Справа № 645/1500/15-ц

Провадження № 2/645/74/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2016 року м. Харків

Фрунзенський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Алфьорова Т.М.

при секретарі Ляхової І.Ю.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та позбавлення батьківських прав, третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

Громадянка України ОСОБА_1 звернулась до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом до громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання спільної неповнолітньої дитини та позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що у квітні 2013 року черезмережі Інтернету познайомилась з відповідачем - ОСОБА_2, громадянином Ізраїлю у них склались гарні відносини, декілька разів приїжджала до відповідача у гості до Ізраїлю, познайомилась з його батьками та друзями. З часом вони вирішили одружитися. Відповідач 14 серпня 2013 року приїхав у м. Харків для реєстрації шлюбу та святкування весілля та пробув у м. Харкові до 23 серпня 2013 року, потім повернувся до Ізраїлю. Шлюб був зареєстрований 15 серпня 2013 року, актовий запис за № 1178 у відділі реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, про що свідчить Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 07 серпня 2014 року.

У вересні 2013 року позивач приїхала до відповідача у Ізраїль і прожила там з ним до лютого 2014 року у орендованому ним житлі, за адресою: АДРЕСА_2. Подружжя легалізувало у Ізраїльському Міністерстві внутрішніх справ у місті Реховот свій шлюб, який був укладений в України і спільно проживало, разом відпочивали, спільно вели домашнє господарство, спільно планували дитину, їздили на консультації до гінеколога тощо. У листопаді 2013 року позивач завагітніла. З часом стосунки подружжя погіршилися, чоловік почав безпідставно ревнувати, вести себе неадекватно, запирати позивача у домі, забороняв спілкуватися з людьми і тому вона вимушена була у лютому 2014 року повернутися вагітною до м. Харкова. Коли позивачка була на сьомому місяці вагітності, 27.05.2014 року за заявою відповідача шлюб подружжя було розірвано Ізраїльським Судом з питань сімейних справ у місті Рішон-ле-Ціон, справа № 20544-02-14. ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто через два місяця після розлучення, позивачка народила у м. Харкові дитину - сина ОСОБА_3, про що в Книзі реєстрації народжень 14 жовтня 2014 року зроблено актовий запис за № 201. Враховуючи те, що дитина народилась на території України у м. Харкові та те, що на момент її народження її мати була громадянкою України, тому дитина є громадянином України. На утримання дитини, аліменти відповідач не сплачує і дитина знаходиться на повному утриманні у позивачки. На тепер достатніх доходів для утримання дитини у позивачки не має, так як вона не працює, в зв'язку з тим, що доглядає за малолітньою дитиною, тому просить стягнути аліменти на утримання дитини у розмірі ? частини загального щомісячного доходу відповідача щомісячно.

Відповідач, батько дитини, живе окремо - у Ізраїлі. Ніякої матеріальної допомоги на утримання сина батько не надає, в житті і вихованні дитини ніякої участі не приймає. Починаючи з народження дитини і по теперішній час, тобто на протязі більше року, відповідач не виявляв щодо сина ніякого батьківського піклування. У пологовому будинку відповідач позивачку не навідував, не цікавився її станом та при виписці з будинку не зустрічав. Позивачка неодноразово відправляла на електронну пошту відповідача фотографії їх спільного сина, але відповідач їх ігнорує та жодної відповіді не надав. У зв'язку з чим, просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.

Вислухавши позивача та її представника та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Враховуючи вимоги положень Цивільного процесуального кодексу України вказана позовна заява з іноземним елементом підсудна Фрунзенському районному суду м. Харкова. Адже, відповідно до ч. 1 ст. 414 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України позови про стягнення аліментів можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Відповідно до абзацу 3 розділу «Визначення підсудності» Узагальнень Верховного Суду України від 11 грудня 2008 року «Практика розгляду судами справ, пов'язаних із позбавленням батьківських прав, поновлення батьківських прав, усиновлення, установлення опіки та піклування над дітьми», якщо в одному позові вимоги про позбавлення батьківських прав поєднуються з вимогою про стягнення аліментів, такий позов може подаватися за вибором позивача згідно з ч.1 ст. 110 ЦПК України.

До того ж, відповідно до підпункту 4 пункту 1 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» № 2709-ІV від 23.06.2005 року, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні.

