ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2016 р. м. Київ К/800/12282/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Зайця В.С. (суддя-доповідач),

суддів Голяшкіна О.В.,

Стрелець Т.Г.,

при секретарі судового засідання: Корінець Ю.О.,

за участю представників:

позивача Маслової О.Г.,

Генеральної прокуратури України Кузнєцової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокуратури Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рибоконсервний завод «Екватор» до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання нечинним та скасування припису, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибоконсервний завод «Екватор» (далі - ТОВ «Рибоконсервний завод «Екватор») пред'явило позов до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання протиправним та скасування припису Державної екологічної інспекції у Харківській області № 105/08-09 від 18 червня 2014 року в частині пунктів 2, 3, 10, 11, 12, 13, 14, 15.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду 23 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015року, позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано припис Державної екологічної інспекції у Харківській області № 105/08-09 від 18 червня 2014 року в частині пунктів 2, 3, 10, 11, 12, 13, 14, 15.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, скаржник подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що основними видами діяльності позивача за КВЕД 10.20 є перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; 03.11 - морське рибальство; 46.38 - оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками.

В період з 26 травня по 12 червня 2014 року Державною екологічною інспекцією у Харківській області, на підставі направлення на проведення перевірки від 16 травня 2014 року № 685/01-04/08-09 та Наказу від 16 травня 2014 року № 685/01-04, виданих Державною екологічною інспекцією у Харківській області, старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Харківської області Мухіною Д.Л., державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Харківської області Кузнєцовою О.А., Бражніковим А.Б., Ніживенко О.О., Карпенко Н.В. проведено планову перевірку ТОВ «Рибоконсервний завод «Екватор» з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів.

Результати перевірки оформлені актом № 685/01-04/08-09.

За висновками Держекоінспекції, викладеними в акті перевірки, виявлено ряд порушень вимог природоохоронного законодавства, допущених позивачем, що слугувало підставою для прийняття відповідачем припису про усунення порушень вимог природоохоронного законодавства № 105/08-09.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що відповідачем не було доведено правомірності висновків, викладених в акті перевірки № 685/01-04/08-09, котрі слугували підставою для прийняття припису № 105-08-09 від 18 червня 2014 року.

Суд апеляційної інстанції із висновками суду першої інстанції погодився та залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду 23 жовтня 2014 року без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується із огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» (в редакції на час прийняття оскаржуваного припису) викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 2 припису № 105/08-09 від 18 червня 2014 року Державною екологічною інспекцією у Харківській області зобов'язано позивача не здійснювати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного дозволу, пунктом 3 припису зобов'язано отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря в строк до 18 вересня 2014 року.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що позивач здійснював викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин на підприємстві на підставі дозволу № 6320810100-40, виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківської області 05 червня 2009 року. Термін дії дозволу був встановлений до 05 червня 2014 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком відповідача, що оскільки позивач продовжував здійснювати викиди в атмосферне повітря в наднормативному режимі (без дозволу) після 05 червня 2014 року, він порушив положення статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» (в редакції до 09 квітня 2014 року).

Висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру», що був прийнятий 09 квітня 2014 року, яким було внесено зміни до статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», дію дозволу було продовжено, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає безпідставними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» від 09 квітня 2014 року було внесено зміни до статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» та встановлено, що строк дії дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, - сім років, об'єкт якого належить до другої групи, - десять років, об'єкт якого належить до третьої групи, - необмежений.

ТОВ «Рибоконсервний завод «Екватор» згідно Інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря відноситься до другої групи, а тому товариство зобов'язане було отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами після закінчення строку дії дозволу, отриманого 05 червня 2009 року, оскільки пунктом 1-1 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону атмосферного повітря» (в редакції Закону від 09 квітня 2014 року) установлено, що строк дії дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданого суб'єкту господарювання до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» та який на момент набрання чинності зазначеним Законом є дійсним, є необмеженим лише щодо дозволів, виданих суб'єктам господарювання, об'єкт якого належить до третьої групи.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що на час проведення перевірки дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, виданий позивачу 05 червня 2009 року, був чинним, так як строк дії дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої групи продовжено до десяти років, а відтак висновки відповідача про відсутність у підприємства дозволу відповідають фактичним обставинам та є правильними.

Як вбачається із матеріалів справи пунктом 10 припису № 105/08-09 від 18 червня 2014 року зобов'язано ТОВ «Рибоконсервний завод «Екватор» отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами) у строк до 18 вересня 2014 року, а пунктом 11 - не здійснювати забір води з артсвердловини без спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами).

27 березня 2006 року між ТОВ «Рибоконсервний завод «Екватор» та Богодухівською міською радою укладено договір оренди землі, згідно якого позивач є користувачем земельної ділянки загальною площею 22,159 га (22159 кв. м) за адресою: м. Богодухів, вул. Залізнична, 14 (кадастровий номер земельної ділянки 6320810100000060019), яка надана під розміщення єдиного майнового комплексу заводу для обслуговування виробничих будівель. Договір укладено (разом з додатковими угодами) строком до 4 вересня 2017 року.

Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених Кодексом України про надра.

Відповідно до Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827).

Стаття 2 Водного кодексу України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто прісні підземні води це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися як водним законодавством, так і законодавством про надра.

Відповідно до положень статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування, як передбачено пунктом 9 частини 1 статті 44, статті 49 Водного кодексу України, здійснюється на підставі дозволу.

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра визначено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування право на їх використання.

Разом із тим, відповідно до статті 21 Кодексу України про надра, передбачені випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу.

Статтею 23 зазначеного Кодексу закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб. м на добу.

Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Водночас чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття «господарсько-побутові потреби».

Проте із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) Водного кодексу України та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями «водокористування для потреб галузей економіки» та «промислові потреби».

Як вбачається із матеріалів справи основними видами діяльності позивача за КВЕД 10.20 є перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; 03.11 - морське рибальство; 46.38 - оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками. Товариство здійснює підземний водозабір, в тому числі і для власних потреб зі свердловин.

Водозабір здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування , виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Харківській області 18 листопада 2011 року, терміном дії до 02 вересня 2014 року.

Відповідно до цього дозволу водокористування дозволяється з підземних джерел на виробничі потреби в об'ємі 202, 94 м.куб на добу. Водопостачання передбачено на виробничі та госпитні потреби підприємства.

Згідно з Висновком про умови спеціального водокористування Державної геологічної служби погоджено водокористування підземних вод у кількості 202.94 куб.м./добу або 50.823 тис. куб м./рік.

Оскільки позивач використовував воду не тільки для власних господарсько-побутових потреб, а й для виробничих, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про обов'язковість наявності спеціального дозволу на користування надрами.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає неправильними висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність пунктів 10 та 11 припису № 105/08-09 від 18 червня 2014року.

Із матеріалів справи вбачається, що пунктом 12 припису передбачено, що підприємство позивача зобов'язано отримати дозвіл на спеціальне водокористування в частині скиду стічних вод з території підприємства до водного об'єкту (Струмка Безіменний), а пунктом 13 зобов'язано позивача не здійснювати скид стічних вод з території підприємства до водного об'єкту (Струмка Безіменний).

Пунктом 14 припису позивач був зобов'язаний забезпечити контроль кількісного та якісного стану стічних вод з території підприємства до водного об'єкту (Струмка Безіменний), а пунктом 15 був зобов'язаний звітувати за формою 2-тп (водогосп) в частині скиду стічних вод з території підприємства до водного об'єкту (Струмка Безіменний).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про те, що відведення стічних вод позивачем здійснюється на власних очисних спорудах з подальшим вивезенням на комунальні очисні споруди на підставі укладеного з КП «Богодухіввода» договору №81/3 від 19 січня 2014 року.

В акті Державної екологічної інспекції у Харківській області № 685/01-04/08-09 зазначено, що позивачем здійснюється скид стічних вод по укладеним на території лоткам з подальшим скидом до водного об'єкту (Струмка Безіменний), що знаходиться нижче по рельєфу місцевості.

Вказане свідчить про порушення позивачем положень статтей 44, 48, 49 Водного кодексу України та обґрунтованість вимог пунктів 12, 13 припису Державної екологічної інспекції у Харківській області щодо необхідності отримати дозвіл на спеціальне користування в частині скиду стічних вод з території підприємства до водного об'єкту (Струмка Безіменний).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також приходить до висновку про правомірність пунктів 14, 15 приписуДержавної екологічної інспекції у Харківській області, якими позивача зобов'язано забезпечити контроль за кількістю та якістю стану стічних вод з території підприємства до водного об'єкту та звітувати за формою 2-ТП (водгосп), оскільки обов'язок позивача забезпечити контроль за кількістю та якістю стану стічних вод з території підприємства до водного об'єкту та звітувати за формою 2-ТП (водгосп) передбачений пунктом 7 частини 1 статті 44 Водного кодексу України.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до неправильного висновку про визнання протиправним та скасування припису Державної екологічної інспекції у Харківській області № 105/08-09 від 18 червня 2014 року в частині пунктів 2, 3, 10, 11, 12, 13, 14, 15.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки судами були повно і правильно встановлені обставини справи однак при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення норм матеріального права при задоволенні позовних вимог, ухвалені рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 221, 229, 230, 232 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокуратури Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду 23 жовтня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Рибоконсервний завод «Екватор» до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання нечинним та скасування припису відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді :