ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року м. Луцьк

Справа № 803/3926/15

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю представників позивача Давидюка О.Ф., Лягутка О.Ю.,

представника відповідача Федорчук І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Колківське лісове господарство» до Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Колківське лісове господарство» (далі - позивач, ДП «Колківське лісове господарство», підприємство) звернулося в суд з адміністративним позовом до Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, Ківерцівська ОДПІ, податкова інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000852200 від 21 вересня 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 20 серпня 2015 по 27 серпня 2015 працівником Ківерцівської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області ОСОБА_4 згідно з підпунктом 78.1.11. статті 78 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі по тексту - ПК України) на підставі наказу Ківерцівської ОДПІ № 396 від 19 серпня 2015 року та направлення № 0000241 від 20 серпня 2015 року, було проведено позапланову виїзну документальну перевірку господарської співпраці Державного підприємства «Колківське лісове господарство» з ФОП ОСОБА_5, за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами проведення перевірки 07 вересня 2015 року було складено Акт про результати позапланової перевірки № 1079/2201/00991522 (надалі-Акт перевірки).

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки, ДП «Колківський лісгосп» направив заперечення та листом вих. № 1598/22-134 від 18 вересня 2015 року Ківерцівська ОДПІ надала відповідь про відмову у задоволенні заперечень.

На підставі Акту перевірки, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000852200 від 21 вересня 2015 року, у зв'язку з чим нараховано суму грошового зобов'язання ДП «Колківський лісгосп» у розмірі 286 992,00 грн.

Позивач вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки про нереальність господарських операцій з ФОП ОСОБА_5 стосовно надання послуг, оскільки сторони договорів в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними документами. З наведених підстав просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000852200 від 21 вересня 2015 року.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити. Надали суду додаткові пояснення та докази на підтвердження реальності господарських операцій, а саме первинні документи на підтвердження подальшого руху товарів, фінансовий результат від здійснення господарської операції, довідку про відсутність працівників професії «лісоруб», ксерокопії тендерної документації про проведення відкритих торгів, ксерокопії лісорубних квитків, ксерокопії реєстру товаро-транспортних накладних, а також документи бухгалтерського обліку. Звертали увагу суду, що податковий орган визнав нереальними господарські операції з підприємцем ОСОБА_5 на підставі протоколів лісівників, хоча самостійно мав право відібрати такі пояснення у осіб. Також наголошували, що більшість спірних документів не вимагалося представником Ківерцівської ОДПІ, представники підприємства не відмовлялися надавати ці документи. Надали пояснення, що транспортування готової продукції (сировини) здійснювалося силами підприємця на нижній склад підприємства, а не з ДП «Колківське лісове господарство» в адресу ФОП ОСОБА_5 за що відповідно проведено розрахунки з останнім. На питання суду пояснили доцільність та прибутковість проведених господарських операцій, а також надали бухгалтерські документи, які підтверджують факт отримання чистого прибутку від їх проведення.

Відповідач, Ківерцівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області, у письмових запереченнях (т. 1 а. с. 53-54) та її представник в судовому засіданні проти позову заперечили з тих підстав, що на виконання постанови прокуратури Волинської області від 08 травня 2015 року про призначення документальної позапланової виїзної перевірки, Ківерцівською ОДПІ проведено перевірку ДП «Колківське лісове господарство» щодо дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_5 за період з 01 січня 2011року по 31 грудня 2013 року.

В ході проведення перевірки Ківерцівською ОДПІ отримано матеріали від прокуратури Волинської області щодо порушення законодавства посадовими особами ДП «Колківське лісове господарство».

На запит Маневицького відділення Ківерцівської ОДПІ № 1598/7/03-11-22-01, № 1599/7/03-11-22-01 від 02.09.2015 року адресованого ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_4

отримано інформацію про те, що дані СГД у період з 2011 по 2013 роки не надавали ніяких послуг автотранспортування з ДП «Колківське лісове господарство» в адресу ФОП ОСОБА_7

Відповідно до даних бухгалтерського обліку та первинних документів встановлено наступне.

Протягом 2011-2013 років ФОП ОСОБА_5 надав робіт (послуг) для ДП «Колківське лісове господарство» на суму 1 223 567,34 грн. ( 2011 рік - 299 296,25 грн., 2012 рік - 785 853,13 грн., 2013 рік - 138 417 грн). В рахунок виконаних робіт (послуг) ДП «Колківське лісове господарство» здійснено проплату в сумі 499 933,38 грн. У вказаний період «Колківське лісове господарство» проведено реалізацію лісопродукції для ФОП ОСОБА_5 на суму 882 036,23 грн. та отримано проплату за продукцію в сумі 156 249,94 грн.

За матеріалами кримінального провадження № 42015030000000041 від 05.03.2015 року наданих старшим слідчим слідчого відділу прокуратури Волинської області Хомичом О. А. за № 17-1385 вих.15 від 15 липня 2015 року, а саме акт № 070-22/05 від 04 червня 2015 року встановлена відсутність первинних документів обліку (щоденники приймання передачі робіт по заготівлі (вивезенню) лісопродукції (форма ЛГ-4), акти прийому - передачі лісопродукції від ФОП ОСОБА_5.).

Також, за матеріалами кримінального провадження, а саме за протоколами допиту свідків не підтверджено виконання робіт ФОП ОСОБА_5 для ДП «Колківське лісове господарство».

Таким чином, операції між ДП «Колківське лісове господарство» та ФОП ОСОБА_5, по наданню послуг по розробці лісосік та договори на виконання робіт не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій віддаленості контрагентів, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, які економічно необхідні для виконання таких видів робіт, послуг, або здійснення діяльності.

З наведених підстав вважає господарські операції позивача нереальними та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю, з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 20 серпня по 27 серпня 2015 року працівниками Луцької ОДПІ проводилася позапланова виїзна документальна перевірка господарської співпраці ДП «Колківське лісове господарство» з ФОП ОСОБА_5 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складений акт від 07 вересня 2015 року № 1079/2201/00991522 (т. 1 а. с. 9-18).

Відповідно до висновків акту перевірки, податковим органом встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, підпункту 139.1.9, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено сплату податку на прибуток у загальному розмірі 266 152 грн., в тому числі за 2011 рік на суму 74 824 грн., 2012 рік на суму 165029 грн., в тому числі з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року на суму 36 354 грн., 2013 рік на суму 26 299 грн.; пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198 ПК України ДП «Колківський лісгосп», в результаті чого, завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 18 987 грн., в тому числі: квітень 2011 року - на суму 4 667 грн., червень 2011 року - на суму 2 073 грн., липень 2011 року - на суму 4 129 грн., серпень 2011 року - на суму 3 228 грн., вересень 2011 року - на суму 1 600 грн., січень 2012 року - на суму З 290 грн..

На підставі акту перевірки від 07 вересня 2015 року №1079/2201/00991522 Ківерцівською ОДПІ (Маневицьке відділення) було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000852200 від 21 вересня 2015 року, у зв'язку з чим нараховано суму грошового зобов'язання ДП «Колківський лісгосп» у розмірі 286 992,00 грн. (т. 1 а. с. 19).

Надаючи правову оцінку вищенаведеному податковому повідомленню-рішенню, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Державне підприємств «Колківське лісове господарство» 18 жовтня 1993 року зареєстроване як юридична особа Маневицькою районною державною адміністрацією Волинської області, свідоцтво про державну реєстрацію № 119010550001000053(перереєстроване розпорядженням Маневицької райдержадміністрації від 26 жовтня 1998 року за № 04051454ю0010073). Код форми власності 140.

Підприємство входить до складу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства і підпорядковане Державному комітету лісового господарства України.

Позивач з 02 вересня 1997 року зареєстрований як платник податку на додану вартість. Здійснює свою діяльність на підставі Статуту затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України від 30 жовтня 2007 року № 638. Основними видами діяльності підприємства є 3.2.9 «Виробництво продукції та товарів народного споживання, проведення лісозаготівельних та лісопильно-деревообробних робіт», 3.2.14 «Ведення сільського господарства, в тому числі вирощування, заготівля, зберігання і переробка сільськогосподарської продукції та її реалізація.», 3.2.16 «Проведення матеріальної та грошової оцінки лісу на лісосіках, при значених для рубки, проведення рубок з додержанням діючих настанов і правил», 3.2.25 «Торгівельна діяльність у сфері оптової, роздрібної, комісійної торгівлі та громадського харчування по реалізації продукції, продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів». Вказані обставини підтверджується вступною частиною акту перевірки (т. 1 а. с. 9-10), а також наказом Державного комітету лісового господарства України та Статутом ДП «Колківське лісове господарство» (т. 1 а. с. 27-36).

Контрагент позивача, ОСОБА_5 14 березня 2003 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. Основними видами діяльності підприємця згідно КВЕД-2010 є 02.20 «Лісозаготівля» (основний), 16.10 «Лісопильне та стругальне виробництво», 43.39 «Інші роботи із завершення будівництва», 46.73 «Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням» (т. 8 а. с. 121).

Взятий на облік як платник податків 14 березня 2003 року за № 2466 у Долинській ОДПІ Івано-Франківської області (т. 6 а. с. 195). Після закінчення вищого комунального навчального закладу «Прикарпатський лісогосподарський коледж» за рішенням кваліфікаційної комісії від 06 липня 2007 року протокол № 2 присвоєно стропальника 5 розряду (т. 6 а.с.196). Територіальним управлінням Держгірпромнагляду в Івано-Франківській області на виконання певного роду робіт з питань охорони праці був виданий дозвіл № 210.13.26 (т. 1 а. с. 189).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 № 2289-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII-1 цього Закону, у тому числі на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних з використанням об'єктів права інтелектуальної власності.

Оскільки роботи на розробку лісосік мали вартість більшу ніж 100 000,00 грн, тому закупівля цих послуг здійснювалася на підставі Закону України «Про здійснення державних закупівель». За результатами відкритих торгів переможцем є фізична особа-підприємець ОСОБА_5 Зауважень щодо процедури проведення торгів та її учасників в акті перевірки не відображено (т.1 а.с.102-123).

Матеріалами справи підтверджується, що починаючи з 01 квітня 2011 року по 01 серпня 2013 року у смт. Колки Волинської області між ДП «Колківське лісове господарство» (замовник) та ФОП ОСОБА_5 (учасник) були укладені договори-підряду на розробку лісосік - послуги у лісовому господарстві (02.02.1) (т. 1 а. с. 100-188; т. 6 а. с. 192 - т. 8 а. с. 100). Відповідно до предмету даного договору, виконавець надає замовнику послуги, а замовник оплачує їх, в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені в його пропозиції конкурсних торгів та специфікації (додатку), що додається до договору і є його невід'ємною частиною (п.1.1). Порядок приймання робіт оформляється актом виконаних робіт, який підписується повноважними представниками сторін. Разом з актом виконаних робіт складається акт приймання передачі лісопродукції. Після закінчення робіт лісовою охороною лісгоспу складається акт огляду місць рубок у відповідності з чинним законодавством (п.4 договору). Умови та порядок розрахунків: замовник оплачує підряднику вартість виконаних робіт на підставі акту прийняття передачі виконаних робіт, виходячи з вартості заготовленого м3 деревини на умовах франко-верхній склад. Форма оплати - безготівкова.

Як вбачається із реєстра документів наданих прокуратурою Волинської області та самих договорів підряду роботи виконувалися в Тельчівському, Рудниківському, Осницькому та Колківському лісництвах ДП «Колківське лісове господарство», (т. 1 а. с. 84-93, т. 6 а. с. 192-т. 8 а. с. 100).

Обов'язковою умовою договору (п. 1.4) всі роботи по розробці ділянок в лісництвах виконувалися на підставі лісорубних квитків. На вимогу ухвали суду надати оригінали всіх первинних документів прокуратурою Волинської області такі надано не було, однак у судовому засіданні представником позивача був наданий оригінал документа (протокол вилучених документів) складений старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області Р. Жирицьким, з якого вбачається, що такі лісорубні квитки мали місце (т.8 а.с.104-106).

Основним первинним документом, який підтверджує реальність виконаних робіт є акт виконаних робіт, який підписується лісничим та майстром лісу лісництва (Тельчівське, Рудниківське, Осницьке та Колківське), в якому проводилися роботи з одної сторони та виконавцем з іншої. Суд звертає увагу, що до підпису актів виконаних робіт залучені різні майстри лісу та лісничі, тобто особи, на ділянках яких проводилися роботи (т.3 а.с.51-89; т.4 а.с.87-250; т.5 а.с.1-250; т.6 а.с.1-191).

Крім того, наданий реєстр товаро-транспортних накладних згідно яких заготовлена продукція транспортувалася на нижній склад підприємства (т.2 а.с.232-239; т.8 а.с.106-109).

Судом встановлено, що згідно довіреності у власності позивача перебувало дві одиниці транспорту: лісовоз та трактор колісний (т.6 а.с.197-199).

Після виконаних послуг працівниками лісництва складалися акти огляду місць використання лісових ресурсів, що підтверджується реєстром актів огляду лісових ресурсів протягом 2011-2013 років (т.2 а.с.240-250; т.3 а.с. 1-50).

На виконання умов даних договорів були укладені наступні первинні документи: податкові накладні, які виписані та скріплені печаткою позивача (т.1 а.с.224-т.2 а.с.250).

Оплата за послуги проведена у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками та касовою книгою (т.1 а.с.190-223; т.8 а.с.106).

В судовому засіданні представниками позивача надано усні пояснення та письмові докази подальшої реалізації продукції (деревини) (т.8 а.с.110-118). Суд зауважує, що вся продукція реалізовувалася в межах України.

Також суду надано довідку від 31 березня 2016 року вих. № 207 за результатами діяльності ДП «Колківське лісове господарство» з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, з якої вбачається отримання доходу за 2011 рік у сумі 885 270,00 грн., за 2012 рік - 2 433 354,00 грн., за 2013 рік - 575 874,00 грн (т. 8 а.с.102-103), тобто дана господарська операція прибуткова та суттєво змінила стан платника податків.

Керуючись принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, оцінюючи реальність вищезазначених господарських операцій суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 200.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість суд з'ясовує рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

У постанові Верховного суду України від 31 січня 2011 року № 21-42а10 (реєстраційний номер в ЄДРСР 14222189) зазначено, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Проаналізувавши подані ДП «Колківське лісове господарство » первинні документи, суд дійшов висновку, що вказані операції мають реальний характер, оскільки позивачем належними та допустимими доказами доведений факт наявності податкової правосуб'єктності у позивача та його контрагента, господарської мети при наданні послуг, а під час судового розгляду був підтверджений рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Зокрема, статутна діяльність позивача та види господарської діяльності згідно КВЕД, які містяться у Статуті підприємства та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідають змісту та суті господарських операцій, які були проведені з ФОП ОСОБА_5 - заготівля сировини та санітарні зачистки лісу для їх подальшої реалізації кінцевим споживачам.

Позивач має в наявності основні засоби, які дозволяють зберігати та реалізовувати продукцію, які зазначено в його Статуті (стаття 5) (т.1а.с.28-34).

Оприбуткування та реалізація заготовленої деревини відображена та проведена у бухгалтерському обліку позивача.

Подальша реалізація товару здійснювалася іншим контрагентам, зокрема Приватна фірма «Горган», Товариство з обмеженою відповідальністю «Цунамі», Товариство з обмеженою відповідальністю «Тис» та інші, що підтверджується наданими договорами (т.8 а.с.113-118).

При цьому, матеріалами справи підтверджується прибутковість вказаної господарської операції, оскільки за результатом заготівельних робіт підприємцем ОСОБА_5 та подальшої реалізації продукції вищеперерахованим контрагентам, позивач отримував чистий прибуток, який відображений у бухгалтерському обліку підприємства (т.8 а.с.102-103).

Пунктом 85.4 статті 85 Податкового кодексу України визначено, що при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Як вбачається з наведених вище приписів належним та допустимим доказом відмови платника податків від надання уповноваженим особам органу державної податкової служби первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів є належним чином оформлений акт.

Відповідачем не було надано суду акту про відмову позивача від надання первинних документів.

Так само не було надано суду доказів відмови платника податків надати інші первинні документи, які були надані під час судового розгляду.

Зазначене спростовує і доводи представника контролюючого органу, що договір між ДП «Колківське лісове господарство» та ФОП ОСОБА_5 є нікчемним у зв'язку з відсутністю щоденників приймання передачі робіт по заготівлі (вивезенню) лісопродукції (форма ЛГ-4) які ведуться лісничими кожного дня та показами свідків, оскільки всі первинні документи були надані під час судового розгляду, а сумнівів в їх достовірності у суду не має, зважаючи на те, що в судове засідання були надані оригінали первинних документів витребуваних у прокуратури Волинської області. Суд оглянув їх та долучив до матеріалів справи.

На думку суду, всі первинні документи оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства та містять всі необхідні реквізити передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктом 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Більше того, у судовому засіданні податковий інспектор, який здійснював перевірку, підтвердив наявність належним чином оформлених первинних документів і отримання доходів. Зазначив, що сумнівів щодо документального підтвердження реальності операцій у нього не виникало однак керувався протоколом старшого слідчого прокуратури Волинської області щодо допиту свідків. На питання чи відбиралися дані пояснення свідків самим ревізором за умови перевірити достовірність наданих пояснень, надав суду відповідь, що ні. Саме лише посилання свідка на те, що він підписував акти приймання-передачі, бо нібито заставив керівник і не може пригадати в чому була суть фінансово-господарських операцій, не є достатньою підставою для висновку про нереальність цих операцій.

Таким чином, на думку суду, приписами Податкового кодексу України посадовим особам податкового органу надано достатній об'єм повноважень для встановлення всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення. При цьому, положеннями того ж таки законодавчого акту встановлено чіткий порядок дій посадових осіб податкового органу у разі ненадання платником податків необхідних документів (пояснень).

Відповідно до положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування; обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Не беруться судом до уваги усні пояснення інспектора, який проводив перевірку позивача з приводу, що у лісгоспу були власні трудові ресурси для здійснення господарської операції оскільки згідно наданої суду довідки від 06 квітня 2016 року №226 підприємство протягом 2010-2013 років не мало змоги здійснювати розробку лісових ділянок (заготівлю деревини) власними силами та засобами, оскільки протягом 2010 та 2011 роках на підприємстві були відсутні працівники професії «лісоруб», а протягом 2012 та 2013 роки на посадах «лісоруб» працював лише один працівник.

Враховуючи викладене суд вважає, що господарська операція між позивачем та його контрагентом відбулася і поставку товару було здійснено в повному об'ємі, що підтверджується фактичними обставинами по справі.

Таким чином, досліджені в судовому засіданні докази підтверджують реальність здійснення позивачем господарських операцій по придбанню у підприємця товарно-матеріальних цінностей, отже податковий кредит позивача за наслідками цих операцій сформований правомірно. При цьому підприємством підтверджено наявність господарської мети при придбанні товару, одержання прибутку внаслідок його подальшої реалізації та належне оформлення первинних документів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача про те, що у вказаного контрагента відсутні трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, технічний персонал, основні фонди, транспортні засоби, оскільки відповідачем не подано доказів на підтвердження таких обставин та нікчемності укладених правочинів, а висновки Ківерцівської ОДПІ фактично ґрунтуються на протоколах старшого слідчого прокурора прокуратури Волинської області, без фактичного з'ясування контролюючим органом реальності здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Щодо нікчемності правочинів між ФОП ОСОБА_5 та позивачем суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини другої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У Постанові Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів укладених між позивачем та контрагентом ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано частини п'ятої статті 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 07 вересня 2015 року №1079/2201/00991522.

У пункті 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009р. № 9 Верховним Судом України відзначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з ФОП ОСОБА_5 без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, навпаки, документально доведено виконання зобов'язань обома сторонами щодо виконаних робіт згідно укладених договорів та оплати за виконані роботи.

Зазначені обставини було встановлено податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатись нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за статтею 228 ЦК України.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини другої статті 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, крім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України, суд прийшов висновку про те, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до вимог пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у статті 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З матеріалів справи вбачається, що правочини, укладені між позивачем та ОСОБА_5 виконані обома сторонами.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та його контрагентом вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Згідно зі статтею 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договорів однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договорів відсутній.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на реальний характер операцій, можливі порушення контрагентом позивача правил здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача як платника податків права на формування податкового кредиту з ПДВ.

В судовому засіданні встановлено, що будь-які акти перевірки щодо ФОП ОСОБА_5 не складалися, тобто стверджувати про можливі порушення ним норм податкового чи трудового законодавства є безпідставним.

Як вбачається із підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом вказаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пункт 201.6 Податкового Кодексу України).

Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем оформлені у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України і будь-яких зауважень щодо неналежного їх оформлення ні в акті перевірки інспекторами, ні в судовому засіданні представником відповідача не наведено.

Отже, на думку суду, з урахуванням встановлених обставин справи, позивачем дотримані умови формування податкового кредиту з ПДВ по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей у ФОП ОСОБА_5, а висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Отже, Податковим кодексом України чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого пунктом 201.11 статті 201 ПК України, які позивач виконав у повному обсязі.

Протилежного в судовому засіданні не встановлено.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача у судовому засіданні на те, що ФОП ОСОБА_5 відсутній за місцем знаходження і не є платником податку на додану вартість, оскільки господарські відносини між позивачем та підприємцем виникли в 2011-2013 роках та згідно даних зазначених в акті ОСОБА_5 був зареєстрований платником ПДВ з 28 березня 2003 року, дата анулювання відсутня (т.1а.с.зворот12).

Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів і лише у такого постачальника товарів який у складі вартості проданого товару отримав податок на додану вартість виникають зобов'язання стосовно подання звітності та сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, неподання звітності, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку позивачу, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

За таких обставин суд приходить висновку, що підприємцем для отримання податкового кредиту виконано всі, передбачені Податковим кодексом умови, що дають право на отримання податкового кредиту. Сума, яка була включена до складу податкового кредиту, підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами, що засвідчують факт надання послуг та підтверджують правомірність формування товариством податкового кредиту.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач при формуванні податкового кредиту діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а висновки відповідача - безпідставні.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши податкове повідомлення-рішення №0000852200 від 21 вересня 2015 року на предмет відповідності частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що воно винесене не на підставі, що передбачена Конституцією та Податковим кодексом України, без повного дослідження всіх обставин реальності господарських операцій, а також необґрунтовано.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ківерцівська ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області, суб'єкт владних повноважень, всупереч положенням статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не в повній мірі довела правомірність винесеного 21 вересня 2015 року податкового повідомлення-рішення №0000852200.

Суд звертає увагу, що будь-яких інших доводів стосовно нереальності спірних господарських операцій, як то наявність актів перевірок інших податкових органів, або наявність судових рішень про притягнення посадових осіб позивача, або його контрагента, до кримінальної відповідальності за фактом фіктивної діяльності, суду надано не було.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарський операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акта перевірок про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Зазначені обставини в сукупності дозволяють суду дійти висновку про реальність господарської операції з огляду на наявність у позивача та його контрагента необхідної податкової правосуб'єктності для її здійснення, зв'язку між фактом постачання продукції (наданих послуг) та господарською діяльністю платника податків, встановлення під час судового розгляду факту подальшої реалізації товару.

За таких обставин позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

За правилами частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі

Як слідує з матеріалів справи, позивач згідно платіжного доручення від 29 грудня 2015 року № 7199 сплатив судовий збір у розмірі 4 304,88 грн (т.1а.с.47). Оскільки суд задовольняє позовні вимоги, тому вказану суму необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Ківерцівської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області.

Керуючись статтею 94, частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Колківське лісове господарство» до Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області форми «Р» № 0000852200 від 21 вересня 2015 року.

Стягнути з бюджетних асигнувань Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на користь Державного підприємства «Колківське лісове господарство» судовий збір у розмірі 4 304,88 грн (чотири тисячі триста чотири гривні вісімдесят вісім копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст постанови виготовлений 11 квітня 2016 року.