ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 р.

Справа № 876/311/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого -судді Кузьмича С. М.,

суддів Гулида Р. М., Улицького В. З.

за участю секретаря Гнатик А. З.

представника відповідача Кавалець Л. П.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року по справі № 813/6254/15 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області про стягнення одноразової допомоги при переїзді на роботу в іншу місцевість,

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, яким стягнути з відповідача одноразову допомогу при переїзді на роботу в іншу місцевість в розмірі 12180 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно було відмовлено позивачу у виплаті одноразової допомоги з посиланням на необхідність домовленості і погодження сторін для виплати допомоги, а також на відсутність відповідного фінансування.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Стягнено з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області на користь ОСОБА_2 одноразову допомогу при переїзді на роботу в іншу місцевість у розмірі 12180 грн.

Зазначену постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач. У поданій апеляційній скарзі просить вказану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що в наказі Галицького районного суду м. Львова від 25 лютого 2015 року №13/К не зазначено про виплату позивачу спірної компенсації, а відтак відсутній розпорядчий документ на основі якого такі виплати могли б здійснюватись. Також апелянт зазначає, що позивач не є працівником відповідача, а відтак відсутні підстави здійснення таких виплат саме відповідачем.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, просив апеляційну скаргу задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Позивач явку свого представника не забезпечив, хоч і був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, що не перешкоджає слухати справу в його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що з 21 березня 2011 року позивач працювала на посаді судді Торезького міського суду Донецької області.

Указом Президента України від 14 лютого 2015 року №81/2015 позивача було переведено на посаду судді Галицького районного суду м. Львова.

Відповідно до довідки від 10 березня 2015 року №1306000591 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, ОСОБА_2 була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1.

Наказом голови Галицького районного суду м. Львова від 25 лютого 2015 року №13/К "Про приступлення до виконання обов'язків судді ОСОБА_2" позивач була переведена у межах п'ятирічного строку на роботу на посаду судді Галицького районного суду м. Львова та приступила до виконання своїх посадових обов'язків з 25 лютого 2015 року із зарахуванням її до облікового складу цього суду.

Місячний посадовий оклад позивача на цей період становив 12180 грн (10 мінімальних заробітних плат).

12 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області про виплату їй одноразової грошової допомоги в розмірі місячного посадового окладу за новим місцем роботи.

Однак, листом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області від 2 вересня 2015 року позивача було повідомлено, що у зв'язку з відсутністю попереднього погодження на відшкодування одноразової допомоги при переведені та бюджетних асигнувань за КЕКВ 2700 "Соціальне забезпечення" виплатити їй одноразову допомогу при переїзді немає можливості.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про оплату праці", норми оплати праці і гарантії для працівників, а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 120 Кодексу законів про працю України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім'ї; витрати по перевезенню майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.

Працівникам, які переїжджають у зв'язку з прийомом їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій цієї статті, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.

Розміри компенсації, порядок їх виплати та надання гарантій особам, зазначеним у частинах другій і третій цієї статті, а також гарантії і компенсації особам при переїзді їх в іншу місцевість у зв'язку з направленням на роботу в порядку розподілу після закінчення учбового закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору, встановлюються законодавством.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 року №255 "Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість" (надалі по тексту - Постанова №255) працівникам у зв'язку з переведенням їх на іншу роботу, якщо це пов'язано з переїздом в іншу місцевість (в інший населений пункт), зокрема виплачуються одноразова допомога самому працівникові - в розмірі його місячного посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи і кожному члену сім'ї, який переїжджає, - в розмірі 25 відсотків одноразової допомоги самого працівника.

Працівникам, які переїжджають у зв'язку з прийняттям їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються суми компенсації і надаються гарантії, передбачені підпунктами "а", "б", "в" і "д" цього пункту. Одноразова допомога цим працівникам може виплачуватися за погодженням сторін.

Відповідно до пункту 4 Постанови №255, усі витрати на виплату сум компенсації несе те підприємство, установа або організація, до яких переводиться, направляється, або якими приймається працівник.

Частиною 1 статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні із заявою до відповідача щодо здійснення виплати позивач посилалась на частину 2 статті 120 КЗпП України, яка регулює саме виплати при переведенні на іншу роботу в іншу місцевість, у той час, як відповідач у своєму листі у відповідь на вказану заяву невірно посилається на частину 3 статті 120 КЗпП України, яка лише регулює виплати при переїзді, у зв'язку з прийомом працівників (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість.

Обставини переведення позивача на роботу у іншу місцевість, не стосуються переїзду, у зв'язку з прийняттям її (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, оскільки ОСОБА_2 переведена на роботу на посаду судді, згідно Указу Президента України "Про переведення суддів", і постановлене в Указі Президентом України її переведення на роботу на посаду судді не передбачає будь-якої попередньої домовленості.

Проаналізувавши матеріали справи та наведені вище законодавчі положення, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити, що посилання апелянта на відсутність в наказі Галицького районного суду м. Львова від 25 лютого 2015 року №13/К пункту про виплату позивачу спірної компенсації, як на підставу не проведення такої виплати є беззмістовним та суперечить чинним законодавчим нормам.

Так, Законом України «Про оплату праці» та КЗпП України передбачено мінімальні державні гарантії, які не підлягають звуженню, зменшенню чи скороченню незалежно від наявності фінансування відповідача.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року по справі № 813/6254/15 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий Кузьмич С. М.

Судді Гулид Р. М.

Улицький В. З.

Повний текст ухвали складено 19 лютого 2016 року