Позивач повідомив, що у судді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави немає справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що вказані в позовній заяві.

Відповідач на судове засідання не з'являвся, своїх заперечень та заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надав, хоча суд вжив всі розумні зусилля для повідомлення відповідача про час та місце слухання справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 415 ЦПК України, у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, учасниками якої є Україна та Ізраїль, Фрунзенський районний суд міста Харкова направив цінним поштовим відправленням до Директорату судів Ізраїлю (Directorate of Courts, 22 Kanefei Nesharin St., Jerusalem, 95464, P.O.B. 34142, Israel) прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів від 30 червня 2015 року, до якого додавались виклик (повідомлення) відповідача про день судового розгляду, а саме на 30 грудня 2015 року о 10 год. 00 хв., та позовна заява з усіма додатками до неї. Всі додатки до прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів від 30 червня 2015 року, у тому числі і саме прохання, були відправленні до Директорату судів Ізраїлю на Українській мові та з засвідченим нотаріально перекладом на офіційну мову запитуваної Держави, тобто на іврит. Факт відправлення прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів від 30 червня 2015 року з додатками та перекладом підтверджується поштовим фіскальним чеком від 21 липня 2015 року, оригінал якого є у матеріалах справи.

В проханні про вручення за кордоном судових або позасудових документів від 30 червня 2015 року Фрунзенский районний суд м. Харкова просив Директорат судів Ізраїлю вручити виклик (повідомлення) про день судового розгляду та позов з додатками відповідачу за останнім відомим місцем його реєстрації (орендоване житло), за адресою: АДРЕСА_2. Дата реєстрації відповідача за заданою адресою 25 липня 2013 року, про що свідчить Витяг з реєстру населення від 25 липня 2013 року виданий Міністерством внутрішніх справ Ізраїлю, копія якого є в матеріалах справи.

До Фрунзенського районного суду м. Харкова повернулось Прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів від 30 червня 2015 року з доданим до нього викликом (повідомлення) відповідача про день судового розгляду та позовною заявою з додатками. Документи повернулись до суду з супровідним листом від Управління судами Ізраїлю (Канцелярії радника з правових питань, відділу з надання правової допомоги зарубіжним країнам) від 07 грудня 2015 року, у якому повідомлялося, що запит на вручення документів не може бути виконаний по причині того, що відповідач переїхав з орендованого житла та знаходиться за невідомою адресою.

Отже, Фрунзенським районним судом м. Харкова були вжиті всі розумні зусилля для повідомлення відповідача про час та місце слухання справи, що, відповідно до положень статті 5 Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, надає суду право розглянути справу за відсутністю відповідача та винести рішення.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено:

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про громадянство України» № 2235-ІІІ від 18.01.2001 року, особа, один з батьків якої на момент її народження був громадянином України, є громадянином України.

Відповідно до частини 1 статті 16 та частини 1 статті 65 Закону України «Про міжнародне приватне право» № 2709-ІV від 23.06.2005 року, встановлення батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

У зв'язку з тим, що позивачка, яка є громадянкою України, народила сина в Україні, тому особистим законом дитини - ОСОБА_3, є право України.

У даному випадку діє презумпція батьківства чоловіка, тому що, відповідно до частини 2 статті 122 Сімейного кодексу України, дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу походить від подружжя. Позивачка народила дитину через два місця після розлучення з відповідачем. До того ж, позивачка завагітніла від свого чоловіка (ОСОБА_2), з яким вона була на той момент у шлюбі та з яким вона на той момент разом проживала та вела спільне сімейне господарство, тому відповідач є батьком дитини, про що у свідоцтві про народження дитини зроблений відповідний запис.

Як у позивачки так і у відповідача це був перший шлюб, інших дітей ані у позивачки, ані у відповідача не має. Аліменти відповідач нікому не сплачує.

Позивачка з дитиною проживає у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить довідка про склад сім'ї від 10 лютого 2015 року, яка є у матеріалах справи. Дитина знаходиться на повному утриманні у позивачки. Позивачка достатніх доходів для утримання дитини не має, тому що на даний момент вона не працює, в зв'язку з тим, що доглядає за малолітньою дитиною.

Відповідач, батько дитини, живе окремо - у Ізраїлі. Ніякої матеріальної допомоги на утримання сина батько не надає, в житті, вихованні дитини ніякої участі не приймає. Починаючи з народження дитини і по теперішній час, тобто на протязі більше року, відповідач не виявляв щодо сина ніякого батьківського піклування. У пологовому будинку відповідач позивачку не навідував, не цікавився її станом та при виписці з будинку не зустрічав. Позивачка неодноразово відправляла на електронну пошту відповідача фотографії їх спільного сина, але відповідач їх ігнорує та жодної відповіді не надав.

Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» № 2709-ІV від 23.06.2005 року, права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (частина 1 статті 66 закону) та іноземці мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України (частина 2 статті 17 закону).

Таким чином, невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків по відношенню до свого сина, є порушенням вимог чинного законодавства України. Так, відповідно до Сімейного кодексу України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні (частина 2 статті 157 СК України), проживання батьків окремо від дитини не звільняє від обов'язків щодо дитини (частина 2 статті 141 СК України), батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина 1 статті 180 СК України); батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані поважати дитину (частини 2 та 4 статті 150 СК України).

Отже, судом встановлено, що бездіяльність відповідача по відношенню до свого сина, порушує вищевказані вимоги сімейного законодавства України. Відповідно до частини 4 статті 155 Сімейного кодексу України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

На підставі того, що відповідач не виконує свої батьківські обов'язки, позивачки вимагає у суду позбавити його батьківських прав по відношенню до спільного малолітнього сина. Така вимоги відповідає положенням частини 1 статті 165 Сімейного кодексу України, відповідно до якої, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Суд вважає таку вимогу позивачки обґрунтованою, тому як відповідно до положень пунктів 1 та 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України, батько може бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він не забрав дитину з пологового будинку без поважної причини і протягом шести місяців не виявляє щодо неї батьківського піклування або якщо батько дитини ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, як представник органу опіки та піклування, на відповідної комісії розглянуло матеріали справи (позов позивачки з додатками) та зробила свої висновки стосовно доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, які направило до суду. У матеріалах справи є висновок від 16 квітня 2015 року, відповідно до якого, Управління служб у справах дітей, враховуючи матеріали справи, керуючись статтями 19, 150, 164 Сімейного кодексу України та рекомендацією Комісії, в інтересах дитини, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суд, враховуючи висновки представника органу опіки та піклування, матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, вважає вимогу позивачки про позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

На підставі того, що позивач не має достатньо доходу для утримання дитини, вона також просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі ? частини загального щомісячного доходу відповідача щомісячно.

Вивчивши матеріли справи та врахувавши вимоги чинного законодавства України, суд вважає таку вимогу позивачки обґрунтованою та такою, щі підлягає задоволенню. Отже, відповідно до Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою (частина 1 статті 141 СК України), особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини . Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину (частина 2 статті 166 СК України). Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Як зазначено у ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; інші обставини, що мають істотне значення. Згідно зі ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства», а також ст. 27 Конвенції «Про права дитини», дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У відповідності з положеннями ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів на дитину, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника аліментів або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках передбачених законом.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судові витрати за судовий збір - 1102,40 грн.

Керуючись статтями 10-12, 79, 88, 110, 209, 212-215, 415, 414 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 122, 141, 150, 155, 157, 164-166, 180, 181 Сімейного кодексу України, положеннями Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року та Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання рішень суду, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Державною судовою адміністрацією України 27.06.2008 року № 1092/5/54, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.07.2008 року за № 573/15264, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та позбавлення батьківських прав, третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, задовольнити.

Позбавити громадянина Ізраїлю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце народження СРСР (паспорт виданий 08 грудня 2011 року за НОМЕР_2, серія НОМЕР_3), батьківських прав відносно малолітньої дитини - громадянина України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з громадянина Ізраїлю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, країна народження СРСР (паспорт виданий 08 грудня 2011 року за НОМЕР_2, серія НОМЕР_3), на користь громадянки України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, місце народження місто Харків (паспорт серія НОМЕР_4, виданий Фрунзенським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 26.07.2000 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) аліменти на утримання сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від загального щомісячного доходу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 лютого 2015 року до досягнення дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, повноліття.

Стягнути з громадянина Ізраїлю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1102,40 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий - суддя. Т.М. Алфьорова