ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області (далі - Управління), Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області Департаменту праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Центр соцвиплат) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії Управління та Центру соцвиплат, зобов'язати їх здійснити перерахунок і виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік.

На обґрунтування позовних вимог вказав, що частиною п'ятою статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) йому як учаснику бойових дій передбачено щорічно до 5 травня виплату разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Позивач зазначив, що на порушення наведеної норми Закону йому за 2014 рік було здійснено виплату цієї допомоги у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 16 квітня 2014 року № 102 «Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - постанова № 102).

Суди встановили, що ОСОБА_4 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій від 18 жовтня 2004 року, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни.

Центр соцвиплат у квітні 2014 року перерахував та виплатив ОСОБА_4 разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 795 грн, тобто у розмірі, встановленому постановою № 102.

Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області постановою від 24 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року, позов задовольнив частково: визнав неправомірними дії Центру соцвиплат та зобов'язав його здійснити перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік у розмірі, передбаченому статтею 12 Закону № 3551-XII, тобто у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою 'статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» , та з урахуванням проведених виплат. В іншій частині позовних вимог (до Управління) відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 1 грудня 2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_4 зазначає, що в доданих до заяви ухвалах Вищого адміністративного суду України від 23 квітня, 4 червня, 1 грудня 2015 року по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано положення частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII, постанови № 102 та пункту 6⁷ Прикінцевих положень Закону України від 16 січня 2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон № 719-VII). Просить рішення суду касаційної інстанцій скасувати, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_4 підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що в 2014 році щорічна разова грошова допомога до 5 травня повинна нараховуватися і виплачуватися в розмірах, встановлених постановою № 102 .

Водночас у наданих для порівняння ухвалах Вищого адміністративного суду України від 4 червня і 1 грудня 2015 року цей суд визнав неправомірними дії відповідача по виплаті у квітні 2014 року щорічної грошової допомоги до 5 травня відповідно до постанови № 102,

оскільки пункт 67 Прикінцевих положень Закону № 719-VII набув чинності лише з серпня 2014 року і у період з 1 січня по серпень 2014 року Кабінету Міністрів України не було надано право змінювати розміри вказаних виплат. Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що згідно з Законом № 3551-XII та Прикінцевими положеннями Закону № 719-VII Кабінет Міністрів України мав право регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на час виникнення спірних правовідносин.

Суд виходив із того, що відповідно до статті 12 Закону № 3551-XII щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Проте таку редакцію цієї норми, викладену в Законі України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 було визнано такою, що не відповідає Конституції України і вона втратила чинність з дня ухвалення цього Рішення.

Таким чином, на час виникнення спірних відносин діяла редакція частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Водночас Кабінет Міністрів України у постанові № 102 установив, що у 2014 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 795 грн (пункт 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 12 цього Закону.

Пунктом 6⁷ Прикінцевих положень Закону № 719-VII установлено, що норми і положення, зокрема, статей 12-16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Прикінцеві положення Закону № 719-VII доповнено пунктом 6⁷ згідно із Законом України від 31 липня 2014 року № 1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності з 3 серпня 2014 року.

Отже , на час виплати ОСОБА_4 у квітні 2014 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і постанова № 102.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

Керуючись принципом законності та виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році слід застосовувати не постанову № 102, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.

За таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що правовідносини щодо виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році були врегульовані Законом № 3551-XII, частина п'ята статті 12 якого передбачає виплату цієї допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Застосування до зазначених правовідносин положень Закону № 719-VII у редакції, яка на момент здійснення виплат прийнята не була, та постанови № 102, яка суперечить Закону 3551-XII, є помилковим.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, яка розглядається, про правомірність дій Центру соцвиплат щодо виплати позивачу грошової допомоги за 2014 рік у розмірі 795 грн не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до вимог статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Оскільки у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права щодо спірних правовідносин, постанова Вищого адміністративного суду України від 1 грудня 2015 року підлягає скасуванню, а постанова Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 24 грудня 2014 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 1 грудня 2015 року скасувати, постанову Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 24 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року - залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда

Судді:

О.Ф. Волков М.І. Гриців В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький