ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року м. Київ справа № 800/436/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого: Штульман І.В.,

суддів: Ємельянової В.І.,

Загороднього А.Ф.,

Заїки М.М.,

Рецебуринського Ю.Й.,

при секретарі: Борілло Ю.В.,

за участю:

- позивача ОСОБА_4;

- ОСОБА_5 та ОСОБА_6, - представників відповідача, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15, -

встановив:

24 листопада 2015 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України із адміністративним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_4 з посади за порушення присяги».

Позивач зазначає, що відповідач прийняв оспорюване рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої відносно неї за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 22 квітня 2015 року № 25/2-15. У висновку ТСК вказувалось на допущені нею 20 лютого 2014 року порушення, а саме: проведення розгляду двох адміністративних справ відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про вчинення ними адміністративних правопорушень, передбачених статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), без дотримання вимог статтей 251, 261, 281 КУпАП та без повернення протоколів про адміністративні правопорушення на дооформлення до органів внутрішніх справ (не вказано вимоги яких саме працівників міліції вони не виконали, відсутнє обґрунтування законності таких вимог, не зазначена адреса місця вчинення правопорушень); відсутність інших, окрім протоколів про адміністративні правопорушення та рапортів працівників міліції, доказів вчинення адміністративних правопорушень. Вища рада юстиції встановила, що судовий розгляд вказаних справ проведено 20 лютого 2014 року в нічний час.

ОСОБА_4 стверджує, що під час розгляду справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 нею не було допущено порушень норм права, не вчинено жодних дій щодо дискредитації судової влади та дій, що порочать звання судді.

В обґрунтування позову зазначає, що ТСК не вчинила дій, спрямованих на встановлення обставин, які б дозволяли стверджувати, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були учасниками масових акцій протесту, що є обов'язковою підставою для проведення перевірки відносно судді суду загальної юрисдикції у відповідності до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VІІ (далі - Закон № 1188-VІІ), і члени Вищої ради юстиції також не перевірили існування підстав для проведення перевірки та відкриття відносно неї дисциплінарного провадження, оскільки статтею 94 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) визначено, що таке провадження здійснює Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Вважає, що оскільки заяви ОСОБА_9 від 18 вересня 2014 року та заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. від 12 грудня 2014 року, що слугували підставою для проведення перевірки ТСК і відкриття дисциплінарного провадження Вищою радою юстиції, були подані до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIІІ (далі - Закон № 192-VIІІ), дисциплінарне провадження щодо неї повинно здійснюватись відповідно до Закону № 2453-VI (в редакції, що діяла на момент подачі відповідних заяв цими особами), а тому таке підлягає закриттю у зв'язку із закінченням строків застосування дисциплінарних стягнень. Позивач ОСОБА_4 відмічає, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження, а прийняті нею постанови від 20 лютого 2014 року про притягнення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку не оскаржені, не скасовані та є чинними, і органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді не наділені повноваженнями оцінювати законність судових рішень. Крім того, на думку позивача ОСОБА_4, Вища рада юстиції на засіданні 17 листопада 2015 року не встановила обставини, що можуть свідчити про допущення нею порушення присяги судді.

Враховуючи, що звернення ОСОБА_9 до ТСК носить анонімний характер та спрямоване на дискредитацію судді, то таке повинне тягнути застосування вимог пункту 58 Регламенту Вищої ради юстиції (затвердженого рішенням від 30 липня 2015 року № 355/0/15-15, з подальшими змінами від 24 вересня 2015 року № 697/0/15-15) відповідно до якого, якщо скарга (звернення) є анонімними та/або не містить адреси заявника, ухвала про повернення разом зі скаргою (зверненням) залишається у Вищій раді юстиції. ОСОБА_4 вказує, що звернення до ТСК заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. не містить обставин та доказів порушення нею під час розгляду справ про адміністративні правопорушення норм процесуального законодавства та присяги судді, а також обставин щодо вчинення нею дій, що підривають довіру до судової системи та порочать звання судді. Відповідач не з'ясував чи зверталися ОСОБА_8 і ОСОБА_7 за захистом своїх прав до прокуратури.

ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги.

ОСОБА_6 та ОСОБА_5, - представники відповідача, заперечуючи проти позову, кожен окремо, стверджують, що приймаючи рішення від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15 Вища рада юстиції діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Звертають увагу суду на те, що за наслідками розгляду матеріалів дисциплінарної справи, Вища рада юстиції погодилася з висновком ТСК від 22 квітня 2015 року № 25/2-15 про те, що суддя ОСОБА_4 не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин у справах про адміністративні правопорушення, постановила необґрунтовані судові рішення. Представники відповідача вважають, що допущені ОСОБА_4 порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності та неупередженості, сумлінності виконання нею своїх обов'язків і принижують авторитет судової влади та є достатніми для внесення Президентові України подання про її звільнення з посади за порушення присяги.

Заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, вивчивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України (далі - Суд) вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню, оскільки рішення Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_4 з посади за порушення присяги» є незаконним та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 24 квітня 2012 року Указом Президента України № 286/2012 призначено на посаду судді Червонозаводського районного суду міста Харкова і 29 травня 2012 року вона склала присягу судді.

20 лютого 2014 року близько 1 години 45 хвилин до Червонозаводського районного суду міста Харкова надійшли адміністративні матеріали, два із яких автоматизованою системою були розподілені на суддю ОСОБА_4 для розгляду.

Прибувши по виклику після 2 години по місцю праці, де на робочих місцях перебували голова Червонозаводського районного суду міста Харкова та заступник голови вказаного суду, позивач ОСОБА_4 отримала в своє провадження дві адміністративні справи №№ 646/1516/14-п та 646/1514/14-п, в котрих містились протоколи про адміністративні правопорушення, складені працівниками міліції відносно ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 185 КУпАП. З адміністративних матеріалів вбачалось, що 19 лютого 2014 року приблизно о 17 годині ОСОБА_7 та ОСОБА_8, кожен окремо, не підкорилися законним вимогам працівників міліції про припинення блокування виїзних воріт Академії внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі - АВВУ) за адресою: місто Харків, площа Повстання,3. В приміщенні суду перебували доставлені працівниками міліції правопорушники ОСОБА_7 та ОСОБА_8, утримувані в наручниках, які виявили бажання, щоб складені відносно них адміністративні матеріали суддею розглядалися негайно. Оцінивши особливості розгляду справ відносно осіб, котрі утримуються в наручниках, суддя ОСОБА_4 прийняла рішення про початок розгляду справ №№ 646/1516/14 та 646/1514/14 негайно. Зазначені справи суддею ОСОБА_4 були розглянуті одноособово, в присутності осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності, з роз'ясненням затриманим прав, передбачених статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України, в тому числі прав на надання захисника. При цьому, затримані власноруч написали заяви про відмову від захисників, а ОСОБА_7 і заяву про визнання факту непокори працівникам міліції і своєї провини. Під час судового розгляду клопотань від ОСОБА_7 не надходило, він визнав свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, пояснивши, що 19 лютого 2014 року приблизно о 17 годині знаходився в місті Харкові поблизу Кінного ринку, шукаючи роботу де, проходячи повз АВВУ, до нього підійшли працівники міліції, які були у форменому одязі, від яких він відразу почав тікати та висловлюватися нецензурною лайкою.

Під час розгляду справи відносно ОСОБА_7 про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, позивачем було враховано:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ХА № 042337 від 19 лютого 2014 року, складений ОСОБА_10, - лейтенантом міліції Червонозаводського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ (далі - РВ ХМУ ГУМВС) України в Харківській області, який підписано правопорушником;

- рапорт від 19 лютого 2014 року лейтенанта міліції ОСОБА_10 про факт злісної непокори ОСОБА_7 законним вимогам працівника міліції;

- визнання затриманим своєї вини у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.

Під час розгляду 20 лютого 2014 року справи відносно ОСОБА_8 про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, суддею ОСОБА_4 було враховано:

- рапорт від 19 лютого 2014 року лейтенанта міліції ОСОБА_11 про факт злісної непокори ОСОБА_8 законним вимогам працівника міліції;

- протокол про адміністративне правопорушення серії ХА № 042342 від 19 лютого 2014 року відносно ОСОБА_8, складений дільничним інспектором міліції Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_11 за участі двох свідків: ОСОБА_12 і ОСОБА_13, оскільки присутній при його складанні правопорушник ОСОБА_8 відмовився від надання пояснень та від підписання такого;

- те, що ОСОБА_8 не заявляв клопотань про виклик для допиту свідків, витребування та долучення до матеріалів справи доказів, на підтвердження тих обставин, на які він посилався. Свою вину ОСОБА_8 не визнав, пояснивши, що знаходився в місті Харкові поблизу Кінного ринку, чекаючи на зустріч з іншою особою, де до нього підійшли молоді чоловіки у зелених жилетах, він дістав револьвер «Комбриг» (калібр 9) та націлився на вказаних осіб, а потім почав тікати, здійснивши декілька пострілів з вказаного револьвера, однак був затриманий працівниками міліції.

Адміністративні матеріали не містили даних, що затримані працівниками міліції 19 лютого 2014 року приблизно о 17 годині ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були учасниками мирного зібрання або масових акцій протесту й вони про це не заявляли.

Приймаючи рішення суддя ОСОБА_4 враховувала характер вчинених правопорушень, особи правопорушників, ступінь їхньої вини, каяття у вчиненому правопорушенні ОСОБА_7, майновий стан затриманих, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, нею з'ясовано безспірний час затримання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 міліціонерами за вчинення злісної непокори законним розпорядженням працівників міліції при виконанні ними службових обов'язків і прийняла постанови про визнання кожного з них: «…винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 ч.1 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на 15 (п'ятнадцять) діб. Строк адміністративного стягнення обчислювати з 17-00 години 19.02.2014 року…». Таке покарання для ОСОБА_7 та ОСОБА_8 позивач ОСОБА_4 вважала достатнім для виховання затриманих та запобігання вчинення ними нових правопорушень. Вказані постанови були проголошені у присутності затриманих, кожному з яких було роз'яснено зміст таких, порядок та строк на їх оскарження.

22 лютого 2014 року до Червонозаводського районного суду міста Харкова надійшли подання прокурора міста Харкова про звільнення від адміністративної відповідальності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Посилаючись на статтю 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року № 743-VII (далі - Закон № 743-VII), прокурор зазначив, що звільненню від адміністративної відповідальності підлягають особи, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 року, за вчинення в період з 21 листопада 2013 року по день набрання чинності цим Законом включно будь-яких адміністративних правопорушень, передбачених КУпАП, за умови, що ці правопорушення пов'язані з масовими акціями протесту, у порядку, визначеному цим Кодексом. При цьому, прокурор не надав доказів того, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 19 лютого 2014 року приблизно о 17 годині були учасниками мирного зібрання або масових акцій протесту.

В той же день, - 22 лютого 2014 року, суддя ОСОБА_4 задовольнила подання прокурора міста Харкова на постанови Червонозаводського районного суду міста Харкова, звільнила ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від відбування адміністративного арешту, призначеного за постановами від 20 лютого 2014 року строком на 15 діб за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 185 КУпАП.

З метою покращення становища ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і гуманізації прав останніх, врахувавши положення Закону № 743-VII, стаття

4 якого не передбачає переліку адміністративних правопорушень, на які він розповсюджується, 6 березня 2014 року суддею ОСОБА_4 прийнято постанови про звільнення їх від адміністративної відповідальності за вчинені кожним із них 19 лютого 2014 року приблизно о 17 годині правопорушень, із закриттям провадження у справах. У постановах позивач зазначила, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не були учасниками мирного зібрання або масових акцій протесту, а діяння, за які вони притягнуті до адміністративної відповідальності, вчинені ними в період, зазначений у Законі № 743-VII.

6 жовтня 2015 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту відповідачем 10 вересня 2015 року за висновком ТСК від 22 квітня 2015 року № 25/2-15, рекомендувала Вищій раді юстиції відмовити у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова за порушення присяги, вважаючи, що згаданий висновок ТСК за заявами ОСОБА_9 та заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. стосовно позивача слід направити до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для проведення перевірки та вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Висновок дисциплінарної секції Вищої ради юстиції мотивовано тим, що:

- заявник ОСОБА_9 за зазначеною у його заяві до ТСК адресою не проживає, його особа не встановлена, на неодноразові виклики на засідання дисциплінарної секції Вищої ради юстиції не з'явився;

- ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ТСК зі скаргами на неправомірні дії судді ОСОБА_4 особисто не зверталися;

- з протоколів про адміністративні правопорушення вбачається, що в них містяться дані про місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення. Зокрема, зазначено, що 19 лютого 2014 року приблизно о 17 годині ОСОБА_7 не підкорився законним вимогам працівників міліції про припинення блокування виїзних воріт АВВУ та припинення порушення громадського порядку на площі Повстання,3 у місті Харкові. Аналогічний текст міститься у протоколі щодо ОСОБА_8;

- з рапортів від 19 лютого 2014 року лейтенантів міліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11, адресованих начальнику Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, вбачається, що під час охорони громадського порядку 19 лютого 2014 року близько 17 години поблизу будівлі АВВУ, розташованої за адресою: місто Харків, площа Повстання,3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скоїли злісну непокору працівникам міліції, а саме: в зухвалій формі відмовились від обов'язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених вимог працівників міліції, що свідчить про прояв явної неповаги до органів міліції, які охороняють громадський порядок. Вказані дії супроводжувались блокуванням виїзду з АВВУ;

- матеріали справ не містять клопотань ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про виклик свідків, витребовування чи доручення доказів до матеріалів справ для підтвердження чи спростування факту вчинення правопорушень;

- у матеріалах адміністративної справи відносно ОСОБА_7 є доручення Харківського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 20 лютого 2014 року для здійснення представництва його інтересів, як особи, до якої застосовано адміністративне затримання та/або адміністративний арешт, та складання документів процесуального характеру адвокатом Гончаровим С.І. з долученим свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;

- судові засідання 20 лютого 2014 року було проведено з участю ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які попередньо надали заяви про відмову від послуг захисників;

- при прийнятті постанов суддя районного суду посилалась на протоколи та рапорти працівників міліції, пояснення ОСОБА_7 та ОСОБА_8;

- постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 185 КУпАП, до суду апеляційної інстанції ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не оскаржувалися;

- фактично правопорушники відбули по дві доби адміністративного арешту;

- повідомлення секретаріату Вищої ради юстиції, адресовані ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про проведення засідань дисциплінарної секції на 22 вересня та 6 жовтня 2015 року повернулися за закінченням терміну зберігання;

- застосовані щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 адміністративні стягнення не потягли для них тяжких наслідків;

- у висновку ТСК та доданих до нього матеріалах справи немає достатніх доказів, які б ставили під сумнів об'єктивність, неупередженість судді ОСОБА_4 під час розгляду та прийняття судових рішень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_7 і ОСОБА_8, та є підставою для її звільнення за порушення присяги, а вчинені нею дії вказують на порушення статті 33 КУпАП (не урахування особи порушника ОСОБА_7 при обранні виду адміністративного стягнення, який розкаявся у вчиненому правопорушенні, що відповідно до статті 35 КУпАП є обставиною, що пом'якшує відповідальність), та можуть свідчити про наявність у її діях ознак дисциплінарного проступку;

- протоколи судових засідань під час розгляду справ не велись, матеріали адміністративних справ та висновок ТСК не містили даних про розгляд цих справ суддею ОСОБА_4 поза межами робочого часу чи в нічний час;

- суддя ОСОБА_4 позитивно характеризується.

Однак, на засіданні Вищої ради юстиції 5 листопада 2015 року, під час розгляду дисциплінарної справи щодо іншого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова, було встановлено, що ОСОБА_4 здійснювала розгляд адміністративних справ №№ 646/1516/14-п та 646/1514/14-п у нічний час доби, чим порушила Правила внутрішнього трудового розпорядку Червонозаводського районного суду міста Харкова, оприлюднені на офіційному веб-сайті цього суду.

Рішенням Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15 вирішено внести подання Президентові України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова за порушення присяги.

Приймаючи оспорюване рішення, Вища рада юстиції (результати голосування: 14 - «за»; 0 - «проти») вказала на допущені 20 лютого 2014 року суддею ОСОБА_4 порушення, а саме: розгляд справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у нічний час доби; не звернула увагу, що протоколи про адміністративні правопорушення не містили даних про особи працівників міліції і в них не вказано, які саме вимоги вони висували; не встановила дані, які характеризують особи порушників та обставини, що пом'якшують чи обтяжують їх відповідальність; не врахувала визнання ОСОБА_7 вини у вчиненому правопорушенні, що є пом'якшуючою обставиною.

Відповідач погодився з висновком ТСК про незабезпечення позивачем повного і всебічного дослідження всіх обставин у справах про адміністративні правопорушення, прийняття необґрунтованих судових рішень, дійшовши висновку, що допущені ОСОБА_4 порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності та неупередженості, сумлінності виконання нею своїх обов'язків та принижують авторитет судової влади. Вища рада юстиції визнала, що ці порушення свідчать про невиконання позивачем покладених на неї професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, сприяння нею поширенню суспільно небезпечних посягань на правосуддя, не забезпечення в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і назалежності суддів, конституційних засад судочинства. З огляду на це Вища рада юстиції погодилася з висновком ТСК від 22 квітня 2015 року про наявність в діях судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_4 ознак порушення присяги.

Визначальним у розв'язанні цього спору є встановлення обставин щодо: наявності в діях позивача ОСОБА_4 ознак порушення присяги судді; строків давності звільнення цієї судді з посади за порушення присяги.

Зі змісту частини 1 статті 55 Закону № 2453-VI (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Частиною 2 статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від

15 січня 1998 року № 22/98-ВР (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 22/98-ВР) встановлено, що порушенням суддею присяги є: 1) вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів (абзац другий частини 2); 2) недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (абзац третій частини 2); 3) умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом (абзац четвертий частини 2); 4) порушення морально-етичних принципів поведінки судді (абзац п'ятий частини 2).

Тобто, цією нормою визначено юридичні склади діянь, що становлять порушення присяги судді.

Ознаки діянь, передбачені абзацом другим частини 2 статті 32 Закону № 22/98-ВР, викладено законодавцем за допомогою відносно визначених та оціночних понять, завдяки чому вони можуть бути неоднозначно або неоднаково застосовані у схожих ситуаціях.

Ознайомившись із цими положеннями Закону № 22/98-ВР, Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) дійшла висновку, що «…є дуже важливим не змішувати етичні принципи з дисциплінарними питаннями і метою цього положення Закону має бути визначення усіх можливих дій, що можуть містити підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності, що тягнуть за собою відповідні санкції. Точність і передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є необхідною для правової визначеності і особливо для гарантій незалежності суддів; для цього треба намагатися уникати розпливчатих підстав або широких визначень. Водночас нове визначення містить дуже загальні поняття, серед яких такі, як «вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів» або «порушення морально-етичних принципів поведінки судді». Це видається особливо небезпечним, оскільки ці нечіткі поняття можуть призвести до можливості використання їх як політичної зброї проти суддів... Таким чином, підстави для дисциплінарної відповідальності, як і раніше, дуже широко окреслені і потрібне більш точне їх регулювання для забезпечення незалежності судової системи» (пункт 45 Спільного висновку Венеціанської комісії щодо Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» від 15-16 жовтня 2010 року № CDL(2010)029, далі - Спільний висновок). На основі викладеного підходу Венеціанська комісія рекомендувала Україні більш чітко визначити у законодавстві поняття «порушення присяги суддею» (підпункт 1 пункту 50 Спільного висновку).

Грунтуючись на Спільному висновку та на самостійному дослідженні норм українського законодавства щодо звільнення з посади суддів, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму Рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» зазначив, що положення статті 32 Закону № 22/98-ВР залишає дисциплінарному органу широку свободу розсуду з питання щодо змісту поняття «порушення присяги» (пункт 174 Рішення). Згадане правове регулювання відповідатиме такій вимозі до якості закону, як його передбачуваність, лише за умови напрацювання національним дисциплінарним органом та судами конкретної та послідовної практики із застосування відповідних широко сформульованих положень закону (пункти 175-179 цього Рішення ЄСПЛ).

Зокрема, ЄСПЛ відзначив, що «…у контексті дисциплінарного права при оцінці чіткості законодавчих актів має існувати розумний підхід, оскільки загальне формулювання actus reus таких правопорушень є питанням об'єктивної необхідності. У протилежному разі законодавчий акт не буде всебічно охоплювати питання та вимагатиме постійного перегляду та внесення змін, щоб відповідати новим обставинам, що виникають у практиці. Отже, опис правопорушення у законодавчому акті, який ґрунтується на переліку конкретних видів поведінки, але має загальне та необмежене кількісно застосування, не забезпечує гарантії належного вирішення питання передбачуваності закону. Повинні бути визначені та вивчені інші фактори, що впливають на якість правового регулювання та адекватність юридичного захисту від свавілля» (пункт 178 Рішення у справі «Олександр Волков проти України»).

Важлива роль у правовому регулюванні таких відносин, за позицією ЄСПЛ, надається безпосередньо судовим органам. Так, у пункті 179 згаданого Рішення вказано, що «…наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (пункт 33 Рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства»). Хоча цей висновок був зроблений у контексті системи загального права, тлумачення, здійснюване судовими органами, не може недооцінюватися і в системах континентального права при забезпеченні передбачуваності законодавчих положень. Саме ці органи повинні послідовно тлумачити точне значення загальних положень закону та розсіювати будь-які сумніви щодо його тлумачення…».

З рішення Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_4 з посади за порушення присяги» випливає, що відповідач чітко не кваліфікував дії судді ОСОБА_4, але висновки, викладені в ньому, свідчать про те, що порушенням присяги цим суддею він вважає групи діянь, що встановлені абзацом другим частини 2 статті 32 Закону № 22/98-ВР.

Синтаксичний аналіз змісту цієї норми (абзацу) дає підстави для висновку про те, що зовнішній зміст норми становить одне речення, яке за будовою складається з однієї частини. Тобто цією нормою визначено лише єдиний юридичний склад порушення присяги.

З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що приймаючи 17 листопада 2015 року рішення № 871/0/15-15 Вища рада юстиції не врахувала зазначеного та не визначила всіх ознак цього складу порушення присяги та не довела, що суддя ОСОБА_4 порушила присягу судді під час розгляду адміністративних матеріалів і прийнятті нею постанов від 20 лютого 2014 року про накладення на ОСОБА_7 та ОСОБА_8 адміністративних стягнень за вчинені ними правопорушення, передбачені статтею 185 КУпАП, мотивуючи це слідуючим.

Так, розгляд 20 лютого 2014 року суддею ОСОБА_4 двох адміністративних матеріалів у нічний час доби, на думку Вищої ради юстиції, свідчить про невиконання позивачем покладених на неї професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, сприяння поширенню суспільно небезпечних посягань на правосуддя, не дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, конституційних засад судочинства.

Однак, адміністративні матеріали №№ 646/1516/14 та 646/1514/14 були зареєстровані в Червонозаводському районному суді міста Харкова 20 лютого 2014 року і близько 2 години розподілені для розгляду на позивача, яку тоді ж заступником голови вказаного районного суду було викликано на роботу.

З листа прокурора Харківської області від 25 січня 2016 року вих. № 17/1-161 вих 16 вбачається, що прокуратурою області 19 січня 2016 року за результатами розгляду звернення Голови Вищої ради юстиції від 23 грудня 2015 року щодо наявності в діях керівництва Червонозаводського районного суду міста Харкова ознак кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та проти правосуддя, було внесено надані відповідачем відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016220000000072 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 376 Кримінального кодексу України, за фактами порушення ними Правил внутрішнього трудового розпорядку Червонозаводського районного суду міста Харкова, порядку роботи з автоматизованою системою документообігу суду та надання суддям незаконних вказівок проводити в нічний час доби судові засідання в адміністративних справах стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8

ОСОБА_4, яка на посаді судді станом на 20 лютого 2014 року працювала менше двох років, адміністративних посад ніколи не займала, прийняття й реєстрацію адміністративних матеріалів та їх автоматичний розподіл не забезпечувала, сумлінно виконуючи свої обов'язки на підвищення авторитету судової влади, без зволікань прибула на робоче місце, де отримала в своє провадження два адміністративні матеріали відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про притягнення їх до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП. За змістом частини 2 статті 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, повинна бути розглянута протягом однієї доби. Зміст протоколів про адміністративні правопорушення позивач визнала таким, що відповідає вимогам статті 256 КУпАП.

Одночасно із вказаними матеріалами працівниками міліції у приміщення Червонозаводського районного суду міста Харкова доставлені правопорушники ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які були затримані працівниками Червонозаводського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області з 17 години 19 лютого 2014 року (без складання протоколу про адміністративне затримання) і утримувалися ними в наручниках поблизу службового кабінету судді ОСОБА_4 Особи, які притягалися до адміністративної відповідальності виявили бажання, щоб адміністративні матеріали відносно них були розглянуті суддею негайно.

Відповідно до пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті (законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення), має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження.

Як зазначено у пункті 70 Рішення ЄСПЛ від 26 вересня 2013 року у справі «Квашко проти України» «суд повторює, що негайний судовий перегляд є вагомим аспектом гарантії, закріпленої в пункті 3 статті 5, яка покликана зводити до мінімуму ризик свавілля і забезпечувати верховенство права - один з основоположних принципів демократичного суспільства (рішення від 29 листопада 1988 року у справі «Броган та інші проти Сполученого Королівства» (Brogan and Others v. the United Kingdom), п.58, Series A № 145). Хоча негайність має оцінюватися в кожній справі залежно від особливостей такої справи (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Акіліна проти Мальти» (Aquilina v. Malta) [ВП], заява № 25642/94, п.48, ECHR 1999), суворі часові межі, закріплені пунктом 3 статті 5 Конвенції, залишають мало місця для тлумачення, оскільки таке тлумачення серйозно послабило б процесуальну гарантію на відшкодування шкоди особі й загрожувало б підірвати саму суть права, передбаченого цим положенням (рішення у справі «Маккей проти Сполученого Королівства» (McKay v. the United Kingdom) [ВП], заява № 543/03, п.33, ECHR 2006)».

Враховуючи наведене вище, Суд дійшов висновку, що в даному випадку розгляд 20 лютого 2014 року суддею ОСОБА_4 двох адміністративних матеріалів у нічний час доби свідчить про порушення позивачем Правил внутрішнього трудового розпорядку Червонозаводського районного суду міста Харкова, що аж ніяк не є порушенням присяги судді та не вказує на поширення нею суспільно небезпечних посягань на правосуддя і конституційні засади судочинства (чинна Конституція України приймалася на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року в нічний час).

Суддя ОСОБА_4, розглядаючи одноособово 20 лютого 2014 року адміністративні матеріали за статтею 185 КУпАП не отримала клопотань про здійснення фіксації судового засідання технічними засобами чи про ведення протоколу. Оскільки протокол ведеться при засіданні колегіального органу по справі про адміністративне правопорушення і ведення такого при одноособовому розгляді є правом, а не обов'язком судді, то позивачем ОСОБА_4 не допущено порушень вимог статті 281 КУпАП. Суддею достовірно встановлено час затримання працівниками міліції ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і повернення 20 лютого 2014 року до Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області складених 19 лютого 2014 року адміністративних матеріалів на дооформлення потягло б необґрунтовану судову тяганину і порушення прав затриманих на доступ до правосуддя.

Визнавши, що матеріали адміністративних справ містять достатньо фактичних даних для встановлення наявності адміністративного правопорушення і винуватості затриманих у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 185 КУпАП, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (це узгоджується з висновком дисциплінарної секції відповідача від 6 жовтня 2015 року), суддя ОСОБА_4 за результатами розгляду цих матеріалів прийняла постанови, які відповідають вимогам статті 283 КУпАП. У них зазначено: хто їх постановив; дати розгляду справ; відомості про осіб, щодо яких розглядалися справи; опис обставин, установлених при розгляді справ; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дані адміністративні правопорушення; прийняті по справі рішення. Постанови підписані суддею, яка розглянула адміністративні справи.

Прийняті позивачем постанови від 20 лютого 2014 року про накладення на ОСОБА_7 та ОСОБА_8 адміністративних стягнень за вчинені ними правопорушення, передбачені статтею 185 КУпАП, в апеляційному порядку оскаржені не були та набрали чинності.

Визначальним у незалежності судді під час здійснення правосуддя є принцип, за яким суддя не може нести відповідальність за ухвалене ним судове рішення, і Вища рада юстиції не наділена повноваженнями щодо перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення.

Так, за змістом пункту 25 Київських рекомендацій ОБСЕ щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (2010р.) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію судочинства; дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх судових рішень.

Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17 листопада 2010 року).

Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що Вища рада юстиції прийняла оспорюване рішення про внесення подання про звільнення ОСОБА_4 за порушення присяги без врахування наведених вище складових незалежності судді під час розгляду адміністративних матеріалів.

Крім того, відповідно до статті 47 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Незалежність судді, серед іншого, забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді.

Аналіз зазначених норм дає підстави Суду для висновку, що ще однією зі складових принципу незалежності судді є особливий процесуальний порядок оскарження на предмет перевірки законності та обґрунтованості ухваленого ним рішення.

Таким чином, аналіз порушень, на які вказує Вища рада юстиції в рішенні від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15, не дає підстав вважати, що вони були істотними та такими, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а тому оспорюване позивачем рішення підлягає скасуванню, як незаконне.

Крім того, Вища рада юстиції під час прийняття 17 листопада 2015 року рішення № 871/0/15-15 не врахувала строки притягнення судді ОСОБА_4 до відповідальності.

Вирішуючи це питання Суд виходить з того, що порушення присяги є підставою для застосування дисциплінарного стягнення, а не є самостійним стягненням, розгляд якого потребує окремого врегулювання.

Згідно частини 1 статті 84 Закону № 2453-VI дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Статтею 85 Закону № 2453-VI визначено органи, що здійснюють дисциплінарне провадження щодо судді, якими є: 1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів; 2) Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Відповідно до частини 14 статті 86 Закону № 2453-VI Вища рада юстиції здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів у порядку, встановленому Законом № 22/98-ВР. Аналіз цієї норми дає підстави Суду для висновку, що стосовно інших суддів, якими є позивач ОСОБА_4, дисциплінарне провадження, здійснюється у порядку, встановленому Законом № 2453-VI.

Проступки, які стали підставою для порушення дисциплінарної справи, позивачем вчинено 20 лютого 2014 року.

Ухвалою Голови Вищої ради юстиції від 10 вересня 2015 року, за результатами розгляду висновку ТСК від 22 квітня 2015 року № 25/2-15, відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_4

З матеріалів справи вбачається, що на день розгляду Вищою радою юстиції дисциплінарної справи і прийняття 17 листопада 2015 року рішення

№ 871/0/15-15 річний строк притягнення судді ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності закінчився. При цьому судом враховано час тимчасової непрацездатності позивача та перебування її у відпустці в цей період - 111 календарних днів.

Разом із цим доводи Вищої ради юстиції про те, що строк притягнення до відповідальності судді за порушення присяги був безмежним, а на день притягнення судді ОСОБА_4 до відповідальності становить три роки, Суд спростовує слідуючим.

Частинами 4 та 5 статті 87 Закону № 2453-VI було передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. За наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Згідно частини 1 статті 32 Закону № 22/98-ВР питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4- 6 частини 5 статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.

При цьому законодавством не було встановлено, що строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є безмежним (немає часових рамок), тому висновок відповідача про таке є надуманим. Оскільки законодавець не встановив безпосередньо нормою спеціальний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав порушення присяги судді, відповідним суб'єктам необхідно застосовувати загальний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів.

ЄСПЛ вважає, що такий строк давності обов'язково повинен бути встановлений законодавчо з метою забезпечення принципів юридичної визначеності та остаточності (пункти 137, 139 Рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України». Тобто, ЄСПЛ у цьому Рішенні вказав, що відсутність у законодавстві України положення про строки давності звільнення судді з посади за порушення присяги є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Законом № 192-VIII частину 2 статті 32 Закону № 22/98-ВР викладено в новій редакції, відповідно до якої провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 192-VIII наведене положення набрало чинності 27 лютого 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення цього конституційного положення наведено в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99. У вказаному Рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України, закріпивши частиною 1 статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

У зв'язку з цим з 27 лютого 2015 року строк давності звільнення судді з посади за порушення присяги - однорічний строк з моменту скоєння порушення та шестимісячний строк з моменту відкриття провадження у дисциплінарній справі був прямо встановлений законодавством до 29 березня 2015 року.

Законом № 192-VIII в новій редакції викладено Закон № 2453-VI (набрав чинності 29 березня 2015 року), відповідно до пункту 6 частини 1 статті 97 якого до переліку дисциплінарних стягнень включено таке стягнення, як висновок про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги. При цьому, згідно з частиною 4 статті 96 нової редакції Закону № 2453-VI дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Тобто, цим правовим нововведенням встановлено, що починаючи з 29 березня 2015 року строк притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності з підстав порушення присяги становить три роки.

Разом з тим, з огляду на недопустимість зворотної дії закону в часі (стаття 58 Конституції України) наведене нове правове регулювання не може бути застосоване до правовідносин відповідальності, які виникли до набрання ним чинності, тобто до 29 березня 2015 року.

Викладеного не врахувала Вища рада юстиції при прийнятті рішення від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15.

Доводи представника відповідача, що Законом № 1188-VІІ встановлені річні строки розгляду звернень комісією (ТСК), що свідчить і про більш тривалий строк притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів з підстав порушення присяги, Суд вважає такими, що не відповідають законодавству, ці строки не є тотожними зі строками притягнення судді до відповідальності.

Перевіривши правомірність рішення від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15 з врахуванням положень пункту 8 розділу ІІ Закону № 192-VIII, з якого випливає, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону № 2453-VI у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження, Суд дійшов висновку, що оспорюване рішення є незаконним і підлягає скасуванню.

Крім того, Суд вважає за необхідне відмітити й наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 2 Закону № 1188-VII заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення та повинні містити відомості: найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я, по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності).

Матеріалами справи встановлено, що заява ОСОБА_9 не відповідала вимогам частини 2 статті 2 Закону № 1188-VII, оскільки вказана особа за зазначеною у заяві до ТСК адресою не проживає, на неодноразові виклики на засідання Вищої ради юстиції не з'явилася, зареєстрованою чи знятою з реєстрації місця проживання на території Харківської області не значиться, документованою паспортом громадянина України не була, будинку проживання за вказаною нею адресою не існує. Встановивши це, Вища рада юстиції визнала, що ТСК діяла не у межах та не у спосіб, передбачений Законом, однак прийняла висновок ТСК від 22 квітня 2015 року № 25/2-15 для розгляду, вважаючи, що розгляду підлягає заява заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. від 12 грудня 2014 року № 07/1/2-475 вих-14, котру подано лише на підставі Закону № 1188-VII.

Однак, надані до суду матеріали не містять даних, що затримані працівниками міліції 19 лютого 2014 року приблизно о 17 годині особи були учасниками мирного зібрання або масових акцій протесту, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про це не заявляли і особисто до ТСК зі скаргами на неправомірні дії судді ОСОБА_4 не зверталися, на виклики до відповідача не з'явилися, що вказує на відсутність у них претензій до позивача. Приймаючи оспорюване рішення, відповідач не врахував відсутність даних про те, що ОСОБА_7 чи ОСОБА_8 зверталися за захистом своїх прав і свобод до прокуратури, а це вказує на те, що заступник прокурора Харківської області Стратюк О.М. також не є належним суб'єктом звернення, оскільки в нього не було обґрунтованих підстав для ініціювання захисту прав вказаних осіб у відсутність процесуального приводу для звернення.

Згідно частини 4 статті 84 Закону № 2453-VІ (в редакції, яка була чинною на 20 лютого 2014 року і на день звернення прокурора 12 грудня 2014 року до ТСК) дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.

Разом з тим, зміст звернення заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. від 12 грудня 2014 року не відповідає вимогам частини 1 статті 84 згаданого Закону № 2453-VІ, оскільки не містить обґрунтування, в чому ж полягає порушення суддею Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_4 вимог щодо її статусу, посадових обов'язків чи присяги судді, а тому ТСК мала законні підстави для застосування частини 4 статті 83 Закону № 2453-VІ, і на це відповідач увагу не звернув.

Суд зазначає, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховується характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосуються вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності.

При прийнятті 17 листопада 2015 року рішення № 871/0/15-15 Вища рада юстиції не врахувала, що позивач ОСОБА_4 з 2003 року розпочала свою трудову діяльність помічником судді і, як вбачається з її трудової книжки (серія НОМЕР_1) до призначення на посаду судді Червонозаводського районного суду міста Харкова неодноразово заохочувалась за високий професіоналізм і сумлінне виконання службових обов'язків, працюючи на посаді судді з 16 травня 2012 року характеризується виключно позитивно, до дисциплінарної відповідальності раніше не притягувалась, тобто як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя.

Враховуючи вищенаведене, Суд дійшов висновку, що рішення Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15 є незаконним та підлягає скасуванню, а адміністративний позов ОСОБА_4 - задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 159, 160-163, 167, 171¹, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив :

Адміністративний позов ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15 - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_4 з посади за порушення присяги».

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною 7 статті 171¹ Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239¹ Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Ємельянова В.І.

Загородній А.Ф.

Заїка М.М.

Рецебуринський Ю.Й.