КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2016 р. Справа№ 910/20516/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Шевченка Е.О.

Мартюк А.І.

секретар : Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача: Мазуренко І.О.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: Цибуля О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"Українські резерви"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 07.10.2015р.

у справі №910/20516/14 (суддя Балац С.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"Українські резерви"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про застосування наслідків нікчемності правочину

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ТЕРРА БАНК" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" про застосування наслідків нікчемності договору добровільного страхування фінансових ризиків №6-ТБ/001 від 05.02.2014р., укладеного між позивачем і відповідачем, та стягнути з відповідача 1 051 069,75 грн. отриманих за договором коштів, 63 193,77 грн. процентів за користування чужими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- спірний правочин є нікчемним, оскільки містить ознаки нікчемності, встановлені п.п.7, 8 п.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України не породжує будь-яких правових наслідків для сторін;

- позивач та відповідач є спорідненими особами, значний вплив на діяльність яких мав громадянин України ОСОБА_5, який на момент укладення договору страхування обіймав посаду Голови спостережної ради позивача та одночасно був Головою наглядової ради відповідача і акціонером з часткою в розмірі 9,8709% статутного капіталу відповідача;

- страхування майнових інтересів позивача за спірним договором проводилось з метою надання переваг та нічим не обумовленої можливості безпідставного збагачення для відповідача, як компанії, пов'язаної з позивачем інсайдерськими відносинами, без намірів створення реальних наслідків, а отже придбання у відповідача послуги зі страхування за обставин та умов, коли подібна послуга ніколи б не була придбана в інших страховиків за необхідності реального страхування кредитних ризиків, призводить до нікчемності укладеного між сторонами договору страхування;

- страхування кредитних ризиків позивача за спірним договором проведене за наявними у відповідача правилами страхування фінансових, а не кредитних ризиків, як того вимагає чинне законодавство України.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- відповідач не є пов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки ОСОБА_5 не є власником істотної участі в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Українські резерви» в розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», не володіє акціями відповідача в розмірі 10 і більше відсотків статутного капіталу, не має самостійного значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи, адже не відноситься до керівництва відповідача, а є лише одним із трьох членів наглядової ради, не брав ніякої участі в укладенні оспорюваного договору;

- навіть якби мали місце ознаки пов'язаності, сам лише цей факт не свідчив би про нікчемність спірного договору, оскільки останній, укладений з пов'язаною особою банку, є нікчемним за умов, що він укладений за таких обставин, коли такі самі товари та послуги іншої особи взагалі не були б придбані, а наявність таких обставин позивачем не доведено;

- позивачем не доведено, що відповідач є кредитором банку, як і не доведено той факт, що умова про платіж в договорі страхування встановлена в метою саме надання переваг (пільг) відповідачу;

- посилаючись на те, що замість правил страхування кредитних ризиків договір був укладений на підставі правил страхування фінансових ризиків, позивач жодним чином не обґрунтовує наявність якихось переваг (пільг) при укладенні договору за правилами страхування фінансових ризиків, а укладення спірного договору за Правилами страхування фінансових ризиків в даному випадку не суперечить цим Правилам, а відтак, договір страхування, за яким банк, як страхувальник, застрахував свої майнові інтереси, пов'язані з фінансовими збитками від невиконання контрагентом (позичальником) своїх зобов'язань за кредитним договором, повністю відповідає положенням Правил добровільного страхування фінансових ризиків Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українські резерви»;

- в даному випадку нікчемність договору не доведена, а тому підстави для застосування наслідків нікчемності правочину відсутні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 180-181), на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа).

