донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

25.02.2016 справа №905/2785/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:

ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 – за довіреністю №10/47 від 31.07.2015р. ОСОБА_5 – за довіренстю №17/65 від 19.11.2015р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК високовольтні мережі”, м.Краматорськ Донецької області

на рішення господарського суду

Донецької області

від

11 січня 2016 р. (повний текст складено та підписано 16.01.2016р.)

у справі

№ 905/2785/15 (суддя О.В. Кротінова)

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК високовольтні мережі”, м.Краматорськ Донецької області

до

Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, м.Краматорськ Донецької області

про

стягнення 60 144 758,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 11.01.2016р. у справі №905/2785/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК високовольтні мережі”, м.Краматорськ Донецької області до Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, м.Краматорськ Донецької області про стягнення 60 144 758,56 грн., з яких 10 558 963,88грн. суми основного боргу, 1 967 565,37 грн. 3% річних, 15 626 641,41грн. пені, 31 991 587,90 грн. інфляційних витрат задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 10 558 963,88 грн. суми основного боргу, 1965091,26 грн. 3% річних, 10 905 641,86 грн. пені, 26 364 593,50 грн. інфляційних витрат, а також витрати по сплаті судового збору. Одночасно, зазначеним рішенням відстрочено виконання рішення господарського суду строком на дванадцять місяців.

Товариством з обмеженою відповідальністю “ДТЕК високовольтні мережі”, м.Краматорськ Донецької області подана апеляційна скарга, в якій останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції необгрунтовано зменшив розмір пені, оскільки, на його думку, наведені відповідачем у клопотанні обставини не є винятковими у розумінні чинного законодавства. Також, вважає помилковим висновок господарського суду щодо часткового задоволення інфляційних витрат та надання відстрочення виконання рішення господарського суду на дванадцять місяців порушує права та інтереси позивача, оскільки судом при задоволенні вказаного клопотання не враховано майнові інтереси позивача, не враховано здійснення господарської діяльності на території проведення антитерористичної операції та, на думку апелянта, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження виконання рішення у майбутньому.

Скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, просить рішення суду скасувати в частині надання відповідачу відстрочення виконання рішення господарського суду та часткового стягнення 3% річних, інфляційних втрат та задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення, про що зазначив у запереченнях на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю “ДТЕК високовольтні мережі”, м.Краматорськ Донецької області звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, м.Краматорськ Донецької області про стягнення 60 144 758,56 грн., з яких: основний борг за договором постачання електричної енергії №30200000 від 19.12.2008р. в сумі 10 558 963,88грн., 1 967 565,37 грн. 3% річних, 15 626 641,41грн. пені, 31 991 587,90 грн. інфляційних витрат.

Позовні вимоги до Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, м.Краматорськ Донецької області мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань згідно договору постачання електричної енергії №3 0200 000 від 19.12.2008р. в частині оплати вартості поставленої електроенергії.

Як зазначає позивач, за наведеним договором останній поставив відповідачу активну електроенергію у період січень 2014р. – квітень 2014р., червень 2015р.-вересень 2015р. на загальну суму 215 439 697,11грн., при цьому заборгованість відповідачем була сплачена частково у розмірі 105 703 860,60грн. На теперішній час сума боргу складає 109 735 836,51грн. При цьому, заборгованість у розмірі 66 385 010,33грн. стягнуто на підставі судових рішень, несплаченою залишилась сума боргу за спожиту електроенергію за вересень 2015р. у розмірі 10 558 963,88грн. Одночасно, внаслідок порушення відповідачем строків оплати вартості спожитої електричної енергії у січні – липні 2014р., вересні 2014р. – лютому 2015р., червні – вересні 2015р., у позивача виникли підстави для нарахування пені за період з 07.10.2014р. по 20.10.2015р. за зобов’язаннями вересня 2014р. – лютого 2015р. та червня – вересня 2015р., 3% річних за період з 07.02.2014р. по 20.10.2015р. за зобов’язаннями січня – липня 2014р., вересня 2014р. – лютого 2015р. та червня – вересня 2015р., інфляційних втрат за період з лютого 2014р. по квітень 2015р. та з червня 2015р. по липень 2015р. за зобов’язаннями січня – липня 2014р., вересня 2014р. – квітня 2015р. та червня – липня 2015р.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано рахунки за спожиту електроенергію за січень 2014р. – вересень 2015р., акти про покази розрахункових приладів обліку, обсяги та вартість активної електроенергії, поставленої постачальником споживачу в розрахунковому періоді січень 2014р. – вересень 2015р.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором постачання електричної енергії №3 0200 000 від 19.12.2008р. щодо своєчасної оплати поставленої позивачем електроенергії. Також, при прийнятті рішення, судом першої інстанції частково задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру пені та частково задоволено клопотання про відстрочення виконання рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом, 19 грудня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Сервіс-Інвест”, правонаступником якого є позивач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю “ДТЕК високовольтні мережі” (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством “Енергомашспецсталь” (в подальшому перейменовано в Публічне акціонерне товариство “Енергомашспецсталь” (споживач) укладений Договір № 3 0200 000 про постачання електричної енергії (далі - Договір).

Згідно п.1.1 Договору, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю 452 000 кВА, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

Розділом 2 Договору визначено зобов’язання сторін, а саме: постачальник зобов’язується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору; споживач зобов’язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії, знімати та надавати постачальнику відомості про покази розрахункових приладів обліку згідно з умовами додатків “Порядок розрахунків” та “Графік зняття показників засобів обліку електричної енергії”, здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатками “Порядок розрахунків” та “Графік зняття показників засобів обліку електричної енергії”.

Розділом 9 договору визначено ряд додатків до договору.

Відповідно до п. 9.4. договору цей договір набирає чинності з моменту досягнення згоди по всім суттєвим умовам договору, за умови підписання сторонами всіх, перечислених у п.9.1 договору, додатків і укладається на строк до 31.12.2009р. включно.

Договір вважається щорічно пролонгованим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Доказів розірвання або визнання недійсним спірного договору, сторонами не представлено.

Тобто, на момент виникнення вказаної заборгованості, сторони перебували у договірних правовідносинах.

Цей договір укладено у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких зберігається у постачальника, другий – у споживача (п.9.5 договору).

Як встановлено господарським судом, на виконання умов договору про постачання електричної енергії №3 0200 000 позивач поставив відповідачеві за вересень 2015р. активної електричної енергії у загальному обсязі 10653576 кВт/год на суму 10 558 963,88 грн., проте відповідач розрахунок за спожиту активну електроенергію у визначений спірний період не здійснив, у зв’язку з чим порушив строки, обумовлені сторонами у договорі. Одночасно, внаслідок порушення відповідачем строків оплати вартості спожитої електричної енергії у січні – липні 2014р., вересні 2014р. – лютому 2015р., червні – вересні 2015р., у позивача виникли підстави для нарахування пені за період з 07.10.2014р. по 20.10.2015р. за зобов’язаннями вересня 2014р. – лютого 2015р. та червня – вересня 2015р., 3% річних за період з 07.02.2014р. по 20.10.2015р. за зобов’язаннями січня – липня 2014р., вересня 2014р. – лютого 2015р. та червня – вересня 2015р., інфляційних втрат за період з лютого 2014р. по квітень 2015р. та з червня 2015р. по липень 2015р. за зобов’язаннями січня – липня 2014р., вересня 2014р. – квітня 2015р. та червня – липня 2015р.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд погоджується з правильністю висновків місцевого господарського суду з огляду на наступне:

Відповідно до ст.43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються, насамперед, його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору про постачання електроенергії.

Як зазначено в ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена особа, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч.ч.6, 7 ст.276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п.3.2 п.3 додатку №2 “Порядок розрахунків” до договору: Споживач зобов’язаний здійснювати оплату отриманих від Постачальника рахунків самостійно, шляхом перерахування грошових коштів на відповідні рахунки наступним чином, зокрема, до 06 числа (включно) щомісячно сплачує суму остаточного розрахунку за попередній розрахунковий період.

При цьому, п.п.3.4 п.3 наведеного додатку передбачено, що при оформленні платіжного доручення у графі “призначення платежу” Споживач повинен вказати період, за який здійснюється оплата, та підставу для оплати, тобто № договору, № та дату рахунку. У разі відсутності у платіжному документі посилань на період, за який здійснюється оплата, Постачальник має право зарахувати перераховану Споживачем суму, як погашення існуючої заборгованості Споживача з найдавнішим терміном її виникнення, суму, що залишилась після погашення існуючої заборгованості, Постачальник зараховує у першу чергу, як сплату за електроенергію, спожиту у поточному місяці, залишок суми – на оплату авансового платежу на наступний розрахунковий період.

Додаткових угод або інших доказів щодо зміни строку оплати не представлено ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача 60 144 758,56 грн., у тому числі 10 558 963,88 грн. суми основного боргу з оплати вартості спожитої активної електроенергії по рахунку за вересень 2015р., 1 967 565,37 грн. 3% річних за період з 07.02.2014р. по 20.10.2015р. за зобов’язаннями січня – липня 2014р., вересня 2014р. – лютого 2015р. та червня – вересня 2015р., 15 626 641,41 грн. пені за період з 07.10.2014р. по 20.10.2015р. за зобов’язаннями вересня 2014р. – лютого 2015р. та червня – вересня 2015р., 31 991 587,90 грн. інфляційних витрат за період з лютого 2014р. по квітень 2015р. та з червня 2015р. по липень 2015р. за зобов’язаннями січня – липня 2014р., вересня 2014р. – квітня 2015р. та червня – липня 2015р. на підставі договору про постачання електричної енергії №30200000 від 19.12.2008р.

В матеріалах справи наявний акт про покази розрахункових приладів обліку, обсяги та вартість активної електроенергії від 30.09.2015р., який підписано сторонами та скріплено їх печатками без зауважень. Згідно даного акту обсяги спожитої відповідачем електроенергії наступні: за вересень 2015р. активна електроенергія – 10 653 576 кВт/год. на суму 10 558 963,88 грн. (з урахуванням податку на додану вартість).

Позивачем виставлено відповідачу рахунок №35/30200000 від 30.09.2015р. за активну енергію згідно договору про постачання електричної енергії №30200000 від 19.12.2008р., спожиту у визначений спірний період, який отримано останнім 02.10.2015р., про що свідчить підпис його представника на вказаному рахунку. Будь –яких заперечень щодо отримання зазначеного рахунку відповідачем не надано.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Зобов'язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку активної електроенергії у вересні 2015р., що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати спожитої електроенергії не виконав, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви до суду за останнім утворилась заборгованість в розмірі 10 558 963,88грн.

Виходячи з наведеного, оскільки відповідачем не надано доказів сплати заборгованості на суму 10 558 963,88грн., Публічним акціонерним товариством “Енергомашспецсталь”, м.Краматорськ Донецької області допущено порушення вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України щодо належного виконання договірних зобов'язань. У зв’язку із зазначеним колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 10 558 963,88грн. судом першої інстанції задоволені обґрунтовано.

Одночасно, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 31 991 587,90 грн. та 3% річних у сумі 1 967 565,37грн.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 1 967 565,37грн. (нарахування здійснено з урахуванням проведених відповідачем оплат: за зобов’язанням січня 2014р. на суму 1 016 374,76 грн. з 07.02.2014р. по 28.02.2014р.; за зобов’язанням лютого 2014р. на суму 109 299,79 грн. за 07.03.2014р.; за зобов’язанням березня 2014р. на суму 997 607,16грн. з 07.04.2014р. по 30.04.2014р.; за зобов’язанням квітня 2014р. на суму 4 253 981,02грн. з 07.05.2014р. по 08.05.2014р., на суму 2 253 981,02 грн. з 09.05.2014р. по 27.03.2015р. та на суму 1 126 916,77 грн. з 28.03.2015р. по 07.09.2015р.; за зобов’язанням травня 2014р. на суму 8 965 469,02 грн. з 07.06.2014р. по 07.09.2015р.; за зобов’язанням червня 2014р. на суму 9 236 532,23 грн. з 07.07.2014р. по 07.09.2015р.; за зобов’язанням липня 2014р. на суму 1699 217,65грн. з 07.08.2014р. по 13.08.2014р., на суму 1 199 217,65 грн. з 14.08.2014р. по 01.09.2014р. та на суму 1 029 468,17 грн. з 02.09.2014р. по 30.09.2014р.; за зобов’язанням вересня 2014р. на суму 5 695 780,44грн. з 07.10.2014р. по 15.10.2014р., на суму 3547717,70грн. за 16.10.2014р. та на суму 3 500 000,00 грн. з 17.10.2014р. по 28.11.2014р.; за зобов’язанням жовтня 2014р. на суму 6 132 456,71 грн. з 07.11.2014р. по 28.11.2014р. та на суму 5 632 456,71грн. з 29.11.2014р. по 30.12.2014р.; за зобов’язанням листопада 2014р. на суму 9 634 815,10 грн. з 07.12.2014р. по 30.12.2014р. та на суму 8 667 271,81 грн. з 31.12.2014р. по 20.10.2015р.; за зобов’язанням грудня 2014р. на суму 11 831 161,30 грн. з 07.01.2015р. по 20.10.2015р.; за зобов’язанням січня 2015р. на суму 14 603 313,40 грн. з 07.02.2015р. по 20.10.2015р.; за зобов’язанням лютого 2015р. на суму 11 954 345,80 грн. з 07.03.2015р. по 20.10.2015р.; за зобов’язанням червня 2015р. на суму 4 835 989,46 грн. з 07.07.2015р. по 20.10.2015р.; за зобов’язанням липня 2015р. на суму 11 208 984,41 грн. з 07.08.2015р. по 20.10.2015р.; за зобов’язанням серпня 2015р. на суму 10 356 367,36 грн. з 07.09.2015р. по 24.09.2015р. та за зобов’язанням вересня 2015р. на суму 10 558 963,88 грн. з 07.10.2015р. по 20.10.2015р.), а також інфляційних нарахувань у розмірі 31 991 587,90 грн. (нарахування здійснено: за зобов’язанням січня 2014р. на суму 1 016 374,76 грн. місяць нарахування інфляційних витрат – лютий 2014р.; за зобов’язанням лютого 2014р. на суму 109 299,79 грн. – березень 2014р.; за зобов’язанням березня 2014р. на суму 997 607,16грн. – квітень 2014р.; за зобов’язанням квітня 2014р. на суму 2 253 981,02 грн. протягом травня 2014р. – березня 2015р. та на суму 1 126 916,77 грн. протягом квітня – вересня 2015р.; за зобов’язанням травня 2014р. на суму 8 965 469,02 грн. протягом червня 2014р.- вересня 2015р.; за зобов’язанням червня 2014р. на суму 9 236 532,23 грн. протягом липня 2014р. – вересня 2015р.; за зобов’язанням липня 2014р. на суму 1 199 217,65 грн. протягом серпня 2014р. та на суму 1 029 468,17 грн. протягом вересня 2014р.; за зобов’язанням вересня 2014р. на суму 3 500 000,00 грн. протягом жовтня – листопада 2014р.; за зобов’язанням жовтня 2014р. на суму 5 632 456,71грн. протягом листопада – грудня 2014р.; за зобов’язанням листопада 2014р. на суму 8667271,81грн. протягом грудня 2014р. – вересня 2015р.; за зобов’язанням грудня 2014р. на суму 11 831 161,30 грн. протягом січня – вересня 2015р.; за зобов’язанням січня 2015р. на суму 14 603 313,40 грн. протягом лютого – вересня 2015р.; за зобов’язанням лютого 2015р. на суму 11 954 345,80 грн. протягом березня – вересня 2015р.; за зобов’язанням березня 2015р. на суму 7 150 970,18 грн. протягом квітня – вересня 2015р.; за зобов’язанням квітня 2015р. на суму 9 595 918,25 грн. протягом травня – вересня 2015р.; за зобов’язанням червня 2015р. на суму 4 835 989,46 грн. протягом липня – вересня 2015р. та за зобов’язанням липня 2015р. на суму 11 208 984,41 грн. протягом серпня – вересня 2015р.), апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог у цій частині у зазначеному судом першої інстанції розмірі з огляду на невірний арифметичний розрахунок, здійснений позивачем, приймаючи до уваги, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування, якщо інше не встановлено за домовленістю сторін та строк настання виконання зобов’язань за кожним із зобов’язань у відповідності до приписів Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” №14 від 17.12.2013р.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 1 965 091,26 грн. та інфляційні втрати у розмірі 26 364 593,50 грн.

При цьому не приймаються до уваги запечеречення позивача в апеляційній скарзі щодо невірного розрахунку суду в частині нарахування інфляційних втрат шляхом виключення періодів розстрочки боргу та нарахування інфляційних втрат за повний календарний місяць, оскільки за приписами п.3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення – лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних витрат суперечить вищевикладеним приписам Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями), оскільки позивачем невірно визначено період для їх нарахування, і тому не може бути прийнятий колегією суддів до уваги.

Посилання позивача на виключення з періоду нарахування інфляційних втрат періодів розстрочки боргу не знайшли свого підтвердження.

Також, за прострочення сплати вартості поставленого товару, позивачем нараховано до стягнення пеню в розмірі 15 626 641,41 грн. (нарахування здійснено з урахуванням проведених відповідачем оплат: за зобов’язанням вересня 2014р. на суму 5 695 780,44грн. з 07.10.2014р. по 15.10.2014р., на суму 3 547 717,70грн. за 16.10.2014р. та на суму 3 500 000,00 грн. з 17.10.2014р. по 28.11.2014р.; за зобов’язанням жовтня 2014р. на суму 6 132 456,71 грн. з 07.11.2014р. по 28.11.2014р. та на суму 5 632 456,71грн. з 29.11.2014р. по 30.12.2014р.; за зобов’язанням листопада 2014р. на суму 9 634 815,10 грн. з 07.12.2014р. по 30.12.2014р. та на суму 8 667 271,81 грн. з 31.12.2014р. по 07.06.2015р.; за зобов’язанням грудня 2014р. на суму 11 831 161,30 грн. з 07.01.2015р. по 07.07.2015р.; за зобов’язанням січня 2015р. на суму 14 603 313,40 грн. з 07.02.2015р. по 07.08.2015р.; за зобов’язанням лютого 2015р. на суму 11 954 345,80 грн. з 07.03.2015р. по 05.09.2015р.; за зобов’язанням червня 2015р. на суму 4 835 989,46 грн. з 07.07.2015р. по 20.10.2015р.; за зобов’язанням липня 2015р. на суму 11 208 984,41 грн. з 07.08.2015р. по 20.10.2015р.; за зобов’язанням серпня 2015р. на суму 10 356 367,36 грн. з 07.09.2015р. по 24.09.2015р. та за зобов’язанням вересня 2015р. на суму 10 558 963,88 грн. з 07.10.2015р. по 20.10.2015р., з дотриманням приписів п.6 ст.232 Господарського кодексу України).

Згідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Відповідно до ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За приписом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 4.2.1 п.4.2 договору про постачання електричної енергії сторони обумовили, що за внесення платежів, передбачених умовами цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком “Порядок розрахунків”, Споживач сплачує Постачальнику електричної енергії штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності нарахування суми пені у розмірі 15 626 608,33 грн., оскільки представлений розрахунок є арифметично невірним.

Одночасно, при прийнятті рішення, судом першої інстанції за заявою відповідача до вимог про стягнення пені застосовано строк позовної давності за зобов’язанням вересня 2014р., нарахованої за кожний день прострочення з 07.10.2014р. по 20.10.2014р.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, п.2 згаданої статті Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовуються, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.1 ст.261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення, при цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.3, п.4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Позивачем проведено розрахунок пені за зобов’язаннями вересня 2014р. на суму 5 695 780,44грн. з 07.10.2014р. по 15.10.2014р., на суму 3 547 717,70грн. за 16.10.2014р. та на суму 3 500 000,00 грн. з 17.10.2014р. по 28.11.2014р.

Як вбачається з матеріалів справи, перебіг позовної давності щодо основного зобов’язання вересня 2014р. перервався погашенням відповідачем частини боргу у розмірі 47 717,70 грн. 16.10.2014р.

Отже, саме з 16.10.2014р. перебіг позовної давності за вказаним основним зобов’язанням розпочався заново. Відповідно, позовна давність щодо стягнення боргу за поставлену електричну енергію у вересні 2014р. обчислюється з 16.10.2014р.

Разом з тим, як було означено вище, до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України, днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.

Як встановлено гоподарським судом, позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК високовольтні мережі” щодо стягнення пені, нарахованої у зв’язку з несвоєчасним розрахунком за спожиту електричну енергію за загальний період, з урахування проведених відповідачем оплат, з 07.10.2014р. по 28.11.2014р., подано, згідно дати поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, 21.10.2015р.

Відповідно, до п.4.2.1 п.4.2 договору про постачання електричної енергії пеня розраховується за кожний день прострочення платежу.

Таким чином, враховуючи дату подання позовної заяви (21.10.2015р.) строк позовної давності в частині стягнення пені за зобов’язанням вересня 2014р., нарахованої за кожний день протягом періода з 07.10.2014р. по 20.10.2014р. є таким, що сплинув.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені за зобов’язаннями вересня 2014р., нарахованої протягом періода з 07.10.2014р. по 20.10.2014р., що становить суму в розмірі 47 119, 96 грн. та погоджується, що наведене є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині. Одночасно, у тексті рішення господарського суду зазначено суму у розмірі 47 119, 46 грн., проте колегія суддів вважає це технічною опискою, оскільки дійсний розмір пені, який підлягає стягненню, судом зазначено вірно.

З огляду на вищевикладене, сума пені становить 15 579 488,37грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи, господарський суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 30 %.

Як вбачається з доводів апеляційної скарги, позивач не погоджується з висновками господарського суду щодо зменшення розміру пені, оскільки на його думку, наведені відповідачем обставини у вищезгаданому клопотанні не є винятковими у розумінні чинного законодавства, її розмір є справедливо співрозмірним із сумою заборгованості, посилання суду на незначний період прострочення є безпідставним, період прострочення складає більше року, також суд не дослідив інші обставини, а саме закінчення антитерористичної операції у м. Краматорську.

Розглянувши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до приписів статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Водночас, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013. Як вбачається зі змісту судового рішення, суд першої інстанції, зменшуючи розмір заявленої до стягнення пені, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.

При розгляді наданого клопотання судом першої інстанції враховано об’єктивні обставини складної ситуації у державі та економічного її становища, період, за який виник борг. Враховано судом і ступінь виконання боржником зобов`язань за договором: систематичне погашення існуючої заборгованості, у тому числі за рахунок проведених попередніх оплат, загальний розмір нарахованих сум у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи встановлені господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені у визначеном судом першої інстанції розмірі, а саме: до 10 905 641,86 грн.

Разом з цим, господарським судом враховано майнові інтереси позивача, що, в свою чергу, спростовує твердження апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК високовольтні мережі”, м.Краматорськ Донецької області про зворотнє. Більш того, зменшення розміру пені лише на 30% вказує на врахування господарським судом майнових інтересів обох сторін, з чим погоджується апеляційна інстанція.

Крім того, не приймаються доводи Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК високовольтні мережі”, м.Краматорськ Донецької області у поданій апеляційній скарзі щодо необгрунтованого висновку суду першої інстанції в частині задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців з огляду на наступне.

Відповідно до ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Отже, в розумінні наведеної норми, відстрочка – це відкладання чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України суд як орган державної влади управнений діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, право суду при прийнятті рішення відстрочити його виконання передбачено п.6 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, означена процесуальна норма реалізується судом в контексті дотримання ним норм ст.121 Господарського процесуального кодексу України, яка вимагає дослідження та встановлення наступних обставин: ступінь виконання зобов'язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; наявність збитків внаслідок невиконання зобов'язань та співвідношення розміру збитків із розміром стягуваних штрафних санкцій.

Як вбачається з поданої заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду, останній просив суд відстрочити виконання рішення строком на три роки, суд першої інстанції дійшов висновку про її часткове задоволення, врахувавши майнові інтереси позивача, задовольнив зазначену заяву частково та відстрочив виконання рішення суду строком на дванадцять місяців, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Рішення господарського суду Донецької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційним скаргам покладаються на заявників скарг по справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК високовольтні мережі”, м.Краматорськ Донецької області– залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 11.01.2016р. у справі №905/2785/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді : Радіонова О.О.

ОСОБА _3