ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2016 року м.Київ К/800/37179/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів:

Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Зайця В.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківського міського центру зайнятості

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2015 року

у справі №820/2238/15

за позовом ОСОБА_4

до Харківського міського центру зайнятості

третя особа Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції

про визнання незаконними дій, визнання незаконним акту та наказу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Харківського міського центру зайнятості про визнання незаконними дій, визнання незаконним акту та наказу.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд:

- визнати незаконними дії Харківського міського центру зайнятості про звинувачення в умисному невиконанні позивачем своїх обов'язків під час перебування на обліку, як безробітного в 2007 році та зловживання ними.

- визнати незаконними дії Харківського міського центру зайнятості по ігноруванню рішення Господарського суду №30/19-05 від 01.02.2005 року.

- визнати незаконним акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним від 23.02.2015 року №39-ФОП та наказ від 23.02.2015 року №237 про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2015 року, позов задоволено частково.

Скасовано наказ Харківського міського центру зайнятості про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_4 від 23.02.2015 року №237.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовільняючи позов частково суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що висновки зазначені в акті перевірки не породжують та не змінюють права та обов'язки позивача, а тому вимоги про визнання таких висновків неправомірними не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Наказ про повернення коштів від 23.02.2015 року №237 є неправомірним, оскільки суперечить статті 58 Конституції України.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями, Харківський міський центр зайнятості звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить повністю скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задовольнні позовних вимог повністю.

ОСОБА_4 подав до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу, в яких наголошував на відповідності судових рішень обставинам справи та вимогам законодавства України, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач був зареєстрований у період з 21.06.2007 року до 02.10.2007 року у Харківському міському центрі зайнятості як особа, що шукає роботу, з відкриттям персональної картки №200900307061400001 (а.с.71).

Наказом від 21.06.2007 року №НТ070621 ОСОБА_4 надано статус безробітного і призначено виплату допомоги по безробіттю у розмірі, встановленому законодавством з 21.06.2007 року до 15.04.2008 року (а.с.65).

Наказом від 02.10.2007 року № НТ071002 ОСОБА_4 знято з обліку у зв'язку з зняттям з реєстрації за місцем проживання.

Відповідачем здійснено виплати матеріального забезпечення за період з 21.06.2007 року до 02.10.2007 року на загальну суму 1301,47 грн.

23.02.2015 року відповідачем здійснено розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення позивачу ОСОБА_4 у період перебування на обліку, про що складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 23.02.2015 року №39ФОП (а.с.68-69).

Відповідно висновків акту, статус безробітного ОСОБА_4 був наданий незаконно, оскільки він відносився до категорії зайнятого населення і не міг бути визнаний безробітним, кошти, які йому нараховані, як допомога по безробіттю за період з 21.06.2007 року до 02.10.2007 року в сумі 1301,47 грн., підлягають поверненню.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року №803-XII (в редакції, яка була чинною на момент надання позивачу статусу безробітного), в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб; б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство"; в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу; е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Згідно до частини 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 року №1533-III, з застрахованої особи стягується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг - за умови умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними.

Скаржник свою касаційну скаргу обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку, що у випадку не звернення фізичної особи-підприємця за включенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про таку особу до 01.07.2004 року, то така особа фактично позбавляється права на підприємницьку діяльність.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності 05.11.1999 року на підставі Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. №740 (надалі - Положення №740).

Згідно до вимог Положення №740, державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності здійснювалася органом державної реєстрації шляхом включення його до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

З акту розслідування від 23.02.2015 року №39 вбачається, що під час реєстрації 21.06.2007 року ОСОБА_4 на облік як безробітного, запис щодо реєстрації його як ФОП в базі ЄІАС був відсутній.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.02.2005 року по справі №30/19-05 припинено підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_4

Зазначене рішення набрало законної сили.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції на момент прийняття) передбачалося, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

03.03.2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» від 01.07.2010 року №2390-VI. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону визначено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Крім того, пунктом 4 Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» визначено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

У випадку не звернення фізичної особи-підприємця за включенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей про цю особу до 01 липня 2004 року, така особа фактично позбавляється права на підприємницьку діяльність, оскільки втрачає чинність свідоцтво про реєстрацію та відсутні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

24.11.2014 року до реєстраційної служби за вх. №17562 надійшло рішення Господарського суду Харківської області від 01.02.2005 року про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_4 (а.с. 79)

Державний реєстратор у відповідності до чинного законодавства 30.01.2014 року здійснив реєстраційну дію «Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається не дійсним» щодо ОСОБА_4

03.12.2014 року державний реєстратор здійснив реєстраційну дію «Внесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, що не пов'язано з її банкрутством», а також 03.12.2014 року здійснено державну реєстрацію припинення ФОП ОСОБА_4 (а.с. 77-85).

Таким чином, відомості щодо ОСОБА_4 як фізичної особи підприємця були включені до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором 30.01.2014 року у зв'язку з наявністю відомостей інвентаризації юридичних та фізичних осіб - підприємців.

Крім того, позивач стосовно здійснення вищевказаних дій обізнаний не був, до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення його до реєстру не звертався, що підтверджується матеріалами реєстраційної справи.(а.с 76-85)

Щодо інших позовних вимог судова колегія зазначає наступне.

Акт розслідування не містить владних управлінських приписів щодо позивача, а лише містить інформацію про виявлені під час перевірки порушення.

Висновки зазначені в акті перевірки не породжують та не змінюють права та обов'язки позивача, а тому вимоги про визнання таких висновків неправомірними не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, при проведенні розслідування та прийнятті наказу відповідач керувався нормами Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року №5067-VІ, який набрав чинності 01.01.2013 року, а також Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, який затверджено спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 року №60/62, тобто нормативно-правовими актами, які були прийняті та набрали чинності через декілька років після надання відповідачу матеріального забезпечення. На час надання відповідачу статусу безробітного та виплати допомоги по безробіттю діяли інші нормативно-правові акти.

Враховуючи вищевикладене, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні решти позовних вимог про визнання акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним від 23.02.2015 року №39-ФОП, визнання незаконними дії Харківського міського центру зайнятості про звинувачення в умисному невиконанні позивачем своїх обов'язків під час перебування на обліку, як безробітного в 2007 році та зловживання ними, визнання незаконними дії Харківського міського центру зайнятості по ігноруванню рішення Господарського суду №30/19-05 від 01.02.2005 року

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованих висновків про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Харківського міського центру зайнятості - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2015 року у справі №820/2238/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді