КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2016 р. Справа№ 910/22500/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Калатай Н.Ф.

за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,

представників :

від позивача Гончаренко Є.С., дов. від 28.12.2015 №01.3.1-12/77-2012,

Козуб Б.Ю., дов. від 28.08.2015 №01.3.1-12/58-2015,

від відповідача Дмитриш О.З., дов. від 18.12.2015 №3-131100/24422,

Косик С.І., дов. від 18.12.2015 №3-131100/24420,

Мамро О.О., дов. від 15.02.2016 №3-131100/2168,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 (підписане 20.11.2015)

у справі №910/22500/15 (суддя Балац С.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

про стягнення 26 412 427, 85 грн, 31 520,08 євро та 432 163,16 російських рублів, визнання припиненим зобов'язання, визнання відсутнім права

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (позивач, або ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (відповідач, або ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») про стягнення 26 412 427,85 грн, 31 520,08 євро та 432 163,16 російських рублів, визнання припиненим зобов'язання, визнання відсутнім права.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 у справі №910/22500/15 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з наступного:

- матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» поданих позивачем впродовж грудня 2014 - липня 2015 платіжних доручень, як і не містять доказів повернення їх позивачу із роз'ясненням причин повернення, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов висновку про прострочення відповідачем взятих на себе за договорами про розрахунково-касове обслуговування від 02.06.2005 №0213/FA-05 (зі змінами та доповненнями) та від 19.11.2010 №021-10/АНВ (зі змінами та доповненнями) зобов'язань з виконання доручень позивача на переказ коштів в національній та іноземних валютах;

- у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» була наявна банківська та генеральна ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій, а тому заявлення позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені у валюті прострочених зобов'язань є правомірним. Cтроки нарахування позивачем пені та 3% річних відповідають чинному законодавству України;

- у зв'язку з не проведенням банком ініційованих позивачем платежів в іноземній валюті після її безпідставного продажу банком, позивач з метою виконання своїх зобов'язань перед іноземними контрагентами був змушений повторно купувати валюту та ініціювати не проведені банком платежі через інші фінансові установи, в результаті чого поніс реальні збитки у загальному розмірі 25 459 554, 99 грн;

- не проведення банком ініційованого позивачем переказу (платіжне доручення від 24.04.2015 №115 на суму 1 000 000 дол. США) в умовах достатності коштів на його рахунках призвело до втрати ним права на прощення боргу у сумі 4 000 000 дол. США та отримання знижок по лізингових платежах на таку ж суму, що свідчить про заподіяння ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» збитків у вигляді упущеної (втраченої) вигоди на загальну суму 8 000 000 дол. США;

- разом з тим, вимоги позивача про стягнення з банку пені, 3% річних та збитків не можуть бути задоволені з огляду на положення ч.5 ст.6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: у зв'язку з запровадженням у банку тимчасової адміністрації;

- 26.08.2015 позивач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог до банку на суму 8 000 000 дол. США упущеної вигоди, 750 633,21 дол. США пені та 61 695,88 дол. США 3% річних в рахунок погашення тіла кредиту за договором відновлювальної кредитної лінії від 23.12.2005 №598v-01-05 у сумі 8 812 329,09 дол. США, яке місцевий господарський суд визнав правомірним та таким, що з одного боку свідчить про припинення зобов'язань банку зі сплати 8 000 000 дол. США упущеної (втраченої) вигоди, 750 633,21 дол. США пені та 61 695,88 дол. США 3% річних, а з іншого про припинення зобов'язань ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» з повернення банку 8 812 329,09 дол. США основного боргу (тіла кредиту) за вказаним вище кредитним договором;

- в частині визнання припиненим зобов'язання та визнання відсутнім права у відповідача на стягнення з позивача грошових сум, суд підстав для задоволення позовних вимог не знайшов, оскільки позивачем належним чином не доведено та не обґрунтовано порушення відповідачем його прав у цій частині.

Не погодившись з мотивами, з яких суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у апеляційній скарзі. Апеляційна скарга мотивована тим, що розрахунки позивача в частині пені та 3% річних за неналежне виконання банком розрахункових документів позивача не відповідають фактичним обставинам справи, адже при визначенні періодів прострочення виконання платіжних доручень, позивачем не враховані положення п.8.4 ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та положення п.3.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, п.3.1 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металах. За твердженнями апелянта, у випадку, якщо б з відповідача підлягали стягненню пеня та 3% річних за прострочення виконання платіжних доручень, то розмір таких санкцій був би значно менший.

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не погодилось також з фактом заподіяння позивачу збитків внаслідок невиконання платіжних доручень останнього та з розрахунком таких збитків. На думку відповідача, банк здійснював операції з купівлі-продажу валюти у відповідності з вимогами чинного законодавства. А якщо збитки і були заподіяні позивачу, то розмір їх є меншим, ніж заявлено позивачем.

Крім того, відповідач вбачає порушення судом першої інстанції приписів ст.41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки судом, на думку скаржника, безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи.

