ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2016 р. Справа № 922/2590/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Івакіна В.О.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2

третіх осіб - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 359 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від "21" грудня 2015 р. у справі

за позовом Закритого акціонерного товариства "Укрбудтрансгаз", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державна Інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків

до ТОВ "Руновщина", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, м. Полтава

про зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИЛА:

Закрите акціонерне товариство "Укрбудтрансгаз" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить зобов`язати ТОВ "Руновщина" вчинити дії щодо повернення майна, переданого на відповідальне зберігання по договору відповідального зберігання №11/11/13, а саме: кукурудзу фуражну 3-го класу у кількості 1200,00 тонн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.12.2015 року (суддя Шарко Л.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Укрбудтрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Руновщина" витрати по сплаті судового збору в розмірі 1218,00 грн. та витрати по оплаті судової експертизи у розмірі 11088,00 грн.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зокрема, вказує про те, що оголошення про втрату печатки ТОВ «РУНОВЩИНА» та визнання її недійсною не дає підстави визначитись, використання яких саме печаток ТОВ «РУНОВЩИНА» в своїй діяльності є законним, у зв'язку із тим, що зазначене оголошення не містить відбитка печатки, яку слід вважати недійсною. Крім того, апелянт зазначає про те, що будь-який суб'єкт господарювання може використовувати у своїй діяльності декілька печаток, а також про те, що ОСОБА_3 як директор ТОВ «РУНОВЩИНА» мав достатній обсяг повноважень на укладення договору відповідального зберігання, а ТОВ «РУНОВЩИНА» має нести всі обов'язки за таким договором.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник відповідача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

В матеріалах справи міститься договір відповідального зберігання №11/11/13 від 11 листопада 2013 р. та копія акту приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013р., які підписані у місті Київ з боку поклажодавця - головою правління ОСОБА_4 від імені ЗАТ “Укрбудтрансгаз”, та з боку зберігача - ОСОБА_3, як директором ТОВ “Руновщина”.

На договорі міститься відбиток печатки з боку ЗАТ “Укрбудтрансгаз”, використання якої у господарській діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Також, на вказаних договорі та акті міститься відбиток печатки ТОВ “Руновщина” із зображенням будівлі за пагорбом і трьох колосків.

10.09.2013 року ТОВ "Руновщина" було опубліковано в газеті "Еко-Панорама" оголошення про втрату печатки ТОВ "Руновщина", яка має наступний вигляд: середина відбитку печатки окреслена колом, в якому у верхній його частині схематичне зображення одноповерхової будівлі зі складним дахом, що стоїть нібито за пагорбом та імітація горизонту декількома лініями; у лівій нижній частині міститься схематичне зображення трьох колосків, а з центру і праворуч відбитку міститься напис у чотири рядки: перший рядок - ТОВАРИСТВО, другий рядок - з ОБМЕЖЕНОЮ, третій рядок - ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ, четвертий рядок - "РУНОВЩИНА" та зазначило, що вказану печатку слід вважати недійсною.

Таким чином, оголошення про недійсність печатки, відбиток якої міститься на договорі відповідального зберігання №11/11/13 від 11.11.2013р. та акті приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013р. оприлюднено 10.09.2013 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.12.2013 у справі №922/3916/13 були встановлені обставини, про те, що ОСОБА_3 був незаконно призначений на посаду директора ТОВ “Руновщина” 23 вересня 2013 року, не мав повноважень щодо укладання правочинів від імені ТОВ “Руновщина” та не мав повноважень діяти в інтересах товариства у зв'язку із незаконністю його призначення. В свою чергу, рішенням також встановлено, що Повне мале підприємство “Імпульс” незаконно став учасником ТОВ “Руновщина”, не мало права призначати на посаду директора ТОВ “Руновщина” ОСОБА_3, не мало право приймати будь-які рішення на загальних зборах ТОВ “Руновщина”, а отже рішення, що були прийняті за участю ПМП “Імпульс” є незаконними (а.с.№102-118 том 1).

Рішеннями судів у вказаній справі також встановлено, що вказана печатка, яка міститься на спірному договорі №11/11/13 від 11.11.2013 р. та акті від 11.11.2013р. є недійсною.

На час розгляду цієї справи вказане рішення суду у справі №922/3916/13 вже переглянуте в апеляційному та касаційному порядку, набрало законної сили, є чинним на теперішній час.

