Справа № 317/3945/15-ц

2/317/269/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 р. м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області в складі:

головуючого-судді: Нікітіна В.В.

при секретарі: Московкіній І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області та ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення сільської ради та державного акта про право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2015 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до Запорізького районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області та ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення сільської ради та державного акта про право власності на земельну ділянку.

17 грудня 2015 року відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Позивачу на праві приватної власності належить 1/2 частина житлового будинку № 7 по вулиці Гагаріна в с. Новоолександрівка Запорізького району Запорізької області.

Співвласником іншої частини житлового будинку був ОСОБА_4, який помер 09 листопада 2014 року, та який за заповітом від 12 липня 2011 року передав все належне йому майно відповідачу ОСОБА_3

Однак, всупереч вимогам законодавства України, яке діяло на той час, 09 лютого 2010 року ОСОБА_2 сільською радою Запорізького району Запорізької області було прийняте рішення, яким земельну ділянку під вказаним житловим будинком було передано у власність ОСОБА_4 без урахування права іншого співвласника - ОСОБА_1 на отримання у власність частки земельної ділянки, пропорційно до частки володіння будинком, який на ній розташований.

13 серпня 2010 року на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_4 отримав державний акт про право власності на вказану земельну ділянку.

Не погоджуючись ані з рішенням ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 лютого 2015 року № 15, ані з державним актом на право власності на земельну ділянку, який виданий на підставі вказаного рішення, позивач звернулась з даним позовом до суду та просила визнати їх недійсними.

Відповідач та його представник подали до суду письмові заперечення проти позову, яким просили суд відмовити в його задоволенні, виходячи з наступного.

На момент початку приватизації земельної ділянки площею 0,25 га (кінець 2009 року - початок 2010 року), на якій розташований житловий будинок № 7 по вулиці Гагаріна в с. Новоолександрівка Запорізького району Запорізької області, позивач ОСОБА_1 вже набула право власності на 1/2 його частину, інша 1/2 частини якого належала ОСОБА_4

Технічна документація з землеустрою оформлювалась самою ОСОБА_1, яка не віддавала оригінали відповідних документів ОСОБА_4, про що свідчать матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи від 26 червня 2011 року.

З огляду на те, що всі документи щодо приватизації земельної ділянки знаходяться саме у ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_3 не має змоги оформити право власності як на вказану земельну ділянку, так і на частку житлового будинку, яка передана йому у спадок за померлим ОСОБА_4

Крім того, за змістом статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - 09 лютого 2010 року) було закріплено самостійний правовий режим права власності на земельну ділянку, та на об’єкти нерухомого майна, які на ній розташовані. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Також в письмових запереченнях проти позову міститься заява про застосування позовної давності до позовних вимог.

В судовому засіданні позивач та її представник просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив проти позову з підстав, викладених в письмових запереченнях.

Відповідач ОСОБА_2 сільська рада Запорізького району Запорізької області свого представника до суду не направив, не зважаючи на те, що своєчасно і належним чином був повідомлений про час та дати всіх судових засідань.

Своїм правом на подання до суду письмових заперечень ОСОБА_2 сільська рада Запорізького району Запорізької області не скористалась.

Суд, вислухавши позивача та її представника, представника відповідача, дослідивши подані докази, прийшов до наступних висновків.

В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серії ЯЯЯ № 720050 від 05 квітня 2006 року, відповідно до якого станом на момент його видачі житловий будинок № 7 по вулиці Гагаріна в с. Новоолександрівка Запорізького району Запорізької області належав на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - по 1/2 частці (а.с. 4).

Цей же факт підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно Серії ССА № 830778 (а.с. 6).

У відповідності до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 квітня 2009 року, спадщину за ОСОБА_5, яка померла 03 жовтня 2008 року, прийняла ОСОБА_1 (а.с. 7). До складу спадщини увійшло нерухоме майно - 1/2 частка будинку № 7 по вулиці Гагаріна в с. Новоолександрівка Запорізького району Запорізької області.

Позивач ОСОБА_1 зареєструвала за собою право приватної власності на вказане майно, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28 травня 2009 року (а.с. 8).

Оригінали всіх вказаних документів було оглянуто в судовому засіданні.

У відповідності до копії свідоцтва про смерть ОСОБА_6 І-ЖС № 308832, ОСОБА_4 помер 09 листопада 2014 року (а.с. 13). Хоча суду не подавався для огляду оригінал вказаного свідоцтва про смерть, суд визнає цю обставину доведеною в силу ч. 1 статті 61 ЦПК України - оскільки це визнано сторонами у справі.

Все своє майно, що належало ОСОБА_4 на день смерті, він заповів ОСОБА_3, що вбачається з копії заповіту від 12 липня 2011 року (а.с. 45) та з витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі Серії ТУ № 570633 (а.с. 44). Оригінал вказаного документу було оглянуто в судовому засіданні.

В матеріалах справи міститься належним чином завірена копія рішення ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області № 15 від 09 лютого 2010 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку гр. ОСОБА_7 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" (а.с. 103).

Вказаним рішенням ОСОБА_2 сільська рада затвердила технічну документацію із землеустрою щодо складання Державного акта на право власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_4 та передала йому у власність земельну ділянку по вулиці Гагаріна 7 у с. Новоолександрівка загальною площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до копії Державного акта на право власності на земельну ділянку Серії ЯИ № 278153 (оригінал якого оглянуто в судовому засіданні), земельна ділянка з кадастровим номером: 2322187901:03:001:0111, площею 0,2500 га, яка знаходиться за адресою: вул. Гагаріна 7, с. Новоолександрівка, Запорізького району Запорізької області з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - передана у власність ОСОБА_7. Підставою для видачі ОСОБА_4 вказаного Державного акта на право власності на земельну ділянку, стало вказане вище Рішення ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області № 15 від 09 лютого 2010 року (а.с. 10, 11).

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження сільської ради з вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, передбачені п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

На момент ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області (09 лютого 2010 року) Земельний кодекс України діяв в редакції з урахуванням останніх змін, внесених Законом України № 1783 від 19 січня 2010 року.

Згідно з п. "в" ч. 2 ст. 89 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 09 лютого 2010 року), земельні ділянки співвласників жилого будинку перебувають у спільній сумісній власності.

Частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 09 лютого 2010 року) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача - ч. 2 ст. 120 ЗК України в редакції станом на 09 лютого 2010 року.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди - ч. 4 ЗК України в редакції станом на 09 лютого 2010 року.

Суд критично ставиться до твердження представника відповідача відносно того, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, а не часткам осіб у праві власності житлового будинку, оскільки вказана представником відповідача редакція ч. 4 ст. 120 ЗК України діяла до 01 січня 2010 року (тобто до прийняття рішення від 09 лютого 2010 року ОСОБА_2 сільською радою).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" № 1702 від 05 листопада 2009 року статтю 120 Земельного кодексу України викладено в тій редакції, яка діяла станом на 09 лютого 2010 року і яка діє на момент розгляду справи.

Крім того, в своїх письмових запереченнях представник відповідача посилається на застарілу редакцію п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства", оскільки редакцію вказаного пункту ПВСУ змінено Постановою Пленуму ВСУ № 2 від 19.03.2010 та приведено у відповідність до актуальної редакції статті 120 Земельного кодексу України.

Таким чином, суд констатує наявність порушень вимог статті 120 Земельного кодексу України при прийнятті ОСОБА_2 сільською радою Запорізького району Запорізької області оскаржуваного рішення, що, в свою чергу, призвело до суттєвого порушення права позивача на отримання у власність 1/2 частки вказаної земельної ділянки.

У відповідності до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України одним зі способів захисту прав громадян на земельні ділянки є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Вказана норма кореспондує нормам статті 393 Цивільного кодексу України та ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Стосовно поданої представником відповідача заяви про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Твердження представника позивача про неможливість застосування позовної давності до позовних вимог в даній справі, оскільки даний позов є негаторним, суд сприймає критично. Негаторним позовом в цивільному праві є позов власника майна, пов'язаний з усуненням перешкод в користуванні чи розпорядженні цим майном (ст. 391 ЦК України).

Необхідною складовою негаторного позову є належним чином оформлене право власності позивача на майно, користуванню чи розпорядженню яким перешкоджає інша особа. Право власності позивача на вказане майно, при поданні негаторного позову, ніким не оспорюється, інакше (в разі, якщо його право власності не визнається або оспорюється) власник має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно та усунення перешкод в користуванні ним.

Оскільки право власності на частину земельної ділянки за позивачем ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не зареєстровано, а позовні вимоги стосуються, фактично, визнання її права на отримання у власність частини земельної ділянки, суд приходить до висновку про те, що цей позов не є негаторним.

В той же час, суд приймає до уваги копію інформаційного запиту позивача ОСОБА_1, датованого 03 грудня 2015 року, відповідно до якого вона просила ОСОБА_2 сільську раду Запорізького району Запорізької області видати належним чином засвідчену копію оскаржуваного рішення (а.с. 139).

На вказаному запиті міститься відбиток штампа ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області з датою отримання запиту - 03.12.2015.

Як вбачається з листа ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області вих. № 02-01-29/796, належним чином завірену копію оскаржуваного рішення було направлено позивачу ОСОБА_1 07 грудня 2015 року.

Доказів отримання позивачем ОСОБА_1 оскаржуваного рішення до 14 грудня 2013 року (більш ніж за три роки до подання позову до суду) в справі не міститься.

Таким чином, суд вважає відсутніми підстави для застосування позовної давності до вимог за даним позовом.

При розгляді цієї справи, суд, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 3607 ЦПК України, враховує правову позицію, викладену в Постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року по справі № 6-319цс15: "оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов’язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку".

Підстав для відступлення від вказаної правової позиції суд не вбачає.

Аргументи представника відповідача, які стосуються ненадання позивачем ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_3 суд сприймає критично, оскільки предметом позову є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та Державного акта на право власності на земельну ділянку.

Витребування документів або визнання права власності на нерухоме майно не є предметом розгляду в даній справі.

Крім того, суд вважає помилковими твердження представника відповідача про те, що технічна документація, копія якої надана позивачем до справи, містить підпис ОСОБА_5, яка вже померла на момент виготовлення цієї документації, оскільки при огляді копії вказаної технічної документації судом не виявлено жодного підпису ОСОБА_5 на документі, датованому після 03 жовтня 2008 року (дата смерті ОСОБА_5Т.).

Всі інші доводи представника відповідача не спростовують наведених вище висновків.

Таким чином, суд приходить до висновку про повну обґрунтованість позову та, відповідно, про наявність підстав для його задоволення шляхом визнання недійсними рішення тридцятої сесії п’ятого скликання ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 лютого 2010 року № 15 та Державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 2322187901:03:001:0111, що виданий на ім’я ОСОБА_4 13 серпня 2010 року на підставі рішення ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 лютого 2010 року № 15.

Розподіл судових витрат між сторонами суд здійснює в порядку, визначеному статтею 88 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області та ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення сільської ради та державного акта про право власності на земельну ділянку задовольнити.

Визнати недійсним рішення тридцятої сесії п’ятого скликання ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 лютого 2010 року № 15.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 2322187901:03:001:0111, що виданий на ім’я ОСОБА_4 13 серпня 2010 року на підставі рішення ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 лютого 2010 року № 15.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 сільської ради Запорізького району Запорізької області та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 974 (дев’ятсот сімдесят чотири) гривні 40 коп.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Запорізької області через Запорізький районний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя В.В. Нікітін