Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Буцяка З.І., Гордійчук С.О.,

секретар судового засідання - Коробчук А.М.

з участю ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до слідчого відділу Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області, Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області, Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської області про визнання незаконними дій та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до слідчого відділу Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області, Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області, Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської області про визнання незаконними дій та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Вказував, що в кримінальному проваджені ним подано 17 доказів, який слідчий відділ ігнорує і за рік та 2 місяці проведення розслідування не повідомив про підозру ОСОБА_2, яка організувала підробку документів та нотаріуса ОСОБА_3, яка засвідчила підроблений підпис та не передав це провадження до суду.

Зазначав, що в постанові Рівненського міського суду від 27.10.2010 року, яка набрала законної сили, було встановлено факти, а саме: те, що ОСОБА_1 перебував за межами України з 07.11.2000 року по 05.03.2002 року і не міг поставити свого підпису 19.05.2001 року у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій; малолітній син ОСОБА_1 був незаконно по підробленим документам вивезений за кордон; почеркознавча експертиза в 2010 році була проведена формально. Однак, судом першої інстанції невмисно не було вказано про дану судову постанову.

Вказував, що не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди не належить розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки протилежний висновок зроблено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ в даній справі.

Незаконні дії слідчого відділу призвели до негативних емоцій, переживань, вплинули на стан його здоров'я та він змушений лікуватись, погіршились його нормальні життєві зв'язки, ускладнились родинні відносини.

___________________________________________________________________________________________________

Справа № 569/8277/15-ц Головуючий в суді І інст. - Першко О.О.

Провадження № 22-ц/787/377/2016 р. Суддя-доповідач - Боймиструк С.В.

З цих міркувань, просить рішення Рівненського міського суду від 20.01.2016 року скасувати, та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

ОСОБА_1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представники Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області та Управління Державної казначейської служби України у м. Рівному в судове засідання не з'явились, а подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставин, з настанням яких Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов'язує можливість відшкодування потерпілій особі зазначеними органами моральної шкоди судом не встановлено.

Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

До позивача ОСОБА_1 слідчим відділом Рівненського МВ не застосовувались дії передбачені ст.1 названого Закону в вигляді незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, тобто відсутні правові підстави передбачені цим Законом для задоволення його позовних вимог.

Також суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено незаконність дій чи бездіяльності СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області, зокрема: відсутні ухвали слідчого судді про визнання незаконними дій чи бездіяльності слідчого, які мають преюдиційне значення і прийняті в порядку передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України та наявність причинного зв'язку між такими діями (бездіяльністю) і шкодою, яку б він зазнав внаслідок цих дій (бездіяльності).

Такий висновок не в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.6 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Тобто, відшкодовувати шкоду за інші незаконні дії органу досудового розслідування, які не зазначені в ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ч. 1 ст.1176 ЦК України, законодавець надав можливість в порядку цивільного судочинства, однак на загальних підставах.

Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки дія ч.2 названої статті не розповсюджується на позивача, то при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають доказуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та вини заподіювача.

Відповідно до роз'яснень даних у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як вбачається з суті позову, ОСОБА_1 фактично вказує на тривалу бездіяльність слідчого відділу відповідача протягом значного строку (один рік і два місяці) та незавершення розслідування за його заявами про вчинення злочинів.

В рішенні ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» зауважено стосовно відсутності ефективного та доступного засобу юридичного захисту в разі скарг на тривалість розгляду кримінальної справи.

Діючим КПК України не передбачено процесуальний строк від часу подання заяви про злочин до оголошення підозри, однак відповідно до ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Головним суб'єктом забезпечення розумних строків кримінального провадження є слідчий як основний виконавець процесуальних дій та рішень, що приймаються під час досудового розслідування.

Згідно п.2 ч.1 ст.219 КПК України, досудове розслідування повинно бути закінчено: протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Відповідно до ч.1 ст.276 КПК України, повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках:

1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;

2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;

3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, особи, щодо яких позивач ОСОБА_1 подав заяву про вчинений злочин, на місці вчинення злочину не затримувались, відносно них не обирався запобіжний захід, вони є відомими слідству (т.1 а.с.42-43), від слідства не скриваються та в розшуку не перебувають і відповідач не заперечив позов недостатністю доказів для пред'явлення їм підозри та не закрив кримінальне провадження щодо них з підстав передбачених ст.284 КПК України спростувавши заяву позивача про вчинення злочинів .

Тобто, з огляду на розумні строки під час кримінального провадження та обов'язку забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування передбаченого ст.2 КПК України, не здійснення досудового розслідування відповідачем протягом одного року та двох місяців з часу подання ОСОБА_1 заяв про злочин до часу його звернення до суду в даній справі та неприйняття процесуальних рішень нічим не виправдане.

А внесення відповідачем до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за заявами ОСОБА_1 про вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 358 та ч.1 ст. 366 КК України, а саме: підроблення в заяві-угоді про дозвіл на вивезення за кордон дитини підпису громадянина ОСОБА_1 «невідомою особою» та його безпідставне посвідчення «невстановленою особою в якості приватного нотаріуса» Рівненського міського округу, чого не може бути апріорі, є спотворення обставин вчинення кримінального правопорушення та вказують на тривалу бездіяльність органу досудового розслідування, його вину в такій тривалій бездіяльності та свідоме ігноруванням завдань кримінального провадження щодо захисту особи від кримінальних правопорушень (т.1 а.с.44).

Таким чином, органи досудового слідства не прийнявши за заявами ОСОБА_1 процесуальних рішень позбавили його права на їх оскарження до суду в порядку кримінального судочинства та на захист своїх прав, що й спонукало його до звернення до суду в порядку цивільного судочинства за відшкодуванням завданої моральної шкоди неправомірною бездіяльністю відповідача.

Отже, порушення слідчим відділом відповідача прав позивача є очевидним, що спричинило йому негативні емоції, переживання, погіршення стану здоров'я та нормальних життєвих зв'язків, ускладнення родинних відносин, що підтвердили допитані в суді під присягою його близькі родичі.

Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів виходить з роз'яснень даних в п.9 згаданої вище Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, з тривалості порушення прав позивача (чотирнадцять місяців) бездіяльністю слідчого відділу відповідача та з прожиткового мінімуму, що існував в той період з квітня 2014 року по червень 2015 року - 1218 грн. та вважає розумним і достатнім розмір відшкодування в 15000 грн.

Оскільки слідчий відділ міськвідділу не є юридичною особою та не наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, а є структурним підрозділом, він не може бути відповідачем у суді, тому належним відповідачем є Рівненський міський відділ УМВС в Рівненській області.

Відповідно до п.п. 1 п.35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45), казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Отже з державного бюджету в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської області на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення 15000 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не в повній мірі відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає до часткового скасування в частині відмови у визнанні бездіяльності Рівненського міського відділу УМВС неправомірною із ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2016 року скасувати частково.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Рівненського міського відділу УМВС України в Рівненській області неправомірною.

Стягнути з Управління Державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської області на користь ОСОБА_1 15000 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий :

Судді: