Справа № 372/6055/14-ц

2-16/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2016 року м.Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Зінченка О. М. ,

при секретарях Русанова Ю.А., Михайлова Я.Г.,Абашідзе Т.П.,

прокурора Кузьмич С.О.,

представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_6 обласної державної адміністрації до Української міської ради Обухівського району, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, треті особи ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25,ОСОБА_26 про визнання недійсним рішень, державних актів та витребування земель,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_6 обласної державної адміністрації звернувся з позовом, в якому просив визнати недійсним рішення Української міської ради Обухівського району Київської області (надалі ОСОБА_27) 30 сесії 5 скликання від 29.05.2007 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян (відповідачів) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в селі Плюти по вул. Луговій на території Української міської ради та передачі земельних ділянок громадянам в приватну власність, визнати недійсними державні акти, скасувати їх державну реєстрацію, витребувати земельні ділянки, визнати на них право власності за державою. Позов мотивований тим, що землі, надані за ОСОБА_27 були розташовані на території острову, відповідно відносились до земель водного фонду та не могли передаватись у приватну власність, а також тим, що ОСОБА_27 розпорядилась землями за межами населеного пункту м.Українка, отже вийшла за межі своїх повноважень.

У судовому засіданні прокурор уточнив позовні вимоги та урахуванням уточнень підтримав в повному обсязі, посилаючись на те, що дані земельні ділянки є землями водного фонду. Таким чином, було порушено інтереси держави в частині дотримання законності в сфері земельних відносин, про порушення інтересів держави прокурору стало відомо під час перевірки в 2014 році.

Представник позивача ОСОБА_6 обласної державної адміністрації в судове засідання не зявився, направили до суду клопотання про розгляд справи без їх участі, при винесенні рішення покладаються на розсуд суду.

Представник Української міської радив судове засідання не з'явився надавши суду клопотання про розгляд справи в відсутності їх представника, подавши до суду письмові заперечення, зазначаючи, що при винесенні оскаржуваного рішення був наданий проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, який був погоджений усіма відповідними органами та пройшов державну експертизу, отже ОСОБА_27 не мала права не погоджувати даний проект. Крім того, позивач не надав доказів, які саме норми чинного законодавства були порушені відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення. Також, представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної давності.

Представники відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечили проти позову подавши до суду свої письмові пояснення, заперечення та заяви про застосування строків позовної давності.

Заслухавши пояснення прокурора, представників, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини справи і відповідні їм правовідносини та дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Оскаржуваним ОСОБА_27 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в селі Плюти по вул. Луговій на території цих земельних ділянок громадянам в приватну власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в с. Плюти вул. Лугова 19-ти фізичним особам.

На підставі цього Рішення фізичні особи отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, надані їм у власність, частина земельних ділянок була продана в подальшому іншим особам, крім того, зазначені земельні ділянки були забудовані обєктами нерухомості.

Згідно з цим рішенням передано в приватну власність ОСОБА_23 земельну ділянку площею 0,1292 га, ОСОБА_16 - земельну ділянку площею 0,1641 га, ОСОБА_17 земельну ділянку площею 0,1424 га, ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,1172 га, ОСОБА_28 земельну ділянку площею 0, 1352 га, ОСОБА_24 - земельну ділянку площею 0, 1332 га, ОСОБА_19 - земельну ділянку площею 0, 1196 га, ОСОБА_29 - земельну ділянку площею 0,1191 га, ОСОБА_11 - земельну ділянку площею 0, 1201 га, ОСОБА_12 - земельну ділянку площею 0, 1190 га, ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0, 1950 га, ОСОБА_21 - земельну ділянку площею 0, 1193 га, ОСОБА_25 - земельну ділянку площею 0, 1384 га, ОСОБА_30 - земельну ділянку площею 0, 1653, ОСОБА_31 - земельну ділянку площею 0, 1766 га, ОСОБА_32 - земельну ділянку площею 0, 1213 га, ОСОБА_26 - земельну ділянку площею 0,1679 га, ОСОБА_22 - земельну ділянку площею 0, 12 га.

В подальшому, ОСОБА_16 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596882, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1641 га, зареєстрований за № 010733100413 від 19.09.2007, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0012; ОСОБА_17 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ

№ 596883, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1424 га, зареєстрований за № 010733100190 від 22.06.2007, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0013 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 020963, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1212 га, зареєстрований за № 011098600577 від 27.07.2010, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151001:02:046:0087. ОСОБА_8 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596884, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1172 га, зареєстрований за № 010733100202 від 22.06.2007, земельній ділянці присвоєне кадастровий номер 3223151000:04:072:0025; ОСОБА_28 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596887, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1352 га, зареєстрований за № 010733100192 від 22.06.2007, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0015; ОСОБА_19 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596889, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею

0,1196 га, зареєстрований за № 010733100198 від 19.09.2007, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0021; ОСОБА_29 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596892, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1191 га, зареєстрований за №010733100200 від 22.06.2007, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0023; ОСОБА_11 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596885, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1201 га, зареєстрований за № 010733100196 від 22.06.2007, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04.072:0019; ОСОБА_12 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596891, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1190 га, зареєстрований за № 010733100201 від 22.06.2007, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0024; ОСОБА_13 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596893, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1950 га, зареєстрований за № 010733100186 від 22.06.2007, земельній ділянці присвоєні кадастровий номер 3223151000:04:072:0008; ОСОБА_21 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596890, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1193 га, зареєстрований за № 010733100199 від 22.06.2007, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0022; ОСОБА_22 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596886, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1200га,зареєстрований за № 010733100197 від 22.06.2007, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0020.

У 2009 році ОСОБА_16 розділено свою землю на дві ділянки площами 0,0148 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0057 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968295) та 0,1494 га кадастровий номер 3223151001:02:046:0048 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968286). Надалі власником, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.07.2010, зареєстрованого в реєстрі за

№ 1449, відчужено земельну ділянку площею 0,0148 га (кадастровий номер 3223151001:02:046:0057) ОСОБА_7. У 2010 році ОСОБА_17, на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок від 27.07.2010, зареєстрованого в реєстрі за № 1436, відчужено земельну ділянку площею 0,1212 га (кадастровий номер 3223151001:02:046:0087) ОСОБА_7. ОСОБА_7, на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 27.07.2010, зареєстрованих в реєстрі за №№ 1436, 1449, отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 427348 кадастровий номер 3223151001:02:046:0090. ОСОБА_18, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.07.2008, зареєстрованого в реєстрі за № 3931, та ОСОБА_22, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.07.2008, зареєстрованого в реєстрі за № 3936, відчужили земельні ділянки на користь ОСОБА_9. На підставі вказаних договорів ОСОБА_9 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 907161 (кадастровий номер 3223151001:02:046:0039). ОСОБА_19, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.06.2008 № 3748, відчужила ОСОБА_33 земельну ділянку, який в свою чергу отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460940 (кадастровий номер 3223151000:04:072:0021). В подальшому ОСОБА_33 подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_10, на підставі договору дарування земельної ділянки від 11.11.2008. одарованій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151001:02:046:0038. Також, ОСОБА_21, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.02.2008, зареєстрованого в реєстрі за № 791, відчужено земельну ділянку ОСОБА_15, який в подальшому отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 879681. ОСОБА_13 у 2009 році, розділив свою землю на дві ділянки площами 0,0587 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0047 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968285) та 0,1364 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0049 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД

№ 968287). Надалі власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223151001:02:046:0047, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.01.2014, є ОСОБА_14 (підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна Ї№ 22666655). Крім того, ОСОБА_29 відчужила свою земельну ділянку, про що свідчить з даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна № 22740787. У вказаній довідці вказано, що власником земельної ділянки за кадастровим номером 3223151000:04:072:0023 є ОСОБА_14.

ОСОБА_11 продав належну йому земельну ділянку, попередньо поділивши її, ОСОБА_34 та ОСОБА_35, ОСОБА_8 продала належну їй земельну ділянку ОСОБА_34. В подальшому ОСОБА_34 подарував земельну ділянку ОСОБА_36, ОСОБА_35 подарував земельну ділянку ОСОБА_37.

Згідно з документами, наявними в матеріалах справи, на земельній ділянці, належній ОСОБА_36 розташований житловий будинок №26 по вул. Луговій в с. Плюти, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04.10.2012 року. На земельній ділянці, належній ОСОБА_37, розташований житловий будинок №24 по вул. Луговій в с. Плюти, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04.10.2012 року.

ОСОБА_24 продала належну їй земельну ділянку ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.05.2012 року, а в подальшому ОСОБА_8 продала свою земельну ділянку ОСОБА_38 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.10.2012 року за реєстровим №2766. У свою чергу ОСОБА_38 у встановленому порядку побудував на земельній ділянці житловий будинок №20 в с. Плюти, вул. Лугова, ввів його в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність обєкта до експлуатації, зареєстрованої департаментом ДАБІ у Київській області 23.03.2015р. №КС1421500820954 та отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Також, на земельній ділянці, належній ОСОБА_16 був побудований індивідуальний житловий будинок та наземний гараж за адресою с. Плюти, вул. Лугова,

буд. 30, який належить ОСОБА_16 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Аналогічні домоволодіння побудовані на земельних ділянках ОСОБА_7, ОСОБА_9, які належать останнім на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією, і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Згідно з п.п. «а», «б» ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Пунктом 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, ОСОБА_6 чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, ОСОБА_6 чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Із матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам України, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території ОСОБА_27, в селі Плюти по вул. Луговій погоджений із Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства (висновок

№ 06-238 від 24.05.2007р.), Обухівським районним відділом земельних ресурсів (висновок №1386 від 16.05.2007р.), відділом містобудування і архітектури Обухівської райдержадміністрації (висновок №495 від 17.05.2007р.), Обухівською районною санітарно-епідеміологічною станцією (висновок №820 від 15.05.2007р.), головним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області (висновок№06-13/4076/1 від 24.05.2007р.), управлінням культури і туризму ОСОБА_6 обласної державної адміністрації (висновок №11/1801/01 від 24.05.2007р.).

У вищевказаних висновках визначена можливість надання земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Згідно з ч.ч. 3, 8 ст. 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

У висновку державної експертизи землевпорядної документації №16-179е від

25.05.2007 р. встановлено відповідність вимогам чинного законодавства України, нормам і правилам поданого на державну експертизу проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Української міської ради, по вул. Луговій.

Статтями 37, 38 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» визначено, що замовники або розробники об'єктів державної експертизи, заінтересовані у спростуванні висновків державної експертизи або їх окремих положень, подають обґрунтоване клопотання (заяву) про це до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Рішення, прийняті відповідними органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування на підставі висновків державної експертизи, що скасовані або визнані недійсними, можуть бути в установленому законом порядку оскаржені до суду.

Крім того, відповідно до висновку Обухівського міжрайонного управління водного господарства від 24.05.2007 року вбачається, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, а межують з такими землями.

У той же час обґрунтовуючи свої вимоги належністю спірних земель до водного фонду прокурор в своїй позовній заяві посилається на акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 04-19/39 від 11.06.2014 року, складеного Державної інспекцією сільського господарства в Київській області і на лист ОСОБА_6 державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» №01-01/930 від 11.11.2014 року з матеріалами викопіювання топографічної карти та супутникових знімків місцевості з відображенням на них оспорюваних земель, (станом на 2005, 2006, 2010, 2012, 2013 роки). Згідно з актом перевірки земельна ділянка площею 0,4602 га, яка знаходиться поряд з спірними земельними ділянками, розташована на острові. В цьому акті перевірки зазначено, що з Північної та Східної частини цей острів омивається водами річки Козинка, з Північно-Західної та Південної сторони водами каналу, який зєднується з вищезазначеною річкою, а тому, земельна ділянка є островом.

Крім того, у позові прокурор зазначає, що згідно з Класифікатором обєктів адміністративно-територіального устрою України ДК014-96, затвердженого наказом Держкомстату від 9 грудня 1997 року № 78 перший структурний елемент кадастрового номера відповідає коду обєкта. Відповідно до цього Класифікатора код с. Плюти та м. Українка НОМЕР_1 та НОМЕР_2. В той же час спірні земельні ділянки мають номери НОМЕР_3 та НОМЕР_4, що не відповідає розміщенню на території с. Плюти та м. Українка.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що окрім розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, УкрНДІПроцивілсільбуд було розроблено Детальний план забудови, який був погоджений, зокрема, Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів (19.12.06 №АД/8-1536).

Згідно пояснювальної записки, п. 1.1. детального плану забудови «містобудівна оцінка території, що передбачається для розташування житлової забудови» передбачає, що територія земельної ділянки, що включає в себе спірні земельні ділянки, розташована на землях ОСОБА_27 в північній частині села на півострові. Підїзд до ділянки здійснюється існуючими вулицями с. Плюти, які мають тверде покриття проїзної частини.»

Стверджуючи, що станом на момент винесення Рішення ОСОБА_27, спірні земельні ділянки перебували на острові, прокурор не звернув увагу, що згідно з наданою суду землевпорядною документацією (висновок державної експертизи землевпорядної документації та висновок Обухівського міжрайонного управління водного господарства від 24.05.2007 року) зазначені ділянки не відносились до земель водного фонду, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження часу побудови каналу, яким омивається ділянка відповідача та доказів існування зазначеного каналу в 2007 році.

На обґрунтування позову надано супутникові знімки, жоден з яких не зроблений в період надання земельних ділянок (на час прийняття Рішення, тобто в 2007 році). В той же час з наданих суду навігаційних карт Канівського водосховища, виконаних Державною установою "Держгідрографія" станом на 2007 рік не вбачається наявність каналу, що омиває спірні ділянки та з'єднується з річкою Козинка.

Враховуючи наведене, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства

№ 04-19/39 від 11.06.2014 року, складений Державною інспекцією сільського господарства в Київській області і лист ОСОБА_6 державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» №01-01/930 від 11.11.2014 року та додані до нього картографічні матеріали не спростовують висновків державної експертизи землевпорядної документації та висновок Обухівського міжрайонного управління водного господарства від 24.05.2007 року, які не вказують на належність спірних земель до земель водного фонду станом на 2007 рік, тобто станом на момент прийняття оскаржуваного рішення ради.

Крім того, в акті Державної інспекції сільського господарства в Київській області та листі ОСОБА_6 державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» зазначено, що станом на 2014 рік ці землі є островом, оскільки омиваються річкою Козинка та каналом, що з'єднується з річкою.

Разом з тим відповідно до приписів ст. 1 ВК України водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

За змістом зазначені статті закону канал до річки Козинка може бути як природнім так і штучним.

Згідно з визначенням, наданим у Конвенції ООН по морському праву, що ратифікована Україною 03.06.99 року, острів являє собою природно сформований простір суходолу, оточений водою, який знаходиться вище рівня води при приливі. При цьому, при визначенні острову має значення те, що суходіл оточений водою з усіх сторін, що з Акту перевірки, наданого позивачем не вбачається.

Відповідно до Закону України «Про географічні назви» острови відносяться до орографічних географічних обєктів - цілісних і відносно стабільних утворень Землі природного або антропогенного походження, що існують або існували в минулому і характеризуються певним місцеположенням.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» визначення сталих географічних об'єктів на території України відноситься до компетенції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у галузі топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Крім того, відповідно до ст. 11 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» визначення сталих географічних об'єктів на території України належить до загальнодержавних топографо-геодезичних і картографічних робіт.

Указом Президента України №455/2011 від 08.04.2011 року затверджено «Положення про Державне агентство земельних ресурсів України», згідно якого Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Відповідно до п. 4., пп. 38 зазначеного Положення саме Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань визначає сталі географічні об'єкти на території України.

Як вже було зазначено, саме в межах картографічної діяльності Державною установою «Держгідрографія» на підставі розроблених навігаційних карт станом на 2007 рік не вбачалось сталого географічного обєкту «острів» на території, на які були надані спірні земельні ділянки.

В той же час, позивач не надає відповідних даних від органу, який уповноважений визначати види географічних обєктів, а посилається лише на Акт перевірки Державною інспекцією сільського господарства та лист ДП «Київгеоінформатика», при цьому до повноважень жодного з названих субєктів, висновками яких позивач обґрунтовує свою позицію, не відносяться повноваження щодо визначення географічних обєктів.

Згідно з п. 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст.ст. 173, 176 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних утворень, визначені у ст. 174 ЗК України.

При цьому в силу п.п. (б), (г) ч. 1 ст. 20 Закону України «Про землеустрій» землеустрій проводиться в обовязковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення та зміни меж обєктів землеустрою, встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).

Відповідно до рішення ОСОБА_6 облвиконкому від 28.10.1968 року с.Плюти Трипільської сільради Обухівського району передано в підпорядкування Українській селищній раді того ж району. Відповідне повідомлення було опубліковане у 1968 році № 47 Відомостей Верховної ради УРСР. Вказана зміна адміністративно-територіальної підпорядкованості свідчить про поширення повноважень в подальшому - Української міської ради на територію с.Плюти.

Разом з тим, відповідач, заперечуючи проти доводів позивача щодо перевищення ОСОБА_27 своїх повноважень, не довів, що оспорювані земельні ділянки знаходяться в межах с. Плюти та м. Українка.

Однак, під час судового розгляду справи представники відповідачів подали заяви про застосування строків позовної давності.

Суд дійшов висновку про необхідність застосування строку позовної давності з таких підстав.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 р. у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації, п.570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 р. у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, п.51).

Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно повязані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак - ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

Як зазначив пленум Вищого господарського суду України у п. 4.1. постанови від 29 травня 2013 року N 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

У постанові від 29 жовтня 2014 року (справа №21-152цс14) Судові палати у господарських і цивільних справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і обєктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх субєктивних прав, відтак обовязок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Оскільки позивач (орган місцевого самоврядування), як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обовязки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна; використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Так, згідно зі ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваного рішення), здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок та ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання відноситься до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, а саме Держкомзему України.

Типовим положенням про обласне головне управління земельних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 200 (у редакції чинній на час прийняття спірного рішення) передбачено, що обласне управління земельних ресурсів бере участь у виборі земельних ділянок під розміщення об'єктів і споруд та вносить держадміністрації або органу місцевого самоврядування пропозиції щодо погодження місця їх розташування, викупу та вилучення земель, передачі земельних ділянок у власність та надання у користування, в тому числі на умовах оренди (підпункт 16 пункту 3). Діяльність обласного головне управління земельних ресурсів управління координується головою обласної держадміністрації в межах його повноважень у сфері регулювання земельних відносин, визначених законодавством (пункт 3).

Як встановлено судом, територіальні органи державної влади, у тому числі структурні підрозділи ОСОБА_6 обласної державної адміністрації, здійснили передбачені чинним законодавством України експертизу та погодження проекту землеустрою для наступного його затвердження на пленарному засіданні ОСОБА_27. Таким чином, держава як позивач та ОСОБА_6 обласна державна адміністрація могли та повинні були знати про це Рішення на момент його прийняття.

Крім того, наказом Генеральної прокуратури України від 19.09.2005, № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів") передбачено, що основним завданням наглядової діяльності органів прокуратури слід вважати захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. При цьому у пункті 14 цього наказу передбачено, що наглядова діяльність прокуратур щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів повинна базуватися, у тому числі, на засадах своєчасності реагування на порушення закону.

В той же час, прокурор посилається на те, що до його вимог про скасування рішення Української міської ради застосовується спеціальна позовна давність, яка була передбачена п. 4 ст. 258 Цивільного кодексу України та виключена в подальшому згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року N 4176-VI.

Зокрема, прокуратура посилається, що згідно р. II. Прикінцеві та перехідні положення п.5. зазначеного закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Натомість, Судовими палатами у цивільних та господарських справа Верховного Суду України на сьогоднішній день вже сформовано позицію (справа №6-68цс15, постанова від 16 вересня 2015 року), відносно того, що «…положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобовязана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як субєктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які предявляються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як субєктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.»

Оскільки держава в особі її органів мала обєктивну можливість дізнатися про порушення свого права раніше дня проведення перевірки, про яку зазначається у позові, то строк позовної давності слід обраховувати з дня прийняття спірного рішення ради тобто з 29.05.2007 року.

Ураховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами представників відповідачів щодо застосування строків позовної давності до вимог, що містяться в позовній заяві. Клопотання про поновлення строку прокурором не заявлено, доказів поважності причин його пропуску не надано.

Відповідно до статей 213, 214 ЦПК України суд, з метою ухвалення законного і обґрунтованого рішення, повинен вирішити питання про наявність всіх фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити тощо.

Так, статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадку, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» в редакції, що діяла на час прийняття спірного Рішення, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок та ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання відноситься до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, а саме Держкомзему України.

Проект землеустрою та експертиза проекту здійснювалась органами державної влади, в тому числі структурними підрозділами Держкомзему України, які діяли від імені держави. В подальшому, право власності громадян на земельні ділянки реєструвалось в порядку, передбаченому Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року N 43 «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберіганнядержавних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі». Отже, за таких обставин, відсутні підстави вважати, що земельні ділянки, які просить витребувати прокуратура вибули поза волею власника.

Крім того, при подальшому продажу земельних ділянок волевиявлення фізичних осіб-продавців земельних ділянок на їх продаж сформульовано в договорах купівлі-продажу, посвідчених нотаріально у встановленому законом порядку. При переході права власності було перевірено наявність всіх правовстановлюючих документів, реєстрацію прав власності на земельні ділянки, реєстрацію самих земельних ділянок.

Отже, набувачі земельних ділянок не знали та не могли знати про те, що земельна ділянка відчужена особою, що не мала права на розпорядження. Більша частина земельних ділянок на сьогодні придбані за оплатними договорами, які відповідають вимогам законодавства та не визнані недійсними.

Придбаваючи земельні ділянки їх власники не знали та не могли знати про те, що земельні ділянки відчужуються особами, що не мають право на розпорядження ними, оскільки право власності фізичних осіб - продавців земельних ділянок було у встановленому порядку зареєстроване, а рішення Української міської ради, на підставі яких земельні ділянки набувались продавцями - було чинним.

За таких умов, у відповідності до ст. 330, 388 Цивільного кодексу України, земельні ділянки не можуть бути витребувані у відповідачів, оскільки зазначені особи є добросовісними набувачами, а земельні ділянки, придбані ними за оплатними договорами, вибули з володіння власників не поза їх волею.

Суд також зауважує, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу й протоколів N 2, 4, 7 і 11 до Конвенції" N 475/ 97-ВР від 17 липня 1997 року ратифікована Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року (Конвенція), Перший протокол і протоколи N 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В рішеннях Європейського суду з прав людини по справам «Федоренко проти України» від 30.06.2006р. та «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003р. встановлено, що особа, яка вступає у цивільно-правову угоду з державним органом, має всі підстави розраховувати на те, що орган державної влади діє у межах своєї компетенції. У зазначених справах Європейський суд з прав людини приходив до висновку про порушення державами-учасницями Конвенції зазначеної норми у тих випадках, коли держава оспорювала права заявників на володіння майном, право на яке було отримане заявниками на підставі рішень, прийнятих органами державної влади, з тих підстав, що державний орган діяв з перевищенням своєї компетенції (доктрина ultra vires). У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки у обох наведених справах органи державної влади, які приймали рішення та укладали угоди, вважали себе компетентними на їх прийняття та укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко виражених заборон на прийняття державним органом рішень та укладення угод з особами приватного права, і крім того, прийняття органом рішень і укладання з особами приватного права угод було звичайною практикою, а відтак особи приватного права мали всі підстави розраховувати на те, що орган державної вдали діє в межах компетенції.

В рішенні по справі "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року Суд наголошував, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію ( 995_004). Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар" (див. рішення щодо Брумареску (Brumaresku).

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року, встановлено що заходи, застосовані державною щодо позбавлення права власності для того, щоб відповідати Конвенції, повинні бути законними і спрямованими на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника. Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Також слід відмітити, що вимоги прокурора щодо витребування земельних ділянок, не можуть бути задоволені, оскільки, прокурором заявлено позов в порядку віндикації, і в межах такого позову підлягає витребуванню лише індивідуально визначена річ, яка фізично існує на момент витребування, а саме земельні ділянки, які були надані за оспорюваним ОСОБА_27, що мають властиві лише їм характеристики, а саме площу земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки.

Відповідно до ст. 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

В той же час, земельних ділянок, про які йде мова в позові з визначеними характеристиками на сьогоднішній день не існує, оскільки вони відповідно обєднані та розєднані в установленому порядку, існуючі земельні ділянки, що належать відповідачам мають інші кадастрові номери та площі, що не дозволяє їх ототожнити із земельними ділянками, що надавались фізичним особами за спірним ОСОБА_27. Крім того, як вже зазначалось, на частині земельних ділянок розташовані обєкти нерухомості, введені в експлуатацію у встановленому порядку та із зареєстрованим правом власності на них.

Таким чином відбулася зміна характеристик земельних ділянок, що потягла за собою припинення існування обєктів права власності та реєстрацію нових обєктів права власності формування відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України нових земельних ділянок та їх державна реєстрація в Державному земельному кадастрі.

Керуючись, ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60,61, 154, 209, 212-214 ЦПК України, ст.ст. 267,328,388 ЦК України, ст.ст.116,152,153,155 ЗК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_6 обласної державної адміністрації до Української міської ради Обухівського району, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, треті особи ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25,ОСОБА_26 про визнання недійсним рішень, державних актів та витребування земель, відмовити повністю.

Заходи забезпечення позову , у вигляді накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151001:02:046:0048, 3223151001:02:046:0090, 3223151000:04:072:0025, 3223151001:02:046:0039, 3223151001:02:046:0038, 3223151000:04:072:0023, 3223151000:04:072:0019, 3223151000:04:072:0024, 3223151001:02:046:0047, 3223151001:02:046:0049, 3223151001:02:046:0033, 3223151000:04:072:0007, 3223151000:04:072:0035, 3223151000:04:072:0034, 3223151000:04:072:0016, що розташовані на території Української міської ради Обухівського району Київської області і встановлені згідно ухвали Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2015 року - скасувати.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги,особами які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засідання під час проголошення рішення з дня отримання копії цього рішення.

СуддяОСОБА_39