КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа : № 2-а-11434/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

Іменем України

"09" лютого 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Романчук О.М., Троян Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2010 року по справі за їх позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними дій і бездіяльності, зобов’язання вчинити дії, –

В С Т А Н О В И Л А :

Позивачі звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про зобов'язання Кабінету Міністрів України вчинити дії для захисту і відновлення порушених основних невідчужуваних і непорушних Конституційних прав людини (права людини на свою приватну власність і права на володіння, користування і розпорядження своєю власністю); зобов'язання Кабінету Міністрів України вчинити дії для відновлення і приведення у заповідність вкладів Державного ощадного банку України до нової грошової одиниці України гривні та їх повернення вкладникам в зв'язку із закінченням договірного 8-ми річного строку; стягнення з Кабінету Міністрів України коштів на відшкодування шкоди, завданої його протиправними і незаконними рішеннями, діями і бездіяльністю; зобов’язання припинити протиправну бездіяльність Уряду України, щодо невиконання ст.41 Конституції України; зобов'язання Кабінету Міністрів України вжити заходи щодо приведення у відповідність до нової грошової одиниці України гривні з урахуванням початкової вартості і доходності, всіх вкладів позивача; зобов'язання Кабінету Міністрів України внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»; визнання неправомірним, незаконним і антиконституційним Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 р. №762/96 і постанову Кабінету Міністрів України «Про переоцінку товарів /робіт, послуг/ та механізм контролю за переглядом цін та формування вартісних показників в умовах грошової реформи»від 26.08.1996 року №1002.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2010 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять постановити нову, якою задовольнити позов. В своїй апеляційній скарзі апелянти посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необ’єктивність судового рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Крім того, апелянти зауважують, що копію оскаржуваної постанови отримали із запізненням, тому просять про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до ч. 2 ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

17.12.2010 року апелянти подали клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, тому з урахуванням того, що оскаржувану постанову вони отримали 13.12.2010 року, колегія суддів приходить до висновку, що строк апеляційного оскарження постанови від 16.11.2010 року апелянтами не пропущено, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо поновлення пропущеного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі в обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що ними у 1992 році для збереження і збільшення за рахунок річного банківського проценту, були внесені до Державного ощадного банку України під державні гарантії і зобов'язання, на довгострокові 8-ми річні вклади під 25% річних та на вклади до запитання, особисті грошові заощадження, які Урядом України, замість збільшення, згідно договореності, протиправно, незаконно і безвідповідально, шляхом грошової емісії (тобто введенням в обіг, нічим не підкріплено, великої кількості грошової маси, яка призвела до інфляції), були знецінені в 900000 раз (тобто знищені).

Позивачі зазначили, що коли звернулись в Ощадбанку після закінчення договірного строку у 2000 році, їм відповіли, що їхні вклади Ощадбанк не може привести у відповідність до нової грошової одиниці України гривні, в зв'язку із тим, що Уряд ще не визначив механізм їх відновлення.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Аналіз норм чинного законодавства вказує на те, що основним законодавчим актом який регулює спірні правовідносини є Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»(далі по тексту –Закон).

Так, відповідно до ст. 1 вказаного Закону на підставі цього Закону встановлюються зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.

Компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992 - 1994 років і які знаходились на рахунках цих установ не менше одного повного календарного року в період 1992 - 1995 років.

Чинність цього Закону поширюється на іноземних громадян та осіб без громадянства, які за станом на 2 січня 1992 року мали заощадження в установах Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України

Апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що позивачі вказуючи зазначену вище норму, яка визначає обов’язок держави щодо виплати заощаджень і в свою чергу неправомірність бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо їх не виплати не врахували норми цього ж Закону, а зокрема ст. 7.

У відповідності до частин 1 та 2 ст. 7 заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

Рішенням Конституційного Суду України N 13-рп/2001 від 10.10.2001 року, положення ст. 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України» визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) в частині щодо: «заощадження повертаються поетапно, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік».

Компенсаційні виплати в межах одного бюджетного року проводяться громадянам рівновеликими сумами у межах залишку проіндексованого вкладу за одним рахунком власника, за винятком випадку, передбаченого статтею 8 цього Закону.

У зв’язку з наявністю ряду проблемних питань щодо вирішення даної категорії справ Верховним Судом України було прийнято роз’яснення «Про деякі питання застосування Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»від 15.03.99 р. N 1-5/117 (далі по тексту –Роз’яснення ВСУ).

В Роз’ясненні ВСУ зазначено, що обов’язково слід враховувати, що Ощадний банк України провадить виплату проіндексованих заощаджень в межах передбачених для цього Державним бюджетом України і перерахованих з нього грошових сум, встановленої поетапності та черговості їх повернення, визначеного співвідношення між групами вкладників.

Проаналізувавши норми чинного законодавства щодо виплати заощаджень громадянам апеляційна інстанція дійшла до висновку, що держава свій обов’язок щодо поетапності та черговості їх виплати виконує і підтверджується це наступним.

Перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також в разі смерті вкладника - обсяг виплат частини проіндексованого вкладу спадкоємцям або іншим особам, які взяли на себе організацію похорону, згідно з ч. 2 ст. 7 згаданого Закону (в редакції Закону від 24 березня 1998 р.) у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На 1997 рік ці питання були врегульовані Постановою Верховної Ради України від 17 липня 1997 р. "Про виплату у 1997 році установами Ощадного банку України грошових заощаджень громадянам відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України".

Постановою передбачалось провести у 1997 р. виплати Кабінетом Міністрів України громадянам України по грошових заощадженнях, поміщених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку колишнього СРСР, що діяли на території України, на загальну суму 200 млн. гривень. У межах цих коштів, передбачених Державним бюджетом України на 1997 р., належало виплатити 120 млн. гривень особам, яким станом на 1 січня 1997 р. виповнилось 80 років і більше; 80 млн. гривень - спадкоємцям або іншим юридичним і фізичним особам, які взяли на себе організацію похорон вкладника.

Останньою постановою передбачалось провести частково визначену ст. 8 даного Закону виплату, а саме - в розмірі (сумі) державної допомоги на поховання, тобто без збільшення її у 5 разів (розмір її визначено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. N 837 "Про розмір допомоги на поховання").

Внесеними до ст. 8 Закону змінами Законом від 24 березня 1998 р. виплату частини проіндексованого вкладу на організацію похорону обмежено сумою, визначеною виходячи з розміру державної допомоги на поховання, тобто 150 гривень.

Порядок перерахування у 1997 р. з Державного бюджету України установам Ощадного банку коштів для компенсації грошових заощаджень громадян України був затверджений постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 31 жовтня 1997 р. N 1210.

На 1998 р. порядок виплати проіндексованих вкладів визначено постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. N 825 "Про виплату у 1998 р. установами Ощадного банку України грошових заощаджень громадян України відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України".

В зазначених межах згідно п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. N 825 виплати проводяться лише за однією ощадною книжкою з обов'язковою відміткою у паспорті вкладника за однією з підстав відповідно до підпунктів "в", "г" п. 2 цієї постанови.

Зазначеною постановою встановлено Порядок перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку для компенсації в 1998 р. грошових заощаджень громадян України і доручено Ощадному банку України за погодженням з Міністерством фінансів та Національним банком розробити у місячний термін положення про порядок проведення у 1998 р. установами Ощадного банку виплати заощаджень громадянам України.

У відповідності з затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 8 червня 1998 р. N 825 Порядком перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку для компенсації в 1998 р. грошових заощаджень громадян України перерахування цих коштів здійснюється з III кварталу 1998 року Головним управлінням державного казначейства на кореспондентський рахунок Ощадного банку в Національному банку подекадно рівними частинами: відповідні виплати громадянам починаються з III кварталу 1998 р. Ощадний банк України перераховує їх до його регіональних правлінь згідно з умовами розподілу, передбачених зазначеним Порядком.

Передусім здійснюється виплата коштів із заборгованості держави перед вкладниками, які не отримали в 1997 р. компенсацію грошових заощаджень, передбачену Постановою Верховної Ради України від 17 липня 1997 р. "Про виплату у 1997 р. установами Ощадного банку України грошових заощаджень громадян відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України". Ці кошти розподіляються у співвідношенні, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1997 р. N 1210 "Про затвердження Порядку перерахування у 1997 р. з Державного бюджету України установам Ощадного банку коштів для компенсації грошових заощаджень громадян України".

Крім того, ст. 8¹ Закону встановлено, що у 2008 році компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень, поміщених в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та у придбані на території України державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР, проводиться їх власникам станом на 1 січня 2008 року в готівковій чи безготівковій формі в національній або іноземній валюті за офіційним обмінним курсом Національного банку України у межах залишків на рахунках, але не більше 1000 гривень на вкладника в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Вказане є підтвердженням виконання державою свого обов’язку щодо поетапності та черговості виплати заощаджень.

Також слід зазначити, що позивачі звертаючись з позов до Кабінету Міністрів України не звернули увагу не те, що відповідач може вчиняти дії щодо повернення заощаджень лише за умови наявності відповідних коштів в Державному бюджеті України на відповідний рік.

Отже, відсутність в Державному бюджеті України коштів для виплати заощаджень виключає неправомірність діянь відповідача щодо не виплати заощаджень.

Що ж стосується вимог щодо визнання неправомірними, незаконними і антиконституційними Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні»від 25.08.1996 р. №762/96 і постанови Кабінету Міністрів України «Про переоцінку товарів /робіт, послуг/ та механізм контролю за переглядом цін та формування вартісних показників в умовах грошової реформи»від 26.08.1996 року №1002, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивачами при розгляді справи ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів, які б вказали не незаконність зазначених вище законодавчих актів.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з деяким порушенням норм процесуального права, проте це не призвело до неправильного вирішення спору по суті пред’явлених вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.

За ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні із викладенням мотивувальної частини у зазначеній вище редакції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 198, 201, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 –задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2010 року у викладеній редакції, а резолютивну частину –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді :

Повний текст постанови виготовлено 09.02.2011 року.