ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2016 року

Справа № 910/16253/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Швеця В.О.(доповідач),

суддів

Гоголь Т.Г., Добролюбової Т.В.

розглянувши касаційну скаргу

Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015

у справі

№ 910/16253/15 Господарського суду міста Києва

за позовом

Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ"

до

1. Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"; 2. Міністерства інфраструктури України; 3. Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України"

за участю

Прокуратури міста Києва

про

стягнення коштів

У судовому засіданні 11.02.2016 у справі було оголошено перерву до 18.02.2016 до 12 год. 50 хв.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 розгляд касаційної скарги Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" було відкладено на 25.02.2016 на 14 год. 00 хв.

за участю представників сторін від:

позивача : Уколов О.Л. (дов. від 28.01.2016),

відповідач-1: Очколяс Д.В. (дов. від 04.01.2016), Попелюк В.П. (дов. від 04.01.2016),

відповідач-2: Малиш Т.О. (дов. від 31.12.2015), Петрушевська О.В. (дов. від 31.12.2016),

відповідач-3: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

третьої особи: Сидоренко Д.О. (дов. від 18.12.2015),

прокуратури: Романов А.О. (посв. №014714)

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Контейнерний термінал Іллічівськ" звернулося з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт", Міністерства інфраструктури України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просило стягнути з відповідача-1 447 722 527,69 грн., з яких 447 182 378,04 грн. вклад у спільну діяльність та 540 149,65 грн. 3% річних від суми боргу з повернення вкладу. Також, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 11 700 670 005,62 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що внаслідок припинення дії договору про спільну діяльність №435-О від 22.06.2005 у порту виник обов'язок з повернення позивачу частини вкладу, витрачену позивачем на спільну діяльність. Крім того, на думку позивача, у зв'язку з достроковим розірванням договору з ініціативи порту, підприємство понесло збитки у вигляді упущеної вигоди, які мають бути стягнуті солідарно з відповідачів. При цьому, позивач посилався на приписи статей 22, 526, 530, 533, 625, 1133, 1141, 1173 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2015, ухваленим суддею Смирновою Ю.М., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з відсутності вини порту у припиненні дії договору, оскільки підставою його розірвання стали обставини, виникнення яких не залежало від волі порту, що встановлено відповідним судовим рішенням. З огляду на що, суд дійшов висновку про недоведеність обставин, з настанням яких умовами договору передбачено можливість покладення на порт обов'язку з повернення частини вкладу, внесеного у спільну діяльність. Відмова у стягненні збитків вмотивована недоведеністю усіх елементів складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків. При цьому, суд керувався приписами статей 22, 541 626, 627, 1141 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Сухового В.Г. - головуючого, Жук Г.А., Мальченко А.О., постановою від 17.11.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав. Водночас, суд апеляційної інстанції визнав встановленим факт внесення позивачем вкладу у спільну діяльність у розмірі 257 792 400 грн.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Приватне підприємство "Контейнерний термінал Іллічівськ" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, з урахуванням додаткових пояснень, просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник вказує на помилковий висновок судів про відсутність підстав для повернення підприємству вкладу до спільної діяльності та компенсації упущеної вигоди за дострокове розірвання договору. Скаржник вказує на те, що договір про спільну діяльність був розірваний у судовому порядку саме з ініціативи порту, що відповідно до умов договору є підставою для повернення внесеного підприємством вкладу до спільної діяльності. На думку скаржника, відсутність вини порту, як підстави для звільнення від визначеного договором обов'язку з повернення вкладу, значення не має. Також скаржник вказує на безпідставне незастосування судами статей 1133, 1141 Цивільного кодексу України, як спеціальних норм, які регулюють правовідносини з повернення вкладу у спільну діяльність. Окрім цього, на думку скаржника, незалежно від наявності вини Міністерство інфраструктури України несе відповідальність за збитки у формі упущеної вигоди, заподіяні достроковим розірванням договору про спільну діяльність. При цьому, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 22, 526, 530, 533, 625, 1133, 1141, 1173 Цивільного кодексу України та приписів Закону України "Про інвестиційну діяльність".

На адресу Вищого господарського суду України від Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" та Міністерства інфраструктури України надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких відповідачі вказали про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просять залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.06.2005 між Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (далі - порт, відповідач-1) та Приватним підприємством "Укртрансконтейнер" (змінено найменування на Приватне підприємство "Контейнерний термінал Іллічівськ", далі - підприємство, позивач) укладено договір №435-О про спільну діяльність в Іллічівському морському торгівельному порту. Відповідно до пункту 2.1. договору його сторони зобов'язались об'єднати свої вклади і без створення юридичної особи спільно діяти з метою отримання прибутку шляхом: виконання комплексу заходів, направлених на організацію, забезпечення та розвиток вантажної та матеріально-технічної бази контейнерного терміналу Іллічівського морського торговельного порту в межах території згідно з додатком № 4, з поступовим збільшенням проектної потужності та розширенням площ контейнерного терміналу; обробки контейнерних вантажопотоків в порту з використанням виробничого обладнання та інших об'єктів контейнерного терміналу; створення усіх необхідних умов для зберігання існуючих та залучення додаткових контейнерних вантажопотоків, а також для обробки вказаних вантажопотоків у відповідності до міжнародних стандартів такого сервісу, із дотриманням встановлених норм охорони праці, екологічних, санітарних та інших нормативів. Згідно з пунктом 2.3. договору сторони здійснюють спільну діяльність переважно на території і акваторії порту з використанням інженерних і гідротехнічних споруд, виробничих приміщень, виробничого устаткування і транспортних засобів, а також іншого, що належить порту і підприємству майна - на умовах, передбачених цим договором. Відповідно до пункту 3.1. договору на весь строк дії договору ведення спільних справ учасників покладається на підприємство (позивача у даній справі) і здійснюється ним як уповноваженою учасниками особою відповідно положень договору та чинного законодавства України. Спільна діяльність здійснюється під загальним контролем порту в особі начальника порту, а також інших посадових осіб порту. Пунктами 5.1., 5.2., 5.3., 5.4. договору встановлено, що для досягнення його мети сторони об'єднують вклади, опис, грошова оцінка, а також строк і порядок внесення яких наведені у додатку №1 (вклад порту) та додатку № 2 (вклад підприємства), які є його невід'ємною частиною. Грошова оцінка вкладу порту здійснена на підставі проведеної незалежної експертної оцінки у встановленому законом порядку. Копія звіту про оцінку вкладу порту є невід'ємною частиною додатку № 1. Грошова оцінка вкладу підприємства здійснена за згодою сторін, виходячи з розміру належних для внесення у спільну діяльність грошових коштів, а також вартості належних до внесення підприємством у спільну діяльність основних фондів, визначеної за правилами бухгалтерського обліку (додаток № 2). Рухоме та нерухоме майно, що вноситься сторонами у якості вкладів для здійснення спільної діяльності, передається виключно у тимчасове володіння та користування учасників, тобто має статус спільного майна протягом строку дії договору, але спільною частковою власністю сторін не є, тобто залишається власністю сторін договору спільної діяльності. Спірним договором про спільну діяльність нарахування винагороди при поверненні внеску не передбачено. При припиненні цього договору зазначене майно підлягає обов'язковому і негайному поверненню його учаснику, з врахуванням відповідних положень цього договору. Для здійснення спільної діяльності по цьому договору, підприємству, як стороні, уповноваженій на ведення спільних справ, на строк дії договору порт передає у тимчасове володіння та користування (без права розпорядження) майно, перелік якого наведений у додатку № 1 (вклад порту), що оформлюється актом приймання-передачі, який підписується повноважними представниками обох сторін. Передача портом майна в якості вкладу за цим договором не змінює правового статусу цього майна, яке є державною власністю та закріплено за портом на праві господарського відання. Згідно з пунктом 5.6. договору необхідне для використання в спільній діяльності рухоме майно набувається за рахунок вкладу підприємства у спільну діяльність. Фінансування будівництва, реконструкції та модернізації (поліпшення) об'єктів нерухомості порту, які забезпечують спільну діяльність, може здійснюватись за погодженням сторін за рахунок вкладу підприємства в спільну діяльність, а також у визначених договором випадках. Проектно-кошторисна документація по здійсненню будівництва, реконструкції та модернізації (поліпшення) вказаних об'єктів погоджується сторонами до здійснення таких робіт. Після припинення договору, понесені підприємством документально підтверджені і погоджені портом витрати на будівництво, реконструкцію та модернізацію (поліпшення) об'єктів нерухомості порту, які забезпечують спільну діяльність, підлягає поверненню портом на умовах, передбачених цим договором. Наведені умови договору спростовують висновок судів про відсутність обов'язку порту з повернення підприємству внесеного у спільну діяльність вкладу, за умови його припинення. Відповідно до пункту 6.1. договору прибуток від спільної діяльності сторін за даним договором визначається в порядку, передбаченому чинним законодавством України і утворюється після відшкодування з виручки, отриманої за наслідками спільної діяльності за звітний період, витрат, понесених підприємством і/або портом згідно цього договору. Пунктом 6.2. договору визначено, що розподіл прибутку від спільної діяльності між сторонами здійснюється після сплати податку на прибуток у відповідності до звіту про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, або іншим документом, який прийнято податковим органом. В пункті 11.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з дати його підписання та діє з 22.06.2005 до 31.12.2035. За змістом пункту 11.6. договору у всіх випадках припинення даного договору, не пізніше трьохмісячного строку з дня його припинення, порт зобов'язаний повернути підприємству кошти, вкладені підприємством за погодженням з портом в будівництво, реконструкцію і модернізацію (поліпшення) об'єктів нерухомості порту в розмірі, встановленому абзацом другим даного пункту. За змістом абзацу другого пункту 11.6. договору у випадку припинення даного договору у зв'язку із спливом строку, на який він був укладений, або за взаємною згодою сторін, а також, по ініціативі підприємства (за відсутності вини порту) - відшкодування портом вкладених підприємством коштів здійснюється із розрахунку залишкової вартості об'єктів на день відшкодування. У всіх інших випадках припинення договору по вині порту відшкодування портом вкладених підприємством коштів здійснюється виходячи з суми фактичних витрат підприємства. У додатку № 1 до договору визначено вклад порту в спільну діяльність, а саме: майно контейнерного терміналу та інше згідно з переліком, вартістю, еквівалентною 17 613 000 доларів США. У додатку № 2 до договору зазначено вклад підприємства у спільну діяльність, а саме: обладнання (причальні контейнерні перевантажувачі - 3 шт. вартістю 18 млн. дол. США; тилові контейнерні перевантажувачі - 4 шт. вартістю 8 млн. дол. США: автомобілі - тягачі (45 тон) - 16 шт. вартістю 2,4 млн. дол. США) загальною вартістю 28,4 млн. дол. США, а також грошові кошти з цільовим призначенням - 22 648 094 дол. США, всього на загальну суму в розмірі еквівалентному 51 048 094 дол. США. 01.08.2005 сторонами договору підписано акт приймання - передачі майна, що вноситься портом в якості вкладу в спільну діяльність по договору № 435-О від 22.06.2005, та відповідно до якого Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" передано, а Приватним підприємством "Укртрансконтейнер" прийнято у якості вкладу порту у спільну діяльність майно згідно з переліком (всього 156 позицій). Грошова оцінка вкладу порту становить загальну суму у розмірі еквівалентному 17 613 000 доларів США, що за курсом НБУ на день оцінки складає 93 348 900,00 грн. Також судами установлено, що 10.04.2006 між сторонами укладено додаткову угоду до договору, відповідно до якої сторони виклали у новій редакції додаток № 2 "Вклад підприємства у спільну діяльність" до договору та визначили, що Підприємство вносить у якості вкладу виключно грошові кошти, цільове призначення, розмір, порядок і строки внесення та використання яких визначені у наведеному у цьому додатку графіку. Грошова оцінка вкладу підприємства становить 51 048 000 доларів США. Фактична вартість вкладу (відповідної частини вкладу) визначається за підсумками кожного звітного кварталу протягом всього періоду інвестування на підставі графіку та підтверджуючих документів. Установлено судами і те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 27.01.2015 у справі № 916/4545/14 за позовом Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" до Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" про розірвання договору, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2015 договір про спільну діяльність № 435-О від 22.06.2005 розірвано. У травні 2015 року підприємство зверталося до порту з вимогою про повернення вкладу у спільну діяльність. Проте, вимога була залишена портом без задоволення, що і стало підставою для звернення із даним позовом до суду. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимоги Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт", Міністерства інфраструктури України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення з відповідача-1: 447 722 527,69 грн., з яких 447 182 378,04 грн. вклад у спільну діяльність та 540 149,65 грн. 3% річних від суми боргу з повернення вкладу. Також, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 11 700 670 005,62 грн. Підставою позову, з посиланням на положення статті 1141 Цивільного кодексу України, позивачем визначено обставини припинення дії договору про спільну діяльність № 435-О від 22.06.2005. Взаємовідносини сторін за договором про сумісну діяльність регулюються главою 77 Цивільного кодексу України та загальними положеннями про зобов'язання. Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників або без об'єднання вкладів учасників. Статтею 1131 цього ж Кодексу унормовано, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, в тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. За приписами статті 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність, в тому числі грошові кошти. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками. Тобто, учасники мають можливість за своїм бажанням встановлювати суму, яку кожен з учасників вносить у спільну діяльність, а також форму та вартість майнових внесків учасників. Строки здійснення учасниками вкладів узгоджуються у договорі. Відповідно до статті 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 4 статті 355 Цивільного кодексу України унормовано, що спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно, як то визначено умовами договору про спільну діяльність. Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору. За приписами статті 1139 названого Кодексу прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором або іншою домовленістю учасників. Відповідно до приписів частини 2 статті 1141 цього Кодексу у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Спірним договором про спільну діяльність нарахування винагороди при поверненні внеску не передбачено. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом. Слід мати на увазі, що термін "припинення договору простого товариства", як і будь-якого іншого договору, є суто умовним. Юридичні факти, перелічені в статті 1141 Цивільного кодексу України, дійсно припиняють договір, але тільки спільно з іншими юридичними фактами. Тому настання юридичних фактів, названих у статті 1141 Цивільного кодексу України, не виключає застосування умов договору простого товариства до відносин щодо розрахунків між учасниками та розподілу (повернення) майна. Договір у таких випадках як регулятор відносин між учасниками діє аж до моменту виконання учасниками всіх обов'язків та реалізації прав, передбачених договором. Більше того, він діє аж до моменту виконання обов'язків і реалізації прав, встановлених актами цивільного законодавства, оскільки до змісту цивільно-правового договору входять і ці права та обов'язки (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України). Отже, договір простого товариства припиняється одночасно з припиненням зобов'язань, які на ньому ґрунтуються, шляхом їх належного виконання. У межах зобов'язань, які виникли на підставі договору простого товариства і які продовжують існувати після настання юридичних фактів, перелічених в частині 1 статті 1141 Цивільного кодексу України, здійснюються розрахунки, розподіл спільного майна, в тому числі і результатів спільної діяльності, а також повернення майна, якщо це передбачено договором прямо чи випливає із нього. Системний аналіз положень статей 1133 та 1141 Цивільного кодексу України в сукупності свідчить про наявність в учасника спільної діяльності права після припинення договору простого товариства на повернення вкладу, яким в тому числі вважаються грошові кошти. Між тим, вказуючи на відсутність в умовах договору такої підстави для повернення позивачу внесеного вкладу, як розірвання договору у судовому порядку у зв'язку з істотною зміною обставин, суди не врахували наведених приписів законодавства, які визначають загальну підставу, із настанням якої в учасника спільної діяльності виникає право на повернення внесеного вкладу - припинення договору простого товариства. Суди ж обмежившись тлумаченням пункту 11.6. договору без системного аналізу усіх умов договору та приписів закону, дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для повернення підприємству внесеного у спільну діяльність вкладу, оскільки таке право позивача, а відповідно і обов'язок відповідача-1 на повернення внесеного позивачем у спільну діяльність вкладу ґрунтується окрім умов договору, також і на приписах законів, в тому числі Закону України "Про інвестиційну діяльність". Відповідно до статей 1, 19 цього Закону інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій. При цьому, посилаючись на положення статей 179, 181 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість повернення вкладу, внесеного учасником у спільну діяльність в якості грошових коштів (грошей). Визнається помилковим і висновок суду апеляційної інстанції про те, що грошові кошти не є річчю. Цивільний кодекс України у статті 177 містить визначення об'єктів цивільних прав, серед яких, зокрема є речі, у тому числі гроші. За приписами статті 179 цього ж Кодексу річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Поняття майна наведено у статті 190 вказаного Кодексу, яке включає в себе окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Дійсно, за приписами статті 192 Цивільного кодексу України грошові кошти є особливою категорією об'єктів цивільного законодавства, оскільки виконують роль загального еквіваленту і відповідно до цього їм властива ціла низка специфічних особливостей. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Але, грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. При цьому, повторно переглядаючи справу суд апеляційної інстанції визнав доведеним факт внесення позивачем на розрахунковий рахунок спільної діяльності 257 792 400 грн., зарахування зазначеної суми коштів на рахунок спільної діяльності, та використання вказаної суми на цілі, визначені договором № 435-О від 22.06.2005. Зазначені обставини встановлені і рішенням Господарського суду Одеської області від 28.12.2011 у справі № 20-4-34/36-09-910, яке набрало законної сили, а відтак в силу приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування. За таких установлених обставин висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з порту внесеного позивачем вкладу у розмірі 257 792 400 грн. визнається помилковим. З огляду на що, постанова та рішення у цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову. Водночас повторно відмовляючи з наведених вище підстав у стягненні вкладу у розмірі 77 834 716,55 грн., окрім такої ж суми, що ввійшла до складу внеску у розмірі 257 792 400 грн., суди попередніх інстанцій помилково не визначились з правовою природою цих коштів, не надавши оцінки доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору. У розумінні приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. За таких обставин, рішення та постанова у цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Щодо стягнення 3% річних від суми боргу з повернення вкладу, колегія суддів визнає правомірною відмову судів у задоволені цих вимог, проте з інших підстав. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 598 названого Кодексу унормовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, за приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання, в тому числі шляхом розірвання договору, за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 вказаного Кодексу), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, тобто з інших підстав. Визначення правової природи грошового зобов'язання закріплено в статті 509 Цивільного кодексу України. Відповідно до наведеної норми зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Повернення внесеного вкладу не є грошовим зобов'язанням, тому незастосування судами до зазначених відносин наведених норм права визнається правомірним. Окрім цього, колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність підстав для солідарного стягнення з відповідачів збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 11 700 670 005,62 грн. з огляду на наступне. Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, позивач вказував на те, що внаслідок розірвання в судовому порядку договору у відповідачів виник солідарний обов'язок з відшкодування збитків (упущеної вигоди). Відповідно до приписів статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до частини 1 статті 225 вказаного Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Неодержаний прибуток - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення, тобто якщо ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані у випадку неналежного виконання боржником своїх зобов'язань. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. Відтак, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків. Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем-1 його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач-1, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини. Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарським судом не встановлено факту заподіяння позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 11 700 670 005,62 грн. При цьому судами установлено, що договір про спільну діяльність розірвано у судовому порядку не з вини відповідача-1. Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Між тим, позивачем не доведено, а судами не установлено обставин, на підставі яких у відповідачів 1, 2, 3 виникає солідарний обов'язок з відшкодування збитків. Виходячи з того, що судами установлено відсутність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для покладення відповідальності у вигляді відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, висновок судів попередніх інстанцій про відмову у позові у цій частині визнається правомірним. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Згідно з приписами статті 111⁹ Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; 4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково; 5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції; 6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов. Відповідно до приписів частини 1 статті 111¹⁰ Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на що, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 111^{5, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -}

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі № 910/16253/15 Господарського суду міста Києва і рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2015 скасувати частково: зокрема щодо відмови у стягненні вкладу у розмірі 257 792 400 грн. з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

1. Стягнути з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" вклад у розмірі 257 792 400 грн.

2. Щодо відмови у стягненні вкладу у розмірі 77 834 716,55 грн. з направленням справи у цій частині на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Решту постанови залишити без змін.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: Т. Гоголь

Т. Добролюбова