ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю: позивача - ОСОБА_9,

представника відповідача - Скакуна М.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії та Олександрійському районі Кіровоградської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати неправомірною відмову у призначенні їй дострокової пенсії за віком та зобов'язати управління ПФУ нарахувати та виплачувати їй дострокову пенсію за віком довічно починаючи з 5 серпня 2014 року.

На обґрунтування позову зазначила, що має право на пільгу, передбачену абзацом шостим пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), оскільки має не менше 20 років страхового стажу, а її чоловік ОСОБА_11 помер внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Суди встановили, що чоловік позивача ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Згідно з довідкою військової частини № НОМЕР_1 від 30 липня 1987 року № 199/10 та даними військового квитка ОСОБА_11 перебував на військових зборах та брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 9 червня по 30 липня 1987 року. Відповідно до експертного висновку Дніпропетровської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників від 15 липня 1999 року № 2087 захворювання, що призвело до смерті чоловіка позивача, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач 5 серпня 2014 року звернулася з листом про призначення їй пенсії і зменшення пенсійного віку відповідно до абзацу шостого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.

Управління ПФУ рішенням від 13 серпня 2014 року № 3166 відмовило ОСОБА_9 у призначенні дострокової пенсії за віком, посилаючись на те, що її чоловік не мав статусу військовослужбовця, а мав статус військовозобов'язаного, який перебував на військових зборах.

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області постановою від 7 листопада 2014 року позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_11 не мав статусу військовослужбовця, не мав спеціального військового звання, не мав права на пенсію як військовослужбовець і не отримував пенсію такого виду. Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ). Зниження пенсійного віку дружинам померлих військовозобов'язаних цим Законом не передбачено.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 травня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_9 звернулась із заявою про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій, посилаючись на неоднакове застосування абзацу шостого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, частини першої статті 10 Закону № 796-ХІІ, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 травня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2015 року, а постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 7 листопада 2014 року залишити в силі.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права заявник надала рішення Вищого адміністративного суду України від 20, 29 травня 2014 року, 5 березня, 26 травня 2015 року, у яких касаційний суд дійшов висновку про наявність у особи права на призначення дострокової пенсії за віком як дружині військовослужбовця згідно зі статтею 10 Закону № 796-ХІІ, абзацом шостим пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні представників позивача та відповідача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів ПФУ визначено Законом № 1058-IV.

Абзацом шостим пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV встановлено, що військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а також ті, що стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років для чоловіків і не менше 20 років для жінок.

За правилами статті 10 Закону № 796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

При цьому згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.

У період перебування ОСОБА_11 на військових зборах діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок».

Відповідно до статей 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.

За правилами статей 7-9 цього Закону військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон № 2232-ХІІ.

Відповідно до частини дев'ятої статті 1 цього Закону щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

За правилами частини першої статті 16 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1 статті 3 цього Закону).

Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.

Можливість отримання пільги, передбаченої абзацом шостим пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, зокрема, для дружини, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, законодавець не пов'язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою, а також часом, що сплинув після звільнення особи з військової служби.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_9 має не менше 20 років страхового стажу, а її чоловік - військовозобов'язаний, який був призваний на військові збори та помер внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Враховуючи викладене, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм права, а тому заяву ОСОБА_9 слід задовольнити.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву ОСОБА_9 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 травня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2015 року скасувати, а постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 7 листопада 2014 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді: М.І. Гриців О.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький