2/705/708/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2016 року м. Умань

Уманський міськрайонним суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді Мазуренко Ю.В.

при секретарі Щербаковій Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Уманського міського відділу державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції Черкаської області про зняття арешту, -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2016р. ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою до Уманського міського відділу державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції Черкаської області про зняття арешту,посилаючись на те, що в кінці грудня 2015 року йому стало відомо, що на все його нерухоме та рухоме майно було накладено арешт постановою державного виконавця МВ ДВС Уманського МРУЮ ОСОБА_2 від 03.02.2009 року, в рамках виконавчого провадження порушеного на підставі рішення Придніпровського райсуду м.Черкаси, згідно якого з нього було стягнуто судовим наказом № 2н-678, що був виданий 08.08.2007 року, на користь ЗАТ «УМЗ» грошові кошти в сумі 1501 грн. 56 коп. Дана інформація була отримана ним при спробі зняти з обліку його транспортний засіб в грудні 2015р. Отримавши відмову у знятті з обліку транспортного засобу, з посиланням на арешт накладений ДВС, він звернувся в Уманський МВ ДВС, де йому пояснили, що було виконавче провадження № 15749024 в межах якого накладався арешт на все майно, на сьогоднішній день виконавчий документ повернуто. Позивач в позові вказує, що 01.02.2016 року він звернувся до начальника Уманського МВ ДВС з проханням зняти арешт з усього рухомого та нерухомого майна. 09.02.2016р. листом йому було повідомлено, що виконавчий документ нібито був повернутий стягувачу, а не органу, що його видав, що в таких випадках арешт не знімається, матеріали виконавчих проваджень знищені в 2013 та 2014 роках. Також позивач в позові зазначає, що він ніколи не був винний коштів стягувачу та до сих пір не знає що це за організація ЗАТ «УМЗ». Вказує, що він проживає за однією і тією ж адресою в м.Умань з 1995 року, про судовий наказ йому нічого не було відомо, ніяких документів і викликів з ДВС він не отримував. Посилаючись на викладені обставини позивач просить суд « … Зняти арешт на все рухоме та нерухоме майно , що належить мені ОСОБА_1, накладений згідно Постанови головного державного виконавця Уманського міського відділу ДВС Уманського міськрайонного управління юстиції Черкаської обл.. ОСОБА_2 «Про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження» від 3 лютого 2009 року.».

Позивач ОСОБА_1 та його представник за довіреністю - ОСОБА_3в судовому засіданні позов підтримали, посилаючись на обставини, викладені в ньому та просили зняти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1, накладений згідно постанови головного державного виконавця Уманського МВ ДВС Уманського МРУЮ від 03.02.2009 року. Також представник позивача в судовому засіданні вказував, що арешт на майно незаконний і порушує права позивача, оскільки уже пройшли строки виконання, встановлені чинним законодавством України.

Представник відповідача - Уманського МВ ДВС Уманського МРУЮ в судовому засіданні, як і в запереченні на позов, вказала, що підстав для задоволення позову не має з посиланням на обставини, які викладені в позові. Також в запереченні на позов вказано, що згідно даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень у відділі на виконанні перебував судовий наказ № 2н-678 від 08.08.2007 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 1501,56 грн. на користь ЗАТ « УМ3». Арешт на майно боржника ОСОБА_1 накладено згідно постанови про арешт від 03.02.2009 року з метою забезпечення виконання рішення суду та в межах виконавчого провадження № 4967305 за ЄДРВП. Виконавче провадження № 4967305 було завершене 23.06.2009 року на підставі п.10 ст.37 Закону України « Про виконавче провадження». Вдруге виконавчий документ № 2н-678 до Уманського відділу ДВС пред’явлений 03.11.2009 року. На підставі п.5 ст.40 Закону України « Про виконавче провадження» в зв’язку з не розшуком боржника виконавчий документ повернутий стягувачу, про що державним виконавцем зроблена відмітка в журналі обліку виконавчих проваджень переданих державному виконавцю за 2010 рік. В постанові про повернення виконавчого документа у виконавчому провадженню № 15749024 за ЄДРВП в зв’язку з недосконалістю на той час системи Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень системою сформовано повернення в орган, що видав виконавчий документ. Відмітка в журналі обліку виконавчих проваджень підтверджує повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.5 ст.40 Закону України « Про виконавче провадження» (в новій редакції п.5 ст.47). Матеріали виконавчих проваджень знищенні в 2013 році та в 2014 році згідно акту про вилучення для знищення. У відповідності до вимог ст.50 Закону України « Про виконавче провадження» - наслідки завершення виконавчого провадження, а саме скасування арешту та заходів примусового виконання передбачені у разі закінчення виконавчого провадження на підставі ст..49, ст..48 Закону України « Про виконавче провадження» , а не повернення виконавчого документа стягувачу у відповідності до вимог ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». На підставі викладеного та в зв’язку з тим, що виконавчий документ повернений стягувачу на підставі п.5 ст.47 ( ст.40) Закону України « Про виконавче провадження», боржником не надано підтверджуючих документів про сплату боргу на користь ЗАТ «УМЗ», нестягнутий та несплачений виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, арешт, накладений на майно боржника з метою забезпечення виконання рішення суду, не знімається. Тому з урахуванням викладеного в запереченні представник відповідача просить залишити без задоволення позовну заяву ОСОБА_1 про зняття арешту.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню так, як в судовому засіданні встановлено наступні обставини.

На виконання судового наказу № 2н-678, що виданий 08.08.2007 року Придніпровський районним судом про стягнення на користь ЗАТ «УМЗ» грошових коштів у сумі 1501,56 грн., державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2009 року, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, що належить ОСОБА_1

24.06.2010 року головний державний виконавець Поліщук Т.М. винесла постанову про повернення виконавчого документу в орган, що його видав, тобто до Придніпровського райсуду м.Черкаси, у зв’язку з неможливістю з’ясувати місце знаходження боржника.

Згідно листа начальника Уманського МВ ДВС від 09.02.2016 року № 1701-4, направленого за місцем проживання ОСОБА_1, згідно даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень у відділі на виконанні перебував судовий наказ № 2н-678 від 08.08.2007 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 1501,56 грн. на користь ЗАТ «УМЗ». Арешт на майно боржника ОСОБА_1 накладено згідно постанови про арешт від 03.02.2009 року з метою забезпечення виконання рішення суду та в межах виконавчого провадження № 4967305 за ЄДРВП. Виконавче провадження завершено 23.06.2009 року на підставі п. 10 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». Вдруге виконавчий документ № 2н-678 до Уманського відділу ДВС пред’явлений 03.11.2009 року. На підставі п.5 ст.40 Закону України « Про виконавче провадження» в зв’язку з не розшуком боржника виконавчий документ повернутий стягувачу, про що державним виконавцем зроблена відмітка в журналі обліку виконавчих проваджень переданих державному виконавцю за 2010 рік.Матеріали виконавчих проваджень знищені в 2013 році та в 2014 році згідно акту про вилучення для знищення. Зазначають, що в зв’язку з тим, що виконавчий документ повернений стягувачу на підставі п.5 ст.47 ( ст.40) Закону України «Про виконавче провадження», арешт, накладений на майно боржника з метою забезпечення виконання рішення суду, не знімається.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, визначений законами України. (ст. 4 ЦПК України).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця (ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до п.5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України «По виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 с. 50 Закону України «По виконавче провадження», у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

З постанови державного виконавця, суду вбачається, що виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 1501,56 грн. на користь ЗАТ « УМ3» повернуто стягувачу у зв'язку з тим, що з'ясувати місцезнаходження боржника не виявилось можливим. Однак, позивач просив зняти арешт з його майна, проте, з матеріалів наданих суду взагалі не вбачається, на яке саме майно позивача було накладено арешт та чому саме відділ ДВС вказаний відповідачем в даному позові, із врахуванням специфіки захисту порушених прав позивача за захистом яких він звернувся до суду з позовом про зняття арешту з його майна та способів захисту встановлених в ЦК України ( ст.. 16 ЦК України) .

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України - позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні з врахуванням специфіки предмету і підстав заявленого позивачем позову, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 47, 48, 50, 57, 60 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 212- 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Уманського міського відділу державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції Черкаської області про зняття арешту- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ю.В. Мазуренко