КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/24573/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

24 лютого 2016 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Бистрик Г.М., Межевича М.В.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» до Національного банку України, треті особи: Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, Адміністрація Президента України про визнання протиправним та скасування окремих пунктів постанови,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач , Товариство з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.», звернулося до суду з адміністративним позовом до Національного банку України (далі - Відповідач, НБУ) про визнання протиправними та скасування підпунктів 5, 6 пункту 1, абз. 2, 4, 5, 7, 8, 10 підпункту 7 пункту 1, пункт 2 постанови Правління НБУ «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 01.10.2015 № 654.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням представник Товариства з обмеженою відповідальністю "М.С.Л." подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

У відкритому судовому засіданні представник Позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив скасувати рішення суду першої інстанції.

Представник Відповідача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 статі 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.10.2015 року, Відповідач, керуючись Законами України «Про санкції» та «Про Національний банк України», Указом Президента України від 16.09.2015 № 549/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», прийняв постанову № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», відповідно до підпунктів 5, 6 пункту 1, абз. 2, 4, 5, 7, 8, 10 підпункту 7 пункту 1, пункту 2 якої банкам України слід:

- вжити заходів щодо запобігання виведенню за межі України капіталу особами, зазначеними в санкційному списку, до яких застосовано санкцію «запобігання виведенню капіталів за межі України»;

- зупинити виконання фінансових зобов'язань на користь осіб, зазначених у санкційному списку, до яких застосовано санкцію «зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань», - у повному обсязі, а на користь осіб, до яких застосовано санкцію «зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань (заборона надавати кредити, позики, фінансову допомогу, гарантії; заборона здійснювати кредитування через купівлю цінних паперів;

- заборона придбання цінних паперів)», - в частині переліку заходів, визначених санкцією: надання кредитів, у тому числі через купівлю цінних паперів, позик, фінансової допомоги, гарантій; придбання цінних паперів;

- заблокувати кошти / зупинити фінансові операції осіб, зазначених у санкційному списку, у такому порядку: кошти, що надійшли на користь особи, зазначеної в санкційному списку, до якої застосовано санкцію «блокування активів», банк зараховує на банківський рахунок цієї особи, а у разі відсутності в банку рахунку такої особи, банк обліковує кошти на відповідному балансовому рахунку, призначеному для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку;

- кошти, що надійшли на користь клієнта від особи, зазначеної в санкційному списку, до якої застосовані санкції «блокування активів» та/або «зупинення фінансових операцій», банк обліковує на відповідному балансовому рахунку, призначеному для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку;

- банк зобов'язаний відмовити у виконанні розрахункового документа клієнту, зазначеному в санкційному списку, що є ініціатором переказу та до якого застосовані санкції «блокування активів», «зупинення фінансових операцій» та/або «запобігання виведенню капіталів за межі України»;

- банк зобов'язаний відмовити особі, зазначеній у санкційному списку, до якої застосовані санкції «блокування активів» та/або «зупинення фінансових операцій», у здійсненні операції за її банківським рахунком з використанням електронного платіжного засобу;

- банк зобов'язаний відмовити клієнту у виконанні будь-якого розрахункового документа на користь особи, зазначеної в санкційному списку, до якої застосовано санкцію «зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань»;

- банк повертає клієнту розрахунковий документ без виконання і проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на Закон України «Про санкції» та Указ Президента України від 16.09.2015 № 549/2015), що засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, який виконує функції контролера. Банки України, небанківські установи, національний оператор поштового зв'язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, зобов'язані відмовити в здійсненні переказу коштів без відкриття рахунків за дорученням / на користь осіб, зазначених у санкційному списку, до яких застосовані санкції «блокування активів», «зупинення фінансових операцій», «запобігання виведенню капіталів за межі України», «зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань» та/або «зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань (заборона надавати кредити, позики, фінансову допомогу, гарантії; заборона здійснювати кредитування через купівлю цінних паперів; заборона придбання цінних паперів)».

Вказана постанова набрала чинності з дня, наступного за днем опублікування в офіційному інтернет-представництві НБУ 2015, 10, № 01.10.2015 року, тобто 02.10.2015 року.

Незгода позивача з вказаною постановою у вказаній частині, як такою, що порушує його права, обов'язки та законні інтереси, обумовила його звернутися до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, так як Відповідач прийняв спірну постанову на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, 12 вересня 2014 року набрав чинності Закон України "Про санкції" (далі по тексту - Закон), положеннями якого визначається низка обмежувальних заходів, які у разі їх застосування, безпосередньо впливатимуть на господарські відносини між резидентами України та окремими особами - нерезидентами, а також на можливість здійснення визначеними суб'єктами господарських операцій та підприємницької діяльності в Україні.

Серед санкцій, що можуть впроваджуватися з метою захисту національних інтересів, безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, зокрема наступні: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; заборона користування радіочастотним ресурсом України; обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування; заборона здійснення державних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також державних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави; заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами; відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в'їзду на територію України; припинення дії міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод; позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Частиною другою статті 1 вказаного Закону передбачено, що санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 5 Закону рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яке введено в дію Указом Президента України від 16.09.2015 № 549/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Разом з тим, згідно з п. 3 такого рішення Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України разом зі Службою безпеки України, за участю Національного банку України та Генеральної прокуратури України забезпечити реалізацію і моніторинг ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених пунктом 2 цього рішення.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади.

Тобто, Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яке введено в дію зазначеним Указом Президента України, в межах Закону України «Про санкції», відповідно до якого таке рішення Ради національної безпеки і оборони України набирає чинності з моменту видання указу Президента України.

При цьому, з пояснень представників сторін в судовому засіданні, встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» включено до санаційного списку. Так, дійсно п.98 Додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2015 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», Позивача включено до списку юридичних осіб, до яких застосовуються санкції.

Так, згідно з п. 8 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Частиною 1 ст. 40 названого Закону передбачено, що Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків.

Згідно з ч. 2 ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваних норм зазначеної постанови, останні стосуються діяльності банків, а також небанківських установ, національного оператора поштового зв'язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, тобто встановлення певних правил в економічному обігу України із застосуванням відповідних інструментів для таких суб'єктів відноситься саме до повноважень НБУ.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних пунктів постанови Правління НБУ «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 01.10.2015 № 654 (далі постанова №654), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова №654 (в оскарженій частині) видана Відповідачем на виконання та в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття такої постанови, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів всіх осіб та цілей, на досягнення яких спрямована така постанова, а тому правові підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Крім того, колегія суддів підкреслює, що оскаржуваними пунктами постанови №654. НБУ не визначав перелік осіб, до яких слід застосовувати санкції та види санкцій, які слід застосовувати, а встановлено виключно порядок діяльності банків з такими особами.

Послання Позивача на ту обставину, що постанова №654 суперечить нормам та принципам міжнародного права, зокрема, норми ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як позбавляє позивача права вільно користуватися та розпоряджатися належними йому грошовими коштами, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 29 Загальної декларації прав людини, прийнятої на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН, кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Аналогічні критерії викладені у статтях 12, 18, 19, 21 і 22 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (набув чинності, у тому числі для України, 23.03.1976р.).

Сутність наведених критеріїв, які визначають ступінь допустимого втручання держави у права та свободи особи, полягає у тому, що здійснення певних прав не підлягає жодному обмеженню крім тих, що встановлені законом та є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки та суспільного спокою, з ціллю запобігання правопорушень та злочинів, для охорони здоров'я і моральності та захисту прав і свобод інших осіб.

Обмежувальні заходи щодо прав і свобод можуть бути вжиті державою лише у цілях, визначених у вказаних міжнародно-правових документах, із дотриманням відповідності інтересів держави у сфері національної безпеки та ступеня втручання в основні права і свободи громадян.

При цьому, як вірно зазначає суд першої інстанції, що оскаржуваною постановою не визначаються види санкцій, остання лише забезпечує механізм реалізації банками України, небанківськими установами, національним оператором поштового зв'язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, санкцій, встановлених рішенням Ради національної безпеки і оборони України та введених в дію Указом Президента України від 16.09.2015 № 549/2015.

Разом з тим, позивачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не наведено будь-яких інших доводів та обґрунтувань невідповідності оскаржуваної частини постанови Конституції України, міжнародним договорам, ратифікованим в Україні, законам України чи іншим правовим актам вищої юридичної сили.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що оскаржувана постанова не суперечить нормам ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова № 654 лише забезпечує механізм реалізації банками України, небанківськими установами, тощо санкцій, встановлених рішенням Ради національної безпеки і оборони України та введених в дію Указом Президента України від 16.09.2015 № 549/2015, а тому така постанова не впливає на діяльність осіб, до яких не застосовані санкції та, відповідно, такі особи не обмежені у праві розпоряджатися власними коштами, в тому числі, щодо списання їх з власного рахунку.

Доводи представника Позивача, що рішення Ради національної безпеки і оборони України не є обов'язкове для Національного банку України, колегія суддів не приймає до уваги, так як в контексті зазначених вище норм Законів України, рішення РНБО України конкретизує список осіб, до яких може бути застосовано санкції, а оскаржувана постанова НБУ №654 визначає порядок реалізації банками санкцій та прийнята на підставі Закону України "Про санкції".

Крім того, слід зазначити, що реалізація повноважень Президента України та Ради національної безпеки і оборони України може відбуватись, у тому числі, і шляхом надання відповідним суб'єктам владних повноважень, в даному випадку - Національному банку України, пропозицій щодо вжиття згідно з визначеною законодавством компетенцією таких органів заходів, спрямованих на усунення причин та нейтралізацію загроз національним інтересам України, які не можна ототожнювати із наданням обов'язкових до виконання доручень або розцінювати їх як втручання у діяльність іншого суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась як Вищим адміністративним судом України, так і Верховним Судом України, зокрема, в постанові ВАСУ від 25.01.2015 року у справі №П/800/545/14 та в ухвалі ВСУ від 19.05.2015 року у справі про визнання незаконним та нечинним з моменту прийняття Указу Президента України від 14 листопада 2014 року №875/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях».

Враховуючи наведене у сукупності, а також приймаючи до уваги те, що НБУ прийняв спірну постанову на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстави для визнання протиправними та скасування окремих положень останньої.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи представника Позивача, що протиправно НБУ прийняло оскаржувану постанову, якою встановило санкції до Позивача та визначило вид санкцій, які мають бути застосовані до Позивача, колегія суддів не приймає до уваги, так як виключно Законом України «Про санкції» визначено підстави та види санкцій, а п.98 Додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2015 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» Позивача було включено до санаційного списку. При цьому, оскаржуваною постановою НБУ лише визначено порядок діяльності банків.

Будь-яких доказів, що оскаржувана постанова не відповідає положенням Закону України «Про санкції» чи рішенню РНБО України від 02 вересня 2015 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», Позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, не надано.

Разом з тим, Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність своїх дій при винесенні ним оскаржуваної постанови.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді : Г.М. Бистрик

М.В. Межевич

Повний текст ухвали виготовлено 26 лютого 2016 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Бистрик Г.М.

Межевич М.В.