П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

В.В.,

суддів:

О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши

в порядку письмового провадження справу за позовом

Івано-Франківської міської ради (далі - Міськрада) до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області (далі - Інспекція), треті особи: об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гетьмана Мазепи 35-а», департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету міськради, приватне підприємство «Прогрес-Буд ІФ» (далі - Підприємство), приватна фірма «Галицький двір», про визнання дій, бездіяльності протиправними та скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року Міськрада звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправними бездіяльність та дії Інспекції щодо нездійснення перевірки повноти та достовірності включених до декларації даних про початок виконання будівельних робіт від 1 листопада 2011 року № ІФ 08311069374 (далі - декларація від 1 листопада 2011 року) Підприємства та проведення реєстрації зазначеної декларації; скасувати реєстрацію цієї декларації в Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів ( далі - Єдиний реєстр).

Івано -Франківський окружний адміністративний суд постановою від 17 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2014 року, позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував реєстрацію Інспекції в Єдиному реєстрі декларації від 1 листопада 2011 року для будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення на вул. Гетьмана Мазепи, 35-а в м. Івано-Франківську на підставі того, що інформація, зазначена в ній щодо форми власності земельної ділянки та її цільове призначення, не відповідає дійсності.

Вищий адміністративний суд України постановою від 28 жовтня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв нове, яким в частині задоволення позову Міскради до Інспекції про визнання протиправною та скасування реєстрації декларації від 1 листопада 2011 року в Єдиному реєстрі відмовив виходячи із того, що дія статті 39-1, якою доповнено Закон України від 20 листопада 2012 року № 5496-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 5496-VI) та пункту 14 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2001 року № 466 (далі - Порядок виконання) не можуть поширюватись на відносини, що існували або виникли до набрання ними чинності. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. На думку Вищого адміністративного суду України, принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативно-правових актів є загальним принципом права.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, Міськрада звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 39-1 Закону № 5496-VI та пункту 14 Порядку виконання. На обґрунтування заяви додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 15 січня та 3 лютого 2015 року (№№ К/800/33984/14, К/800/48699/14 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Ради не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви Міськради копіях ухвал Вищого адміністративного суду України по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосована стаття 39-1 Закону № 5496-VI та пункту 14 Порядку виконання у подібних правовідносинах.

Так , в ухвалі від 15 січня 2015 року, яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції про задоволення позову, виходив із того, що містобудівні вимоги та обмеження забудови на будівництво садового будинку не видавалися, декларація про початок виконання будівельних робіт підлягає скасуванню.

В ухвалі від 3 лютого 2015 року Вищий адміністративний суд України, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову, зазначив, що декларація про початок виконання будівельних робіт, яка була зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Дніпропетровської області, була заповнена товариством з обмеженою відповідальністю «Кодак» із внесенням до пунктів 13 «Інформація про містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки» та 14 «Інформація про земельну ділянку» недостовірних відомостей, а тому реєстрація декларації підлягає скасуванню, оскільки містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не надавались, а державний акт на право постійного користування землею на момент реєстрації декларації втратив чинність.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та прийняв нове - про відмову у його задоволенні, виходячи з того, що дія статті 39-1, якою доповнено Закон № 5496-VI та пункту 14 Порядку виконання не можуть поширюватись на правовідносини, що існували або виникли до набрання ними чинності. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативно-правових актів є загальним принципом права.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Аналіз судових рішень, на які посилається заявник, обґрунтовуючи заяву, дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки ці рішення ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви

Міськради слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Ó çàäîâîëåíí³ çàÿâè ²âàíî-Ôðàíê³âñüêî¿ ì³ñüêî¿ ðàäè â³äìîâèòè.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

.В. Кривенко

Судді:

.Ф. Волков

.А. Коротких

.В. Кривенда

.Л. Маринченко

.В. Панталієнко

.Б. Прокопенко

.Л. Самсін

.О. Терлецький