ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.02.16р.

Справа № 904/5500/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АЛЬБІОН", м. Дніпропетровськ

до відповідача 1: Приватного орендного сільськогосподарського підприємства "ОДІСЕЙ", с. Бикова Гребля

відповідача 2: товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспейс", м. Дніпропетровськ

про стягнення 468 031,30 грн.

та за зустрічним позовом приватного орендного сільськогосподарського підприємства "ОДІСЕЙ", с. Бикова Гребля

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АЛЬБІОН",

м. Дніпропетровськ

про стягнення 1 261 183, 40 грн. коштів за неякісний товар та 397 730 грн. збитків.

Суддя Мартинюк С.В.

Представники :

від позивача (за зустрічною позовною заявою відповідач): ОСОБА_1, дов. № 1101/16-1юр від 11.01.2016 року, представник;

від відповідача-1 (за зустрічною позовною заявою позивач): ОСОБА_2, дов. від 30.09.2015 року, представник;

від відповідача-2: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АЛЬБІОН" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про солідарне стягнення з приватного орендного сільськогосподарського підприємства "ОДІСЕЙ" та товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспейс" 10 000 грн. суми поруки в рахунок погашення заборгованості за договором фінансового лізингу №27АН-12 від 18.09.12р. та стягнення з приватного орендного сільськогосподарського підприємства "ОДІСЕЙ" 312634,65 грн. заборгованості, 116148,47 грн. штрафу, 7730,28 грн. 3 % річних, 21517,90 грн. інфляційних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем -1 умов договору фінансового лізингу №27АН-12 від 18.09.2012 року в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів та невиконання відповідачем 2 умов договору поруки від 18.09.2012 року.

08.09.2014 року до господарського суду надійшла зустрічна позовна заява приватного орендного сільськогосподарського підприємства "Одісей" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альбіон" про стягнення коштів за неякісний товар в розмірі 1261183,40грн. та стягнення збитків в розмірі 397 730грн.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані неможливістю використання предмету лізингу за призначенням через постійні поломки останнього, а відтак позивач за зустрічним позовом просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом 1261183,40 грн. коштів за неякісний товар та збитки в розмірі 397730 грн., які понесені позивачем внаслідок ремонту предмету лізингу.

Ухвалою господарського суду від 08.09.2014 року судом прийнято зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.

18.09.2014 року до господарського суду надійшло клопотання позивача за зустрічним позовом про призначення експертизи

18.09.2014 року відповідачем (позивач за первісним позовом) надано клопотання про призначення експертизи.

18.09.2014 року відповідачем (позивач за первісним позовом) надано відзив на зустрічний позов, в задоволенні якого останній просить відмовити з посиланням на недоведеність позовних вимог.

Ухвалою господарського суду від 18.09.2014 року по справі призначено експертизу проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Цією ж ухвалою провадження по справі було зупинено.

Ухвалою господарського суду від 17.10.2014 року провадження по справі було поновлено у зв'язку з необхідністю розгляду клопотання експерта про надання матеріалів необхідних для проведення експертизи.

Ухвалою господарського суду від 17.10.2014 року провадження по справі зупинено, справу повернуто Київському науково-дослідному інституту судових експертиз для проведення експертизи.

Ухвалою господарського суду від 30.06.2015 року провадження по справі було поновлено у зв'язку з надходженням справи до господарського суду з повідомленням експерта про неможливість надання висновку.

Ухвалою господарського суду від 15.07.2015 року по справі призначено експертизу проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Цією ж ухвалою провадження по справі було зупинено.

29.12.2015 року матеріали справи надійшли на адресу господарського суду Дніпропетровської області. Разом з матеріалами справи надійшло повідомлення експерта про неможливість надання висновку. Експертом зазначено, що поставлені на експертизу питання можуть бути вирішені лише за умови надання експлуатаційної та сервісної документації, шляхом проведення її аналізу, також необхідне візуальне обстеження об'єкта дослідження. Контроль за справністю об'єкта дослідження в цілому, а також його окремих складових і систем не є можливим без нормативних критеріїв, що наведені в сервісній документації.

Ухвалою господарського суду від 12.01.2016 року провадження по справі було поновлено.

02.02.2016 року позивачем за первісним позовом подано заяву про уточнення позовних вимог, яка фактично є заявою про зменшення позовних вимог з урахуванням якої позивач за первісним позовом просить стягнути солідарно з приватного орендного сільськогосподарського підприємства "ОДІСЕЙ" та товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспейс" 10 000 грн. суми поруки в рахунок погашення заборгованості за договором фінансового лізингу №27АН-12 від 18.09.12р. та стягнути з приватного орендного сільськогосподарського підприємства "ОДІСЕЙ" 89886,50 грн. заборгованості, 14014,07грн. штрафу, 2957,96 грн. 3 % річних.

04.02.2016 року позивачем за первісним позовом подано заяву, яка фактично є заявою про часткову відмову від позову (в частині позовних вимог до ТОВ "Агроспейс") з урахуванням якої останній просить стягнути з приватного орендного сільськогосподарського підприємства "ОДІСЕЙ" 99886,50грн. заборгованості, 14014,07грн. штрафу, 2957,96 грн. 3 % річних.

04.02.2016 року відповідачем (позивач за зустрічним позовом) подано заяву про збільшення позовних вимог з урахуванням якої просить суд стягнути з відповідача (позивач за первісним позовом) 3 537 554 грн. коштів за неякісний товар та 397 730 грн. збитків.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлялось.

У порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.02.2016року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.09.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія «Альбіон" (далі- позивач за первісним позовом, лізингодавець) та Приватним орендним сільськогосподарським підприємством "Одісей" (далі - відповідач 1, позивач за зустрічним позовом, відповідач за первісним позовом, лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 27АН-12 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 ОСОБА_3 лізингодавець передає на умовах фінансового лізингу у платне користування Предмет лізингу, а лізингоодержувач приймає Предмет лізингу та зобов'язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього ОСОБА_3. Найменування, марка, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість ОСОБА_3 на момент укладення ОСОБА_3 наведені в Додатку №1 "Специфікація".

Згідно з п. 4.2 ОСОБА_3 передача лізингодавцем і прийом лізинроодержувачем майна в лізинг здійснюється на підставі акту приймання-передачі майна. Майно вважається переданим лізингоодержувачу з дати підписання акта приймання-передачі майна.

За умовами розділу 3 ОСОБА_3, усі платежі за ОСОБА_3 лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до умов ОСОБА_3 та Додатку № 2 "Графік внесення лізингових платежів" до ОСОБА_3 (далі - Графік) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний в ОСОБА_3 (п. 3.1 ОСОБА_3).

Згідно п. 3.3.1. ОСОБА_3 у випадку, якщо лізингоодержувач здійснить оплату лізингового платежу після строку його оплати, вказаного в Графіку, і на дату фактичної оплати лізингового платежу міжбанківський курс фактичної оплати лізингового платежу буде більшим, ніж міжбанківський курс Графіку, лізингоодержувач зобов'язаний здійснити оплату такого лізингового платежу, виходячи з міжбанківського курсу фактичної оплати.

На виконання умов договору сторонами лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв предмет лізингу, а саме трактор Deutz-Fahr Agrotron Х720DСR, сер. №WSXL930400LD10346, 2012 р., що підтверджується актом приймання-передачі від 04.10.2012 р.

Позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 2 зазначеного вище закону, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом (параграф 6 глави 58 ЦК України - "Лізинг") та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Пункт 3 частини другої статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлює обов'язок лізингооодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

В статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", встановлено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, за своєю правовою природою вказані договори містять елементи як договору найму (оренди) -щодо винигороди, так і договору купівлі-продажу, щодо відшкодування вартості предмету лізингу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( стаття 655 ЦК України).

Відтак обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки в разі переходу права власності на товар.

Відповідно до п. 5.1 ОСОБА_3 переходить у власність Лізінгоодержувача за умови сплати Лізингодавцю всієї суми лізингових платежів в розмірах та у терміни, передбачених Графіком, в тому числі сплати Лізингодавцю всієї суми вартості ОСОБА_3, що у гривневому еквіваленті не менше вартості ОСОБА_3, зазначеному у ОСОБА_2 приймання-передачі ОСОБА_3, сплати штрафних санкцій відповідно до умов договору.

Пунктом 9.2.1 договору передбачено, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку з ініціативи лізингодавця якщо Лізингоодержувач не сплатив Лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому ОСОБА_3 (на підставі письмового повідомлення лізингодавця про розірвання ОСОБА_3) В цьому випадку Договір вважається розірваним з моменту отримання лізингоодержувачем письмового повідомлення Лізингодавця про розірвання ОСОБА_3

У зв'язку із тим, що відповідачем за первісним позовом було допущено прострочення оплати передбачених графіком лізингових платежів, позивач за первісним позовом 13.05.2014 р. надіслав відповідачу повідомлення про розірвання договору, яке відповідач отримав 15.05.2014 р., тобто позивач в односторонньому порядку за власною ініціативою розірвав договір фінансового лізингу № 27 АН-12 від 18.09.2012 року (а.с.18-19).

Згідно з ч.1 ст.651 КЦ України, - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові наслідки розірвання договору визначає ст. 653 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у зв'язку з розірванням позивачем спірного договору, право власності на предмет лізингу до відповідача не перейшло і не перейде, а відтак позивач з первісним позовом втратив право на відшкодування вартості предмета лізингу з моменту розірвання договору лізингу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 01.10.2013 року при розгляді справи №11/5005/2290/2012.

Слід зазначити, що сума комісії за користування в розмірі 99 886,50 грн. сплачена відповідачем за первісним позовом під час розгляду даної справи господарським судом в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №230 від 03.08.2015року. Враховуючи сплату відповідачем 1 за первісним позовом винагороди лізингодавця, позовні вимоги в частині стягнення 99 886,50 грн. підлягають припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки останні сплачено після порушення провадження по справі.

Відповідно до п. 8.1 ОСОБА_3 у випадку, якщо відповідач 2 порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в Графіку, він сплачує Позивачу штраф у розмірі: 0,2 (нуль цілих дві десятих) відсотка від суми простроченого лізингового платежу за кожен випадок порушення строків оплати лізингового платежу. Кожним випадком порушення відповідачем 1 строків оплати лізингового платежу є, зокрема, кожен день прострочення оплати лізингового платежу.

Згідно ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від. дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Проаналізувавши п. 8.1. договору, господарський суд дійшов висновку, що кожний випадок порушення відповідачем 1 за первісним позовом строків оплати лізингового платежу (тобто кожен новий день прострочки) не є новим окремим порушенням умов договору, а весь час прострочення виконання зобов'язань є триваючим порушенням, відтак штраф передбачений п. 8.1. договору за своєю правовою природою і за порядком нарахування є пенею в розумінні ст.549 Цивільного кодексу України.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи що в договорі фінансового лізингу сторони передбачили значно вищий розмір пені, ніж передбачений у цих нормах, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Здійснивши розрахунок пені господарський суд вважає за можливе задовольнити пеню в розмірі 2529,50 грн. за загальний період з 21.05.2013 року по 18.04.2014 року, в межах розміру подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги щодо стягнення 3 річних підлягають задоволенню частково, оскільки їх нарахування повинно бути здійснено за період з 21.05.2013 року по 02.08.2015 року в розмірі 2364,33грн., які підлягають стягненню.

18.09.2012 р. між позивачем та відповідачем 2 було укладено договір поруки, за яким відповідач 2 виступив поручителем по виконанню відповідачем 1 своїх зобов'язань за ОСОБА_3 по оплаті лізингових платежів на суму 10 000,00 грн.

У відповідності до п. 3.2 договору поруки від 18.09.2012 р. у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем 1 в термін до 21.10.2013 р. зобов'язань за ОСОБА_3 з оплати лізингових платежів, відповідач 2 зобов'язаний у термін до 21.11.2013 р. перерахувати на розрахунковий рахунок позивача відповідні грошові кошти.

У зв'язку з невиконанням відповідачем 1 зобов'язань за ОСОБА_3 з оплати лізингових платежів, позивач звернувся до відповідача 2 з вимогою №2511/13-1юр від 25.11.2Р13 р.

Слід зазначити, що 04.02.2016 року до господарського суду надійшла заява про відмову від позовних вимог щодо відповідача 2.

Пунктом 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Господарський суд, вважає за можливе прийняти відмову позивача від частини позовних вимог та припинити провадження по справі в частині позовних вимог до відповідача 2 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 2364,33грн. та пені в розмірі 2529,50 грн. підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню. В частині стягнення 99 886,50 грн. заборгованості та 10000 грн. суми за договором поруки провадження по справі слід припинити, а в решті позовних вимог за первісним позовом слід відмовити.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, то господарський суд не вбачає підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

04.10.2012 р. позивач та відповідач підписали акт приймання-передачі предмета лізингу, яким сторони засвідчили, що переданий товар є комплектним, відповідає встановленим зразкам якості, пристосований для його використання за цільовим призначенням (а.с.17 т.1).

Листом від 11.10.2005 №81-16/71 Міністерство економіки України надало роз'яснення з питання, пов'язаного з обов'язковістю повного дотримання інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю. Міністерство зазначило, що „повне застосування зазначених інструкцій Державного арбітражу Союзу РСР не є обов'язковим у разі, коли відповідно до положень Цивільного кодексу України сторони договору поставки на власний розсуд урегулювали питання щодо порядку приймання-передачі продукції”.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Між сторонами не було укладено договору на ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу, а договір фінансового лізингу №27АН-12 від 18.09.2012 року не містить гарантійних умов щодо предмета лізингу.

Враховуючи викладене, господарський суд вбачає за можливе застосувати до спірних правовідносин за зустрічним позовом положення Інструкції П-7 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості", затвердженої постановою Держарбітражу при ОСОБА_4 РСР від 25.04.1966 року № П-7 (далі-Інструкція).

Згідно з Інструкцією П-7 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості", затвердженого постановою Держарбітражу при ОСОБА_4 РСР від 25.04.1966 року № П-7, прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявленими при звичайній для даного виду продукції перевірки і виявлені тільки в процесі переробки, підготування до монтажу, в процесі монтажу, випробовування, використання і зберігання продукції (абзац 6 пункту 9).

Акт про приховані недоліки, виявлені в продукції, складається в порядку, передбаченою Інструкцією П-7 від 25.04.1966 р., якщо інше не передбачено Основними і Особливими умовами поставки другими обов'язковими правилами і договором (п. 33 Інструкції П-7 від 25.04.1966 р.).

Пунктами 14, 15, 16, 19, 20, 22, 26, 29 Інструкції №П-7 встановлено, що при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари або упаковки вимогам стандартів, технічним умовам, договору або даним, зазначеним у маркуванні і супровідних документах, що посвідчують якість продукції, покупець зобов'язаний призупинити прийом продукції і скласти акт, в якому зазначити характер виявлених дефектів, а також викликати для участі в прийманні продукції представника постачальника. Ці пункти Інструкції визначають також інші вимоги: щодо права осіб у прийманні продукції за якістю, їх компетентності у питаннях визначення якості підлягаючої прийманню продукції, а також щодо змісту складеного акта й вказано, що в разі неявки представника виробника (постачальника) по виклику отримувача у встановлений строк (якщо це передбачено в обов'язкових правилах або договорі), перевірка якості продукції здійснюється представником відповідної інспекції по якості продукції, а перевірка якості товарів - експертом бюро товарних експертиз або представником відповідної інспекції по якості. В разі відсутності таких в місці знаходження отримувача тощо перевірка здійснюється за участю компетентного представника іншого підприємства або громадськості у встановленому порядку.

Отже, проаналізувавши норми Інструкції №П-7 в сукупності з обставинами та матеріалами справи, суд констатує, що встановлення неякісності товару мало здійснюватися у встановленому порядку (експертом або комісійно за участю відповідних компетентних представників іншого підприємства або громадськості ).

Всупереч п.16 Інструкції позивач за зустрічним позовом не викликав представників відповідача за зустрічним позовом.

Відповідно до частини першої статті 679 Цивільного кодексу України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалами господарського суду від 18.09.2014 року та 15.07.2015 року по справі призначались експертизи, на вирішення яких одним з питань було поставлено наступне питання: "Які несправності були у Трактора Deutz-Fahr Agrotron Х720DСR, сер. №WSXL930400LD10346, 2012 р. - в момент фактичної передачі техніки та які є в теперішній час. Встановити час виникнення несправностей?".

Однак, неодноразово експертизу проведено не було. В той же час в повідомленні експертом зазначено, що поставлені на експертизу питання можуть бути вирішені лише за умови надання експлуатаційної та сервісної документації, шляхом проведення її аналізу, також необхідне візуальне обстеження об'єкта дослідження. Контроль за справністю об'єкта дослідження в цілому, а також його окремих складових і систем не є можливим без нормативних критеріїв, що наведені в сервісній документації.

Крім того, експертом зазначено, що надання відповіді на вищезазначене питання можливе лише за умови візуального обстеження об'єкта дослідження, а також аналізу документації, яка описує технічний стан трактора на дату його фактичної передачі до дати огляду експертом: акту технічного стану, рекламаційні акти, акти виконаних робті з ремонту тощо.

Слід зазначити, що акту огляду трактору Deutz-Fahr Agrotron Х720DСR, сер. №WSXL930400LD10346, 2012 р. на момент його передачі сторонами не надано.

Згідно ст. 14 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні повинен підтримувати його у справному стані. Лізингоодержувач протягом строку лізингу несе витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом.

Відсутність обов'язку щодо здійснення ремонту та/або технічного обслуговування предмета лізингу виключає неправомірність поведінки відповідача та його вину, що є обов'язковими складовими у питанні відшкодування школи.

Так, відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За приписами частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки визначаються як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); як доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Виходячи з положень статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Враховуючи положення статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України, підставою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків є повний склад господарського правопорушення, як-то: неправомірна (протиправна) діяльність (бездіяльність) учасника господарських відносин, збитки, як результат такої діяльності, причинний зв'язок між неправомірною (протиправною) діяльністю (бездіяльністю) учасника господарських відносин та збитками, вина учасника господарських відносин.

При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під збитками розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відшкодування збитків можливо лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка, наявність збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків, вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність вин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають вчення для правильного вирішення господарського спору. При цьому такі дані встановлюються, рема, такими засобами, як письмові і речові докази, висновки судових експертів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона мається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними і доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Окрім цього, у відповідності до ч. 2 ст. 43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами отримання продукції неналежної якості, оскільки був порушений порядок прийняття товару за якістю, передбаченого приписами Інструкції П-7 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості", а відтак останній позбавив себе права на стягнення коштів за неякісний товар. Також, господарський суд не вбачає складу (всіх елементів) господарського правопорушення та підстав для стягнення з відповідача за зустрічним позовом збитків у заявленій позивачем до стягнення сумі.

Враховуючи викладене, в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції на час подання позову) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73080,00 грн.).

Ціна позову станом на момент звернення із позовною заявою до суду становила 468 031,30, отже, сума судового збору за подання даного позову складала 9360,63грн. (2 відсотки ціни позову). При цьому, після зменшення розміру позовних вимог позивачем ціна позову стала складати 116 858,52грн., а отже сума судового збору за подання такого позову мала б складати 2337,17 грн.

Приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, судовий збір за первісним позовом підлягає стягненню з відповідача 1 пропорційно задоволеним вимогам, що складає 2095,62 грн.

Судовий збір за зустрічним позовом покладається на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 4, 25, 32, 33, 36, 43, 45, 49, п. 1-1, п 4 ст. 80, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного орендного сільськогосподарського підприємства "ОДІСЕЙ" (09180, Київська область, Білоцерківський район, с. Бикова Гребля, вул. Пимона Кабули, б. 5, код ЄДРПОУ 32268744) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія"Альбіон" (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 37179984) пеню в розмірі 2529,50 грн., 3% річних в розмірі 2365,33грн. та судовий збір в розмірі 2095,62 грн.

В частині позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспейс", м. Дніпропетровськ провадження у справі - припинити.

В частині стягнення боргу в розмірі 99886,50 грн. провадження у справі - припинити.

В решті позовних вимог -відмовити.

В задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 09.02.2016 року

Суддя

ОСОБА_5