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказаними рішеннями судів у господарській справі №922/3916/13 були встановлені обставини, які виключають наявність у ОСОБА_3 повноважень на укладання правочинів від імені ТОВ “Руновщина”.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно зазначає в оскаржуваному рішенні про те, що вищенаведені обставини, що були встановлені у господарській справі №922/3916/13 не потребують доведенню у даній справі.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що оголошення про втрату печатки ТОВ «РУНОВЩИНА» та визнання її недійсною не дає підстави визначитись, використання яких саме печаток ТОВ «РУНОВЩИНА» в своїй діяльності є законним, у зв'язку із тим, що зазначене оголошення не містить відбитка печатки, яку слід вважати недійсною. Крім того, апелянт зазначає про те, що будь-який суб'єкт господарювання може використовувати у своїй діяльності декілька печаток, колегія суддів зазначає наступне.

Оголошення в газеті «Еко-Панорама» про втрату печатки ТОВ «РУНОВЩИНА», яка має наступний вигляд: середина відбитку печатки окреслена колом, в якому у верхній його частині схематичне зображення одноповерхової будівлі зі складним дахом, що стоїть нібито за пагорбом та імітація горизонту декількома лініями; у лівій нижній частині міститься схематичне зображення трьох колосків, а з центру і праворуч відбитку міститься напис у чотири рядки: перший рядок - ТОВАРИСТВО, другий рядок - з ОБМЕЖЕНОЮ, третій рядок - ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ, четвертий рядок - "РУНОВЩИНА" та зазначення про те, що вказану печатку слід вважати недійсною, було розміщено 10 вересня 2013 року, тобто за два місяці до укладення договору відповідального зберігання від 11.11.2013.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.12.2013 у справі №922/3916/13 встановлено, що єдина офіційна дійсна печатка ТОВ «Руновщина» без графічних зображень об'єктів, яка міститься на протоколі загальних зборів учасників Товариства №0407 від 04.07.2013 р., залишається дійсною та не скасованою. Зважаючи на такі обставини, господарським судом першої інстанції у рішенні по справі № 922/3916/13 було встановлено, що відбиток печатки на усіх документах, посвідчених печаткою ТОВ «Руновщина» з зображенням будівлі за пагорбом та трьох колосків, є недійсним. Таким чином, було встановлено, що вказана печатка, яка міститься на спірному договорі №11/11/13 від 11.11.2013 р. та акті від 11.11.2013р. є недійсною.

На час розгляду справи вказане рішення суду у справі №922/3916/13 вже переглянуте в апеляційному та касаційному порядку, набрало законної сили, є чинним на теперішній час.

Відповідно до ч. З ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідачем були подані заяви до Зачепилівського РВ ГУМВС України, прокуратури Харківської області, Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України з приводу рейдерського захоплення ТОВ "Руновщина", незаконного розпорядження ОСОБА_3 і ОСОБА_5, ОСОБА_6 майном товариства і укладання незаконних правочинів цими особами від імені ТОВ “Руновщина”.

23 вересня 2013 року відомості про вчинене кримінальне правопорушення за вищезазначеними заявами було внесено до ЄРДР за №12013220290000244.

Перевіряючи факт вчинення самої господарської операції щодо передачі позивачем майна на відповідальне зберігання відповідачу, колегія суддів приймає до уваги висновок судової економічної експертизи № 6543 від 24.11.2015 року, документи щодо зберігання зерна та кукурудзи у ТОВ “Руновщина”, висновки акту податкової перевірки № 3/20-16-22/30385932 від 16.01.2015р. щодо взаємовідносин відповідача з контрагентами та обсягів господарських операцій у період, коли був підписаний договір відповідального зберігання та акт, установчі документи сторін та інші документи у матеріалах справи, і надає їм оцінку у сукупності.

Створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспромож-ного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу регулюється Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Відповідно до ст.3 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів ринку зерна.

Відповідно до ст.1 цього ж Закону, виробництво зерна - діяльність сільськогосподарських товаровиробників, що пов'язана з вирощуванням зерна, забезпеченням внутрішніх потреб України у насіннєвому матеріалі, зерні для продовольчих, фуражних та технічних цілей, поліпшенням його якості, створенням експортного потенціалу ринку зерна, а також гарантуванням продовольчої безпеки держави за рахунок розвитку власного зернового господарства;

власник зернового складу - фізична особа - підприємець, яка є власником зерносховища, учасник повного, командитного товариства, товариства з додатковою відповідальністю, що здійснює діяльність зернового складу, або учасник інших видів товариств (у тому числі акціонер акціонерного товариства), частка якого перевищує 10 відсотків у статутному капіталі юридичної особи - зернового складу;

зберігання зерна - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна; зерновий склад - суб’єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов’язань за складськими документами на зерно;

зерносховище - спеціально обладнане місце для зберігання зерна (приміщення, будівля тощо);

зернопереробні підприємства - підприємства, які приймають, зберігають та переробляють зерно, зокрема борошномельні, круп’яні, комбікормові, олієекстракційні, спиртові солодові пивзаводи;

інфраструктура ринку зерна - комплекс виробничих і невиробничих формувань, які забезпечують умови виробництва зерна, його заготівлі, зберігання, переробки, реалізації, страхування, кредитно-фінансові та інші послуги;

реєстр зерна (заставного зерна) - система обліку інформації про зерно (заставне зерно), що прийняте зерновими складами на зберігання у визначеному обсязі й до визначеного строку;

реєстр складських документів на зерно - система обліку інформації про видані зерновими складами складські документи на зерно та володільців таких документів;

складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Відповідно до ст.5 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, суб'єктами ринку зерна є: суб'єкти виробництва зерна, суб'єкти зберігання зерна.

Відповідно до ст.6 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, суб'єктами виробництва зерна є власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна.

Відповідно до ст.7 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, суб'єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб'єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб'єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна.

ТОВ “Руновщина” є суб'єктом виробництва зерна, а отже є суб'єктом зберігання зерна. Водночас, ТОВ “Руновщина” не є та не може бути зерновим складом, оскільки створено у формі товариства з обмеженою відповідальністю, не має відповідного сертифікату, не включене до переліку зернових складів тощо.

Таким чином, ТОВ “Руновщина” має право зберігати у власних або орендованих приміщеннях власне зерно у порядку, передбаченому законом та Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003р. № 510, яким затверджено Порядок випуску бланків складських документів, їх передачі та продажу зерновим складам, з урахуванням того, що на виробників зерна не поширюються норми, які є обов'язковими для зернових складів.

Відповідно до ст.10 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, Кабінет Міністрів України здійснює державне регулювання ринку зерна шляхом: запровадження декларування зерна, що знаходиться на зберіганні на зернових складах, а також зерна, що зберігається суб’єктами виробництва зерна та іншими суб’єктами господарювання у власних або орендованих зерносховищах.

Відповідно до ст. 19 Закону, декларування зерна - діяльність суб'єктів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні чи зберігається у власних або орендованих зерносховищах. Порядок декларування зерна визначається Кабінетом Міністрів України. Суб'єкти зберігання зерна несуть відповідальність за повноту і достовірність даних, зазначених у декларації, відповідно до закону.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.20 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, декларації подаються щомісяця:

зерновими складами - щодо обсягів зерна державного продовольчого резерву, державного резервного насіннєвого фонду, іншого зерна, що знаходиться на зберіганні (крім зерна, закладеного до державного матеріального резерву);

суб'єктами виробництва зерна - щодо обсягів власного зерна, що зберігається ними у власних або орендованих зерносховищах.

У матеріалах справи містяться декларації про обсяг зберігання власного зерна ТОВ “Руновщина” станом на 01.09.2013р., 01.10.2013р., 01.11.2013р., 01.11.2013р., відповідно до яких, на склад відповідача кукурудза 3-го класу у кількості 1200 тон у листопаді 2013 року не надходила.

Більш того, відповідач зазначає, що, оскільки, ТОВ “Руновщина” не є зерновим складом, тому зберігання іншого, зерна, ніж власного, у його складах на умовах зберігання його, як власного зерна, - є неможливим.

Вказаним Законом передбачений відповідний порядок складського зберігання зерна, що належить іншим власникам.

