ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

22 лютого 2016 року м. Київ справа № 800/128/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Конюшко К.В.,

ознайомившись з матеріалами адміністративного позову Об'єднання учасників страхового ринку України Асоціації «Страховий Бізнес» до Верховної Ради України про визнання незаконними дій та бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2016 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, в якому просить:

- визнати дії Верховної Ради України щодо внесення змін до Податкового кодексу України в частині пункту 141.1.2 статті 142 шляхом прийняття Закону України від 28.12.2014 № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи» незаконними;

- зобов'язати Верховну Раду України внести зміни до Закону України від 28.12.2014 № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи», в частині дати набрання чинності, змінивши дату набрання чинності з 01.01.2016 на 01.06.2016;

- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України, яка відповідно до Конституції України, повинна була здійснювати контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, щодо пункту 141.1.2 статті 141 Податкового кодексу України;

- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо невиконання повноважень згідно з пунктом 13 статті 85 Конституції України про здійснення контролю за виконанням обов'язку, покладеного на Кабінет Міністрів України, визначеного розділом ІІ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України відносно строку набрання Законом чинності.

Перевіривши матеріали позовної заяви на предмет її відповідності положенням статей 105, 106, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини четвертої статті 18 КАС України Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені статтею 171-1 КАС України, відповідно до частини першої якої правила цієї статті поширюються у тому числі на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач оскаржує дії Верховної Ради України при прийнятті Закону України від 28.12.2014 № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи» та не погоджується з процедурою набрання Законом чинності.

Відповідно до принципу поділу державної влади в Україні органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6 Конституції України).

Стаття 75 Конституції України зазначає, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є Парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів відповідно до пункту п'ятого статті 85 Конституції України.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 27.03.2002 № 7-рп/2002 імперативно визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

Процедура набрання законом чинності, що включає стадію його підписання, передбачена статтею 94 Конституції України, відповідно до якої закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

У Рішенні Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп/2002 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.

Отже, за змістом Конституції України Верховна Рада України як представницький орган державної влади - парламент - є єдиним органом законодавчої влади, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Повноваження Верховної Ради України здійснюються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

Крім того, в Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що учасниками законодавчого процесу на його відповідній стадії, а отже, учасниками законотворчості, є визначені в частині першій статті 93 Конституції України суб'єкти права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України - зокрема Президент України. Реалізація права законодавчої ініціативи і права вето означає лише участь відповідних органів у здійсненні власне парламентської функції законотворчості.

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що Верховна Рада України при розгляді та прийнятті законів та Президент України при підписанні законів чи при утриманні від їх підписання не виконують владних управлінських функцій, а реалізовують свої повноваження щодо законодавчої діяльності, що дає підстави зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема, Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції, не поширюється на спори про визнання протиправними дій при прийнятті законів чи при утриманні від їх підписання.

Разом з тим, Конституційним Судом України може бути визнаний неконституційним правовий акт Верховної Ради України, у процесі прийняття чи схвалення якого або набрання ним чинності було порушено процедурні вимоги, що встановлюються безпосередньо Конституцією України, за умови набрання ним чинності.

Проте, виходячи з положень, передбачених частиною першою статті 17 КАС України, викладених у пункті 4 Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень, в тому числі частини третьої статті 17 КАС України, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій. Адже відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, захисту підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових правовідносинах з відповідачами і саме при здійсненні ними чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

Виходячи з наведеного, та з урахуванням того, що позивач просить: визнати дії Верховної Ради України щодо внесення змін до Податкового кодексу України в частині пункту 141.1.2 статті 142 шляхом прийняття Закону України від 28.12.2014 № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи» незаконними; зобов'язати Верховну Раду України внести зміни до Закону України від 28.12.2014 № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи», в частині дати набрання чинності, змінивши дату набрання чинності з 01.01.2016 на 01.06.2016; визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України, яка відповідно до Конституції України, повинна була здійснювати контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, щодо пункту 141.1.2 статті 141 Податкового кодексу України; визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо невиконання повноважень згідно з пунктом 13 статті 85 Конституції України про здійснення контролю за виконанням обов'язку, покладеного на Кабінет Міністрів України, визначеного розділом ІІ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України відносно строку набрання Законом чинності, суд дійшов висновку, що ці вимоги не належать до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 20.01.2015 у справі № 21-577а14.

Пунктом 1 частини першої статті 109 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 18, 109, 160, 165, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Об'єднання учасників страхового ринку України Асоціації «Страховий Бізнес» до Верховної Ради України про визнання незаконними дій та бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалу може бути переглянуто Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Суддя К.В. Конюшко