оподаткування.

Таким чином, підстави та порядок нарахування та сплати єдиного внеску регулюється нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010, а дія інших нормативно-правових актів, у тому числі і норм ПК України, про що зазначав позивач у поданому позові, поширюється на відносини щодо адміністрування єдиного внеску лише у випадках, передбачених Законом №2464-VI, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відтак, висновки позивача про те, що фіскальні органи позбавлені права контролю за сплатою єдиного внеску, оскільки правове регулювання збору, обліку та справляння єдиного внеску нормами ПК України не встановлено, не ґрунтуються на положеннях закону та є хибними.

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Вказана норма дублюється п.п.3 п.2.1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09.09.2013 №455 (далі - Інструкція №455), що була чинною на момент виникнення суми заборгованості та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Так, нарахування, обчислення і сплата єдиного внеску платниками, зазначеними у п.п. 3 п.2.1 розділу II Інструкції №455, які обрали спрощену систему оподаткування відбувається таким чином (розділ IV п. 6 Інструкції №455):

- зазначена категорія платників самостійно обчислює суму єдиного внеску, яка не може бути менше мінімального страхового внеску на місяць, незалежно від отримання доходу (прибутку);

- платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною 2 ст.25 Закону №2464-VI передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

В судовому засіданні встановлено, та не заперечувалося представником позивача, що ФОП ОСОБА_3 з січня 2012 року по липень 2014 року перебувала на спрощеній системі оподаткування відповідно до заяви від 23.01.2012 №2400/л. Згідно вказаної заяви позивач обрала спрощену систему оподаткування, обліку та звітності з 01 січня 2012 року, ставку єдиного податку при переході на спрощену систему оподаткування - 10% (десять) до розміру мінімальної заробітної плати та групу 1. Також в судовому засіданні встановлено, що борг (недоїмка) по сплаті єдиного соціального внеску нарахований позивачу за цей самий період - січень 2012 року - липень 2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 31.07.2014 року за позивачем обліковувався борг (недоїмка) по сплаті єдиного соціального внеску в сумі 11 909,08 грн., з урахуванням чого відповідачем було сформовано позивачу вимогу №Ф-1631-17 від 01.03.2016 про сплату цього боргу, яку вручено 09.03.2016, що підтверджується доказами в матеріалах справи (а.с. 30).

Судом встановлено, що станом на 31.12.2015 року згідно інформаційної картки платника по коду класифікації доходів бюджету 71040000 «для фізичних осіб підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» за позивачем рахувалась заборгованість у сумі 11 909,08 грн. як недоїмка за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, витяги з якої долучені до матеріалів справи (а.с. 31-34).

Таким чином, наявність у позивача боргу по сплаті єдиного соціального внеску повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема картками особового рахунку платника - фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п. 4.9 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09.09.2013 року №455 (чинної на момент виникнення суми заборгованості позивача), обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Норми цієї Інструкції в подальшому втратили чинність на підставі наказу Міністерства фінансів №449 від 20.04.2015 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Інструкція №449), яка є чинною на момент винесення відповідачем спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском.

Так, п.10 розділу IV Інструкції №449 також передбачено, що обчислення єдиного внеску фіскальними органами здійснюється, зокрема, на підставі звітності, що подається платником до фіскального органу.

Із зазначеного слідує, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, а і на підставі звітності, що подається платником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Згідно п.2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно п.3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Фіскальний орган веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера «У» (узгоджена вимога).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - у фіскальному органі.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою) фізичній особі, якщо, зокрема, її вручено особисто такій фізичній особі.

Таким чином відповідачем було сформовано спірну вимогу у встановленому порядку та дотримані положення щодо порядку вручення оспорюваної вимоги позивачу, що підтверджується доказами в матеріалах справи.

При цьому суд врахував, що згідно ч.16 ст.25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені за єдиним внеском не застосовується.

Також, суд критично оцінює посилання позивача на те, що за відсутності факту отримання ним протягом останніх 3-ох років будь-якого доходу, у податкового органу були відсутні підстави для нарахування йому єдиного внеску.

Крім того, позивач не вчиняв жодних дій щодо проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, що могло бути підставою для зняття з обліку платника єдиного внеску.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до п.3.4 розділу III Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09.09.2013 року №455 (чинної на момент виникнення суми заборгованості позивача), базою нарахування та розміру єдиного внеску для платників, зазначених у п. п. 3 п. 2.1 розділу II цієї інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування - 34,7 % суми, що визначається таким платниками самостійно, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений Законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

З урахуванням вищевикладеного, вимога №Ф-1631-17 від 01.03.2016 року про сплату недоїмки по єдиному соціальному внеску в сумі 11909,08 грн. винесена відповідачем з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому є правомірною.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з приписів ст.ст. 71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищезазначене, оскільки викладені в позовній заяві доводи не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, відтак у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Горобцова Я.В.