ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 березня 2016 р. Справа № 918/30/16

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЕРТ АЛЬЯНС"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМ КОМПАНІ"

про розірвання господарського договору

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81¹ ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2016 року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЕРТ АЛЬЯНС" звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКОМ КОМПАНІ" про розірвання господарського договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

28.06.2013 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено договір № 24/2013 року на проведення рекламної кампанії на спеціальних конструкціях (договір), за умовами якого виконавець за дорученням замовника проводить рекламні кампанії на спеціальних конструкціях у повній відповідності з контрольними макетами рекламного сюжету, а замовник своєчасно та у повному обсязі проводить розрахунки з виконавцем згідно з умовами цього договору.

Як зазначає позивач, враховуючи несприятливу економічну ситуацію, останній виявив бажання розірвати договір з відповідачем, про що неодноразово його повідомляв, зокрема під час переговорів та листом № 051 від 05.08.2015 року. При цьому керівник відповідача не заперечував щодо розірвання договору, але письмово свого волевиявлення не підтвердив.

Зважаючи на викладене, позивач просить суд розірвати вказаний договір у судовому порядку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на ст.ст. 188, 193 ГК України.

Ухвалою від 20.01.2016 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 01.02.2016 року.

Ухвалою суду від 01.02.2016 року розгляд справи відкладено на 15.02.2016 року.

Ухвалою суду від 15.02.2016 року розгляд справи відкладено на 29.02.2016 року.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив намір розірвати договір, укладений з позивачем.

У судовому засіданні 29.02.2016 року оголошено перерву на 14.03.2016 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.06.2013 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено договір № 24/2013 року на проведення рекламної кампанії на спеціальних конструкціях (договір), за умовами якого виконавець за дорученням замовника проводить рекламні кампанії на спеціальних конструкціях у повній відповідності з контрольними макетами рекламного сюжету, а замовник своєчасно та у повному обсязі проводить розрахунки з виконавцем згідно з умовами цього договору (п.п. 2.1., 2.2. договору).

Права та обов'язки сторін визначені розділом 3 договору.

За п. 5.1. договору договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та припиняється після виконання сторонами всіх зобов'язань за договором. Загальний строк дії договору - 1 рік.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України, ч. 1 ст. 509 ЦК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

У силу вимог ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 203 ГК України, ст. 599 ЦК України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суб 'єкти цивільних правовідносин вступають у зобов'язання для того, щоб досягти певної мети. У зв'язку з цим виконання зобов'язання, тобто досягнення мети сторін, є найпоширенішим та основним способом припинення зобов'язання.

Разом з тим, відповідно до положень вказаних статей зобов'язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться у ст. 526 ЦК України, відповідно до якої належно виконаним буде вважатися зобов'язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З умов договору судом не встановлено вичерпного переліку рекламних компаній, проведення яких може свідчити про виконання зобов'язань у повному обсязі.

У той же час, у п. 4.1. договору містить загальну суму договору, яка складає 238 200,00 грн.

Згідно з п. 4.3. договору здійснення кожної рекламної кампанії підтверджується актом виконаних робіт.

Позивачем на підтвердження виконання умов договору щодо проведення рекламних кампаній на спеціальних конструкціях надано рахунок-фактуру на суму 238 200,00 грн., акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000637 від 02.07.2013 року на суму 47 640,00 грн., № ОУ-0000643 від 04.07.2013 року на суму 57 168,00 грн., № 0000670 від 11.07.2013 року на суму 47 640,00 грн., № ОУ-0000689 від 15.07.2013 року на суму 42 876,00 грн., податкові накладні, звіт про розміщення реклами, а також банківські виписки на підтвердження проведення оплати.

Загальна вартість виконаних відповідачем робіт склала 238 200,00 грн., що узгоджується із сумою договору.

Виконання зобов'язань на суму договору, яка погоджена сторонами (за відсутності доказів її збільшення) та яка є істотною умовою договору, є тієї обставиною, що може свідчити про виконання зобов'язання, проведеного належним чином, тобто відповідно до умов договору.