Третя особа підтримала позов в повному обсязі, просила суд позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2014р. у справі №910/20516/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015р., в задоволенні позову було відмовлено повністю (том справи - 1, аркуші справи - 207-212, 282-287). При цьому, місцевий господарський суд, з висновками якого повністю погодився апеляційний господарський суд, зазначив, що страховий тариф по спірному договору узгоджено сторонами, що відповідає Правилам страхування та Методиці визначення ціни страхового тарифу, затвердженої Нацкомфінпослуг від 28.11.2013р. №4370. Суди зазначили про невірність тверджень позивача щодо безпідставного набуття відповідачем коштів в розмірі 1 051 069,75грн., оскільки вказані кошти перераховано позивачем самостійно відповідачу. За висновками місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції договір №6-ТБ/001 від 05.02.2014р. відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому підстави вважати його нікчемним відсутні.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.07.2015р. (том справи - 2, аркуші справи - 42-47) рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015р. у справі №910/20516/14 було скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду. При цьому суд касаційної інстанції зазначав про те, що господарськими судами попередніх інстанцій не надана оцінка доводам позивача, викладеним в обґрунтування нікчемності правочину на укладення спірної угоди з пов'язаною особою банку, а також наданому позивачем суду витягу з протоколу засідання правління позивача №1 від 08.01.2014р. щодо включення відповідача до переліку інсайдерів позивача. Також, судами залишено поза увагою доводи позивача, викладені в позові щодо значного впливу на діяльність як позивача, так і відповідача, як пов'язаних осіб, громадянина України ОСОБА_5, який на момент укладення спірного договору обіймав посаду Голови спостережної ради позивача та одночасно був Головою Наглядової ради відповідача. Судами не надано правової оцінки поданим позивачем суду протоколу про підсумки голосування на позачергових загальних зборах позивача від 23.12.2013р., анкеті фізичної особи-інсайдера позивача від 27.12.2013р., протоколу №16/07 від 16.07.2012р. засідання Наглядової ради відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/20516/14 від 07.10.2015р. позов задоволено частково, застосовано до договору добровільного страхування фінансових ризиків №6-ТБ/001 від 05.02.2014р., укладеного між позивачем та відповідачем, наслідки недійсності, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 1 051 069,75 грн., а також присуджено до стягнення з відповідача в дохід державного бюджету України 21 021,40 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/20516/14 від 07.10.2015р. в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які наводилися під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Новіков М.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.11.2015р.

25.11.2015р. та 30.11.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача та третьої особи надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони заперечували проти доводів апеляційної скарги відповідача, зазначаючи про її необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами, просили суд в задоволенні скарги відмовити.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Тищенко А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.11.2015р.

В судовому засіданні 30.11.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/20516/14 від 07.10.2015р. в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 30.11.2015р. представники позивача та третьої особи заперечували проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 30.11.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 14.12.2015р.

07.12.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

В судове засідання 14.12.2015р. з'явилися представники позивача та відповідача. Представник третьої особи не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 21.12.2015р.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Зубець Л.П. на лікарняному, судове засідання, призначене на 21.12.2015р., не відбулося.

20.01.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015р. у справі №910/20515/14, яка за суттю спору є аналогічною справі №910/20516/14.

Вказане клопотання позивача було задоволено, надана копія постанови суду апеляційної інстанції залучена до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2016р. розгляд апеляційної скарги було призначено на 25.01.2016р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016р., було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді: Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді: Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Шевченко Е.О. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.01.2016р.

В судовому засіданні 25.01.2016р. представник відповідача підтримав раніше надані пояснення, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 25.01.2016р. представники позивача та третьої особи також підтримали пояснення, надані в попередньому судовому засіданні, просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 25.01.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 22.02.2016р., з 22.02.2016р. на 21.03.2016р.

В судове засідання 21.03.2016р. з'явився лише представник позивача. Представники відповідача та третьої особи не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 21.03.2016р. представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 11.04.2016р.

05.04.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Вищого господарського суду України від 30.03.2016р. у справі №910/20515/14.

Вказане клопотання було задоволено судом, надана позивачем копія постанови суду касаційної інстанції залучена до матеріалів справи.

В судовому засіданні 11.04.2016р. представники позивача та третьої особи заперечували проти апеляційної скарги, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання 11.04.2016р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 11.04.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, надані у попередніх судових засіданнях, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

05.02.2014р. між позивачем, як страхувальником, та відповідачем, як страховиком, було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків від №6-ТБ/001 (далі - Договір страхування) (том справи - 1, аркуш справи - 11-20).

За умовами Договору страхування (п.п.1.1, 1.2) предметом останнього є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з фінансовими збитками страхувальника, які виникають у страхувальника в результаті неповернення позичальником (в разі настання певних подій - страхових випадків) повністю або частково кредиту та/або відсотків за його користування в розмірах і в строки, передбачені кредитним договором. Договір складено на підставі Закону України «Про страхування», ліцензії серії АВ №594273 від 27.01.2012р., що видана Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, «Правил добровільного страхування фінансових ризиків» від 14.04.2009р. (далі - Правила).

Згідно з п.п.3.2, 3.3, 3.9 Договору страхування страховий тариф складає 4,68% від страхової суми. Страхова сума та страховий платіж за кредитним договором визначається у переліку кредитів. Франшиза відсутня.

Розмір страхового відшкодування та порядок його виплати визначений в розділі 5 Договору страхування, згідно з п.п.5.1, 5.2 якого виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком відповідно до цього Договору, Правил страхування та законодавства України на підставі документів, вказаних в п.4.2.8.2 Договору, заяви про виплату страхового відшкодування та страхового акту. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір страхової суми та розміру фактичного збитку страхувальника.

В п.6.1 Договору страхування передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами, але не раніше надходження страхового платежу на поточний рахунок страховика, і діє до 04.02.2015р. та/або у будь-якому випадку не більше строку виконання позичальником основного зобов'язання (погашення суми кредитної заборгованості у повному обсязі) за кредитним договором, зазначеним у переліку кредитів.

В Додатку №1 до Договору страхування (том справи - 1, аркуш справи - 13) наведено перелік кредитів, наданих позивачем юридичним особам, а саме: ТОВ «Донспецресурс» за кредитним договором №КЛ/13/21 від 02.08.2013р., ПАТ «АЗМК» за кредитним договором №КЛ/13/28 від 28.11.2013р., ТОВ «КЛАРКСОН» за кредитним договором «КЛ/13/01-8 від 05.03.2013р., ТОВ «Ресурс Трейд-Ойл» за кредитним договором №КЛ/2013/03-40 від 26.06.2013р., ТОВ «Агрохім 2001» за кредитним договором №КЛ/13/03 від 29.07.2013р., ТОВ «Агрохім 2001» за кредитним договором №КЛ/14/01 від 14.01.2014р., ТОВ «КВАДР ОІЛ ТРЕЙД» за кредитним договором №КЛ/13/738 від 28.05.2013р. (копії названих договорів надано до матеріалів справи - том справи - 1, аркуші справи - 14-56).

На підставі меморіального ордеру №50762 від 05.02.2014р. позивач здійснив на користь відповідача страховий платіж у розмірі 1 051 069,75 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 64).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі постанови Правління Національного банку України №518 від 21.08.2014р. «Про віднесення публічного акціонерного товариства «ТЕРРА БАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №72 від 21.08.2014р. «Про запровадження тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві «ТЕРРА БАНК», згідно з яким з 22.08.2014р. у позивача запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці (том справи - 1, аркуші справи - 109-111).

Під час перевірки Договору страхування, укладеного між сторонами, уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у позивача було встановлено, що названий Договір є нікчемним відповідно до п.п.7, 8 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому цей правочин не породжує будь-яких правових наслідків для його сторін в силу ст. 216 Цивільного кодексу України (Акт №3 від 23.09.2014р. - том справи - 1, аркуші справи - 141-143).

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у позивача направила відповідачу повідомлення №2309.2014/17-вих від 23.09.2014р. про нікчемність правочину (том справи - 1, аркуші справи - 107-108), в якому вимагала у відповідача повернення одержаних за Договором страхування коштів в сумі 1 051 069,75 грн., які були сплачені позивачем як страховий платіж, а також здійснення оплати за користування безпідставно набутими грошовими коштами в сумі 63 193,77 грн. за період з 05.02.2014р. по 23.09.2014р. У вказаному повідомленні, зокрема, було зазначено про значний вплив на діяльність як позивача, так і відповідача, як спорідненої особи, громадянина України ОСОБА_5, який на момент укладення Договору страхування обіймав посаду Голови спостережної ради позивача (протокол про підсумки голосування на позачергових загальних зборах позивача від 23.12.2013р.) та одночасно був Головою наглядової ради відповідача (анкета фізичної особи - інсайдера відповідача від 27.12.2013р., протокол від 16.07.2012р. №16/07 засідання наглядової ради відповідача) та акціонером з часткою в розмірі 9,8709% статутного капіталу відповідача (реєстр власників іменних цінних паперів відповідача від 20.09.2012р. за вих.№19995зв, складеного Публічним акціонерним товариством "Національний депозитарій України"). В повідомленні №2309.2014/17-вих від 23.09.2014р. наголошувалося на тому, що страхування майнових інтересів позивача за Договором страхування проводилось з метою надання переваг та нічим не обумовленої можливості безпідставного збагачення для відповідача, як компанії пов'язаної з позивачем інсайдерськими відносинами, без намірів створення реальних наслідків. Відтак, придбання у відповідача послуги по страхуванню за обставин та умов, коли подібна послуга ніколи б не була придбана у інших страховиків за необхідності реального страхування кредитних ризиків, призводить до нікчемності укладеного між сторонами Договору страхування. На думку уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у позивача, відповідачем було застраховано кредитні ризики позивача за наявними у відповідача правилами страхування фінансових, а не кредитних ризиків, що суперечить чинному законодавству України.

Оскільки вищевказане звернення було залишено відповідачем без належного реагування, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про застосування наслідків нікчемності Договору страхування, стягнення з відповідача 1 051 069,75 грн. отриманих за договором коштів та 63 193,77 грн. процентів за користування чужими коштами.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими вимоги позивача в частині застосування до Договору страхування, укладеного між сторонами, наслідків недійсності, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, а також стягнення з відповідача на користь позивача отриманих за договором грошових коштів в розмірі 1 051 069,75 грн. В іншій частині позову було відмовлено.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України вказано про те, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

З наведеного випливає, що договір є нікчемним виключно в силу прямої вказівки закону.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (ст. 216 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що позивач посилається на нікчемність правочину в обґрунтування заявленої ним вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, в даному випадку має бути надано належну оцінку правочину та відповідним доводам позивача.

Згідно з нормами ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відтак, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В процесі судового розгляду було встановлено, що 23.12.2014р. Національним банком України було винесено постанову №831 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК".

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування було прийнято рішення №159 від 24.12.2014р. "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ТЕРРА БАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації позивача та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію позивача строком на 1 рік з 24.12.2014р. по 23.12.2015р. включно.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Як уже зазначалося вище, в обґрунтування своїх вимог позивач посилався на нікчемність укладеного з відповідачем Договору страхування та наявність у останнього ознак нікчемності, визначених п.п.7, 8 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно з п.п.7, 8 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб направила відповідачу повідомлення №2309.2014/18-вих. від 23.09.2014р. про нікчемність Договору страхування, укладеного між позивачем та відповідачем (том справи - 1, аркуші справи - 107-108). При цьому, як уже зазначалося вище, у вказаному повідомленні, зокрема, стверджувалося про те, що позивач та відповідач є спорідненими особами, значний вплив на діяльність яких мав громадянин України ОСОБА_5, який на момент укладення Договору страхування обіймав посаду Голови спостережної ради позивача та одночасно був Головою наглядової ради відповідача і акціонером з часткою в розмірі 9,8709% статутного капіталу відповідача.

Вказівка про необхідність дослідження питання щодо наявності пов'язаності осіб позивача і відповідача, а також наявності чи відсутності впливу ОСОБА_5 на діяльність товариств була викладена в постанові Вищого господарського суду України від 08.07.2015р. у справі №910/20516/14.

Згідно зі ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність", згідно зі ст. 2 якого асоційованою особою є чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича. Істотна участь являє собою пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи. Спорідненою особою є юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі.

Відповідно до ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. Угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами, не можуть передбачати умови, що не є поточними ринковими умовами. Угоди, укладені банком із пов'язаними з банком особами на умовах, що не є поточними ринковими умовами, визнаються недійсними з моменту їх укладення. Поточними ринковими умовами не вважаються, зокрема: 1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів; 2) придбання у пов'язаної з банком особи майна низької якості чи за завищеною ціною; 3) здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної з банком особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство; 4) оплата товарів і послуг пов'язаної з банком особи за цінами вищими, ніж звичайні, або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані; 5) продаж пов'язаній з банком особі майна за вартістю, що є нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого майна іншій особі; 6) нарахування відсотків та комісійних за послугами, наданими банком пов'язаним із банком особам, які є меншими, ніж звичайні; 7) нарахування відсотків за вкладами (депозитами), залученими банком від пов'язаних із банком осіб, які є більшими, ніж звичайні.

З наявних в матеріалах справи документів (зокрема, протоколу засідання Наглядової ради відповідача №16/07 від 16.07.2012р., інформації депозитарію ПАТ "Національний депозитарій України" та анкети фізичної особи - інсайдера ПАТ "ТЕРРА БАНК" від 27.12.2013р. - том справи - 1, аркуш справи - 74-79, 137-139) головою Наглядової ради відповідача є ОСОБА_5, який володіє (є власником) 9,8709% у статутному фонді відповідача.

Водночас, на позачергових загальних зборах акціонерів позивача, які відбулися 23.12.2013р., ОСОБА_5 обрано на 3 роки Головою Спостережної ради позивача.

З наданого до матеріалів справи витягу з протоколу засідання правління позивача №1 від 08.01.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 65) ОСОБА_5 є Головою Спостережної ради позивача, а відповідач включений до переліку інсайдерів позивача, як асоційована особа по відношенню до ОСОБА_5

04.03.2014р. відбулося засідання правління позивача, на порядок денний якого було винесено питання про затвердження переліку інсайдерів та груп пов'язаних осіб ПАТ «ТЕРРА БАНК» станом на 01.03.2014р. (протокол №27-1 від 04.03.2014р. - том справи - 2, аркуш справи - 22).

Згідно із затвердженим на вказаному засіданні переліку інсайдерів та груп пов'язаних осіб ПАТ «ТЕРРА БАНК» станом на 01.03.2014р. (Додаток №1 до протоколу засідання правління №27-1 від 04.03.2014р. - том справи - 2, аркуші справи - 23-25) відповідач є спорідненою з позивачем особою через ОСОБА_5

Позивач стверджує, що позивач і відповідач є пов'язаними особами, оскільки відповідач (страхова компанія) є спорідненою особою позивача (банку) - вони мають одного і того ж самого власника істотної участі в підприємствах, а саме: громадянина ОСОБА_5

Постановою Правління Національного банку України №368 від 28.08.2001р. (в редакції на дату укладення між сторонами оспорюваного Договору страхування) було затверджено Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні, в п.п.1.12, 1.13 передбачено, що істотна участь у банку або іншій юридичній особі означає, що фізична або юридична особа прямо та/або опосередковано, самостійно чи спільно з іншими особами має:

а) участь/частку в статутному капіталі банку чи іншої юридичної особи (та/або право голосу акцій, паїв, часток) у розмірі 10 і більше відсотків. Крім того, дві та більше особи уважаються такими, що разом володіють акціями (паями/частками) банку або іншої юридичної особи, якщо вони є власниками акцій (паїв/часток) банку або іншої юридичної особи, а також одночасно: є членами ради чи правління (ради директорів), власниками істотної участі чи законними представниками однієї юридичної особи; або одна з цих осіб надала іншій кредит для придбання акцій (паїв/часток) банку чи іншої юридичної особи; або вони є асоційованими особами по відношенню одна до одної; або

б) незалежну від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність банку або іншої юридичної особи, зокрема має можливість впливати на визначення кредитної, інвестиційної та облікової політики, на прийняття рішень з основних напрямів діяльності банку або іншої юридичної особи через укладені угоди чи іншим шляхом.

Особа вважається такою, що здійснює значний вплив на управління банком або іншою юридичною особою, якщо: така особа прямо та/або опосередковано володіє самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв, часток банку або іншої юридичної особи; або така особа належить до управлінського персоналу банку чи є керівником іншої юридичної особи; або відомі факти, що свідчать про здатність цієї особи будь-яким чином впливати на призначення керівників, або особа має принаймні одного представника в раді, чи правлінні банку або іншої юридичної особи, чи в рівноцінному спостережному органі (або через володіння акціями/паями/частками, або через домовленість із власниками акцій/паїв/часток); або така особа може брати участь у прийнятті рішень з основних напрямів діяльності банку (кредитної, інвестиційної або облікової політики банку) незалежно від того, чи обіймає ця особа керівну посаду або отримує (чи взагалі не отримує) винагороду чи іншу компенсацію за свою роботу; або така особа прямо та/або опосередковано, самостійно чи спільно з іншими особами має участь/частку в статутному капіталі банку або іншої юридичної особи в розмірі 10 і більше відсотків та/або право голосу акцій, паїв, часток і водночас жодна інша особа не володіє участю/часткою в статутному капіталі банку (юридичної особи) з правом голосу (або не має повноважень голосувати більшою кількістю голосів) у розмірі 10 і більше відсотків.

До управлінського персоналу банку належать: голова, його заступники та члени правління (ради директорів) банку; голова, його заступники та члени спостережної (наглядової) ради банку; головний бухгалтер банку, його заступники; керівники відокремлених підрозділів банку; керівники та члени комітетів правління банку (які створені з метою управління ризиками, зокрема кредитний комітет, комітет з питань управління активами та пасивами, тарифний комітет); керівник служби внутрішнього аудиту банку.

Відповідно до п.10.3.5.18 Статуту відповідача наглядова рада товариства приймає рішення про вчинення товариством значних правочинів.

Укладення значних правочинів зі сторони позивача є повноваженнями спостережної ради банку.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що ОСОБА_5 не має самостійного значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи, оскільки не відноситься до керівництва відповідача, а є лише одним із трьох членів наглядової ради.

Однак в процесі судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_5, внаслідок істотної участі у Публічному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Українські резерви» та Публічному акціонерному товаристві «ТЕРРА БАНК», будучи головою наглядової ради відповідача та головою спостережної ради позивача, мав можливість впливати на визначення кредитної, інвестиційної та облікової політики даних юридичних осіб, мав можливість впливати на прийняття рішень з основних напрямів діяльності банку та страхової компанії, через укладені угоди чи іншим шляхом.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

В п.п.3.2, 3.3 статуту відповідача, затвердженого загальними зборами акціонерів від 19.12.2011р., для вирішення статутних завдань предметом діяльності товариства в Україні та за її межами визначаються, зокрема: страхування кредитів, страхування фінансових ризиків. Товариство має право займатися тільки такими видами страхування, на які отримано ліцензію.

09.07.2010р. Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України було винесено розпорядження №565, яким затверджено Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування.

Відповідно до п.п.1, 2, 3.16, 3.18 названої Характеристики вона та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування розроблені відповідно до частини п'ятої статті 6 Закону України «Про страхування» та підпункту 61 пункту 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011р. №1070. Страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту) - вид страхування, за яким предметом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані із: збитками страхувальника (кредитодавця) внаслідок непогашення або неповного погашення позичальником кредиту та/або нарахованих за ним відсотків; відповідальністю страхувальника (позичальника) перед кредитодавцем за непогашення або неповне погашення кредиту та/або нарахованих за ним відсотків, визначених у кредитному договорі. Даний вид страхування передбачає обов'язок страховика за встановлену договором страхування плату (страховий внесок, страховий платіж, страхову премію) здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування шляхом відшкодування кредитодавцю або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування (вигодонабувачу), збитку, понесеного ними внаслідок непогашення або неповного погашення позичальником суми кредиту та/або відсотків за кредит у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням позичальником зобов'язань за відповідним договором.

Страхування фінансових ризиків - це вид страхування, за яким предметом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані зі збитками при здійсненні страхувальником або іншою особою, визначеною страхувальником у договорі страхування, господарської діяльності. Даний вид страхування передбачає обов'язок страховика за встановлену договором страхування плату (страховий внесок, страховий платіж, страхову премію) здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування шляхом відшкодування страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування (вигодонабувачу), збитку, понесеного ними внаслідок перерви в господарській діяльності, порушення договірних зобов'язань (невиконання або неналежне виконання контрагентом договірних зобов'язань перед страхувальником), крім відшкодування збитків, передбачених страхуванням кредитів та страхуванням інвестицій. Умови добровільного страхування фінансових ризиків можуть передбачати страхування на випадок завдання матеріального збитку страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування (вигодонабувачу), внаслідок припинення права власності на майно, неможливості здійснення подорожі (поїздки) з причин, визначених у правилах та договорі страхування, непередбачених фінансових витрат [за винятком судових витрат та збитків, пов'язаних з втратою багажу під час подорожі (поїздки)] та фінансових збитків, пов'язаних із ризиками здійснення операцій з використанням платіжних карток.

В п.п.1.3, 2.1 оспорюваного Договору страхування визначено, що страховим ризиком є ризик неповернення позичальником повністю або частково кредиту та/або відсотків за його користування в розмірах і в строки, передбачені кредитним договором. Страховим випадком по договору є факт несплати позичальником основної суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом, внаслідок: банкрутства позичальника-юридичної особи, ліквідації позичальника-юридичної особи у встановленому чинним законодавством України порядку.

Згідно з положеннями п.2.1 Правил добровільного страхування фінансових ризиків затверджених головою правління відповідача від 14.04.2009р. (том справи - 1, аркуші справи - 57-63), предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, і пов'язані з фінансовими збитками страхувальника.

Укладений між сторонами оспорюваний Договір страхування має назву страхування фінансових ризиків, але відповідно до його умов він є договором страхування кредиту (відповідальність позичальника за непогашення кредиту).

Відносини у сфері страхування врегульовані Законом України «Про страхування», згідно з ч.1 ст. 17 якого правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

З наведеного випливає, що кожен вид добровільного страхування, на здійснення якого страховиком, в обов'язковому порядку розробляються відповідні правила страхування, повинен мати окрему ліцензію.

В п.4 Характеристики та класифікаційних ознак видів добровільного страхування, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №565 від 09.07.2010р., вказано, що страховик має право розробити правила страхування, які поєднують ознаки та зміст двох або більше видів добровільного страхування (крім страхування життя), за умови наявності в нього ліцензії на право здійснення цих видів страхування.

Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач здійснив страхування не по правилам страхування кредиту та без ліцензії на таке страхування, що суперечить вимогам законодавства України, оспорюваний позивачем Договір страхування укладений з особою, яка не мала права здійснювати відповідний вид страхування, а тому названий правочин суперечить приписам законодавства.

З урахуванням норм ст. 216 Цивільного кодексу України, яка визначає наслідки недійсності правочину, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом стягнення з відповідача 1 051 069,75 грн., отриманих від позивача, у зв'язку з чим в цій частині вимог позов підлягає задоволенню (аналогічна правова позиція по застосуванню норм законодавства у подібних правовідносинах викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.03.2016р. у справі №910/20515/14).

Відносно вимог про стягнення з відповідача 63 193,77 грн. процентів за користування чужими коштами, нарахованими за період з 05.02.2014р. по 23.09.2014р., судом було встановлено наступне.

В обґрунтування вищевказаних вимог позивач, зокрема, посилався на положення ст. ст. 1048, 1214 Цивільного кодексу України.

В ч.2 ст. 1214 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку не підлягає застосуванню до спірних правовідносин ст. 1214 Цивільного кодексу України, оскільки страхова премія у розмірі 1 051 069,75 грн. була сплачена позивачем на користь відповідача на підставі укладеного між сторонами договору.

Згідно зі ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позивач вважає, що відповідач набув грошові кошти за нікчемним правочином, який в силу своєї нікчемності не може встановлювати розмір плати за користування безпідставно набутими коштами, а тому при визначенні розміру плати необхідно виходити із загальних правил, встановлених інститутом позики.

Однак відповідно до ч.1 ст. 8 Цивільного кодексу України у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Оскільки умовами укладеного між сторонами Договору страхування розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено, договори страхування і договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, застосування до договору страхування положень про договір позики, а саме ст. 1048 Цивільного кодексу України, є безпідставним (аналогічна правова позиція по застосуванню норм законодавства у подібних правовідносинах викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.03.2016р. у справі №910/20515/14).

Враховуючи викладене, правові підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 63 193,77 грн. процентів за користування чужими коштами відсутні і в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам та у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/20516/14 від 07.10.2015р. відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/20516/14 від 07.10.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №910/20516/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Е.О. Шевченко

А.І. Мартюк