Так, відповідно до ст. 24 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” передбачено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. Регламент зберігання зерна та продуктів його переробки затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

У матеріалах справи міститься акт приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013р., який складений у місті Києві. При цьому в акті зазначено, що відповідач прийняв майно - кукурудза фуражна 3-го класу за адресою Харківська область, Зачепилівський район, село Рунівщина, однак, місцезнаходження ТОВ “Руновщина” вказане у Рівненській області Березнівський район село Тишіця.

Документи, які б підтверджували транспортування вказаного майна на склад за вказаною у акті документі та його оприбуткування на складі у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 36 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, зернові склади зобов'язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання. Вимоги до реєстру зерна та порядок його ведення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Матеріали справи не містять реєстру зерна, який би підтверджував прийняття вказаного у акті майна позивача на зберігання.

У випадку, якщо позивач мав відносини з відповідачем, як із зерновим складом, то стаття 37 зазначеного Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” передбачає, що зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.

Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня. Після заповнення обов'язкових реквізитів простого або подвійного складського свідоцтва на зерно, реєстрації їх у реєстрі з присвоєнням порядкового номера заповнений бланк простого або подвійного складського свідоцтва на зерно передається особі, яка здала зерно на зберігання. Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відносини, що виникають при обігу складських документів, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, з урахуванням встановлених цим Законом особливостей.

Відповідно до ст.45 цього ж Закону, зернові склади ведуть реєстр складських документів на зерно. Вимоги до реєстру складських документів на зерно та порядок його ведення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як вірно вказує господарський суд першої інстанції, акт приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013р., копія якого міститься в матеріалах справи, не відповідає вимогам, встановленим Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003р. №510, яким затверджено Порядок випуску бланків складських документів, їх передачі та продажу зерновим складам, та не відноситься до складських документів, які підтверджують прийняття майна на склад для зберігання, що встановлені статтею 36 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”.

Також, слід звернути увагу на те, що відповідно до предмету діяльності ЗАТ “Укрбудтрансгаз”, зазначеного у ст. 4 статуту позивача, дійсного на час укладання вказаного договору відповідального зберігання, ЗАТ “Укрбудтрансгаз” не здійснював діяльність у сфері сільського господарства, у тому числі й з купівлі-продажу зерна або інших сільськогосподарських товарів.

Суд бере до уваги висновки, викладені в акті податкової перевірки №3/20-16-22/30385932 від 16.01.2015 року (а.с. № 2-14 том 3), відповідно до якого ТОВ “Руновщина” не мало господарських операцій з ЗАТ “Укрбудтрансгаз” у період з 2013 по 2014 роки включно, ЗАТ “Укрбудтрансгаз” відсутній у переліку контрагентів ТОВ “Руновщина”, з якими у вказаний період останнє мало взаємовідносини.

В матеріалах справи також міститься висновок судової економічної експертизи № 6543 від 24.11.15р., з якої вбачається, що підтвердити факт передачі позивачем на зберігання зерна відповідачу не надається за можливе, тобто станом на 11.11.2013 р. не підтверджується достатніми доказами факт передачі 1200 тон кукурудзи фуражної 3-го класу на зберігання відповідачу.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на вищевикладене, суд критично ставиться до твердження позивача про наявність підстав для повернення майна.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду про відсутність достатніх законних підстав для задоволення позову ЗАТ “Укрбудтрансгаз”, оскільки доводи позивача не підтверджуються належними доказами, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відхиляючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що ОСОБА_3 як директор ТОВ «РУНОВЩИНА» мав достатній обсяг повноважень на укладення договору відповідального зберігання, а ТОВ «РУНОВЩИНА» має нести всі обов'язки за таким договором.

Однак , із зазначеним твердженням не можна погодитись, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.12.2013 у справі №922/3916/13 встановлено, що ОСОБА_3 був незаконно призначений на посаду директора ТОВ «Руновщина» 23 вересня 2013 року, не мав повноважень щодо укладання правочинів від імені ТОВ «Руновщина» та не мав повноважень діяти в інтересах товариства у зв'язку із незаконністю його призначення.

Відповідно до ч. З ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, відповідачем були подані заяви до Зачепилівського РВ ГУМВС України, прокуратури Харківської області, Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України з приводу рейдерського захоплення ТОВ "Руновщина", незаконного розпорядження ОСОБА_3 і ОСОБА_5, ОСОБА_5 майном товариства і укладання незаконних правочинів цими особами від імені ТОВ Руновщина.

Відповідно до приписів п. 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Пункт 3 даної статті передбачає, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За статтею 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства та передбачає певні законодавчі обмеження: орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

В своїй апеляційній скарзі, ПАТ «УКРБУДТРАНСГАЗ» посилається на п.п. 2.17, 2.18 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» та п. 42 Постанови Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», відповідно до яких з урахуванням вимог частини третьої статті 92 ЦК України недійсність рішення загальних зборів про обрання керівника господарського товариства не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цим керівником від імені товариства.

Розглядаючи справи про визнання недійсними правочинів, вчинених керівником товариства з перевищенням повноважень, господарським судам необхідно виходити з положень частини третьої статті 92 ЦК України, якою передбачено, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як вбачається з матеріалів справи, договір відповідального зберігання №11/11/13 від 11 листопада 2013 р. та копія акту приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013р., були підписані у місті Київ з боку поклажодавця - головою правління ОСОБА_4, який діяв від імені ЗАТ «УКРБУДТРАНСГАЗ», та з боку зберігача - ОСОБА_3, як директором ТОВ Руновщина.

Загальна вартість майна, що передається на зберігання становить 1 296 000 (один мільйон двісті дев'яноста шість) грн.

На момент укладення договору відповідального зберігання (11.11.2013) діяла редакція статуту ТОВ «РУНОВЩИНА» від 05.06.2009, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до абз. 8 п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11 якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Таким чином, ПАТ «УКРБУДТРАНСГАЗ» було обізнано про обмеження діючої на той час редакції Статуту ТОВ «РУНОВЩИНА», а саме - про обмеження повноважень директора на укладення угод , що перевищують 1 000 000 (один мільйон) грн.

Відповідно до п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

В апеляційній скарзі ПАТ «УКРБУДТРАНСГАЗ» також зазначає про те, що акт приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013 є належним та достатнім доказом факту передання Позивачем Відповідачу майна на зберігання. Крім того, зазначає про те, що наявність або відсутність зобов'язань ТОВ «РУНОВЩИНА» перед ПАТ «УКРБУДТРАНСГАЗ» за господарськими договорами повинна та може встановлюватись первинними документами (договори, акти приймання-передачі, доручення, інвентаризаційні описи тощо), оскільки такі зобов'язання виникають з господарських взаємовідносин.

Однак, із зазначеним висновком не можна погодитись враховуючи наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІУ господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Викладена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі №21-4266а15.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Таким чином, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Акт приймання - передачі не є первинним документом бухгалтерського обліку та не підтверджує фактичне здійснення господарської операції.

Крім того, у матеріалах справи міститься акт приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013р., який складений у місті Києві. При цьому в акті зазначено, що відповідач прийняв майно - кукурудза фуражна 3-го класу за адресою Харківська область, Зачепилівський район, село Рунівщина, однак, місцезнаходження ТОВ Руновщина вказане у Рівненській області Березнівський район село Тишіця.

При цьому, витяг з ЄДР ТОВ «РУНОВЩИНА», сформований на дату укладення договору, свідчить про те, що реєстраційна дія щодо зміни місцезнаходження ТОВ «РУНОВЩИНА» була вчинена 20.09.2013 та станом на 13.11.2013 була вже скасована.

Документи, які б підтверджували транспортування вказаного майна на склад за вказаною у акті адресою та його оприбуткування на складі у матеріалах справи відсутні.

Крім того, згідно декларацій про обсяг зберігання власного зерна ТОВ «РУНОВЩИНА» станом на 01.09.2013, 01.10.2013, 01.11.2013, 01.12.2013 на склад відповідача кукурудза 3-го класу у кількості 1200 тон у листопада не надходила.

Відповідно до висновку судової економічної експертизи № 6543 від 24.11.15р., з якої вбачається, що підтвердити факт передачі позивачем на зберігання зерна відповідачу не надається за можливе, тобто станом на 11.11.2013 р. не підтверджується достатніми доказами факт передачі 1200 тон кукурудзи фуражної 3-го класу на зберігання відповідачу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги позивача - Закритого акціонерного товариства "Укрбудтрансгаз", на рішення господарського суду Харківської області від 21 грудня 2015 року у справі № 922/2590/15 не вбачається.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.12.2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 25.03.16

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Івакіна В.О.