Апелянт також вважає безпідставним висновок місцевого господарського суду про те, що позивачу завдано збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди на суму 8 000 000 дол. США, оскільки ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» не довело реального отримання такої вигоди, не надало доказів на підтвердження наявності господарських відносин між позивачем та компанією-нерезидентом та не обґрунтувало неможливість сплати лізингодавцю коштів за договором про врегулювання від 23.04.2015 через інші фінансові установи.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що скаржник, серед іншого, не погодився з застосуванням положень ч.1 ст.232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), оскільки одночасне нарахування позивачем штрафних санкцій та збитків суперечить вказаним вище положенням Кодексу.

Відповідач вказує, що господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, провів зарахування зустрічних вимог на суму 1 251 360,37 дол. США, чим порушив норми процесуального права, оскільки ці обставини не були предметом спору та не досліджувались судом. Водночас, висновок про зарахування на вказану вище суму суперечить вимогам ст.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо заборони зарахування під час тимчасової адміністрації банку, а також положенням ст.ст.601, 602 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 прийнято апеляційну скаргу та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 13.01.2016. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.

12.01.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

13.01.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подав клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

У судовому засіданні 13.01.2016 оголошено перерву до 03.02.2016.

03.02.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подав клопотання про долучення документів до справи.

У судовому засіданні 03.02.2016 оголошено перерву до 17.02.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі №910/22500/15 на 15 днів.

15.02.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подав клопотання про витребування доказів, які зареєстровані апеляційним судом за вх. №09-11/3204/16, №09-11/3205/16 та №09-11/3206/16.

17.02.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач долучив копію постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 у справі №910/216/15-г.

Представники відповідача у судовому засіданні підтримали клопотання про призначення судово-економічної експертизи та просили його задовольнити. Також представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених в апеляційні скарзі.

Представники позивача заперечили доводи апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Також представники позивача заперечили проти задоволення клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

Стосовно заявленого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» клопотання про призначення судово-економічної експертизи, колегія суддів зазначає наступне.

Як слідує з підстав заявленого апелянтом клопотання, скаржник посилається на те, що однією з позовних вимог є, зокрема, стягнення збитків в сумі 23 263 614,22 грн у зв'язку з купівлею ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» іноземної валюти в інших банках. Оскільки надані позивачем документи складають великий об'єм, за твердженнями відповідача, наявність або відсутність у такій сумі збитків у вигляді курсових втрат, потребує спеціальних знань.

Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 №4).

Відповідно до п. 5 вказаної постанови пленуму питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Враховуючи, що судом не встановлено суперечливості наданих учасниками судового процесу доказів, частина поставлених на вирішення судової-економічної експертизи питань має правовий характер, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що необхідність у призначенні судової експертизи та зупиненні провадження у справі відсутня.

В задоволенні заявлених відповідачем клопотань про витребування доказів, а саме: у ПАТ «Златобанк» виписки про рух коштів на банківських рахунках ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» з 23.04.2015 по 07.05.5015 (включно), інформації про перерахування позивачем іноземної валюти за кордон через ПАТ «Златобанк» з 23.04.2015 по 07.05.2016 (включно); довідки про відкриті банківські рахунки, про залишок коштів на банківських рахунках, про рух коштів за період з 23.04.2015 по 07.05.2015 (включно), суд апеляційної інстанції відмовляє у зв'язку з тим, що відповідачем не доведено сукупності обставин, з якими приписи ст. 38 ГПК України пов'язують можливість витребування таких доказів.

Разом з тим, ст.38 ГПК України передбачене право, а не обов'язок суду витребувати докази за клопотанням сторін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

02.06.2005 між Спільним закритим акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України», найменування якого змінено на Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (клієнт) та Банком «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (банк) укладено договір №0213/FA-05 на розрахунково-касове обслуговування (далі - договір РКО-1), за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті №26006110893980 і поточний рахунок в іноземній валюті (в доларах США) №26005110893840 та зобов'язується здійснювати їх розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених договором РКО-1.

Додатковою угодою від 02.04.2007 до договору РКО-1 сторони погодили, що банк відкриває клієнту поточний рахунок в іноземній валюті (російських рублях) №26003001089301.

Додатковою угодо від 20.01.2009 до договору РКО-1, сторони погодили, що банк відкриває клієнту поточний спеціальний рахунок для виплати компенсацій постраждалим від аварії на ЧАЕС у національній валюті №2604700108930.

За умовами додаткового договору від 26.01.2011 до договору РКО-1 банк та клієнт, серед іншого, дійшли згоди, що в разі наявності у клієнта зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами в іноземній валюті банк має право здійснювати за кошти клієнта купівлю іншої іноземної валюти, яка надалі використовуватиметься для обміну на потрібну клієнту іноземну валюту на міжнародному валютному ринку. Ця умова поширюється також на купівлю іноземної валюти для погашення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами в цій валюті.

Додатковою угодою від 19.01.2012 до договору РКО-1 сторони погодили, що з 19.01.2012 комісія за операціями з купівлі валюти становитиме 0,15%.

Договір РКО-1 набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє протягом невизначеного строку (п.8.1 договору РКО-1).

19.11.2010 між позивачем (клієнт) та відповідач (банк) укладено договір № 021-10/АНВ на розрахунково-касове обслуговування (договір РКО-2), за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті №26006110893980 і (або) поточний (поточні) рахунок (и) в іноземній валюті: №26005110893840 (в доларах США), №26007110893978 (в євро), № 26007110893826 (в фунтах стерлінгах), № 26003110893756 (в швейцарських франках), №26003001089301 (в російських рублях) та зобов'язується здійснювати їх розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку відповідно до тарифів банку на розрахунково-касове обслуговування рахунків в порядку і на умовах, визначених договором РКО-2.

Додатковою угодою від 14.02.2011 до договору РКО-2 сторони погодили, що банк відкриває клієнту спеціальний поточний рахунок в національній валюті згідно статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» №26046001089302.

Пунктом 1.1 додаткової угоди від 18.09.2014 до договору РКО-2 визначено, що банк відкриває клієнту поточний рахунок в національній валюті № 26003001089301.

Договір РКО-2 набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, і діє протягом невизначеного строку (п.8.1 договору РКО-2).

Укладені між сторонами правочини за своєю правовою природою є договорами банківського рахунка.

Частиною 1 ст.1066 ЦК України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами (ч.1 ст.1067 ЦК України).

За змістом ч.3 ст.1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до пункту 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі - Інструкція), доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.

Пунктом 7.1.2. статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

За змістом ч.8.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів (п.8.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Відповідно до п.2.1 договору РКО-1, договору РКО-2 банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

За умовами договору РКО-1, РКО-2 банк взяв на себе зобов'язання, зокрема, вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунків та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами (п.п.3.3.2 п.3.3 договору РКО-1, договору РКО-2).

Якщо інше не погоджено між клієнтом та банком в договорі банківського рахунка, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі досягнення сторонами згоди про продовження строків виконання банком розрахункових документів клієнта, такі строки у будь-якому разі не можуть перевищувати трьох операційних днів для міжбанківського переказу та двох операційних днів для внутрішньобанківського переказу.

За умовами договорів, банк зобов'язується здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунків позивача у визначений час з 9-00 год. до 15-00 год., крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів (п.3.3.3 договору РКО-1, договору РКО-2).

Умови та порядок роботи за системою «Клієнт-Банк» регламентуються окремим договором, який є невід'ємною частиною договору (п.2.4 договору РКО-1, договору РКО-2).

Додатковою угодою від 23.06.2005 до договору РКО-1 сторони погодились дотримуватись порядку проведення розрахункових операцій в системі електронних платежів «Клієнт-банк», що міститься в додатку 1 до угоди та є його невід'ємною частиною. Банк зобов'язаний обслуговувати клієнта в чітко визначений час: з 9-00 год. до 17-00 год., крім суботи, неділі та святкових днів. Розрахункові документи, прийняті банком від клієнта за системою «Клієнт-Банк» в операційний день з 09-00 год. до 17-00 год., виконуються банком того ж дня. Документи, прийняті банком після 17-00 год. відмічаються як «вечірня пошта» та виконуються наступного дня.

Відтак, банк зобов'язаний виконувати розрахункові документи клієнта не пізніше наступного операційного дня після їх отримання.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом грудня 2014 - липня 2015 позивач за допомогою системи електронних платежів «Клієнт-Банк» надав в операційний час банку 80 платіжних доручень в національній валюті України, 54 платіжні доручення в доларах США, 2 платіжні доручення в російських рублях та 5 платіжних доручень в євро.

Частина 1 ст.27.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає, що банки здійснюють переказ з кореспондентських рахунків інших банків - своїх клієнтів у межах залишку коштів на цих рахунках, крім випадків надання обслуговуючим банком кредиту банку-клієнту.

У п.1.35 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» наведено, що розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Порядок повернення банком своїм клієнтам оформлених ними розрахункових документів та супровідних документів визначається в договорах банківського рахунка клієнтів. Банк, повертаючи розрахунковий документ у день його надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої розрахунковий документ не може бути виконано, або/та главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено) та зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку) (п.2.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті).

Відповідно до ч.2 ст.3.6 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення платника в іноземній валюті або банківських металах, якщо операція, яку проводить платник, не відповідає вимогам валютного законодавства. Уповноважений банк повертає платнику платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах у порядку, передбаченому пунктом 3.7 цієї глави.

Уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах, якщо платник не надав документи і відомості, що потрібні для з'ясування суті діяльності, фінансового стану, або умисно подав неправдиві відомості про себе. Уповноважений банк повертає платнику платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах без виконання і на зворотному боці платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на статтю 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа уповноваженого банку.

Уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення платника в іноземній валюті або банківських металах, якщо операція, яку проводить платник, підлягає фінансовому моніторингу відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Уповноважений банк повертає платникові платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах без виконання і на зворотному боці платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на абзац другий частини першої статті 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму»), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа уповноваженого банку (п.п.3.7, 3.8 вказаного вище Положення).

Проте, банк подані позивачем впродовж грудня 2014 - липня 2015 платіжні доручення не виконав. Доказів повернення позивачу таких доручень із роз'ясненням причин повернення не надав.

Водночас, колегія суддів враховує, що банк заперечень проти неналежного та несвоєчасного виконання ним спірних розрахункових документів позивача не наводить.

Факт неналежного розрахунково-касового обслуговування позивача банком підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2015 у справі №910/1085/15-г, що залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 в якому, встановлено, що протягом грудня 2014 року відповідач, не надаючи жодних пояснень, всупереч положенням чинного законодавства та договору РКО-1, не виконав низку платіжних доручень позивача, що є істотним порушенням умов договору РКО-1.

Судами встановлено, що за період з 19 по 29 грудня 2014 позивач ініціював понад 50 платежів в національній валюті на загальну суму близько 22 мл. грн, серед яких, зокрема, 18 725 562,25 грн мали бути переказані банком ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (контрагенту позивача) на підставі платіжних доручень позивача від 19.12.2014 №№ 8600, 8605, 8606, 8607, 8608, 8609, 8610, 8611, 8612. Також протягом 18-25 грудня 2014 року позивач з використанням системи електронних платежів «Клієнт-Банк» ініціював проведення банком низки платежів в іноземній валюті на користь своїх іноземних контрагентів на загальну суму близько 2,9 млн. доларів США, що, зокрема, підтверджується, поданими до банку через систему «Клієнт-Банк» платіжними дорученнями від 16.12.2014 №4510, від 16.12.2014 №4488, від 17.12.2014 №4527.

Як встановлено судом апеляційної інстанції (постанова Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 у справі № 910/1085/15-г), банк взяті на себе зобов'язання за договором РКО-1 не виконав, перерахування коштів за вищезазначеними розрахунковими документами позивача не здійснив та мотивованої відмови із зазначенням правових підстав невиконання перерахування, як того вимагає пункт 22.7 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», не надав.

За результатами перегляду справи № 910/1085/15-г в касаційному порядку, Вищий господарський суд України постановою від 08.07.2015 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині виключення з договору відновлювальної кредитної лінії від 23.12.2005 №598v-01-05 п.8.3 ст.8 та вказав, що неналежне обслуговування рахунків позивача відповідачем не може бути усунуто позивачем як заінтересованою особою самостійно.

Частиною 3 ст.35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обставини, визнані учасниками судового процесу і відображені в судових рішеннях, є преюдиціальними в розумінні ч.3 ст.35 ГПК України (п.2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18).

Таким чином, обставини, встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 26.02.2015 у справі №910/1085/15-г, яке у вказаній вище частині набрало законної сили, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення банком строків виконання платіжних доручень позивача на переказ коштів в національній та іноземній валютах, що були надані до Банку з використанням системи електронних платежів впродовж грудня 2014 - липня 2015.

За умовами договорів за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договорами сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п.5.1 договору РКО-1, договору РКО-2).

У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними (п.32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Частина 2 ст. 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, якщо відбулося прострочення банком операцій за рахунком, у клієнта з'являється підстава вимагати відповідно до ст. 625 ЦК України сплати процентів, а відповідно до вимог ст.623 ЦК України - відшкодування завданих збитків, якщо інше не встановлено законом.

Слід мати на увазі, що передбачені ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені не виключають застосування ст. 625 ЦК України (аналіз практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві, викладений в листі Верховного Суду України від 01.07.2014).

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені та 3% річних, згідно з яким за порушення строків виконання платіжних доручень позивачем нараховано банку:

- 880 502,77 грн пені та 72 370,09 грн 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в національній валюті;

- 750 633,21 дол. США пені та 61 695,88 дол. США 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в доларах США;

- 29 126,15 євро пені та 2 393,93 євро 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в євро;

- 399 340,64 російських рублів пені та 32 822,52 російських рублів 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в російських рублях, погоджується з ним, вважає його вірним та таким, що відповідає обставинам справи.

Наданий банком контррозрахунок пені та 3% річних (том IV, а.с.189-191) судом апеляційної інстанції не приймається до уваги оскільки: по-перше, відповідач проводив нарахування неустойки та 3% річних по 65 платіжних дорученнях (в гривні), в той час як вже зазначалось вище спірними (невиконаними) розрахунковими документами (в гривні) позивача є 80, а по-друге: відповідач нарахування у валюті (доларах США, євро та російських рублях) взагалі не наводить.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі по першому пункту заявлених в позовній заяві вимог, колегія суддів вважає безпідставними та виходить з наступного.

Апелянт зазначає, що позивачем при здійсненні розрахунку пені та 3% річних не враховано встановленого законодавством строку, протягом якого платіжне доручення може бути виконане банком.

Відповідно до п.3.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 30 календарних днів з дати його виписки.

Виходячи з системного аналізу чинного законодавства України, встановлений в п.3.5 Інструкції строк визначає період часу протягом якого відповідне платіжне доручення може бути прийняте до виконання уповноваженим банком, а не строк його виконання банком.

Відтак, якщо з моменту оформлення платіжного доручення до моменту його подання банку пройшло не більше 30 днів, таке доручення має бути прийняте та виконане банком у строк, встановлений п.8.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Щодо непоширення дії Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» на переказ за межі України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

В преамбулі Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» зазначено, що останній визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Стаття 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає, що суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.

Під учасником/членом платіжної системи слід розуміти юридичну особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги (п.1.43 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Відповідно до п.1.29 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Внутрішньодержавна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України. Міжнародна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу.

Виходячи з наведеного, за висновками колегії суддів, Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлює відповідальність усіх суб'єктів переказу, що є учасниками внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем, незалежно від характеру ініційованого на території України переказу у випадку порушення суб'єктом переказу строків його здійснення.

Доводи скаржника, що нарахування пені та 3% річних в іноземних валютах суперечить положенням ст.533 ЦК України, ст.198 ГК України та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та виходить з такого.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

За змістом ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частина 1, 2 ст. 189 ГК України визначає, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Згідно з ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції, серед яких використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Частина 6 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначає, що порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

На виконання вимог ст.ст.5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також ст.ст.7, 44 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України розробив та постановою від 14.10.2004 №483 затвердив Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

З матеріалів справи вбачається, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення, банк мав банківську ліцензію та генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій від 06.10.2011 №28, якою скаржнику надано право здійснювати, в тому числі, неторговельні операції з валютними цінностями.

Що стосується посилань апелянта на п.8.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №13, то суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними, оскільки дія Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», як зазначено в преамбулі цього нормативно-правого акта не поширюється, в тому числі, на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Стосовно доводів апелянта, що платіжні доручення в іноземній валюті не могли бути виконані банком у зв'язку з відсутністю у цій період часу коштів в іноземних валютах на відповідних рахунках ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.3.5 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів уповноважений банк здійснює переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів з рахунків платника в межах залишків коштів в іноземній валюті або банківських металів на цих рахунках на початок операційного дня або в межах наданого кредиту овердрафт відповідно до умов договору між банком і платником з урахуванням суми коштів, потрібної для сплати уповноваженим банком можливих комісійних винагород (витрат) банкам-кореспондентам у разі переказу іноземної валюти.

Проте, відсутність на рахунках позивача коштів в іноземній валюті не є підставою для відмови у виконанні платіжних доручень в доларах США та євро, оскільки позивач звертався до банку із заявами про купівлю необхідної для переказу суми валюти, а саме: від 26.02.2015 №24146 на суму 23 474,90 дол. США, від 26.02.2015 №24147 на суму 63 064 дол. США, від 26.03.2015 №24150 на суму 8 083,70 дол. США, від 26.03.2015 №24151 на суму 21 407 дол. США, від 26.03.2015 №24152 на суму 12 887,67 дол. США, від 26.03.2015 №24153 на суму 1 500 000 дол. США, від 24.04.2015 №5 на суму 760 000 дол. США, від 24.04.2015 №4 на суму 168 950,01 дол. США, від 24.04.2015 №3 на суму 1 119 961,44 дол. США, від 24.04.2015 №2 на суму 1 000 000 дол. США, від 24.04.2015 №1 на суму 230 000 дол. США, від 24.04.2015 №7 на суму 203 361,16 дол. США, від 24.04.2015 №10 на суму 50 370 дол. США, від 24.04.2015 №8 на суму 182 667,78 дол. США, від 26.05.2015 №128 на суму 8 083,70 дол. США, від 26.05.2015 №129 на суму 21 800 дол. США, від 24.06.2015 №133 на суму 7 822,93 дол. США, від 24.06.2015 №134 на суму 21 999 дол. США, від 27.07.2015 №138 на суму 8 083,70 дол. США, від 27.07.2015 №139 на суму 22 200 дол. США, від 24.04.2015 №6 на суму 113 231,82 євро, від 24.04.2015 №9 на суму 130 678,52 євро.

Відтак, місцевим господарським судом вірно встановлено, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з банку пені та 3% річних відповідають чинному законодавству України.

ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» заявлені вимоги до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення збитків в сумі 25 459 554,99 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень ст. 224 ГК України, які узгоджуються з положеннями ст. 623 ЦК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст.623 ЦК України, ст.224 ГК України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як встановлено судом першої інстанції, впродовж грудня 2014 - січня 2015 року банком за дорученням позивача придбана іноземна валюта (долари США, євро, російські рублі), на придбання якої позивач спрямував 73 154 986,00 грн та додатково сплатив 283 662,74 грн пенсійного збору, 1 262 452,94 грн комісії банку.

Разом із заявами про купівлю валюти, які містили інформацію щодо цілі купівлі, позивач надав банку необхідні для переказу валюти платіжні доручення, що банком не заперечується.

У п.3 розділу III Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281, з наступними змінами та доповненнями, вказано, що клієнт-резидент зобов'язаний використати іноземну валюту, що куплена у встановленому порядку через суб'єкта ринку, не пізніше ніж за десять робочих днів після дня її зарахування на його поточний рахунок на потреби, зазначені в заяві про купівлю іноземної валюти.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу IV Положення заява про купівлю іноземної валюти приймається банком до виконання протягом 30 днів з дня її оформлення. При цьому дозволяється використання купленої іноземної валюти за цільовим призначенням протягом десяти робочих днів після дня її зарахування на поточний рахунок клієнта. Уповноважені банки повинні забезпечити проведення виваженої політики під час здійснення операцій з торгівлі іноземною валютою. З цією метою вони мають здійснювати, зокрема, заходи щодо аналізу операцій клієнтів з купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України стосовно їх відповідності суті діяльності клієнта та його фінансового стану, економічної доцільності та наявності очевидної законної мети, незалежно від суми операції. (лист Національного банку України від 29.01.2015 № 29-213/5388).

У разі порушення вказаних вище строків використання купленої іноземної валюти, суб'єкт ринку згідно з пунктом 6 розділу III Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою зобов'язаний таку валюту продати протягом п'яти робочих днів.

Стаття 5 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» визначає, що у разі порушення резидентами строків, установлених Національним банком України відповідно до статті 3 цього Закону, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Відмовляючись перераховувати придбану іноземну валюту контрагентам позивача, банк після спливу встановленого законодавством строку використання іноземної валюти, куплену за заявами позивача валюту продав, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з рахунків позивача за період грудень 2014 - січень 2015 та додатково стягнув з позивача комісію за продаж валюти у розмірі 69 624,01 грн.

У результаті описаних вище операцій банку платіжні доручення в іноземній валюті виконані не були, позивачу завдано 2 195 940,77 грн реальних збитків (вартість втраченого майна позивача), що включає курсові втрати від продажу попередньо придбаної валюти та сплачені позивачем комісії, пенсійний збір.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що неналежне розрахунково-касове обслуговування позивача заподіяло останньому реальних збитків у вигляді втрати майна (коштів), що полягає у курсових втратах від операцій банку з купівлі-продажу валюти, безпідставно сплаченої банку комісійної винагороди та пенсійного збору. Наведений позивачем розрахунок збитків підтверджується наявними в матеріалах справи виписками про рух коштів за рахунками позивача у банку.

Здійснений відповідачем контррозрахунок курсових втрат позивача від операцій з іноземною валютою спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а тому правомірно не прийнятий до ваги судом першої інстанції.

Крім того, наведений банком контррозрахунок курсових втрат позивача від операцій з іноземною валютою свідчить про визнання відповідачем факту заподіяння збитків позивачу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції у зв'язку з непроведенням банком ініційованих позивачем платежів в іноземній валюті після її безпідставного продажу банком, позивач з метою виконання своїх зобов'язань перед іноземними контрагентами був змушений повторно купувати валюту та ініціювати непроведені банком платежі через інші фінансові установи.

Враховуючи, що при проведенні платежів через інші фінансові установи курс купівлі валюти перевищував той, за яким таку валюту купував банк, колегія суддів погоджується з тим, що позивач поніс додаткові втрати у сумі 23 263 614,22 грн, які був змушений спрямувати для купівлі тієї ж кількості іноземної валюти, що була куплена банком впродовж грудня 2014 - січня 2015.

З огляду на викладене вище, матеріалами справи підтверджується факт заподіяння банком позивачу реальних збитків у загальній сумі 25 459 554,99 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з банку пені, 3% річних та реальних збитків не можуть бути задоволені, оскільки на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 №612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Цим же рішенням у відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;

4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Тобто, з 18.09.2015 вимоги кредиторів до банку не задовольняються, припиняється нарахування неустойки за невиконання чи неналежне виконання банком зобов'язань перед кредиторами та не здійснюється нарахування відсотків за зобов'язаннями банку.

Під кредитором (ч.1 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») розуміється юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.

З огляду на те, що позивач є кредитором банку в частині вимог про стягнення з відповідача пені, 3% річних та реальних збитків, такі вимоги не можуть бути задоволені у зв'язку із запровадженням у банку тимчасової адміністрації.

Звертаючись з позовом до суду, позивач також заявляє, що у зв'язку з безпідставним невиконанням банком платіжного доручення від 24.04.2015 №115 про переказ коштів лізингодавцю, останній міг би реально одержати 8 млн. доларів США у вигляді часткового прощення боргу та знижок по лізингових платежех, а відтак поніс збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди.

Суд першої інстанції погодився із правомірністю доводів позивача про наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями банку (порушення строків виконання доручень на переказ коштів) та завданими такими діями збитками (реальними та у вигляді упущеної (втраченої) вигоди).

Проте, колегія суддів вважає доводи про завдання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» збитків у вигляді упущеної (втраченої) вигоди ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» не доведеними та такими, що спростовуються матеріалами справи з огляду на таке.

23.04.2015 між ПАТ «Авіакомпанія «МАУ» (лізингоодержувач) та компанією GOIANIA COMERCIO E SERVICOS INTERNACIONAIS LDA (лізингодавець) укладено договір про врегулювання, яким сторони погодили порядок погашення позивачем заборгованості по лізингових платежах перед лізингодавцем, розмір якої станом на 23.04.2015 складає 7 993 899,53 дол. США (розд. 2).

Відповідно до п.1 розд.2 договору про врегулювання від 23.04.2015 сторони домовились, що лізингодавець прощає позивачу частину боргу у сумі 4 000 000,00 дол. США та зобов'язується впродовж 2015-2016 років надати позивачу знижку по лізингових платежах за договорами операційного лізингу окремих повітряних суден у сумі 4 000 000,00 дол. США у випадку сплати позивачем решти боргу у сумі 3 993 899,53 дол. США в наступні строки:

- 1 000 000,00 дол. США боргу - не пізніше 07.05.2015;

- 2 993 899,53 дол. США боргу - не пізніше 15.05.2015. При погашенні боргу згідно з пунктом 1 договору про врегулювання значення мають лише сума та строки погашення. Лізингоодержувач має право на власний розсуд визначати яку конкретно заборгованість, за який конкретно період та за яким договором операційного лізингу окремого повітряного судна, укладеним з лізингодавцем, він таку заборгованість погашає.

Пунктом 2 розд. 2 договору про врегулювання від 23.04.2015 передбачено, що у випадку несплати, часткової сплати та/або порушення строків сплати боргу (будь-якої його частини), як це передбачено пунктом 1 договору, частина боргу у сумі 4 000 000,00 дол.США не вважається такою, що прощена лізингодавцем та підлягає сплаті лізингоодержувачем у повному обсязі. При цьому лізингоодержувач позбавляється права на знижку по лізингових платежах впродовж 2015-2016 років за договорами операційного лізингу окремих повітряних суден у сумі 4 000 000,00 дол. США.

Даний договір про врегулювання регулюється відповідно до законодавства України (п.4).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до банку із заявою від 24.04.2015 №2 про купівлю валюти на суму 1 000 000,00 дол. США та надав банку платіжне доручення від 24.04.2015 № 115 про переказ купленої валюти лізингодавцю.

Відповідно до п.2 гл. 1 розд. IV Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою заява про купівлю іноземної валюти або банківських металів приймається уповноваженим банком до виконання протягом 30 днів, починаючи з дня її оформлення, заява про продаж іноземної валюти (вільний продаж) або банківських металів - протягом 30 днів (день оформлення не враховується).

Доказів на підтвердження виконання банком платіжного доручення позивача від 24.04.2015 №115 матеріали справи не містять. Дане доручення не було також повернуте банком позивачу із роз'ясненням причин невиконання, як того вимагає чинне законодавство.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Отже, покладення на особу обов'язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі №3-188гс14.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Проте, судом першої інстанції не встановлено, а матеріалами справи не підтверджено, що ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» вживались всі заходи для їх одержання. При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Як зазначалось вище, І транш за договором про врегулювання від 23.04.2015 мав бути здійснений позивачем не пізніше 07.05.2015. Спірне платіжне доручення №115 та заява №2 про купівлю іноземної валюти датовані 24.04.2015, а тому враховуючи положення чинного законодавства України, банк мав не пізніше наступного операційного дня після отримання такого платіжного доручення повернути його позивачу із письмовим роз'ясненням причин такого повернення.

Однак, банком, як вже зазначалось, спірний розрахунковий документ виконано не було. Позивач не довів, що ним вживались заходи з метою погашення боргу перед лізингодавцем через інші фінансові установи.

Умовами договору про врегулювання від 23.04.2015 передбачено дві обов'язкові умови отримання знижки та часткового прощення боргу: по-перше, сплата боргу в сумі 1 000 000,00 дол. США не пізніше 07.05.2015; по-друге, сплата боргу в сумі 2 993 899,53 дол. США боргу не пізніше 15.05.2015.

Доказів сплати ІІ траншу платежу позивачем не надано.

Крім того, в платіжному дорученні від 24.04.2015 №115 та заяві про купівлю валюти від 24.04.2015 №2 в призначенні переказу коштів вказано «для оплати лізингів ПС 19000494 згідно договору б/н від 05.02.2013 та ПС 19000».

За таких обставин, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження завданих банком клієнту збитків у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції в цій частині не обґрунтованими.

Стосовно зарахування зустрічних однорідних вимог суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що листом від 26.08.2015 №01.3.1-10/165 ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ», керуючись ст.203 ГК України, ст.601 ЦК України повідомило ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про зарахування зустрічних однорідних вимог до банку у сумі 8 000 000 дол. США втраченої вигоди, 750 633,21 дол. США пені, 61 695,88 дол. США 3% річних за порушення строків виконання банком платіжних доручень позивача в рахунок погашення тіла кредиту за договором відновлювальної кредитної лінії від 23.12.2005 №598v-01-05 у сумі 8 812 329,09 дол. США.

В процесі судового розгляду позивач повідомив банк, що листом від 17.09.2015 №1 (надісланий банку 17.09.2015), він здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог про сплату 880 502,77 грн пені та 72 370,09 грн 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в національній валюті України, 29 126,15 євро пені та 2 393,93 євро 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в євро, 399 340,64 російських рублів пені та 32 822,52 російських рублів 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в російських рублях та 25 459 554,99 грн збитків, що за офіційним курсом Національного банку України на 17.09.2015 загалом складає 1 251 360,37 дол. США, в рахунок погашення тіла кредиту за договором відновлювальної кредитної лінії №598v-01-05 від 23.12.2005 у сумі 1 251 360,37 дол. США.

Також в матеріалах справи наявний лист від 17.09.2015 №2 про зарахування зустрічних однорідних вимог до банку про повернення залишків коштів на рахунку в сумі 8 889 866,88 дол. США в рахунок погашення тіла кредиту за кредитним договором. За твердженнями ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» зарахування від 17.09.2015 №2 не було предметом судового розгляду, оскільки розглядалось в межах іншої справи, а саме №910/216/15-г. Позивач зазначав, що лист №2 долучено до матеріалів справи до відома.

Згідно зі ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Із аналізу наведеної норми вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому випадку - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків в межах двосторонніх правовідносин.

Для проведення зарахування необхідна наявність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають з взаємних зобов'язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум однорідних за своєю правовою природою); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.

Суд першої інстанції визнав здійснене позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог правомірним та таким, що, з одного боку, свідчить про припинення зобов'язань банку зі сплати позивачу 8 000 000,00 дол. США упущеної (втраченої) вигоди, 750 633,21 дол. США пені та 61 695,88 дол. США 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» в доларах США, а з іншого - про припинення зобов'язань ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» з повернення банку 8 812 329,09 дол. США основного боргу (тіла кредиту) за договором відновлювальної кредитної лінії від 23.12.2005 № 598v-01-05.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає такі висновки місцевого господарського суду передчасними оскільки:

по-перше, припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилось спірних (неврегульованих) питань.

Водночас, як зазначалось вище ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» зарахувало суму збитків (упущеної вигоди) 8 000 000 дол. США, яка не підтверджена належними та допустимими доказами.

По-друге, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню мають бути однорідними (зараховуватись можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстав виникнення такої вимоги.

Збитки не є основним зобов'язанням за своєю правовою природою, оскільки, виходячи з їх визначення, вони є способом захисту цивільних прав та інтересів особи відповідно до п.8 ч.2 ст.16 ЦК України та заходом відповідальності за порушення зобов'язання згідно ст.623 ЦК України.

Вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, а тому ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України (п.1.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14).

Заяви ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» щодо зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.08.2015 №01.3.1-10/165, від 17.09.2015 №1 містили в собі окрім вимог про зарахування збитків, ще й вимоги про зарахування пені та 3% річних, де останні виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

По-третє, строк виконання за всім зустрічними вимогами має бути таким, що настав.

Стаття 530 ЦК України визначає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З поданих ПрАТ «Авіакомпанією «МАУ» заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог вбачається, що позивач зобов'язаний повернути банку 36 292 000 дол. США кредитних коштів за договором відновлювальної кредитної лінії від 23.12.2005 № 598v-01-05 згідно з графіком зниження ліміту (додаток №1 до вказаного вище договору, в редакції додаткової угоди від 25.11.2014).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 у справі №910/19609/15 задоволено зустрічні позовні вимоги ПрАТ «Авіакомпанії «МАУ» та визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» право достроково вимагати повернення ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» кредитних коштів за договором про відновлювальну кредитну лінію від 23.12.2005 №598v-01-05 на підставах, вказаних в листах ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 24.12.2014 №11-071332/18894 та від 13.01.2015 №11-071332/298.

Крім того, п.8.3 ст. 8 договору про відновлювальну кредитну лінію від 23.12.2005 №598v-01-05 виключено з положень цього правочину рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2015 у справі № 910/1085/15-г, яке залишено без змін в цій частині постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 08.07.2015.

Додатковою угодою від 31.10.2014 продовжено строк погашення кредитних коштів до 16.12.2015, а додатковою угодою від 25.11.2014 сторони продовжили строк користування кредитними коштами за кредитним договором та встановили кінцевою датою їх повернення 16 вересня 2016.

Частина 3 ст.35 ГПК України визначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 у справі №910/19609/15, строк виконання зобов'язання ПрАТ «Авіакомпанією «МАУ» за договором про відновлювальну кредитну лінію від 23.12.2005 №598v-01-05 на момент вчинення зарахувань є таким, що не настав.

За таких обставин, враховуючи, що для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідна наявність одночасно усіх умов, передбачених ст.601 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо проведеного позивачем зарахування 26.08.2015 та 17.09.2015, спростовується матеріалами справи.

Отже, враховуючи викладене вище, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених ним обґрунтувань, з огляду на наявні у справі докази та встановлені судом обставини, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов'язання по сплаті (поверненню) на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 8 812 329,09 дол. США кредитних коштів, у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог та визнання відсутнім у відповідача права на стягнення 8 812 329,09 дол. США кредитних коштів, у зв'язку з припиненням зобов'язання позивача з повернення кредитних коштів зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Доводи апелянта щодо порушенням судом першої інстанції вимог п.4 ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду та таке.

Стаття 602 ЦК України з доповненнями, внесеними згідно з Законом України від 16.07.2015 № 629-VIII, передбачає, що не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема, за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.

Як вже зазначалось, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17.09.2015 №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та запроваджено тимчасову адміністрацію в банку з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно.

Під час тимчасової адміністрації не здійснюється, в тому числі, зарахування зустрічних вимог, у тому числі, зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ч.4 п.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відтак, враховуючи, що тимчасова адміністрація у банку запроваджена з 18.09.015 обмеження, встановлені ст.602 ЦК України та п.4 ч.5 ст.36 України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширюються на зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснені до 18.09.2015.

Не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи (п.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7).

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).

За таких обставин, оскільки висновки суду першої інстанції не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, проте за наслідками розгляду позовних вимог ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» суд прийняв рішення, резолютивна частина якого є правильною, апеляційна інстанція не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 у даній справі.

Стосовно стягнення судового збору за подання апеляційної скарги необхідно зазначити, що оскільки мотивувальна частина рішення змінена щодо висновків про збитки у вигляді упущеної вигоди та припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, то з позивача на підставі ст.49 ГПК України підлягає стягненню 41 533, 80 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.

2. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 у справі №910/22500/15 залишити без змін.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (01030, м. Київ, Шевченківський район, вул. Лисенка, будинок 4, ідентифікаційний код 14348681) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, 60, ідентифікаційний код 09807856) 41 533 (сорок одну тисячу п'ятсот тридцять три) грн 80 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/22500/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Н.Ф. Калатай