На підтвердження цього також може слугувати те, що починаючи з серпня 2013 року по день звернення позивача до суду жодна із сторін договору не вчиняла дій, спрямованих на реалізацію прав та обов'язків за договором, тобто з обох сторін було відсутнє волевиявлення на продовження договірних відносин.

Щодо п. 5.4. договору, згідно з яким договір вважається продовженим автоматично на наступний період у випадках відсутності письмового повідомлення про його припинення за 30 календарних днів до завершення його чинності, то на підтвердження припинення договору позивачем надано лист № 7 від 19.06.2015 року, який відповідач отримав 22.06.2015 року, а також лист № 051 від 05.08.2015 року, який відповідач отримав 05.08.2015 року,

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, ч. 1 ст. 180 ГК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося, договір укладено 28.06.2013 року строком на один рік, тобто відповідне повідомлення позивача про небажання його пролонгації мало бути здійснене до 28 травня відповідного року.

У свою чергу, листи позивача вручені відповідачу поза межами строку, погодженого сторонами у п. 5.4. договору, тому не можуть вважатися належним повідомлення про його припинення, а відтак призвести до відповідних правових наслідків.

Стосовно підстав, на яких ґрунтуються вимоги позивача, то останній просить суд розірвати договір у зв'язку із несприятливою економічною ситуацію, зверненням із відповідною пропозицією до відповідача та відсутністю письмово підтвердження волевиявлення останнього на розірвання договору.

За приписами ч. 1 ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 206 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених ст. 188 цього Кодексу.

У свою чергу, за ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

З наведеного вбачається, що договір може бути розірвано лише з підстав, визначених договором або чинним законодавством.

Слід також зазначити, що з урахуванням ч. 2 ст. 124 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 приписи ст. 188 ГК України та ст. 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на звернення до суду з вимогою про розірвання договору без дотримання порядку досудового врегулювання спору. При цьому дотримання вказаного порядку не є достатньою та безумовною підставою для розірвання договору.

Судом встановлено, що у п. 5.2. договору сторони погодили підстави для дострокового припинення (розірвання) договору, до яких віднесено: форс-мажорні обставини, письмова згода сторін, невиконання умов п. 9.2. договору, а також інші випадки, передбачені законодавством України.

За п. 5.3. договору дострокове розірвання цього договору за іншими підставами, не перерахованими в п. 5.2. договору та в інших пунктах цього договору, не допускається.

Стосовно законодавчих підстав для розірвання договору, то останні, зокрема, визначені ст.ст. 651 та 652 ЦК України.

Так, згідно з ч. 2 ст. 65ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частинами 1, 2 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У той же час позивачем не надано суду доказів істотного порушення зі сторони відповідача умов договору, так само як і доказів істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а відтак законодавчо встановлених підстав для розірвання договору суд не вбачає.

Не доведено позивачем існування підстав для розірвання договору, обумовлених у ньому.

Щодо несприятливої економічної ситуації, на яку позивач посилається як на підставу для розірвання договору, то остання не є достатньою обставиною для розірвання договору у судовому порядку.

Судом також не встановлено підстав для припинення договірних зобов'язань згідно з п. 3.4. договору, за яким замовник має право відмовитися повністю або частково від проведення рекламної кампанії без штрафних санкцій з боку виконавця, письмово повідомивши виконавця про відмову за 30 календарних днів до початку рекламної кампанії або до бажаної дати припинення проведення рекламної кампанії, оскільки позивачем не надано суду доказів реалізації його права на відмову від договору у порядку, передбаченому цим пунктом. Крім того, договір не містить строків початку та закінчення рекламної кампанії, що унеможливлює встановлення початкового моменту перебігу 30-денного строку.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановляє наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів обставин, пов'язаних із розірванням договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 14.03.2016 року.

Суддя Андрійчук О.В.