П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Гуменюка В.І.,
суддів
Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М.,
Сеніна Ю.Л.,
Яреми А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі рішення суду із
ОСОБА_7 підлягають стягненню аліменти на утримання їх сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 300 грн щомісячно, однак відповідач сплачує аліменти несвоєчасно та не в повному обсязі. Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд стягнути з відповідача в судовому порядку 10 тис. 164 грн 60 коп. пені від суми несплачених аліментів (4 тис. 712 грн 96 коп.) за період з 10 липня 2013 року до 24 листопада 2014 року.
Малинський районний суд Житомирської області рішенням від
28 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 14 липня 2015 року, позов ОСОБА_6 задовольнив частково: стягнув зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 3 тис. грн пені від суми несплачених аліментів; у задоволенні решти позовних вимог відмовив; вирішив питання про розподіл судових витрат.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 серпня 2015 року відмовив ОСОБА_7 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
27 жовтня 2015 року до Верховного Суду України звернувся
ОСОБА_7 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2015 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 196 Сімейного кодексу України (далі - СК України), а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У зв'язку із цим ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
10 серпня 2015 року та ухвалити нове рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 28 жовтня 2013 року із ОСОБА_7 стягнуто на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 300 грн щомісячно, починаючи з 10 липня 2013 року до повноліття дитини (а. с. 57).
На виконання зазначеного рішення видано виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження (а.с. 40 - 41).
ОСОБА_7 допустив заборгованість зі сплати щомісячних сум аліментів.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, нарахував неустойку (пеню) у розмірі 6 тис. 912 грн від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення по кожному місячному платежу окремо до повного погашення заборгованості. Однак, урахувавши майновий стан відповідача та керуючись положеннями частини другої статті 196 СК України, суд зменшив розмір стягуваної суми пені до 3 тис. грн.
ОСОБА_7 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.
На обґрунтування своїх вимог заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
26 січня та 16 липня 2015 року.
У наданій для порівняння ухвалі від 16 липня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які з'ясували розмір несплачених аліментів по кожному з періодичних платежів, установили строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане та обчислив розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником свого обв'язку щодо сплати аліментів до дня ухвалення судом рішення.
В ухвалі від 26 січня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками апеляційного суду, який розрахував суму пені в розмірі одного відсотка від суми несплачених кожного місяця аліментів за кожен день прострочення та обчислив її в межах одного місяця, зазначивши, що оскільки зобов'язання носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, пеню слід обчислювати виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо, підсумувавши розмір нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Крім того, ОСОБА_7 посилається на невідповідність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2015 року викладеному у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року (справа № 6-94ц15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У цій постанові міститься висновок Верховного Суду України про те, що сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється, починаючи з того місяця, у якому аліменти не сплачувались.
Тому існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Вирішуючи питання усунення цієї невідповідності та розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
За правовою природою аліментні зобов'язання - це періодичні платежі, які боржник зобов'язаний сплачувати щомісячно, несвоєчасна сплата аліментів передбачає настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені).
Оскільки неустойка у вигляді пені обчислюється у відсотках від суми невиконаних або неналежно виконаних зобов'язань, які виникають у боржника щомісяця, то й пеня має триваючий характер і обраховується за прострочення кожного зобов'язання окремо.
Отже, з урахуванням правої природи пені, як дієвого стимулу належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.
При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення аліментних зобов'язань враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.
З огляду на те, що аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення зі сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Саме така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року в справі № 6-94цс15, на яку посилався заявник.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, нарахував неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення по кожному місячному платежу окремо до повного погашення заборгованості, що суперечить змісту зазначених вище норм матеріального права та практиці їх застосування.
Суд касаційної інстанції, погоджуючись із такими висновками судів попередніх інстанцій, допустив неоднакове застосування положень частини першої статті 196 СК України.
З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.
Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно обчислити розмір пені від суми несплачених аліментів, без установлення якого ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.
Оскільки суди попередніх інстанцій цього не зробили, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.
Ураховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 14 липня 2015 року та рішення Малинського районного суду Житомирської області 28 травня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті
355 ЦПК України.
Головуючий В.І. Гуменюк
Судді: Л.І. Охрімчук
Ю.Л. Сенін
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема
