АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження № 22-ц/796/2299/2016 Головуючий у 1-й інстанції: Калініченко Л.С.

справа №752/602/13-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

при секретарі Горбачовій І.В.

за участю представника прокуратури Діброва В.С.

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником за довіреністю ОСОБА_3, на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 13 серпня 2015 року у справі за позовом заступника прокурора м.Києва до Київської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа - Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення, -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2012 року заступник прокурора м.Києва звернувся до суду з позовом, уточненим в ході розгляду справи, про:

1. визнання незаконним та скасування пункту 894 Додатку №1 до рішення Київської міської ради №922/922 від 18 грудня 2008 року;

2. визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 218000 грн., виданого ОСОБА_5 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22 грудня 2009 року за №07-7-05104, та який посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_4, зареєстроване Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

3. визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 218000 грн., укладеного 17 грудня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4;

4. відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 218 000 грн.

Вимоги обґрунтовує тим, що 18 грудня 2008 року Київською міською радою прийнято рішення №922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом»янському та Голосіївському районах м.Києва», відповідно до якого (п.894 додатку №1) ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, та видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2.

17 грудня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу щодо цієї земельної ділянки.

Прокуратура вважає, що рішення органу місцевого самоврядування є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки при розгляді питання не було розробленого за заявою ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, чим порушено ч.ч. 8-10 ст.118 ЗК України (у редакції на момент прийняття рішення); не проведено державної експертизи землевпорядної документації, оскільки земельна ділянка була віднесена до зон зелених насаджень, проте оспорюваним рішенням змінено її функціональне призначення.

Також посилається на те, що оскільки оспорюваним рішенням внесено зміни до генерального плану м.Києва, то також повинна була бути проведена екологічна експертиза, проте такої не проведено, чим порушено ст.14 Закону України «Про екологічну експертизу», ст.27 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (у редакції на момент прийняття рішення).

Також посилається на те, що в порушення ст.11 Закону України «Про екологічну експертизу» не проведено публічних слухань або відкритих засідань.

Ураховуючи викладене вважає, що з цих підстав Державний акт на право власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним, а договір купівлі-продажу на підставі ч.1 ст.215 ЦК України.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 13 серпня 2015 року позовні вимоги задоволено, вирішено:

1. визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради №922/922 від 18 грудня 2008 року в частині пункт 894 Додатку №1;

2. визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 218000 грн., виданий ОСОБА_5 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22 грудня 2009 року за №07-7-05104, та який посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_4, зареєстроване Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

3. визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 218000 грн., укладеного 17 грудня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4;

4. відновлено становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 218 000 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на недоведеність позовних вимог, зокрема те, що викладені обставини не підтверджені матеріалами перевірки, актами, висновками.

Зазначає, що ОСОБА_5 були дотримані усі обов»язкові формальності для набуття права власності на земельну ділянку.

Посилається на те, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем і вимоги прокурора щодо неї не ґрунтуються на нормах матеріального права, а саме на положеннях ст.388 ЦК України, у зв»язку із чим не може бути застосована реституція.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримали, просили скаргу задовольнити.

Представник прокуратури в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Інші учасники цивільного процесу в судове засідання нез»явились, про день, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів ухвалила слухати справу за відсутності нез»явившихся осіб на підставі ст.305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з»явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як установлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи, 25 грудня 2007 року ОСОБА_5 звернувся із заявою до Київського міського голови про надання йому безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 01 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд у Голосіївському районі м.Києва.

У 2008 році Приватним підприємством «Шоп»як» складено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у мікрорайоні Жуляни в кварталі обмеженому вулицями Онуфрія Трутенка, Академіка Вільямса та провулком Московським у Голосіївському районі м.Києва. Відомості про погодження проекту в установленому порядку відсутні.

18 грудня 2008 року Київською міською радою прийнято рішення №922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом»янському та голосіївському районах м.Києва», відповідно до п.7 якого ОСОБА_5 (п.894 додатку №1) передано у приватну власність земельну ділянку на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Пунктом 2 цього рішення також вирішено внести зміни до Генерального плану м.Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме територію, яка передається відповідно до цього рішення, вилучити із зони зелених насаджень загального користування та перевести за функціональним призначенням до території садибної житлової забудови.

Пунктом 6 цього рішення також вирішено затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом»янському та Голосіївському районах м.Києва.

22 грудня 2009 року ОСОБА_5 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2.

17 грудня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу щодо цієї земельної ділянки.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на право власності на земельну ділянку, суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджена відсутність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, висновку державної експертизи землевпорядної документації та висновку екологічної експертизи, які є обов»язковими під час вирішення питання про передання громадянину у власність земельної ділянки.

Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу, суд керувався ст.215 ЦК України та виходив з установлених обставин щодо незаконності передання ОСОБА_5 земельної ділянки.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ст.9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальної громади міста; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.1 ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч.2 ст.20 цього Кодексу зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу

Відповідно до ст.21 цього Кодексу порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до ст.50 цього Кодексу до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до ст.51 цього Кодексу до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Відповідно до п.2 оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування вирішено внести зміни до Генерального плану м.Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме територію, яка передається відповідно до цього рішення, вилучити із зони зелених насаджень загального користування та перевести за функціональним призначенням до території садибної житлової забудови.

Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Садибами є одноквартирні (садибні) житлові будинки (ч.1 ст.381 ЦК України, п.2.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики №127 від 24 травня 2001 року).

Дачний будинок - це житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку (п.2.4 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики №127 від 24 травня 2001 року)

Відповідно до ст.38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Відповідно до ст.39 цього Кодексу використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до ст.40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Відтак, п.2 рішення Київської міської ради №922/922 від 18 грудня 2008 року змінено цільове призначення земельних ділянок шляхом зміни функціонального призначення земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міста (категорія земель рекреаційного призначення) на функціональне призначення для садибної житлової забудови (категорія земель житлової та громадської забудови).

Згідно із ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) обов'язковій державній експертизі підлягають: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Відповідно до п.«б» ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ст.116 ч.ч. 1, 2, 3 п.«в» ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 6-9 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства) (ч.6). Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу (ч.7). Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (ч.8). Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування (ч.9).

Відповідно до Регламенту розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м.Києві, що є Додатком до Рішення Київської міської ради від 15 липня 2004 року №457/1867, визначено загальні положення і встановлено особливості та процедуру надання в постійне користування та передачі в оренду земельних ділянок в м.Києві фізичним та юридичним особам та оформлення права користування землею на підставі прийнятих Київською міською радою рішень. Зокрема, ст.14 Регламенту встановлено, що землевпорядна організація або зацікавлена особа забезпечує погодження розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА), Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київради (КМДА), Головним управлінням охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт виконавчого органу Київради (КМДА), Київською міською санітарно-епідеміологічною станцією, іншими підприємствами, установами та організаціями, землекористувачами та власниками земельних ділянок, з якими відповідно до вимог законодавства необхідно погодити проект. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується зазначеними органами в порядку, визначеному законодавством України, шляхом надання ними письмового висновку або здійснення запису «погоджено», засвідчених підписом уповноваженої особи та скріплених печаткою. Надання письмових висновків є обов»язковим за наявності обмежень або обтяжень.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України від 14 травня 2014 року у справі №6-35цс14, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення селищної ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що відповідно до змісту ст.20 ЗК України надання (передача) громадянам та юридичним особам земельних ділянок відбувається згідно з їх цільовим призначенням.

У випадку передачі громадянам у приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінюється, обов'язковим є розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (стаття 21 ЗК України.).

Правовий висновок щодо порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель та, як наслідок, виникнення підстави для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо, висловлений також 01 липня 2015 року у справі №6-523цс15.

Ураховуючи встановлені у справі обставини, що зміна цільового призначення переданої ОСОБА_5 земельної ділянки відбулась із порушеннями, які закон визнає суттєвими, зокрема, відсутність узгодженого в установленому законом порядку проекту, висновку державної експертизи землевпорядної документації, висновку екологічної експертизи, суд першої інстанції обґрунтовано визнав незаконним та скасував рішення Київської міської ради №922/922 від 18 грудня 2008 року в частині пункт 894 Додатку №1.

Державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, у зв»язку із чим питання щодо його дійсності залежить від законності рішення органу, на підставі якого його видано. Таке рішення за своєю природою є одностороннім правочином, що випливає з абз.3 ч.3 с.203 ЦК України, відповідно до якого односторонній правочин може створювати обов»язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Відтак, на правовідносини пов»язані із видачею державного акта на право власності на земельну ділянку поширюються норми закону щодо дійсності правочинів, оскільки видачі акта передує рішення органу, вчинене на підставі відповідного звернення.

25 червня 2014 року Верховний Суд України у справі №6-67цс14 зробив відповідний правовий висновок, згідно із змістом якого Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема, статтями 116, 118 ЗК України.

Ураховуючи викладене, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 також є обґрунтованим.

Разом з тим, колегія суддів зауважує на помилкове посилання в рішенні суду першої інстанції нанорми Тимчасового порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у м.Києві, затверджений рішенням Київської міської ради №457/1867 від 15 липня 2004 року (в редакції рішення Київської міської ради №547/1603 від 28 травня 2009 року), оскільки оспорюване рішення прийнято 18 грудня 2008 року. Проте, зазначене не призвело до неправильного вирішення справи, однак таке посилання слід виключити з мотивувальної частини рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують та на їх правильність не впливають.

Разом з тим, не ґрунтуються на вимогах закону доводи позовної заяви та висновки суду в частині визнання недійсним договору купівлі продажу земельної ділянки як такого, що укладений з порушенням норм закону, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України, у редакції на момент укладення оспорюваного договору, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Додатково, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 13 травня 2015 року ухвалив постанову у справі №6-67цс15, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення, визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Суд зробив правовий висновок про те, що стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Проте, суд касаційної інстанції, підтримавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 215, 216 ЦК України, не врахував, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленного статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

З урахуванням викладеного, рішення суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та відновлення становища, яке існувало до порушення, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

З оглядну на викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану представником за довіреністю ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 13 серпня 2015 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 218000 грн., укладеного 17 грудня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а також відновлено становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 218 000 грн. - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у м.Києві, затверджений рішенням Київської міської ради №457/1867 від 15 липня 2004 року (в редакції рішення Київської міської ради №547/1603 від 28 травня 2009 року).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов